"Хочеш літати – мусиш позбутися лайна, яке тягне тебе донизу"

Кохання або є, або його немає.

"Слабка любов" – взагалі не любов.

Батько дав мені поради.

Хоч би якою була робота, виконай її добре – не для начальника, а для себе.

Ти її робиш, а не вона тебе.

Твоє реальне життя – з родиною.

Я працювала з геніями й недоумками, винахідливими й тупуватими, великодушними й вузьколобими.

Робила різну роботу.

Та ніколи не вважала рівень праці мірилом себе.

Не хочу, щоб хтось називав мої книжки поетичними.

Я хотіла відновити мову, якою розмовляли темношкірі.

До її первісної сили.

Це розкіш.

Вона – багата, але не витончена.

Батьки розповідали нам історії та співали.

Після обіду дід брав скрипку – і всі танцювали.

Байдуже, скільки разів мати розповідала легенди про привидів, які дізналася від матері й тітки Белл з Алабами, я завжди хотіла почути більше.

Вони розпалили мою фантазію.

Я закохалася в розмовну англійську.

Перші гроші заробляла прибиранням.

Могла потратити на фільми, цукерки, морозиво.

Половину віддавала матері, щоб вона виплатила страховку або повернула борг молочникові.

Діти для більшості – роти, які треба годувати, і проблеми, які треба вирішувати.

Мій статус давав мені стриману усмішку, схвальний кивок батьків.

Це було підтвердженням, що я – доросла.

В якусь мить краси світу стає достатньо.

Не треба фотографувати, замальовувати або навіть пам'ятати про це.

У моїх творах є лише темношкірі.

Коли пишу "люди", маю на увазі саме це.

Серйозна функція расизму – відволікання.

Це заважає вам виконувати свою роботу.

Це змушує знову і знову пояснювати причину свого існування.

Хтось каже, що у вас немає мови, і ви витрачаєте 20 років, доводячи протилежне.

Хтось каже, що ваша голова – неправильної форми, тому у вас є вчені, які працюють над тим, що це не так.

Хтось каже, що у вас немає мистецтва, тож ви його творите.

Хтось каже, що у вас немає царства, і ви його засновуєте.

Немає такого поняття –раса.

Є людська раса.

Расизм – соціальний конструкт.

Він зникне, коли не буде прибутковим і не даватиме психологічних переваг.

Але поки що люди заробляють на цьому багато грошей.

Батько не довіряв жодному слову й жесту білих.

Якось виявив, що в нашому будинку ховається якийсь білий чоловік.

Припустив, що той хоче познущатися з його дочок.

Кинув його зі сходів, а слідом – наш велосипед.

Думаю, той чоловік просто був п'яний.

Але я побачила фізичне протистояння батька з білим.

Це дало мені змогу зрозуміти, що можна перемогти.

Моя прабаба була дуже чорною.

Ми мали світлішу шкіру, і вона думала, що нас "підробляють".

Вважала, що чорні зі світлою шкірою є нечистими.

Уперше стикнулася з расизмом у коледжі у Вашингтоні.

Автобуси були поділені на секції з місцями для темношкірих і білих.

Це було законно.

Те саме – з фонтанчиками для питної води.

Вода йшла з одного джерела, але через різні труби.

Писати – це спосіб мислення.

Коли я пишу, почуваюся цікавою та живою.

Я майже ідеальна.

Вороги – не чоловіки.

Ворог – це ідея патріархату як способу керувати світом чи вирішувати справи.

Якщо думаєте, що любити легко, – ви дурні.

Якщо думаєте, що це природно, – ви сліпі.Ніколи нічого не випрошуй.

Особливо – кохання.

Ти думаєш, що ти нікчемна, бо він тебе не любить.

Бо він більше не хоче, щоб ти мала рацію.

Якщо він тебе викине, то ти сміття.

Ти думаєш, що він належить тобі, бо хочеш належати йому.

Не варто.

Це погане слово: "належати".

Особливо, коли йдеться про любов.

Любов не повинна бути такою.

Ти бачила, як хмари люблять гору? Вони кружляють навколо неї.

Іноді навіть не можна побачити гору з-за хмари.

Але ти піднімаєшся на неї.

Що ти бачиш? Її голову.

Хмари дозволяють підняти її високо, вільно.

Ти не можеш володіти людиною.

Ти не можеш втратити те, чого не маєш.

Чи могла б ти по-справжньому полюбити когось, хто без тебе був ніким?Любов – це не дар.

Це грамота.

Диплом, що надає певні привілеї: проявляти любов і отримувати її.Якщо збираєтесь когось утримувати біля себе, вам доведеться триматися за інший кінець ланцюга.

Ви стаєте обмеженими власними репресіями.

Життя кожного – мистецтво.

Воно чекає, коли ти зробиш його таким.

Ніхто не може цінувати тебе більше, ніж цінуєш себе сам.

Хочеш літати – мусиш позбутися лайна, яке тягне тебе донизу.

Ми не можемо уникнути смерті.

Але життя так само не уникнеш.

Проблема в тому, що ми нічого не можемо знати завчасно.

Гнів паралізує.

Ти нічого не можеш зробити.

Люди думають, що це цікаве, пристрасне, запальне почуття.

Я так не вважаю.

Гнів – це безпорадність, відсутність контролю.

Завдання свободи – звільнити когось іншого.

Не існує цивілізації, яка починалася б не з мистецтва.

Це може бути лінія на піску, розмальовування печери чи танці.Кожен митець має робити своє – голосно й послідовно.

Продовжуйте говорити про складність та оригінальність життя, його множинність та аспекти.

Це про те, щоб бути складною людиною у світі, а не про те, аби знайти винних.

Якщо вам довірили владу, трохи помрійте, перш ніж почати думати.

Солодкі, шалені розмови, наповнені недосказаними фразами, мріями, захоплюють більше, ніж будь-яке взаємне розуміння.

Тато працював зварювальником.

Якось похвалився, що зварив ідеальний шов і залишив на ньому свої ініціали.

Я сказала: "Цього ж ніхто ніколи не побачить".

Він відповів: "Так, але я знаю, що там".

Я читаю книжки.

Я викладаю книжки.

Я пишу книжки.

Я думаю про книжки.

Все це – одна й та сама робота.

Треба ретельно працювати з тим, що сховано між рядками.

Саме те, чого ви не договорите, найчастіше надає силу написаному.

Грішні люди кохають грішно, жорстокі – жорстоко, слабкі – слабко, дурні – безглуздо.

Кохання вільної людини ніколи не є безпечним.

Ніколи не змагалася з іншими.

Лише із собою, зі своїми стандартами.

Бути темношкірою жінкою-письменницею – не творча мілина, а рибне місце.

Це не обмежує мою уяву, це розширює її.

Це багатше, ніж бути білим письменником-чоловіком.

Я знаю більше й більше пережила.

Не думаю, що жінка, яка веде господарство, – це проблема, розбита сім'я.

Так її сприймають лише через уявлення, що головним має бути чоловік.

Мій чоловік хотів традиційну дружину 1950-х.

А такою я ніколи не зможу бути.

Організм готовий мати дітей.

Природа хоче, щоб це було зроблено тоді, коли організм упорається з цим.

А не після 40, коли з цим може впоратися ваш дохід.

Для виховання дитини потрібна ціла громада.

Я двох виховала сама.

Мої діти – чудові люди.

Я любила б їх, навіть якби вони не були моїми.

Виправляю текст, поки можу.

Шість, сім, 13 разів.

Але важливо усвідомити момент, коли ви мучите і себе, і текст.

Коли "зношуєте" його, настав час зупинитися.

Неприхильні рецензії ранять на короткий час.

Погано написана критика глибоко ображає.

Рецензент не витратив часу, аби по-справжньому прочитати роботу.

Коли є біль, слів немає.

Всі болі однакові.Робіть усе можливе з тим, що маєте.

Ми помираємо.

У цьому може бути сенс життя.

Але ми творимо мову.

Це може бути міркою нашого життя.

Підготувала Ольга ЮРКОВА.

За матеріалами Нобелівської промови Тоні Моррісон, публікацій у The New Yorker, The Guardian, Newsweek, CBS radio, Granta, NEA Arts Magazine, The Paris Review, O Magazine, Salon.