Денис Москаль як приклад перекрашування й непотопляємості у столичній політиці

Про це пише портал Хрещатик. Публікуємо матеріал без коментарів та ремарок. Редакція не несе відповідальності та не перевіряє дані, надані та опубліковані сторонніми інформаційними ресурсами.

Саме тому який-небудь пройдисвіт вчора жирувавший коштом народу в рядах «Європейської солідарності», сьогодні перейшов до «слуг народу», а завтра запишеться в якісь неофедералісти, якщо до влади прийдуть вони. І при цьому залишиться все тим же пройдисвітом.

Але насправді така ситуація характерна, скоріше, для Росії. Це там у владу ведуть всього одні двері – ось всі і ломляться у них, давлячи та топчучи один одного. В Україні все відбувається трохи інакше. У нашій владі дверей багато, і увійти можна в будь-яку.

Робити свої справи можна і в рядах опозиційної партії. Так навіть простіше – менше конкуренції. Історія кар’єри київського забудовника Дениса Москаля повною мірою ілюструє це. Свій шлях у політиці він почав в шостому скликанні Верховної Ради як помічник депутата від Блоку Юлії Тимошенко Андрія Портнова – так-так, того самого, який пізніше став заступником голови в адміністрації нашого двічі несудимого президента. А у 2008 році Москаль і сам був обраний до Київради, і теж від БЮТ. Як представник «Батьківщини» він там засідає і зараз.

Але у свій перший скандал забудовник потрапив ще до цього. Уже у 2006 році будівельну компанію «Каштанове місто», якою він керував, звинуватили в спробі незаконно побудувати житловий будинок поруч з Сирецьким парком.

Київрада, в яку тоді Москаль ще не входив, стала на його бік (на полях зауважимо, що тонкість тут ось в чому: кордони паркових зон не були позначені на картах). Пристрасті тоді розгорілися неабиякі. Дійшло до того, що активісти, протестуючи проти будівництва, кидалися під колеса кранів та вантажівок.

Зрештою, втрутилася прокуратура, яка заборонила будівництво, а Київраді довелося погодитися з нею. Наступна скандальна історія, в якій виявився замішаний Денис Москаль, з будівельним бізнесом безпосередньо не пов’язана, а ось з політикою – навіть дуже. Втім, в нинішній Україні одне нерозривно пов’язане з іншим: хто не має хороших зв’язків у владі, тому і в бізнесі нічого ловити.

Отже, стояла осінь 2010 року. Влада в країні вже змінилася, і «Батьківщина» виявилася в опозиції. І тут Москаль сам себе призначив головою її фракції в Київраді, відсунувши з цієї посади Тетяну Меліхову. «Це приклад того, як діє сьогодні Адміністрація президента: один депутат нашої фракції в Київраді оголосив про самоствердження на посаді. При цьому він посилається на неіснуючу підтримку достатньої кількості депутатів», – прокоментувала тоді ця подія Юлія Тимошенко.

Втім, в політиці, як відомо, не буває ні постійних друзів, ні постійних ворогів. Цей прикрий інцидент анітрохи не завадив Москалю надалі помиритися з Юлією Володимирівною. Принаймні, і у 2015, і у 2020 році він знову обирався до Київради саме від «Батьківщини».

Щоправда, у 2014 році він туди балотувався від Блоку Петра Порошенка, але чомусь сором’язливо це приховав, і представлявся виборцям як лідер Партії Зелених. А скандали продовжували слідувати один за іншим. Втім, забезпечивши собі у владі таке надійне становище, можна дозволити собі та бути замішаним в скандали – тепер тобі це вже мало чим загрожує.

Наприклад, у вересні 2020 року Москаль залишив власне елітне селище Северинівку під Києвом без газу. Компанія «Діо Груп», афільована з ним, відмовила селищу в підключенні газу, а «Київоблгаз» у відповідь на скарги мешканців заявив, що не може провести газ в селище без згоди тієї ж самої «Діо Груп».

Що цікаво, незабаром після цього Москаль був знову обраний до Київради, а на виборах обіцяв, що проблем з опаленням і гарячою водою у киян проблем не буде. Втім, формально Северинівка – це не зовсім Київ.

В іншу цікаву історію наш герой потрапив зовсім недавно – у вересні нинішнього року. Річ у тім, що Москаль в Київраді очолює екологічну комісію, яка влітку 2021 року підтримала ідею оголосити київське озеро Вирлиця екологічним заповідником.

Ось тільки коли справа дійшла до голосування по цьому питанню, Москаль, як і його колеги, скромно промовчали. Ситуація склалася як в старому анекдоті: «Це моя думка, але я з нею не згоден».

Роблячи підсумки, можна сказати: зовсім не важливо, яка партія зараз при владі, а яка в опозиції. Вся система влаштована так, що люди, подібні Москалю, можуть зайти у владу з будь-якого входу.