The New York Times написало велику статтю про проблеми зі свободою слова та тиск на ЗМІ в Україні

Одне з провідних видань США The New York Times опублікувало статтю, в якій, спираючись на думки українських журналістів, описало погіршення ситуації зі свободою слова в Україні, зростаючий тиск та політичне втручання у роботу медіа.

Стаття під назвою «Великий крок назад: В Україні зростає занепокоєння щодо звуження свободи преси» вийшла 18 червня.

«Журналісти та групи, що займаються моніторингом свободи преси, б'ють на сполох через те, що, за їхніми словами, за часів правління президента Володимира Зеленського в Україні посилюються обмеження та тиск на ЗМІ, які виходять далеко за межі потреб країни у воєнний час», — пише NYT.

Директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк сказала виданню, що «це дійсно викликає занепокоєння», особливо в умовах війни, коли Україна «бореться за демократію проти цінностей диктатури, які уособлює Росія».

Видання пише, що з моменту здобуття незалежності в 1991 році і до російського вторгнення в лютому 2022 року Україна мала тривалий досвід толерантного ставлення до плюралістичного медіа-середовища, з численними телевізійними каналами, пов'язаними з опозиційними і проурядовими партіями, і незалежними новинами. Збереження цієї культури стало одним із викликів війни.

У статті йдеться, що українські журналісти здебільшого прийняли правила воєнного часу, що забороняють публікувати інформацію про пересування або позиції військ, місця ударів російських ракет і дані про військові втрати, вважаючи це необхідними заходами для забезпечення національної безпеки.

«Вони також визнали певну самоцензуру, стримуючись у критичному висвітленні діяльності уряду, щоб уникнути підриву морального духу або щоб повідомлення про корупцію не завадили іноземним партнерам схвалити надання допомоги», — пише The New York Times.

«Самоцензура в Україні — це особливість воєнного часу», — сказав редактор «Європейської правди» Сергій Сидоренко. Він додав, що ця ситуація «не є проблемою» і неминуча під час війни, зазначивши, що очікує повернення до нормального життя, коли бойові дії врешті-решт припиняться.

NYT відзначає, що президент Зеленський публічно не закликав до тиску на журналістів і засудив випадок стеження за командою Bihus.Info в готелі.

Як пише видання, журналісти та медіагрупи кажуть, що низка нещодавніх випадків вказує на дедалі більш обмежені можливості для журналістської роботи. У січні посли країн G7, в тому числі ключові військові союзники Києва, спільно виступили на підтримку свободи преси в Україні, заявивши, що «свобода ЗМІ є фундаментальною основою успішної демократії».

NYT пише з посиланням на аналітиків, що намагання уряду контролювати ЗМІ, схоже, має на меті обмежити позитивне висвітлення діяльності опозиції та придушити негативне висвітлення діяльності уряду і військових.

Зокрема, видання згадує про список «небажаних» для цитування опозиційних діячів, місцевих політиків, громадських активістів та навіть військових ветеранів, яке керівництво державного «Укрінформу» розіслало своїм журналістам.

За словами видання, виконувач обов'язків міністра культури Ростислав Карадеєв, якому підпорядковується «Укрінформ», заявив цього місяця українським ЗМІ, що йому нічого не відомо про такий список. А Офіс президента Зеленського не відповів на запит про коментар.

The New York Times пише, що переглянула ці інструкції. Зокрема, видання згадує, що в Одесі журналістам наказували в деяких випадках цитувати лише осіб, призначених президентом. А у Львові журналістам сказали уникати цитування обраного мера Андрія Садового, «відомого політика, якого вважають можливим майбутнім кандидатом у президенти».

Як приклад того, що журналісти вважають втручанням у свою роботу, видання наводить ситуацію на Чернігівщині, де обрана міська рада вступила в суперечку щодо муніципальних витрат з губернатором, призначеним президентом. Керівництво державного «Укрінформу» внесло виконувача обов'язків мера до списку «небажаних».

«Бажаного спікера призначив Зеленський, а небажаний обраний на виборах», — зазначив Юрій Стригун, кореспондент «Укрінформу» в Чернігові.

Проте сам Стригун каже, що все ж цитував «небажаного» чиновника у своїх статтях. Тож немає жодних ознак того, що журналісти дотримувалися цих вказівок, пише NYT. «Якщо ми будемо вказувати бажаних і небажаних спікерів, це буде великим кроком назад для демократії», — сказав Стригун.

The New York Times розповідає, як наступного дня після того, як Стригун публічно розповів про інструкції від керівництва, він отримав повітску на оновлення військових даних. За його словами, Стригун не має доказів того, що вручення повістки було пов'язане з його появою в ефірі, але час, коли воно надійшло, здається йому «підозрілим», пише видання.

NYT також згадує, що колишня заступниця директора «Укрінформу» Марина Сингаївська подала у відставку через ситуацію з інструкціями. «Диктувати ЗМІ, що їм публікувати і з ким розмовляти — це не демократично», — сказала вона.

Новий очільник «Укрінформу» Сергій Череватий відмовився коментувати для NYT інструкції, поширені за його попередника. Він сказав, що має намір керувати агентством «відповідно до закону і принципів свободи слова».

Як пише NYT, українська влада також має іноді напружені стосунки із західними новинними організаціями, зокрема з The Times. Після критичних репортажів і на тлі суперечок щодо правил висвітлення військових операцій вона відкликала військові перепустки для журналістів кількох видань, хоча пізніше їх було відновлено.

«В Україні закулісне політичне втручання має темну історію через зловживання за попередніх урядів», — пише видання.

Видання також згадує про виключення опозиційних каналів з єдиного телемарафону. «Бурхливий і конкурентний телевізійний новинний ландшафт України був консолідований урядом пана Зеленського в єдине, контрольоване державою мовлення після російського вторгнення. Уряд представив цю домовленість, відому як "телемарафон", як необхідну для трансляції достовірних новин під час війни. Але він виключив опозиційні канали і транслював настільки оптимістичні репортажі навіть тоді, коли бойові дії затягнулися, що більшість українців тепер кажуть, що не довіряють йому», — йдеться у матеріалі.

NYT посилається на моніторинг «Детектора медіа» і пише, що з січня по квітень цього року жоден з каналів телемарафону (крім Суспільного, який більше не бере в ньому участі) не запрошував в ефір членів опозиційної партії «Європейська солідарність» — партію політичного «заклятого ворога» Зеленського Петра Порошенка. Натомість члени президентської партії «Слуга народу» становили близько 70% політичних гостей марафону при трохи більше половини місць у парламенті (а без Суспільного ця частка зросла б до понад 80%).

Видання також цитує звіт Держдепартаменту США про те, що телемарафон «забезпечив безпрецедентний рівень контролю над телевізійними новинами в прайм-тайм» в Україні.

Голова громадської наглядової ради Суспільного Світлана Остапа та генеральний директор мовника Микола Чернотицький заявили в інтерв'ю, що рішення вийти з телемарафону було частково мотивоване побоюваннями щодо тиску з боку влади.

The New York Times також розповідає про таємне стеження Служби безпеки України за журналістами Bihus.Info в січні цього року. Тоді, пише видання, голова СБУ Василь Малюк визнав і засудив стеження, а президент Зеленський звільнив відповідального за це.

«Незважаючи на тиск, українські журналісти змогли роздобути сенсаційні матеріали, зокрема про корупцію, які призвели до відставок і арештів», — пише NYT.

За словами головної редакторки «Української правди» Севгіль Мусаєвої, зусилля, яких докладає уряд для придушення критичних репортажів, є одним з показників впливу та життєздатності українських ЗМІ під час війни.

«Єдиний спосіб, у який люди можуть змінити ситуацію на краще — це журналістика. Ось чому деякі люди в уряді намагаються з усіх сил контролювати її», — сказала Мусаєва.

• «Поки ми не дізнаємось, хто автор темників, історія не завершена». Медійники — про ситуацію в Укрінформі
• Суспільне вже сім років захищає свободи в Україні. Схоже, прийшов час захистити Суспільне
• Наталія Лигачова: Влада хоче компенсувати падіння довіри посиленням контролю за інформаційним простором