Остросюжетная экономика, дорога в ад и черт в ящике - 5 книг, которые держат в напряжении до самого финала
Остросюжетная экономика, дорога в ад и черт в ящике - 5 книг, которые держат в напряжении до самого финала

Остросюжетная экономика, дорога в ад и черт в ящике - 5 книг, которые держат в напряжении до самого финала

Ігор Бондар-Терещенко.

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик.

Остросюжетная экономика, дорога в ад и черт в ящике – 5 книг, которые держат в напряжении до самого финала (укр.).

26 октября, 14:18.

Парадокс сучасної літератури полягає в тому, що несподівано культовою може стати книжка про економічне диво і трилер на історичну тему.

Утім, незаперечним залишається одне – не зважаючи на жодну скандальну тематику, будь-яке чтиво сьогодні може стати бестселером, якщо це професійно зроблений текст, більшість з яких складають цю добірку.

Игорь Опадчий.

К.: Саммит-книга, 2020.

На початку цього роману автор недаремно згадує Ейнштейна, який казав, що існує лише два способи прожити життя.

Перший – немов дива не існує.

Другий – немов довкола самі дива.

Принаймні одним з них, а саме – написанням тексту про Наполеона у Москві зайнятий на початку герой роману, який володіє даром "бачити кіно": "Раздались первые выстрелы, а Глеб все продолжал кричать: "Император – мой друг! Император!" Кровь хлынула в горло… или нет? – Макс призадумался и поднял руку с готовностью перечеркнуть последние строчки".

Тож мова навіть не про альтернативну реальність, а фантастично-економічний твір, яким далі виявиться ця незвична книжка.

"Ведь лишь глупцы считают, что экономика – это только цифры, расчеты и аналитика, – вважає згаданий герой.

герой, – Большая экономика – это люди, их чувства и отношения".

Тож мова у цьому романі про талановитого юнака, який обіймає посаду керуючого директора великого холдингу.

Він багато й завзять працює на посаді, але здатен на більше, тож йому пропонують взяти участь в дослідженні, яке може перевернути весь сучасний світ.

Дослідженні, яке відкриває невідомі досі здатності людського мозку, ставить під сумнів саму звичну структуру економіки і реальності в цілому, заставляє сумніватися в реальності нашого світу.

Наче тих спостерігачів за дослідом Юнга на початку роману та епохи, коли віртуальна реальність ще не мала ані назви, ані визнання.

Захоплюючий, незвичайний роман, на межі інтелектуальної прози з психологічною напругою, мало не детективним сюжетом і науковим підґрунтям.

Мабуть, такою і має бути література нашої сучасності.

Олесь Ільченко.

Порт Житана.

Чернівці: Меридіан Черновіц, 2020.

Незвична ця книжка навіть не перегуками зі світовою історією мистецтва, в якій забутий світом художник з часом дарує цьому самому світові власну славу, а тим, як це вписується у наше сьогодення.

Насправді це чудове поєднання орнаментальної прози в стилі Домонтовича (якого тут-таки згадують у ресторанчику на березі Женевського озера) з детективною історією, яка тягнеться ще від початку минулого століття.

За сюжетом, український художник-емігрант, помандрувавши Європою, опиняється у цьому самому готелі "Порт Житана", який стає його пристановищем, і з якого він, як свого часу злиденний Модільяні, вписується в історію міжвоєнного Парижу як відомий художник-авангардист.

Різниця між усіма його славетними попередниками в тому, що слава і полотна залишаються, а сам він загадково зникає.

Саме як свого часу з еміграційних таборів у Німеччині – згаданий Домонтович-Петров.

Тож розслідувати загадку цього зникнення береться вже за нашого часу київський мистецтвознавець, який збирає колекцію творів для місцевого олігарха.

Игорь Шестков.

Покажи мне дорогу в ад.

В тренде.

Во вторник украинцев ждет до +20: где будет настоящая "весна".

К.: Каяла, 2020.

У цьому збірнику оповідань берлінського прозаїка, який емігрував свого часу з СРСР, перед нами своєрідна енциклопедія радянських кошмарів, які переслідували його героя замолоду в столиці колись нашої радянської Батьківщини.

Фірмовий прийом автора – перетворення ностальгії, пропущеної крізь сито емігрантських буднів в реальність подвійної перегонки, чи то пак, фантасмагорію – в оповіданнях трохи буксує.

Та й який абсурд і сюрреалізм може бути тут, де Салтиков-Щедрін попідруки з Гоголем? "Я молчал и слушал — мне редко удавалось послушать что советский народ говорит, – повідомляє автор-герой, ще не виїхавши.

– Жизнь в Москве была жизнью на острове.

Настоящая Россия начиналась за Окружной дорогой.

Пришел Сенька с раками…" Таким чином, це оповіді з "минулих", радянських часи.

Кохання в Криму, басейн у Москві, "афганські" побоїща на Арбаті.

Життя в робочому гуртожитку з казахами і татарами, де суцільний Зощенко, не виключаючи також Булгакова з комунальними аннушками.

"Зинаида Викентьевна Подливанная, пенсионерка с лицом, похожим на блин, которую хорошо ее знающие соседи за глаза звали не иначе как "эта подлюга".

Роман Стех.

Дідько знає його.

К.: Зелений Пес, 2020.

Незвичне у цьому романі жахів навіть не те, як автор поводиться зі стандартним, здавалося б, сюжетом у цій жанровій ніші, а та динаміка у зовсім малодосліджених галузях жанру, в якою він веде свою оповідь.

Тож, за сюжетом, компанія друзів вибирається на відпочинок у Карпати, де зупиняється на першій-ліпшій гостині, і де й трапляються жахливі речі у звичному дусі психологічного трилеру з детективом.

Знайдений у шухляді оберіг часів Трипільської культури, смерть за загадкових обставин володаря знахідки, зв’язок із впливовими олігархами, які мають до цього стосунок – усе це сплітається у неабияку інтригу, обіцяючи шалений розвиток подій.

"Хрест справді був величезним, майже на всю долоню, – уточнює герой роману.

– Придивившись краще, я нарешті зрозумів, що з ним не так – на ньому не було розп'яття.

Замість звичного тіла Ісуса, що помирає від завданих йому ран, цей екземпляр міг похизуватися лише якоюсь мережкою незрозумілих ліній, зігнутих під прямим кутом.

Я взяв Максову знахідку в руку та спробував оцінити її вагу.

Грамів сто, не менше.

Певно, срібло.

І візерунок такий дивний, щось нагадує...".

Дарія Піскозуб.

Х.: Vivat, 2020.

Машині поклоняються.

Жерці, які служать їй від народження, не стільки здатні бачити майбутнє, скільки зазирають у минуле.

Її передбачень чекають з острахом, намагаючись розгадати знаки, які вона посилає.

У постапокаліптичному світі роману Дарії Піскозуб людство знову живе в племенах, які воюють одне з одним за виживання, а загадкова Машина – все, що лишилося від цивілізації.

Хтось хоче її олюднити, хтось бореться проти неї, але вона вічна і, здається, спроможна знищити те, що мала би оберігати.

Авторка – львівська письменниця, і хоч "Машина" і дебютна книга авторки, вона вже здобула перемогу на конкурсі фентезійних романів "Брама-2019".

Жанр технофентезі порівняно новий для української літератури, і це робить книжку Дарії унікальною.

Постапокаліптичний світ, витворений авторкою, має свій лексикон, і список цих неологізмів можна знайти у глосарії наприкінці роману.

Наприклад, там є слово "серцевир" – красиве й із досить непростим значенням.

Остросюжетная экономика, дорога в ад и черт в ящике - 5 книг, которые держат в напряжении до самого финала - Фото 1.

Реклама.

Читайте Segodnya.

Источник материала
Упоминаемые персоны
loader
loader