Глава асоціації українців Молдови Михайло Багас: Це для вас Росія – держава-агресор…

У листопаді в Молдові завершилися президентські вибори, на якихперемогла чинна президентка Майя Санду. Прихильники європейської інтеграції Молдови також отримали мінімальну перевагу на референдумі, що пройшов разом з виборами: курс на ЄС тепер буде закріплено у Конституції. Проте, якби вибори та референдум відбувалися лише на дільницях у самій Молдові, картина була б геть іншою, бо й Санду, і європейський курс отримали перевагу лише завдяки голосам діаспори. Більшість жителів самої Молдови підтримали конкурента Санду і виступили проти євроінтеграції у Конституції.

Важлива деталь: серед молдовських євроскептиків – і численні етнічні українці. Нині у Молдові проживає близько 300 тис. українців (без урахування тих, що проживають у Придністров’ї), близько 180 тис. з яких є громадянами Молдови. Решта – біженці, які втекли від російської агресії. За підсумками виборів і референдуму виборці у районах компактного проживання українців підтримали проросійського кандидата і висловилися проти руху до Європи.

Навіть після повномасштабного вторгнення Росії в Україну етнічні українці у Молдові притримуються проросійських поглядів, спілкуються російською, довіряють російським ЗМІ.

Герой нашого інтерв’ю перепитує, чи справді ми хочемо почути його думку, адже вона «більшості українцям в Україні не сподобається».

«Главком» говорить про молдавських українців, вплив Москви і Бухареста на Молдову та пасивність Києва, яку потрібно терміново міняти, з главою Асоціації українців Республіки Молдова Împreună («Разом») Михайлом Багасом. Активіст має цікаву біографію і добре знає Ілана Шора. Багас був однокласником олігарха-втікача, який з Москви нині підтримує проросійський політичний табір Молдови.

«У Молдові немає об’єднаної громади українців»

УкраїнціМолдови на виборах і на єврореферендумі голосували здебільшого проти Санду та курсу в ЄС. Як це можна пояснити? Навіть російська агресія проти України не вплинула ні на молдован, ні на молдавських українців?

Важливо зазначити: немає якоїсь об’єднаної монолітної української громади. Є багато різних громадських організацій. Насправді більшість молдовських українців говорять не російською, а не чистою українською, а суржиком – суміш української, російської, румунської. Мова про мешканців наших північних регіонів у селах, а також про Придністров’я. Щодо питання чому вони підтримують Росію, а не Захід, то є декілька причин, тут потрібно трохи згадати історію.

У 2000-х роках у Молдові були доволі таки серйозні міжнаціональні конфлікти: титульна нація, яка складається з молдован і румунів, абсолютно усім іншим казали «чемодан-вокзал-Росія». Незалежно від того, чи ти українець, чи болгарин, чи росіянин. Це тільки за тим критерієм, що ти розмовляєш російською. Тобто нас за національністю не розділяли. Примітно, що це не стосувалося гагаузів, у яких також завжди були проросійські погляди. Тоді були дуже великі націоналістичні маніфестації. Через такий спротив російськомовні якось були відокремлені, ніхто з російськомовних не прагнув до інтеграції, та і сама держава Молдова нічого не робила, аби інтегрувати до румунськомовного середовища значну частину свого населення, у політичного керівництва країни не було бачення, як це робити. Це значно допомогло значній частині російськомовних об’єднатися і дивитися у бік Росії як на правонаступниці СРСР.

А що заважало українцям не послуговуватися російською, а одразу ідентифікувати себе українцями Молдови, відмежуватися від росіян, учити румунську, зрештою?

Можна звалити все на те, що винні самі українці, які проживають у Молдові. А можна взяти приклад Румунії, де є теж велика українська діаспора, яка на 100% інтегрувалася до Румунії, тому що в цій країні була національна програма з інтеграції, тому що система освіти була побудована так, щоби українці зберегли свою ідентичність, зберегли свою мову і культуру, однак почувалися громадянами Румунії. У Молдові, на жаль, таких умов для українців створено не було, була міжнаціональна ворожнеча. На цьому тлі включилися політичні інструменти, зокрема і російська пропаганда, яка почала працювати з електоратом. Є ж і Придністров’я, де Росія з початку 90-х казала, мовляв, дивіться, ми захищаємо населення, у нас компактно живуть усі народи і ніхто їх не чіпає, немає жодних мовних конфліктів.

Є ще важливий чинник. Сама влада Молдови свого часу прийняла рішення про те, що російська буде мовою міжнаціонального спілкування. Тобто замість того, щоб йти шляхом, коли румунська буде мовою міжнаціонального спілкування, наша влада діяла інакше.

Був період, 2000-ні, коли українські школи закривалися, бо держава їх ніяк не підтримувала. Мова про брак підручників, учителів, які не приїжджали з України до Молдови.

У місті Бельці була єдина на всю Молдову кафедра, де готували учителів української мови та літератури, вона теж закрилася. Тобто освіта українською втратила свою основу. Немає вчителів, немає підручників, немає фінансування…

Протягом останніх кількох років, коли почалася широкомасштабна війна, ситуація трохи змінилася. Але якщо проводити паралель з польською, болгарською, російською діаспорами, усі вони були підтримувані дуже сильно своїми державами, українська ж відчуває брак підтримки. Біля Гагаузії у нас є зона компактного проживання етнічних болгар. Їх значно менше, ніж українців у Молдові. Але Болгарія їм відкрила університет болгарський, де вони можуть вивчати мову. Болгарія підтримує і школи. Те ж саме стосується гагаузів: дуже багато турки вкладають, тому що гагаузька – це тюркська група мов. Польща теж докладає зусилля у підтримку мови і культури. А українські школи залишалися у вакуумі, не маючи підтримки. І в цей момент з'явилися «хороші хлопці», наближені до певних російських структур, які почали ходити по українських школах і пропонувати свої послуги. Думаю, це наближені до російського посольства організації. Казали, що як у вас немає підтримки з України, дидактичних матеріалів, то перейдіть на навчання російською мовою, і ми вам дамо все. На жаль, в тому числі через корупцію, так вчинило багато українських шкіл, перейшли на російську. Результат маємо сьогодні, молодь, дорослі втратили зв’язок з Україною, (мовний, культурний), бо з боку України жодної підтримки не було.

А там де російська мова, там і російська пропаганда розганяє усі ці популярні російські міфи. Мовляв, у Львові небезпечно говорити російською, бандерівці – злочинці. Коли постійно повторюється одне і теж, це впливає. Окрім того, треба розуміти, що найбільша частина української діаспори проживає в сільській місцевості. Наша організація проводила опитування серед українців, які мешкають на півночі країни. Ми цікавилися в людей, який інтернет-ресурс для них є найголовнішим, звідки вони беруть інформацію? 90% відповіли: Mail.ru.

Ви згадали про період 2000-х, коли були сильними націоналістичні настрої, коли був певний тиск на нерумунськомовне населення. Але тривалий час президентом Молдови був комуніст Володимир Воронін, потім проросійський Додон, потім проєвропейська Санду. Але жоден з президентів не висловлювався зневажливо про російськомовних. То, може, все ж це «націоналістичні страшилки»?

Окрім президентських виборів були і парламентські. Лідером протестів був Юрій Рошка, він займався провокаціями, кричав на акціях «чемодан-вокзал-Росія», не розділяючи нас (не молдован – «Главком») на етнічні групи. А сьогодні Рошка є другом Олександра Дугіна. Тому є дуже багато запитань, наскільки не штучним був той «націоналістичний протест», чи все ж він був створений руками Москви, аби розділити суспільство? На жаль, розділити таки вдалося.

У нас, до речі, у націоналізм вкладають зовсім інший смисл, ніж в Україні. У Молдові коли говоримо про націоналізм, до цього треба більш як до нацизму ставитися, бо це про неприйняття будь-якої етнічної групи. Навіть якщо подивитися на останні вибори, улюбленим аргументом молдовських націоналістів було те, що опонентом Санду був кандидат – етнічний гагауз. Одним з гасел націоналістів було: «Не дамо Молдову туркам!». Є певне історичне підґрунтя для таких поглядів. Певний період такі гасла були настільки гучними, що навіть Санду довелося публічно відхреститися від такої «підтримки». Іншим був міф про те, що усі російськомовні підтримують так званих проросійських кандидатів. Але насправді понад 30% російськомовного населення голосують за проєвропейських кандидатів. А тих, хто голосує за проросійські партії, близько 50%. Однак упередження в суспільстві залишаються. Якщо ти десь на вулиці, чи з іншої причини за якоюсь послугою звернешся, чи щось опублікуєш у соцмережах російською, то частина населення тобі скаже, що ти за Кремль.

«У нас немає свого представника у владі»

Якщо українців Молдови не об’єднує мова, культура, то що об’єднує, які інтереси, потреби вони задовольняють через громадські організації?

Організації є різні, і мета їхньої діяльності різна. Є такі, що об’єднані культурною тематикою – художники, письменники, музичні ансамблі. Є організації більш політичного формату, як наша. Є ті, які спрямовані на освітню діяльність. Те, що українська громада не є об’єднаною, позначається і на її політичному житті. Давайте приклад: шість років тому в Молдові була прийнята змішана система парламентських виборів, тобто вибори за списками партій і у мажоритарних округах. Тоді ми дуже багато сил і часу витратили, щоби українська діаспора мала гарантоване місце в парламенті. Та, на жаль, цього добитися не вдалося. Натомість гагаузи, які мають автономію, мають трьох гарантованих депутатів.

Болгарам дали гарантоване місце в парламенті, бо вони компактно проживають. А от українцям не дали, бо ми не проживаємо компактно. Тобто немає певної території, де проживають, скажімо, 80% українців. Тому у нас немає свого представника у владі, у місцевих адміністраціях, в парламенті, в уряді. Попри це в Молдові діють закони, які кажуть про те, що етнічні групи мають бути пропорційно представлені у владі. Та на практиці на прикладі українців ми бачимо, що цього немає. Як має бути, можемо подивитися на прикладі Румунії, бо Молдова і Румунія це як брат і сестра. Більша частина Молдови колись була частиною Румунії, перша столиця Молдови розташована тепер у Румунії. Так от, в Румунії українська громада має гарантоване одне місце в парламенті.

Що змінилося після початку великої війни Росії проти України? Кількість шкіл з українською мовою викладання зростає?

Зміни не у кількісному, а у якісному форматі. Вже почали більше грошей на підтримку українських шкіл виділяти. Є різні громадські організації, які залучені у ці процеси. З підтримкою допомагає ЄС. Вочевидь, європейські структури зрозуміли важливість роботи з моноетнічними групами. Щодо підтримки Росії, то ситуація дуже помалу, але змінюється. Якщо говорити про молодь від 20 до 50 років, то вона вже більшою мірою є проукраїнською, тобто в будь-якому випадку молоде покоління вже дивиться по-іншому на цю війну, ніж старше. На жаль, зміна поглядів в людей відбувається через таку страшну причину, яка змушує замислитися. Бо у всіх же є родичі в Україні, і вони з перших вуст знають, що відбувається, самі їздять в Україну і бачать все на власні очі.

З іншого боку, сама Україна була би бути більше зацікавленою у підтримці українців, тим паче з огляду на небезпечне сусідство з окупованим Придністров’ям, де є російська військова база. То хто ж все-таки більше недопрацьовує, Молдова чи Україна у роботі з українцями Молдови? 

Все ж таки Молдова, бо це громадяни Молдови. Так, ми етнічні українці, але ми, перш за все, громадяни Молдови, ми проживаємо в Молдові і сплачуємо у цій країні податки. Тобто ми хочемо мати від своєї держави гарантії і послуги.  

А що стосується України, то тривалий час їй просто не було діла до зовнішньої політики в принципі. І ті взаємозв'язки, які у нас як організації були з Україною, вони були здебільшого приватного характеру. Тобто кожен з нас мав певні напрацювання з різними депутатськими, парламентськими групами, з політичними лідерами. На цьому все. І ось таким чином ми намагалися якось отримати щось для Молдови: книги, якісь поїздки освітні, культурні. Це все каже про те, що в Україні не існувало якогось чіткого плану чи чіткого бачення про необхідність роботи з діаспорою. Завжди вважалося, що основна діаспора України – це США та Канада. Дійсно, ті діаспори більш самостійні, вони фінансово краще розвиваються, у немає необхідності, щоби сама держава Україна їм допомагала. З Молдовою усе інакше.

З 2019 року до 24 березня 1924 року послом України в Молдові був Марко Шевченко. Як можна оцінити його каденцію?

Ми працювали з ним дуже тісно на різних напрямках. Він був рушієм в організації різних заходів. Ми завжди намагалися підтримувати активну комунікацію з посольством. І коли почалося широкомасштабне вторгнення, ми працювали з посольством дуже тісно. Тобто, якщо нам була необхідна якась допомога документальна для перетину кордонів, для відправки допомоги – без проблем, посольство допомагало. Так само коли посольство до нас зверталося, коли було необхідно щось організувати, допомогти, терміновий збір для якоїсь лікарні, то ми включалися. Шевченко був одним з найкращих послів.

З іншого боку, ми як організація хотіли більшої допомоги від посольства, зворотного зв’язку. Тому що у нас було достатньо багато конфліктів: починаючи з судів з колишнім президентом Ігорем Додоном, закінчуючи багатьма іншими чиновниками, про яких ми практично постійно писали, зверталися до прокуратур різного рівня.

З 2014 року ми просили про закриття російського телебачення в країні, наприклад. Цього, на жаль, дуже довго не відбувалося. Хоча проєвропейська влада в Молдові, нагадаю, з 2010 року. І нам на наші закиди влада постійно говорила, що закрити телебачення не можемо, бо це буде порушенням прав людини. 

Була інформація, що колишній секретар РНБО Олексій Данілов має стати наступним послом України в Молдові. Як українці Молдови сприйняли цю кандидатуру і які мали очікування?

Дуже складно відповісти на це питання. Тому що одна справа – бачити людину по телевізору, інша – дії цієї людини. Жоден посол відкрито не зможе про це говорити, але очевидним є те, що і Румунія, інші європейські країни, і США, і Росія дуже сильно впливають на Молдову, на політичні процеси у ній. І це природно. Мені хочеться, щоб майбутній посол України в Молдові був саме такою фігурою, яка зможе не просто бути послом, а реально впливати. Тобто не фігурою, яка буде просто радіти декларативній заяві Молдови про підтримку України, а фігурою, яка буде боротися за цю підтримку і запитувати, що стоїть за цими деклараціями.

Ні для кого не секрет, що в Молдові є п’ять, або шість літаків «Міг», які взагалі країна не може використовувати, бо не має грошей, не має спеціалістів, територія занадто маленька. Поки літак злетить, вже потрібно сідати. Ці літаки пройшли у 2001 році капітальний ремонт у Білорусі. Нині вони на аеродромі у місті Маркулешти. Один з цих літаків практично розібраний на запчастини, але інші в порядку. Україна неодноразово робила запит щодо цих літаків, аби передали їх Києву причому не безплатно. У майбутньому, після війни Україна обіцяла надати Молдові замість літаків гвинтокрили, бо в Молдові жодного вертольота немає. Але станом на сьогодні далі розмов справа не пішла, Молдова не передає такі потрібні Україні літаки. То поясніть мені, у чому виражається підтримка Молдови, яку вона декларує на словах? 

Давайте згадаємо 2022 рік, березень-травень, коли наші політичні лідери по черзі їздили до Києва, в Ірпінь, Бучу, Бородянку. Поїхали пофотографуватися, бо так було модно. На одній із зустрічей представники Молдови пообіцяли, що Молдова відправить в Україну для допомоги у розмінуванні Київської області контингент із саперів.

Потім це питання кілька разів піднімалося на найвищому рівні в середині Молдови, зокрема на рівні президента. Чи бачили ви у Києві саперів із Молдови? Я не бачив. Подібних ситуацій багато. Україна не має іти шляхом погіршення відносин з Молдовою, а має дуже чітко відстоювати свої позиції. Зараз Україні допомагають громадяни Молдови, але не допомагає держава Молдова.

Ми багато говоримо про пасивність Києва на молдовському напрямку. Вам не здається, що це проблема не лише влади… Кого з українських експертів ви б назвали найкращим фахівцем з молдовської політики? Чи є аналітичні центри, які фахового і системно розбираються у цій темі? Чиїй аналітиці варто довіряти і чия експертиза є найточнішою?

Це дуже цікаве запитання. Якщо чесно, на мій погляд, усі вони насправді вкрай поверхово розуміють події, які тут відбуваються.

«Казати, що Стояногло проросійський політик – не зовсім коректно»

Зазвичай, коли ми в Україні говоримо про Молдову, то обговорюємо російський вплив. А в чому полягає вплив Румунії, наскільки він суттєвий, чого ми не помічаємо в Україні?

Перш за все, слід сказати, що один мільйон громадян Молдови є громадянами Румунії. Тобто наші люди масово отримали свого часу румунські паспорти, бо це паспорти громадян Європейського союзу. Це вже є достатньо сильним політичним впливом на внутрішню політику Молдови. Нині у Румунії відбувається виборча кампанія (президентська і парламентська – «Главком»). У Молдові вона так само відбувається (парламентська – «Главком»). Є кандидати з Молдови, які балотуються до румунського парламенту.

По-друге, Румунія фінансово дуже вкладається у Молдову. Практично 100% усіх дитячих садків у країні відремонтовані за румунські гроші. Практично усі школи придбали автобуси за кошти румунського уряду. Румунія постійно забезпечує наші силові структури транспортом тощо. І тому будь-який політичний лідер у Молдові, який приходить до влади і позиціонує себе як проєвропейський, перш за все намагається побудувати гарні зв’язки з Румунією.

Ви би підтримали, якби Україна так само як і Румунія дозволила подвійне громадянство, аби якась частина громадян Молдови стали громадянами України?

Абсолютно точно. Тоді б Україна мала би свій суттєвий вплив у Молдові. Тобто робити так само, як європейці просувають свої інтереси у Молдові, як росіяни грубо просувають свої інтереси без усіляких правил. То чому Україна не має цього робити? Я дивлюся на Україну не як на державу, яка нині перебуває у війні, а як на дуже потужну державу, яка є однією з найбільших у Європі. Буквально один приклад: років шість тому я працював радником міського голови Кишинева. Були тендери на закупівлю автобусів, тракторів. Як так вийшло, що білоруси, хоч ще не встигли публічно оголосити про тендер, вже біжать до тебе взяти участь у тендерах, продати свою продукцію, а українців не було зовсім? Хіба в Україні немає виробників автобусів? Звісно, що є, трактори також виробляються. Але ми не бачимо активності з цього боку. Завжди було особисто в мене таке враження, що Україні глибоко начхати на Молдову. Мені хочеться, щоби це змінилося.

На жаль, незалежність Молдови – це не об’єктивна реальність, а просто фраза, просто слова. Як відбуваються вибори у Молдові? Проросійському кандидату потрібно поставити поряд з собою фотографію з Путіним, а проєвропейському – фотографію з європейськими лідерами. Міняти обличчя цих молдовських лідерів можна як завгодно... У Молдові іноземний вплив набагато більший, ніж внутрішній. Не потрібно витрачати величезні сили і засоби на виборчу кампанію. Достатньо просто сфотографуватися з іноземним лідером, аби отримати підтримку виборців.

Кандидат у президенти Олександра Стояногло в Україні представлений як проросійський з огляду на те, що його висунула Соціалістична партія друга Путіна Ігора Додона. З іншого боку, сам кандидат заявляв, що хоче, аби Молдова мала гарні відносини з усіма сусідами, в тому числі з Росією. Але як можна дружити і з агресором і з жертвою агресії, як така позиція сприймалася виборцями?

Стояногло не є абсолютно новою людиною у молдовській політиці, у політиці він понад 15 років. Це за межами Молдови він відомий тільки як колишній генпрокурор, якого судили, якого зняли з посади. До речі, Стояногло у політиці був одним із перших російськомовних проєвропейців. 10-15 років тому російськомовних, які говорили про необхідність європейської інтеграції, можна було по пальцях рук порахувати. Нас не розуміла і не приймала ані румунськомовна громада, бо вважали нас якимось засланими козачками, ані російськомовна громада, яка нас вважала зрадниками. Стояногло, до речі, був головою парламентської комісії з питань державної безпеки, оборони та громадського порядку. Завдяки зокрема і його діям Молдова підписала документ щодо асоціації з ЄС. Без виконання Молдовою вимог ЄС щодо оборони і захисту кордонів цього б не сталося. Тобто казати, що Стояногло проросійський політик – не зовсім коректно.

Що стосується Партії соціалістів, яка Стояногло висунула на виборах, то закликав би глибше подивитися на її діяльність. Досить багато експертів звертали увагу на те, що партія «Дія і солідарність» (PAS), яка підтримує Майю Санду, домовилися, зокрема, аби «соціалісти» не закликали голосувати «проти» євроінтеграції під час референдуму. І цьому є багато доказів. Як відомо, Україна поділена на області, а Молдова на райони. Так от у більшості районів в Молдові на місцевому рівні владні коаліції складаються з партій «Дія і Солідарність» і Партії соціалістів. Також важливо розуміти, що «соціалісти» за країні два роки абсолютно втратили підтримку Росії. Нинішнім ставлеником Росії у Молдові є Ілан Шор. У нього є свої політичні структури, які дуже проти соціалістів, в тому числі у публічних виступах. Тому молдовських соціалістів сьогодні у Кремлі ніхто не чекає. У той же час соціалістам і їх лідеру Ігорю Додону вкрай важливо показати Москві, що він ще щось може, що у нього є структури, що на нього слід орієнтуватися. Що стосується Олександра Стояногло, який від соціалістів висувався на виборах, то у нього інша проблема. Якби він незалежним висувався, чи отримав би він на виборах такий високий результат? Ні, не отримав би. Йдучи незалежним, чи були в нього ризики, що його знімуть з виборів? Так, були. З іншого боку, усі незалежні експерти сходяться на думці, що Стояногло був найбільш зручним конкурентом для Санду насамперед якраз через його етнічне походження, а не через зв’язки з Росією. Його критика – це не про геополітику. Коли іноземні журналісти ставлять питання про геополітику, про національну ідею Молдови, то цього усього немає в Молдові. Виборець, який учора проголосував за Росію, сьогодні проголосує за Європу, а після завтра знову проголосує за Росію. Це для вас в Україні Росія – держава-агресор. Тут для молдован, навіть для більшості прихильників європейського шляху незважаючи на те, що частина територій Молдови окупована Росією уже 30 років, Росія не є агресором. Тобто в Молдові присутність Росії сприймається не так гостро, як в Україні чи країнах Балтії. Молдова живе як живе південь Європи, де всі процеси відбуваються повільно, де немає різких політичних рухів, немає затятих радикалів. Умовно, 15% жорстко за Росію, 15% жорстко за Румунію, за ЄС, а решта 70%, більшість, непередбачувані у своєму політичному виборі.

Ви свій політичний шлях розпочали у 2007 році як член Партії комуністів Молдови за часів президентства Володимира Вороніна, але після того перефарбувалися у демократа. Тобто політична партія, незважаючи на ідеологію, це для будь-якого молдавського політика лише трамплін до влади, а принципи, світогляд значення не мають?

Партія – це просто інструмент потрапляння у велику політику. Найбільше це видно за результатами виборів на місцевому рівні, коли у невеликих населених пунктах люди не голосують за політичну партію, вони не дивляться, від якої партії висувається людина, вони голосують насамперед за людину. Якщо взяти нинішнього мера Кишинева Іона Чебана (колишній ідеолог Партії соціалістів, глава фракції соціалістів у муніципалітеті Кишинева. Тепер відстоює проєвропейські погляди), то він уже другий термін на цій посаді. А до нього місто три терміни очолював політик з абсолютно прорумунськими поглядами, за об’єднання Молдови з Румунією.

У майбутньому, а в 2025 році у Молдові мають відбутися парламентські вибори, ви побачите, що і з партії влади «Дія і солідарність», яка позиціонує себе як найбільш проєвропейська, будуть виходити політики, які критикуватимуть Санду і казатимуть, що їхні нові проєкти кращі.

Буде щось схоже з тим, що відбулося у Грузії із партією, яку заснував Михайло Саакашвілі.

У 2023 році був суд за вашим позовом проти Ігора Додона. На одній із зустрічей з виборцями він говорив, що Росія близька до Молдови, і заявив «наші поряд», що ви розцінили як те, що «російські війська поряд». Але Додона засуджено не було. Обвинувачення, аргументи ваші були заслабкі?

Причина була в тому, що наші політичні структури, незалежно від кольору і поглядів, дуже добре можуть домовлятися між собою. Це якраз те, про що я і казав, що між Партією соціалістів і партією Майї Санду існувала певна домовленість про те, як пройти ці вибори. Не слід забувати, що у 2019, 2020 роках до Молдови з Росії прилітав тодішній заступник Адміністрації президента РФ Дмитро Козак і мав зустрічі з членами партії «Дія і солідарність» (PAS). Окрім того, хочу нагадати, що до 2019 року Молдовою фактично керував олігарх Влад Плахотнюк (перший віцеспікер парламенту Молдови з 30 грудня 2010 р. до 15 лютого 2013 р., двічі був депутатом молдовського парламенту). Він мав абсолютну владу в країні незважаючи на те, що не мав парламентської більшості. Також нагадаю, що завдяки PAS і Партії соціалістів на чолі з президентом Ігорем Додоном, завдяки домовленостям цих двох партій, парламент обрав Майю Санду прем’єр-міністром. Вона пропрацювала на цій посаді щоправда недовго, з 8 червня 2019 року до 14 листопада 2019 року. Але альянс цих двох здавалося би протилежних за ідеологією політичних сил існував близько року. Тому не слід думати, що якщо на ТБ хтось когось б’є по обличчю, в реальності подібне відбувається. Зовсім ні. Навіщо, якщо завжди можна домовитися?

Щодо кримінальних справ проти Додона. Ми, наша організація написала понад 20 заяв не тільки на нього, а й на багатьох інших діячів щодо їхніх проросійських заяв. Але у відповідь ми абсолютно нічого не отримали. Справи порушені не були.

«Усі свої провали наша влада списує на війну Росії з Україною»

Плахотнюк зараз не при владі, США проти нього санкції запровадили, то згаданий вище Ілан Шор, попри те, що втік з Молдови, впливає на політику в середині Молдови дуже сильно, він має мережу фінансування електорату, кишенькові партії. Чому владі не вдається побороти цю мережу?

Тому, що його підтримує населення. Гроші – це лише інструмент, і вони не усе вирішують. Якщо людина підтримує проросійську партію, то вона у будь-якому випадку за таку партію голосуватиме. Так і навпаки, людину з проєвропейськими поглядами навряд ти грішми і більшості випадків купиш. Люди беруть від структур Шора гроші, бо таке «фінансування» не суперечить їхнім поглядам. Давайте згадаємо президентські вибори у Молдові. Після першого туру виборів Майя Санду заявила, що нібито 300 тис. громадян було підкуплено, а це близько 20% від усієї кількості тих, хто голосував. Але ж якщо це так було, настільки масовий підкуп, де звернення до поліції, чому результати першого туру не анулювали? Якщо підсумовувати сказане, штрафи за порушення на виборах були виписані менш ніж тисячі виборців. У нас політологи часто жартують: якби не було Шора, то партія влади його би вигадала. Бо, на жаль, всі свої провали наша влада списує на війну Росії з Україною. Опоненти влади тоді зауважують, що війна ж не у Молдові. Натомість в Україні інфляція менше, ціни нижчі, зокрема і на енергоресурси. Чимало у ЗМІ інформації про корупційні схеми наших проєвропейських лідерів з російським «Газпромом». Наприклад, Молдова сьогодні купує електроенергію у Придністров’я, тобто у влади непідконтрольної території. Електроенергія виробляється з газу, який надходить до Придністров’я із Росії. Виходить, що величезні гроші за електроенергію щомісячно ідуть у Росію через Придністров’я. Тобто РФ газ надає Придністров’ю безплатно, натомість отримує від Молдови кошти за електроенергію і ці кошти потім направляє на фінансування сепаратизму на непідконтрольних Кишиневу територіях і у Гагаузії. Чи це підтримка України? Як цю проблему вирішує Молдова вже скільки років?...

Яка вірогідність того, що Молдова може розвернутися до Росії вже за результатами парламентських виборів?

Велика. Можливо, не настільки відкрито це буде видно, як у Грузії, бо все ж таки у Молдови кордон з ЄС, і населення у нас більш проєвропейськи налаштоване. Але це не означає, що усі мешканці країни однозначно і беззастережно за Європу. Ви розумієте, нинішня провладна партія просто знищила усю «праву» опозицію, не давала можливості розвиватися іншим «правим» партіям. Як тільки почала нарощувати м’язи якась проєвропейська партія, їй одразу вставляли палиці в колеса. Ніхто не розбирався потім, чи справедливі такі закиди, чи ні. Наприклад, Молдовська національна партія (PNM), Партія «Демократія дому» (PDA), блок партій «Разом» (Împreună). Отже, існує певний вакуум у сегменті проєвропейських сил. Партія влади останнім часом дуже сильно втратила, президентські вибори – яскравий показник, адже Майя Санду програла вибори, якщо порахувати виборців у середині країни, це ж стосується і референдуму. Тому позитивних прогнозів для партії влади немає. А для запуску інших проєвропейських проєктів занадто мало часу, щоби вони встигли себе показати.

І ще, хотів би наголосити: у Молдові будь-який нібито проросійський лідер після приходу до влади вимушений ставати проєвропейським. Молдова дуже сильно залежна від інвестицій не тільки конкретних держав, тієї ж Румунії, а й від коштів, які молдовани, які працюють закордоном, пересилають додому. Бо без цих грошей Молдова не в змозі сама себе забезпечити. Тому хоче політик, очільник уряду, президент, чи не хоче, він мусить іти просити гроші на стороні.

Під час президентських виборів було багато прогнозів ймовірних масових акцій протесту, але вони не відбулися. Тобто точка напруги перенесена на парламентську кампанію?

Росія максимально задоволена результатами президентських виборів. У росіян є якась така риса підтримувати політсили, які не радикальні. От в Грузії вони підтримують «Грузинську мрію», яка нібито проросійська, але нібито і від євроінтеграції не відмовляється. Щось таке може бути і тут на парламентських виборах. Інколи навіть таке відчуття є, що Росія геть не проти, щоби Молдова увійшла до ЄС. Коли Росія побачила, що в середині країни і референдум на користь РФ, і результати президентських виборів проти проєвропейської Санду, вони цілком задоволені. Якщо би переміг Стояногло, росіяни би не могли говорити про масовий утиск опозиції, фальсифікаціях. А так, до парламентських виборів у них з’являється можливість про це говорити і це використовувати.

Михайло Глуховський, «Главком»