Скільки людей в комі зберігають активність мозку: результати найбільшого дослідження

Термін "когнітивно-моторна дисоціація" описує ситуацію, коли у людини з порушеною свідомістю (наприклад, у комі) відсутні фізичні реакції, але при цьому фіксується активність мозку.

Останнім часом це явище привернула увагу вчених, які досліджують стан пацієнтів із травмами головного мозку. Попередні дослідження показали, що частка людей у ​​комі, у яких спостерігається когнітивно-моторна дисоціація, становить від 15 до 25%.

Нове дослідження коми

Досі дослідження в цій галузі були обмежені невеликою кількістю пацієнтів і проводились у рамках однієї клініки, що не дозволяло зробити узагальнені висновки. Систематичне вивчення когнітивно-моторної дисоціації у людей із порушеннями свідомості донедавна не проводилося.

Міжнародна група вчених провела перше великомасштабне дослідження, під час якого оцінили мозкову активність 353 пацієнтів у комі за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (ФМРТ) та електроенцефалографії (ЕЕГ). Виявилося, що відсоток пацієнтів, які реагують на зовнішні стимули на рівні мозкової активності, більше, ніж вважалося раніше.

Дослідження проводилося у шести міжнародних медичних центрах, розташованих у Бельгії, Франції, Великій Британії та США. У ході експериментів пацієнтам пропонувалося уявити, що вони грають у теніс або стискають та розтискають руку. Команди повторювалися протягом 15 – 30 секунд із наступними паузами, і весь тест проводився від шести до восьми разів.

Люди в комі часто зберігають активність мозку

Серед пацієнтів, які не здатні фізично відреагувати на команди, у 25% була зафіксована мозкова активність, що відповідає завданням. Це були здебільшого молодші учасники, у яких травма головного мозку відбулася відносно недавно. У пацієнтів у комі, які могли слабко реагувати на словесні команди, мозкову активність під час експерименту виявили у 38% випадків.

Вчені наголошують на важливості виявлення пацієнтів, які залишаються у свідомості, попри кому, оскільки це може допомогти лікарям та родичам приймати більш обґрунтовані рішення щодо лікування та підтримання життєдіяльності.