Це не Янукович: за чиєї каденції УПЦ МП відчула свободу

Пухлина в українському суспільстві

Цей процес не те щоб розпочав, але підтримав президент Леонід Кравчук. Тоді з'явилася невизнана УПЦ КП. Але на наступний необхідний крок – рішуче припинення діяльності московського патріархату в Україні – Кравчук не наважився. Пухлина залишилися.

Президента Леоніда Кучму як директора більше цікавили процеси матеріальні, ніж містичні. Тому російське телебачення з першої кнопки в Україні прибрали, а от церкву залишили.

Президент Віктор Ющенко збирався завершити те, що почав Кравчук. Збирався-збирався, збирався-збирався... А тут і президентський термін завершився – "моя нація мене не зрозуміла", все таке. До речі, саме при Ющенку УПЦ МП відчувала себе вільно і ситно, храми будувала, паству збільшувала.

Президент Віктор Янукович був відверто зорієнтований на московський патріархат, але вважав, що не цар для церкви, а церква для царя. Тобто, в Україні священнослужителі повинні обслуговувати інтереси Януковича, а не патріарха Кіріла. Відповідно, з об'єднанням українських церков під Москвою не поспішав. Хоча саме цим все і закінчилося б, якби не Майдан.

Президент Петро Порошенко зробив той самий рішучий крок по створенню Української православної церкви, без якої дійсно української держави бути не може. Але він надто переймався власним піаром і намагався підгадати з томосом під вибори. Вибори програв, тому тему віри з власного передвиборчого плаката не завершив.

Що чекає на священників УПЦ МП

І от зараз, за президентства Володимира Зеленського і за умов агресії Росії, УПЦ МП – фактична філія російської імперської церкви в Україні – нарешті починає зникати. Випаровуватися, як роса на сонці – все, як у нашому гімні. Бо на це є запит переважної частини нашого суспільства.

ПЦУ продовжить наглядати за печерами, в цьому сенсі нічого не зміниться. Частина церковників з УПЦ перейде до ПЦУ, і це вже відбувається. Частина (на жаль, маленька) роз’їдеться по монастирях в глухих карпатських лісах, де буде молитися про спокутування гріхів і спасіння власної душі. Саме в цьому, а не в обслуговуванні заможної пастви в столичних церквах, полягає справжнє служіння Богу. На "Мерсі" в Царство Небесне не в'їдеш.

Живе – до живих, мертве – до мертвих. Дорікати священникам з УПЦ нема кому, бо вони дуже часто повторювали одну з православних догм: "Будь-яка влада – від Бога. І всі випробування в нашому житті – теж від Бога".

Церква не тотожна вірі. Віра – це про душу. Церква – про політику і гроші. Не забуваймо це. А вірна паства московської церкви потихеньку заспокоїться. Вони ж якось пережили, що недоімперія не взяла Київ за три дні.