Тріумф демократії в червоному: Лула да Сілва здійснив політичне повернення століття

25 жовтня в Бразилії сенсаційно завершився другий тур президентських виборів: 80-річний чинний президент від лівої Партії трудящих Луїс Інасіу Лула да Сілва переміг 45-річного сенатора Флавіо Болсонару, сина свого попередника.

Трьома тижнями раніше, всупереч прогнозам соціологів, Болсонару випередив конкурента, отримавши 47,03% голосів проти 45,16% у Лули. Свій успіх він закріпив тріумфом на парламентських і місцевих виборах. У підсумку сформувався найконсервативніший склад Національного конгресу від часу повернення країни до демократії у 1985 році. Ліберальна партія родини Болсонару (насправді консервативна й ультраправа) отримала найбільші фракції в обох палатах парламенту: 121 місце з 513 у Палаті депутатів і 29 з 81 у Федеральному сенаті. Коаліція Лули, створена навколо його Партії трудящих за участі зелених і комуністів, має 88 місць у Палаті депутатів і лише 11 у Федеральному сенаті. 16 з 27 штатів Бразилії, зокрема найбільші, очолили прихильники Болсонару.

За всіма прогнозами, Лулу чекала поразка в другому турі. Від часу відновлення прямих президентських виборів у Бразилії 1989 року в другому турі завжди перемагав кандидат, який набрав найбільше голосів у першому. І соціологи здебільшого віддавали перевагу Болсонару, щоправда, вона коливалася в межах 1–2%, тобто статистичної похибки.

Здавалося, Лулі нізвідки взяти додаткові голоси. Електоральна карта Бразилії жорстко поляризована між ультраправими та радикальними лівими, а політичний центр практично зник. Це прообраз того, що незабаром може статися в Європі. Наприклад, у Франції, де боротьба за президентство може розгорнутися між Марін Ле Пен і Жаном-Люком Меланшоном. Або, меншою мірою, у Німеччині, де останні вибори до земельних парламентів виграли «Альтернатива для Німеччини» та Ліва партія. За такого глибокого електорального розколу ніхто з решти кандидатів не набрав і 3%, причому більшість із них за своїми поглядами були ближчими до правого табору.

І все ж Лула да Сілва переміг, набравши 51,76% голосів. Явка між першим і другим турами зросла з 78,9% до 80,8%. При цьому Лула збільшив кількість голосів на 10,4 млн (з 53,9 млн до 64,3 млн), а Болсонару лише на 3,7 млн (з 56,1 млн до 59,8 млн). Це стало найгучнішим провалом зовнішньої політики Дональда Трампа, можливо, навіть важливішим, ніж сумнівні результати іранської війни.

Крах доктрини Донро

В Україні панує думка, що підтримка Трампа означає для політика поразку на виборах. Принаймні так часто відбувається в Європі. Однак у Латинській Америці домінує протилежна тенденція. Повернення Дональда Трампа до Білого дому спровокувало новий виток правого повороту в регіоні — так звану «синю хвилю».

У 2023 році в Аргентині переміг правий лібертаріанець Хав'єр Мілей, який став головним союзником американського президента в регіоні. Трамп і Мілей не соромляться втручатися у виборчий процес, відкрито підтримуючи правих кандидатів.

Якщо Мілей уособлює економічні реформи синьої хвилі, то інша ікона латиноамериканських ультраправих, президент Сальвадору з 2019 року Наїб Букеле, втілює гасло безпеки. Вулична злочинність і наркоторгівля давно стали бичем цього регіону. Запровадивши надзвичайний стан, Букеле санкціонував масові облави та арешти без ордера. У результаті під вартою опинилися 2% населення Сальвадору, але вулична злочинність пішла на спад. Сальвадорські в'язниці використовують і для утримання депортованих зі США мігрантів.

Боротьба зі злочинністю, ринкові реформи та тісний союз зі США на противагу зближенню з Китаєм — ось три кити, на яких тримається синя хвиля в Латинській Америці. Під цими гаслами праві кандидати останніми роками перемагали на всіх виборах у Латинській Америці, крім Мексики та Уругваю. Але часто переможцями ставали не класичні консерватори, а ультраправі, які не приховували симпатій до військових диктатур минулих років.

Ще 2018 року президентом Парагваю став Маріо Абдо Бенітес, син особистого секретаря диктатора Альфредо Стреснера. У 2023 році його змінив Сантьяго Пенья, який не соромиться заявляти, що Стреснер був «відповідальний за понад 50 років стабільності в Парагваї», що дало країні змогу уникнути електоральної нестабільності й проводити довгострокову політику.

У грудні 2025 року президентом Чилі обрали Хосе Антоніо Каста, ультраправого політика та прихильника Аугусто Піночета. Він був дев'ятою дитиною в родині Міхаеля Каста Шинделе, лейтенанта вермахту та члена НСДАП, який воював на Західному та Східному фронтах, а після того як 1947 року не пройшов денацифікацію, утік до Чилі. Там він заснував ковбасну фабрику «Баварія», жертвував на будівництво церков, підтримував ультраправих і військову диктатуру. Його старший син Мігель був головою Центробанку та міністром праці в уряді Піночета.

У 2025 році правий кандидат Родріго Пас переміг на виборах у Болівії, а в Еквадорі переобрали правоцентриста Даніеля Нобоа. Таким чином, режими, створені послідовниками та союзниками Уго Чавеса, Ево Моралесом у Болівії та Рафаелем Корреа в Еквадорі, було остаточно демонтовано.

У 2026 році в Перу після затяжної політичної кризи президенткою стає Кейко Фухіморі, у Колумбії перемагає правий лібертаріанець Абелардо де ла Есприелья, у Коста-Риці перемогу святкує прихильниця жорстких заходів проти злочинності Лаура Фернандес, а в Гондурасі за прямого тиску Трампа до влади приходить Насрі Асфура.

Захоплення Ніколаса Мадуро, який правив Венесуелою, на початку 2026 року показало, що адміністрація Трампа готова використовувати будь-які засоби для побудови своєї зони впливу в обох Америках.

Тоді ж народився вираз «доктрина Донро». Його утворено від злиття імені Дональда Трампа та доктрини Монро 1823 року, яка проголошувала необхідність захисту всього американського континенту (Нового Світу) від колоніальних зазіхань європейських держав. По суті, адміністрація США заявила про намір встановити лідерство в Північній і Південній Америці та витіснити геополітичних конкурентів (насамперед Китай, а також Росію та Іран) або обмежити їхній вплив, не гребуючи політичним тиском, економічним примусом, санкціями та відкритим інтервенціонізмом.

У Бразилії дії США викликали велике занепокоєння. У січні 2026 року ліві уряди Бразилії, Чилі, Колумбії, Іспанії, Мексики та Уругваю у спільній заяві засудили американське втручання. На думку професорки Федерального університету Ріо-де-Жанейро Кларісси Насіменту Форнер, військовий наступ США на Венесуелу спрямований на зміцнення транснаціональних крайніх правих сил у Латинській Америці. «Це підтверджує стратегічний аспект трампізму, який ми спостерігаємо, а саме формування транснаціональних мереж крайніх правих. Отже, це зміцнює крайні праві сили в регіоні та послаблює потенційні опозиційні уряди чи партії», — пояснила вона. Крім того, Кларісса Форнер зазначила, що Сполучені Штати знову підтвердили свій статус чинника регіональної та глобальної нестабільності, а це вказує на можливість майбутніх інтервенцій.

Професор міжнародних відносин Університету Бразиліа Антоніу Жорже Рамалью да Роша стверджував, що це втручання відкриває Сполученим Штатам можливість втручатися у справи будь-якого суверенного уряду в регіоні. «Якщо це відбувається зараз із Венесуелою, не обманюймо себе: завтра це може статися з Колумбією, Бразилією, Перу чи будь-якою іншою країною», — сказав він.

Ліві сили спробували протистояти синій хвилі. У квітні прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчес зібрав лівих лідерів у Барселоні, щоб організувати антитрампістський інтернаціонал. Серед гостей були президенти ПАР, Бразилії, Колумбії, Мексики, а також лівоцентристські політики Європи. Хоча жоден із лідерів не назвав Дональда Трампа на ім'я, відсилання до американського лідера та критика його політики звучали постійно. Іспанський прем'єр застеріг від міжнародної «реакційної хвилі», яка підживлює мову ненависті, сексизм, війни та розкол. В інтерв'ю іспанській газеті El País бразильський президент розкритикував політику Трампа: «Він виходить з того, що американська економічна, військова та технологічна могутність диктує правила гри. Але це не може бути правдою, бо зрештою це створює проблеми для самих Сполучених Штатів. Трамп не має права прокинутися вранці й вирішити, що може погрожувати якійсь країні. У нього немає такого права. Його обрали не для цього. Світ не дає йому такого права. Американська конституція цього не гарантує. І тим паче Статут ООН. Жодна країна не має права порушувати територіальну цілісність іншої країни. Жодна країна не має права виявляти неповагу до суверенітету інших країн».

Однак «прогресивний інтернаціонал» так і не оформився організаційно, а Білий дім почав наближати зміну влади в країнах-учасницях. Відтоді в Колумбії до влади прийшли прихильники Трампа, а Санчес був змушений оголосити дострокові вибори, на яких на нього може чекати поразка.

Улітку 2025 року Трамп намагався розв'язати тарифну війну проти Бразилії не стільки з економічних, скільки з ідеологічних причин. 50-відсоткові мита на бразильські товари він обґрунтував судовим процесом над Жаїром Болсонару. Колишнього президента засудили за спробу державного перевороту з метою скасувати результати виборів 2022 року, які він програв Лулі. Однак Бразилія витримала тиск. Болсонару засудили до 27 років ув'язнення, але через проблеми зі здоров'ям він відбуває покарання під домашнім арештом. А Лула позиціонував себе захисником бразильського суверенітету. Він сказав, що Трампа обрано президентом США, а не імператором світу. Фактично Лула виявився єдиним світовим лідером, який вступив із Трампом у жорстку суперечку через американські мита. «Сьогодні священний день суверенітету», — заявив він після того, як США офіційно запровадили тарифи й санкції. І Трамп був змушений відступити. Водночас Лула завжди наголошував на готовності до діалогу: «Найкраще у світі — можливість сісти за стіл і поговорити». До речі, гострий на язик Трамп жодного разу не дозволив собі образити бразильського колегу й завжди казав, що в них добрі стосунки.

У підсумку Бразилія, схоже, стала тим каменем, об який розбилися синя хвиля та доктрина Донро. Тепер, напередодні можливої зустрічі із Сі Цзіньпіном і Володимиром Путіним, президент США втратив важливий козир — контроль над Латинською Америкою. За президента Лули США не зможуть перетворити цей регіон на зону свого виключного впливу, а отже, переговори про поділ світу на такі зони між США, Китаєм і Росією втрачають будь-який сенс.

Дві Бразилії

Вибори показали, що бразильське суспільство розколоте на практично рівні частини. Взаємне неприйняття стало настільки гострим, що після поразки Болсонару деякі його розчаровані прихильники почали закликати звільняти з роботи тих, хто голосував за Лулу, або бойкотувати їхній бізнес.

18 і 23 жовтня відбулися дебати кандидатів у президенти. Але не на стадіоні. Здавалося б, де ще проводити бразильські дебати, як не на «Маракані» в Ріо чи на стадіоні «Мане Гаррінча» у столиці? Але креативу бразильським політтехнологам ой як бракувало, і це компенсувалося небаченою вуличною мобілізацією.

Кандидати стояли в студії за трибунами, а в залі сиділи глядачі та представники команд. Кандидати часто виходили до людей, жестикулювали, перебивали одне одного. На перших дебатах Болсонару під час виступів опонента демонстративно ходив у президента за спиною, сміявся та коментував його слова. Тому на других дебатах кандидатам заборонили підходити одне до одного під час виступів опонента. Спочатку Лула намагався демонструвати спокій і впевненість, а Болсонару — натиск, іронію та резонерство. Але незабаром кандидати почали нервувати, кричати один на одного, втрачати самовладання. Дискусія вийшла хаотичною, виснажливою та заплутаною. Кожен казав те, що хотів, і не слухав опонента. Суперники так і не потиснули один одному руки.

Дуже багато часу пішло на взаємні звинувачення в корупції. Я особливо не заглиблювався в тонкощі цих справ, але, схоже, по вуха замазані і команди, і члени родин обох претендентів.

Боротьба зі злочинністю стала головною фішкою та зоною комфорту Болсонару. Щоразу, коли Лула заганяв його в кут, опозиційний кандидат повертався до теми громадської безпеки. Болсонару заявив, що його уряд нікого не пощадить і злочинці опиняться у в'язниці. Він анонсував намір оголосити війну наркотероризму та збудувати нові в'язниці на 500 тисяч місць.

У Бразилії справді дуже важка криміногенна ситуація, особливо у великих містах, де на вас можуть напасти просто в центрі. Однак губернаторами цих штатів якраз є однопартійці або союзники Болсонару. А поліція в Бразилії підпорядковується саме губернаторам штатів. Лула парирував, що забезпечення безпеки — обов'язок штатів, і пообіцяв ужити додаткових заходів: створити Міністерство громадської безпеки та знизити вік кримінальної відповідальності. Але так чи інакше злочинність, як і корупція, — справді слабкі місця Лули.

Однак зарозумілість і самовпевненість зіграли з Болсонару злий жарт. Він дозволяв собі ображати Лулу та його виборців. Зокрема, заявив, що Лула дає бідним однією рукою, а забирає «всіма дев'ятьма пальцями». У відповідь у залі з одного боку почулися протести й обурення, а з іншого — сміх і вигуки. У 1964 році, коли йому було 18–19 років, Лула працював токарем на металургійному заводі й унаслідок нещасного випадку на виробництві втратив мізинець на лівій руці. Згодом ця травма стала важливою частиною його політичного образу, символом його робітничого походження та боротьби за права профспілок. Зрештою Флавіо довелося вибачитися.

Також Болсонару заявив, що Лула «погано чує», натякаючи на похилий вік президента, і висміяв його труднощі з мовленням — хрипоту, спричинену раком горла. Сенатор натякав, що за чинного президента голосують грабіжники. Він з іронією запропонував опонентові стати поруч, додавши: «У мене немає з собою гаманця, тож пограбувати мене в тебе не вийде».

Обидві сторони використовували під час дебатів не зовсім чисті політтехнології. Прихильники Болсонару запросили до студії колишню дружину федерального депутата Андре Жанонеса, який координував велику мережу лівих інтернет-агітаторів «Армія Лули». Раніше вона звинувачувала депутата в погрозах оприлюднити її інтимні фото й домоглася судової заборони наближатися до неї під загрозою арешту. Через її появу в студії ключовий інтернет-стратег Лули не зміг прийти.

Команда Лули відповіла ще потужніше. У залі поруч із віцепрезидентом Жералду Алкміном сиділа Крістіане Гомес да Сілва, мати п'ятирічної Ани Клари, убитої випадковою кулею поліцейського. Флавіо Болсонару виступав у суді на захист убивці. Коли Лула згадував Ану Клару, її мати вставала. Флавіо переплутав ім'я матері, називав її Аною Кларою й намагався заперечувати причетність поліцейського до злочину. Таким чином, на других дебатах Лула позбавив опонента головного козиря: замість обговорення безпеки та боротьби зі злочинністю розгорнулося обговорення поліцейського насильства, а Болсонару не виявив емпатії до матері жертви. «Я не отримала відповіді, на яку чекала. Він не відповів, бо захищав убивцю моєї доньки. Поліцейський піднявся нагору, почав стріляти й застрелив мою доньку всередині будинку, це довела судово-медична експертиза. Йому (Флавіо) двічі цього року вдалося домогтися скасування рішення присяжних завдяки своєму впливу сенатора. Він чудовисько, точно таке саме, як чудовисько, що вбило мою доньку», — заявила Крістіане Гомес у перерві дебатів.

І хоча Лула не виглядав беззаперечним переможцем дебатів — погано вкладався в час, іноді говорив нечітко, що підтверджувало слова Болсонару про старіння президента, — він зумів показати, що краще знає країну й готовий нею керувати. Флавіо Болсонару був напористішим, але перестарався з глузуванням з віку Лули та його дев'ятипалості. Його зарозумілість щодо матері загиблої дитини теж відштовхнула виборців, які ще не визначилися.

До того ж Флавіо Болсонару так і не зміг позбутися іміджу сина свого батька. Він намагався виглядати поміркованішим: не критикував виборчу систему й вакцини, не наполягав на обговоренні питання вогнепальної зброї. Позицій його батька з цих трьох питань не підтримує більшість бразильців, але той не міг від них відмовитися. І все ж залишалася підозра, що головна мета участі Флавіо у виборах — амністувати батька. Після перемоги в першому турі, на хвилі запаморочення від успіхів, він записав відео, у якому пообіцяв, що президентську стрічку йому передасть батько. Хоча це має робити чинний президент.

Перемога Лули — не поразка України

Про зовнішню політику на дебатах майже не говорили. Російсько-українську війну, як і війну США та Ізраїлю проти Ірану, навіть не згадали. Лула заявив, що Флавіо «підлизується до Трампа», щоб президент США обклав Бразилію митами. Болсонару у відповідь доводив необхідність зближення зі США. Він активно обстоював ідею інтеграції в так званий «Щит Америки» та зміцнення стратегічного союзу з Вашингтоном. Лула ж заперечував, що сліпе слідування курсу США позбавить Бразилію дипломатичної автономії та суверенітету над власними природними ресурсами.

Також Лула говорив про втручання з боку Мілея. «Ми викинемо комуністичного диктатора з Бразилії», — сказав Мілей, стоячи поруч із братом Болсонару в США. Через цей скандал Бразилія відкликала свого посла з Буенос-Айреса.

Лула традиційно виступає за багатополярний світ і зміцнення незалежності Бразилії від традиційних центрів сили, насамперед від США, а також за розвиток інтеграційних проєктів із країнами Латинської Америки, Глобального Півдня та БРІКС. Він не кидає виклик Вашингтону, а завжди говорить про необхідність співпраці та переговорів, але на рівних. Бразилія Лули також прагне підтримувати взаємовигідні відносини з ЄС і виступати посередницею або прихильницею мирних ініціатив у міжнародних конфліктах, зокрема в російсько-українській війні. У зовнішній політиці Лули раціоналізм домінує над емоціями та ідеологічними симпатіями.

Болсонару хотів спертися на союз із правоконсервативними режимами, насамперед зі США Трампа та Аргентиною Мілея. Водночас він скептично ставився до глобальних і багатосторонніх організацій і навіть обіцяв розглянути можливість виходу з БРІКС. Таким чином, Болсонару, на відміну від Лули, ставив на чільне місце ідеологічні принципи й орієнтувався не на США загалом, а на США на чолі з Трампом, якого вважає наймогутнішим консервативним лідером планети. Якби до влади в США прийшов президент-демократ, Болсонару легко міг би знайти інший консервативний взірець для наслідування — у Кремлі. До речі, його батько підтримував дуже добрі стосунки з Путіним і був одним з останніх іноземних лідерів, які відвідали Кремль напередодні повномасштабного вторгнення в Україну.

З цього погляду для України перемога нейтрального, але прагматичного Лули, який спирається на правила, безпечніша, ніж емоційна та ідеологічно забарвлена політика Болсонару. Демократична Бразилія може бути передбачуванішим і надійнішим партнером, ніж держава під владою ультраправих.

Складники перемоги

Можна виокремити три складники успіху Лули в другому турі:

1. соціальна політика;
2. активна робота в соціальних мережах;
3. масова вулична мобілізація під гаслом захисту демократії.

Між двома турами Лула зумів ухвалити закон про перехід на п'ятиденний 40-годинний робочий тиждень. Болсонару був змушений підтримати всі соціальні ініціативи опонента, проти яких раніше виступав. Він сказав, що об'їздив усю країну й вислухав робітників. Вийшов бразильський варіант «почую кожного». У відповідь Лула заявив, що його опонент ніколи не працював, адже з 22 років є депутатом.

Цифрову мобілізацію лівих координував депутат Жанонес, який перетворив WhatsApp на майданчик політичної агітації та центр організації прихильників президента. Канал «Exército do Lula» («Армія Лули») завершив кампанію з понад 10,9 млн підписників. Стратегія мала два взаємодоповнювальні напрями: посилити неприйняття Болсонару та стимулювати явку виборців. Жанонес не покладався виключно на лідерів думок чи офіційний імідж президента. Він заохочував кожного учасника поширювати контент, створювати повідомлення та виконувати колективні завдання. Ця модель контрастувала з першим етапом кампанії, коли комунікація здебільшого будувалася навколо Лули та знаменитостей, які його підтримували. Тепер кожен прихильник мав відчути свою причетність до команди президента. У відповідь на іронічне зауваження Флавіо про дев'ятипалість Лули Жанонес запустив гештег #SomosTodos9Dedos («У нас усіх по 9 пальців»). Прихильники підхопили цей челендж, а дехто поділився фотографіями своїх рук з ампутованими пальцями.

Але головним успіхом Лули стали безпрецедентні від часів падіння військової диктатури демонстрації на захист демократії. У ніч на 5 жовтня, через 24 години після оголошення результатів першого туру, тисячі молодих людей вийшли під дощем на вулиці району Ікараї в південній частині Нітероя в штаті Ріо-де-Жанейро. Новина миттєво розлетілася соціальними мережами, і незабаром вулиці Бразилії заповнилися протестами на захист демократії, Конституції та переобрання Лули. Через два дні, 7 жовтня, школярі, студенти й аспіранти заповнили центр Ріо-де-Жанейро. Такого руху не бачили десятиліттями. Це були молоді люди всіх рас і соціальних верств, які скандували пісні та гасла на захист демократії й доступу до державної освіти. «Утопія вийшла на вулиці», — написав один бразильський коментатор.

«Марші за демократію» прокотилися всією країною. Найбільші демонстрації відбулися 11–12 і 18 жовтня. У першій хвилі акції охопили понад 70 міст країни, у другій — до 500 населених пунктів, зокрема ключові мегаполіси: Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Бразиліа та Салвадор. У Сан-Паулу головний проспект міста Пауліста був повністю пофарбований у червоний колір, традиційний колір Партії трудящих. У Ріо-де-Жанейро марші перетворилися на масштабні музично-політичні фестивалі. На заповненій людьми набережній Копакабани виступали культові бразильські артисти. Музичні номери чергувалися з політичними промовами проти повернення правої диктатури.

Головною рушійною силою маршів стали молодіжні організації, зокрема Національна спілка студентів. Студенти йшли багатотисячними колонами під гаслами «Диктатура — ніколи більше» й висловлювали побоювання за майбутнє державних університетів і соціальних прав у разі перемоги Болсонару. Молодь побачила в ньому загрозу повторення трагічного досвіду військової диктатури 1964–1985 років. 80-річний президент Лула да Сілва стрибав, танцював, махав прапором на даху автомобіля й щодня виступав на багатотисячних мітингах.

Мені вдалося побувати на одному з мітингів прихильників Лули в місті Лондріна (штат Парана), де в першому турі чинний президент отримав лише 24% голосів проти 65% в опонента. Мітинг нагадував карнавал. Три години люди співали, танцювали, кричали й у ритмі веселого табору рухалися одним із проспектів міста. Брала участь практично сама молодь, але склад був найрізноманітнішим. Крім активістів Партії трудящих, прийшли профспілки металургів і працівників аптечної мережі, екологи, ЛГБТ-активісти, феміністки, комуністи, студенти, фанатське угруповання футбольного клубу «Корінтіанс» «Democracia Corinthiana» (що зародилося ще в роки військової диктатури).

У підсумку в другому турі в Лондріні Лула додав до своєї скарбнички більше голосів, ніж Болсонару: 30% проти 69%. Але найбільшим успіхом стала перемога в коливальному штаті Мінас-Жерайс, другому за чисельністю населення: 50% проти 49% (у першому турі Лула мав 43% проти 48% у Болсонару). Ключову роль у перемозі Лули відіграв Сан-Паулу. Попри поразку в найбільшому штаті, президент показав там найбільший абсолютний приріст голосів між двома турами та скоротив відставання від опонента. Лула отримав у Сан-Паулу 12,1 млн голосів (46,15%) проти 9,5 млн у першому турі. На цей штат припало 25,2% чистого приросту голосів Лули по всій країні між двома турами. До речі, на дільниці в посольстві в Києві Болсонару отримав 16 голосів, а Лула — лише 3.

Буланже по-бразильськи

27 жовтня переобраний президент Бразилії Лула да Сілва відзначив 81-й день народження, а його опонент Флавіо Болсонару втік із країни. Це нагадало втечу французького генерала Жоржа Буланже, який 1889 року був за крок від захоплення влади у Франції, але, коли проти нього почали розслідування, утік за кордон.

Усього за чотири дні Болсонару програв президентські вибори й вимагав анулювати їхні результати, пообіцяв залишитися в країні й одразу втік, оголосив себе обраним президентом, а потім передумав і назвався лідером нації. Політик, за якого проголосували майже 60 мільйонів бразильців, збирається керувати опозицією зі США, хоча його власна партія визнала перемогу супротивника, а найближчі соратники радять поважати результати виборів.

У понеділок суддя Верховного суду заборонив Болсонару виїжджати з країни й зобов'язав здати паспорти. Рішення було пов'язане не з результатами виборів, а з розслідуванням імовірного відмивання грошей і виведення капіталу. Звісно, наступного дня після поразки на виборах це виглядало недоречно. Сенатор пообіцяв залишитися в країні й одразу втік через кордон з Аргентиною в районі водоспадів Ігуасу. Паспортний контроль там часто формальний. Коли я вранці їхав із Бразилії до Аргентини, мій паспорт ще перевірили. А на зворотному шляху після обіду прикордонників уже не було — заїжджай, хто хоче.

У середу Болсонару оприлюднив документ, у якому оголосив себе обраним президентом Бразилії та відмовився визнати офіційні результати виборів: «Це лише початок нашої боротьби за демократію, за права людини та за свободу в Бразилії. Я хочу сказати не лише своїм 60 мільйонам виборців, а й усьому бразильському народові, що я обраний президент, а злочинці, які вкрали вибори в Бразилії, є частиною злочинної організації, що встановила тиранію. Вас, хто прагнув змін, я не покину, я буду голосом і вільним керівництвом нашої нації». Пізніше Флавіо Болсонару видалив фрагмент, у якому проголошував себе обраним президентом Бразилії. У новій версії документа парламентар позиціонує себе як «лідер Бразилії». У зверненні Болсонару порівняв себе із Шарлем де Голлем і венесуельським політиком Хуаном Гуайдо, який оголосив себе тимчасовим президентом Венесуели, а згодом очолював опозицію з еміграції в США.

У першій версії документа Болсонару чомусь використав герб зі старою назвою країни, що існувала з 1891 по 1967 рік: «Estados Unidos do Brazil» (Сполучені Штати Бразилії). Сьогодні держава називається República Federativa do Brasil (Федеративна Республіка Бразилія). Багато хто побачив у цій помилці штучного інтелекту, якому доручили знайти зображення герба, обмовку за Фрейдом. А Національна спілка студентів та інші студентські організації закликали провести в неділю, 1 листопада, демонстрацію проти Флавіо Болсонару під гаслом «Бразилія з літерою S».

Дональд Трамп поки ухиляється від прямої підтримки Болсонару, але ставить під сумнів бразильський виборчий процес і явно має намір тримати цей козир у рукаві. Втручання США в бразильські вибори виглядає глибшим, ніж випливає з офіційних заяв. Втеча Болсонару схожа не на емоційну реакцію, а на добре продуманий план за участі Вашингтона й Буенос-Айреса. Консервативна преса в США вже атакує бразильські вибори. Скотт Маккей у The American Spectator пише, що уряд Лули «корумпований і жорстокий», а на виборах відбувалися «дивні речі». На його думку, у Бразилії «по суті, диктатура. Причому беззаконна диктатура».

Бразильська влада побоюється, що Болсонару використовуватимуть для просування інтересів США та для критики бразильської демократії. Перемогу Лули визнали практично всі країни світу, крім США та Аргентини.

Є й інша небезпека для влади Лули. Болсонару на чолі опозиції мав би колосальний антирейтинг, до того ж він під слідством. Тепер його місце може посісти хтось менш одіозний. Поки що бразильські політики, які підтримували Болсонару, здебільшого дистанціюються від його втечі та заяв. Один із претендентів на лідерство в опозиції, губернатор Сан-Паулу Тарсізіо де Фрейтас, наголосив: «Вибори закінчилися, і тепер нам треба дивитися вперед. Я розумію почуття Флавіо, його обурення й невдоволення, і ці почуття поділяють багато бразильців. Але шлях уперед — це повага до результатів виборів і рух далі».

Ціна політичної боротьби в Бразилії дуже висока: кандидат, який програв, ризикує втратити не лише владу, а й свободу. Немає сумнівів, що в разі перемоги Болсонару кримінального переслідування зазнав би Лула да Сілва. Зниження ціни поразки на виборах сприятиме національному примиренню та зміцненню єдності країни.

Після Лули

В інтерв'ю El País навесні 2026 року Лула да Сілва говорив про необхідність виконувати передвиборчу програму: «Коли Франсуа Олланда обрали президентом Франції, він попросив про зустріч зі мною й запитав: „Луло, що, на твою думку, мені треба зробити, щоб мій уряд справді досяг успіху?“ Я відповів йому: „Пам'ятаєш промову, яку ти виголосив, щоб виграти вибори? Поклади її біля ліжка й щоранку, прокинувшись, перечитуй, щоб не забути, що ти обіцяв“. Ось такою має бути демократія. Я не можу вести прогресивну кампанію, а потім керувати країною консервативно», — підсумував Лула.

Мабуть, ця якість допомагала йому чотири рази перемагати на президентських виборах (між другим і третім термінами минуло 12 років). Але цей термін явно стане для Лули останнім. Через чотири роки він піде, і бразильський лівий табір зіткнеться з традиційною проблемою всіх лівих проєктів, які страждають на вождизм: як жити далі без лідера? Постатей, порівнянних із Лулою за впливом і харизмою, у Партії трудящих немає.

Юрій Латиш, кандидат історичних наук, запрошений професор Державного університету Лондріни (Бразилія)