Діти-волонтери з Донеччини про допомогу військовим і свої найзаповітніші мрії

У межах проєкту "Здійсни мрію" спільно з новинним порталом Главред ділимось історіями дітей-волонтерів, що дійсно надихають. Цього разу у збірному матеріалі про благодійність та культурну діяльність розповідають 10-річна волонтерка Валерія Сакун та 14-річний журналіст-інтерв’юер Кирило Передрій. Обидва герої народилися на Донеччині, проте були вимушені у своєму юному віці переживати найстрашніші події. Війна відібрала у них право на щасливе дитинство.

Історія родини Валерії досить важка. У 2014 році її батькам довелося виїхати з рідного Донецька у Торецьк, де вони прожили 8 років. Проте у кінці березня 2022 року російський снаряд влучив біля їхнього будинку. Родина прийняла рішення виїжджати в Івано-Франківськ, а пізніше — у Калуш. А нещодавно тато Валерії пішов захищати Україну.

Саме рішення волонтерити школярка прийняла майже 3 роки тому. Валерія, побачивши, як інші діти збирають кошти, була впевнена, що їй теж слід допомагати. З того моменту вона почала виготовляти синьо-жовті та червоно-чорні браслети зі стрічок, на виготовлення яких йде від 4 до 7 хвилин, залежно від довжини. За день дівчині вдавалося робити до 25 браслетів.

"Спершу вийшла продавати прикраси зі старшим братом. Було страшно, але вдалося продати 17 браслетиків. Тоді одна пані запитала, чи можна сфотографуватися. Після цього опублікувала фото в соціальних мережах і надала розголосу", — розповідає дівчинка.

Фото_Завантаження доступне за цим посиланням:

https://drive.google.com/file/d/1c2gSYuzbN-1suUHeKYTivyO9GBaagoXL/view?usp=sharing

Вартість символічна — 20 гривень, але всі кошти йдуть на підтримку Збройних Сил України. Перший внесок дівчини був саме у Благодійний фонд Сергія Притули. До того ж вона почала робити ангелів-охоронців, які здебільшого використовуються як дармовис або іграшка на ялинку.

Згодом довіру родини викликала спільнота "Волонтери добра", до якої вони долучилися. Кошти, які передавала дівчина, додавали на купівлю тепловізорів, квадрокоптерів Mavic, ремонти автівок, які необхідні були на Донецький та Харківський напрямки. Узагальнюючи, за час волонтерської діяльності дівчинці вдалося передати понад 150 тисяч гривень на підтримку ЗСУ. Крім того, Валерія стала наймолодшою волонтеркою благодійного фонду:

"Для мене це важливе посвідчення, але люди, здається, втомилися від війни", — доповнює 10-річна волонтерка.

Наперекір труднощам, у Валерії вже напрацювалась традиція — коли вона бачиться з військовими, то дарує їм браслетики й пастилу. До того ж дівчинка має 2 розписані прапори, один з них від бригади "Едельвейс", а також шеврони. Це своєрідна подяка за волонтерську діяльність та матеріальну допомогу.

Своєю чергою, її мама почала сушити овочі для вироблення сухих супів і борщів, а також виготовляти ласощі, м’ясні вироби, які згодом передавали на фасування та сортування. Також родина вирішила робити перекуси з пастили, адже це корисний вітамінний перекус для військових.

"Хотілося насправді більше та більше допомагати, передати їм домашнього тепла. Хоча ми й не вдома живемо, але для нас важливо було це зробити. Мені здається, ми всі маємо допомагати нашим військовим", — зазначає мама Валерії.

Нині Валерія поєднує навчання в 5 класі та власну благодійність, адже розуміє важливість своєї роботи:

"Військовим потрібна допомога. Мені слід, попри все, її продовжувати. Вважаю, що це не тільки мій обов’язок. Волонтерити має кожен".

Не менш разючою є історія Кирила Передрія, який у липні 2022 року вирішив вести власний YouTube-канал, на якому публікує інтерв’ю з відомими особистостями, зокрема громадськими діячами. Від початку повномасштабного вторгнення родина залишалася жити у місті Покровську, що в Донецькій області, де українські військові досі стримують росіян, але нещодавно їм довелося евакуюватися:

"До певного моменту ми жили спокійно. Згодом розпочалася паніка, тому що було складно знаходити можливість працювати — періодичні відключення світла заважали робити інтерв’ю. Таке цивільне життя влаштували наші вороги".

Сама ідея створити YouTube-канал з авторськими інтерв’ю виникла з раннього дитинства, у шість років. Проте у перші дні повномасштабного вторгнення Кирило багато думав над тим, що буде з Україною, Донеччиною та Покровськом зокрема. Хлопець одразу прийняв рішення шукати репетитора для занять з журналістики. Всі ці події дали поштовх розпочати власну журналістську діяльність.

"Робота журналіста настільки цікава, що мене до неї тягнуло. Натхнення досі не зникає та впевнений, що не зникне. Я розпочинав та абсолютно розумів те, що відбувається, що мені не вдасться швидко набрати понад мільйон читачів".

Кирило працює самостійно над власними інтерв’ю, а також монтажем, готує та розробляє контент-план, надсилає листи та запити з запрошеннями на розмову. За понад 2 роки журналісту вдалося створити близько 285 відео:

"Перше інтерв’ю дало мені початок, який ніколи не забуду та водночас вказало на мої помилки, яких наробив. На той момент у мене не було жодного читача, як і самих відео, але гості погоджувалися".

Найбільше його вразили інтерв’ю з ведучою 1+1 Марафон, інтерв’юеркою Наталею Мосейчук і колишнім міністром закордонних справ Дмитром Кулебою. Список героїв і тем у хлопця поповнюється щодня, але здебільшого Кирило зважає на діяльність особи та актуальність тієї чи іншої події. Підготовка одного відео триває від 2 до кілька днів. Одного разу на підготовку до інтерв’ю Кирилу знадобився місяць. До того ж хлопець здебільшого працює над кількома записами одночасно.

Нині школяр готує "Щоденник українських журналістів", в якому хоче донести та продемонструвати весь біль, який відчувають його колеги, розповісти про те, як працюють фахівці від 2014 року в умовах підвищеної небезпеки для власного життя.

"Думаю, буде надзвичайно цікаво. Ми багато говоримо про волонтерів, військових, медиків тощо, але не завжди про журналістів. Але ж вони теж одними з перших бачать наслідки влучань, гинуть за нашу Незалежність", — коментує Кирило.

Крім того, Кирило долучався до фестивалю "Вчителі майбутнього 2024" як модератор першої панельної дискусії, а також до збору коштів для військових. Спершу він записав інтерв’ю з Володимиром Маросяком, який вручив хлопцю журнал "Times" із підписом Валерія Залужного, колишнього Головнокомандувача Збройних сил України, та запропонував зробити збір на дрони. Тоді їм вдалося зібрати 13 тисяч 800 гривень.

Найголовнішу мету власної діяльності Кирило окреслює в тому, щоб популяризувати українськомовний контент. До того ж його неабияк його надихає суспільство — військові, волонтери, медики, рятувальники тощо.

"Мені не хочеться бачити російськомовного контенту. Якщо це втілиться, буду розуміти, що теж доклав зусиль до цього. Вважатиму це і досягненням мети, і новим початком".

Тому нині Кирило докладає чимало зусиль для досягнення власної цілі, поєднуючи з навчанням у школі:

"Для мене інтерв’ю — це вже як робота, не як хобі".

Попри те, що дитинство волонтерів було сповнене чималих випробувань, вони не перестають мріяти та залишаються сильними навіть у найтемніші часи. І саме ці мрії надають їм сил, щоб прокладати шлях до власних цілей.

Поділіться, якою є ваша мрія зараз? Ким ви хочете стати в майбутньому?

"Мрію стати співачкою. А також про те, щоб приїхав тато і всі ми жили у власному будинку", — розповідає Валерія Сакун.

"Хочу взяти інтерв’ю в Президента України Володимира Зеленського. А до того ж у майбутньому осягнути інтерв’ю з елементами репортажів", — коментує Кирило Передрій.