Квіти, пластилінові люди і дитячий мозок після карантину

Коли вони стануть дорослі-дорослі, обійматимуть високі посади і рятуватимуть світ, то згадуватимуть щасливе дитинство і те, як були творцями тодішньої реальності. Такі спогади стануть їхнім місцем сили, вони пам’ятатимуть, як «з нічого» створювали цілий Всесвіт. Згодом у дорослому житті будуть знати і розуміти, що їм будь-яка справа до снаги. Головне – бажання, фахова підтримка й активні дії, які точно допоможуть прийти до кінцевої мети…

Сьогодні співрозмовниками «Погляду» є підопічні художниці-дизайнерки Світлани Крачило, які вдосконалюють свою професійну творчість у гуртку «Дизайн» Чернівецького міського палацу дітей та юнацтва.

---

«Мрію стати художницею і завести собаку породи хаскі»

Анна Лазарюк, учениця 2 класу

«У гуртку займаюся творчістю з чотирьох років. Здебільшого, я ліплю, малюю. Та найбільше мені подобається ліпити. З допомогою легкого пластиліну (звичайним працювати не подобається, бо він твердий) створюю людей, тварин, букети. У своїй роботі використовую і фантазію, і реальність, поєднуючи все в одне ціле.

У моїй колекції є кішка та собака моєї бабусі. Також є молодший брат Назар, я старша за нього на 2,5 року. Назар каже, що він не дуже схожий на себе. Також зліпила з пластиліну батьків, їм особливо сподобався вигляд тата. А мені всі подобаються (усміхається, - авт.).

Коли я творю, то в мене з’являється відчуття радості. Ось робиш веселу фігурку, то також усміхаєшся. А якщо створюєш сумну фігурку, то якось також сумуєш. Але мені всіх подобається ліпити, незалежно від того, який настрій у тієї чи іншої людини. Моя мама - радісна, а тато більш замислений, він любить читати книги. А Назар завжди грається машинкою і таким я його і зобразила.

На творчість з легкого пластиліну мене надихнула одна дівчинка, її знаю з Художньої школи. Вона старша за мене, я бачила її  виставку динозаврів і те, як їх треба робити.

Найулюбленіша моя робота з’явилася тоді, коли зліпила тата, і я ним горджуся.

У майбутньому мрію стати художницею і завести собаку породи хаскі.

Також мені подобається аквареллю малювати. Ми у школі іноді малюємо, це також люблю (усміхається, - авт.). Ще подобається шкільний предмет читання. Моя найулюбленіша книга «Що робити, коли». Там є відповіді на всі запитання: що робити, коли ти вдома, що робити, коли ти не встиг вийти з вагона метро... Повчальні історії, які підказують, як діяти у різних життєвих ситуаціях. І ця книга настільки цікава! Мені її подарував на Новий рік Дід Мороз.

Батьки підтримують мене у творчості, кажуть, що гарні виготовила роботи.

Також готую новий проєкт. Оскільки моя мама перукарка, то я її намалюю і моделей, яких вона причісує у салоні. Подобається мамина професія. Але не бачу себе перукаркою у майбутньому, бо люблю більше малювати».

---

Творчість допомагає відновитися і відволікає від гаджетів

Саша Костриба, 9 років

«Оце завершую малювати дівчинку, яка спить. І уві сні у неї мозок поділився на дві частини – книжки та іграшки. Вона у своєму сні на планеті Юпітер. Позаду – Космос, книжка. Мій проєкт називається «Дитячий мозок після карантину».

Що відбувається з дитячим мозком після карантину? У ньому дуже мало уроків і майже все заповнене різними іграшками на телефонах, на комп’ютерах. Переважає відпочинок, а не навчання. Звичайно, карантин – це не відпочинок, бо на ньому ми все одно вчимося, дистанційно. Буває, Zoom «глючить»…

Дві роботи уже намалювала. На іншій картині – просто мозок, і він також квадратний, а на ньому намальовані всілякі іграшки. Це за період тривалого карантину він став квадратним (усміхається, - авт.). І лише творчість допомагає його округлити і відновити. Бо під час творчості я про всі іграшки забуваю, думаю, що і якою технікою намалювати. Ось цю роботу малювала пастеллю і чорною ручкою. Але також використовую акварель, акрил, гуаш…».

---

«Коли я малюю, у мене дуже веселий настрій»

Євлампія Яніогло, 10 років

«Зараз малюю квіти, які потім збираюся виготовити в об’ємному варіанті. Коли я малюю, у мене дуже веселий настрій.

Квіткова тема – одна з моїх улюблених. Створюю їх різноманітними. Уже виготовляла дуже великі букети, які зовні схожі на живі квіти. А деколи робила дуже-дуже малесенькі. Також створила дівчачі квіткові прикраси – гумки на волосся та віночки на голову. Для цього використовувала фетр і клей-пістолет. Навчилася виготовляти такі речі у маминої знайомої, до якої ходжу на вишивання уже п’ять років».

Ольга ШУПЕНЯ