Росія вже "тріщить": чи можливий мир до кінця 2025 року і що буде влітку

Найближчі пів року стануть надзвичайно важливими для завершення війни. Для Росії справжнім випробовуванням стане економіка, яка вже тріщить, і питання в тому, скільки ще витримає. Для України – чи зможе витримати цей темп війни.

Журналіст Evening Standard Роберт Фокс в інтерв'ю 24 Каналу висловив думку, що вже до середини літа стануть відомі умови завершення війни. Більше про це, чи реально укласти угоди про мир до кінця 2025 року та яку гру ведуть Зеленський і Трамп – читайте далі у матеріалі.

Умови завершення війни можуть стати відомими вже влітку

Дональд Трамп заявив, що Владімір Путін готовий зробити значні кроки для завершення війни в Україні, а Росія дуже постраждає, якщо не зупиниться. Чи вважаєте ви, що все обертається проти Путіна, відколи Трамп у Білому домі?

Я не думаю, що справи йдуть так сприятливо для Путіна, як він міг очікувати з поверненням Трампа. Але цікаво, що Путін не є пріоритетом для президента США. Це ми бачимо з його аргументів про Мексику, Панамський канал, Гренландію та Канаду, а також з огляду на те, що він говорив Беньяміну Нетаньягу (прем'єр Ізраїлю – 24 Канал). Трамп запропонував, що США візьмуть на себе контроль над Сектором Гази для того, щоб почати переселення людей.

Знаємо, він цікавиться Україною, багато говорив про це під час передвиборчої кампанії, але ми не бачили великої активності з боку США щодо цього. Думаю, нам потрібно почекати.

Очевидно, що Трамп шукатиме угоду сам на сам з Путіним. Але саме тут президент Зеленський проявив свій розум, давши зрозуміти європейським союзникам, що будь-яка дискусія щодо України, не кажучи вже про угоду, має відбуватися тільки з участю самої України.

Повне інтерв'ю з Робертом Фоксом: дивіться відео

Як далеко може зайти Дональд Трамп у протистоянні з Росією?

Думаю, він буде обережним, тому що продемонстрував під час свого першого президентства, що начебто має спільні інтереси з Росією. Але з того, що він говорив, коли виграв вибори, стає зрозуміло, що між ними є зони, якщо не протистояння, то конкуренції, особливо щодо Арктики.

З огляду на новий підхід до американського суверенітету, це не стільки ізоляціоністське президентство, скільки сувереністське. Сувереністський погляд передбачає, що США утримують свою частину світу та домінують над більшою частиною решти світу, яка її цікавить. Є сфери інтересів і суперечок, тому Трамп не хоче, щоб Путін йому нашкодив. Справжня конкуренція у Трампа відбувається з Китаєм, і це те, що ускладнює життя і для Путіна.

Тут багато залежить від того, що він запропонує для України. Не думаю, що Трамп затягуватиме процес перемовин, але ми повинні бути дуже обережними, спостерігаючи за цим. Про Трампа говорять багато всього, мовляв, він транзакційний, любить укладати угоди, непередбачуваний. Ми знаємо, що він не любить тривалих воєн, які витрачають людські ресурси й забирають багато часу США та їхніх інтересів. Тому я думаю, що сторони перейдуть до дискусій.

Справжнє випробування – це стан російської економіки й чи зможе Україна витримати це все ще близько 6 місяців. Думаю, що до середини літа, до червня, до великого саміту НАТО в Нідерландах, в Гаазі, ми почнемо бачити реальні розмови та дізнаємось, якими будуть умови.

Що серйозно налякало Кремль

Отже, ви впевнені, що вже цього літа мають розпочатися наступні етапи переговорів між Україною, Росією та адміністрацією Дональда Трампа?

Так, але ми повинні чітко розуміти, чого хочуть обидві сторони. Є великі питання, одне з них щодо позиції Трампа. Абсолютно незрозуміла позиція його команди: держсекретаря Марко Рубіо, радника з нацбезпеки Майкла Волца й спецпредставника Кіта Келлога. Чи всі вони хочуть одного? Судячи з відкритих джерел, у мене склалося враження, що вони не на одній хвилі та не мають узгодженої позиції.

Якщо подивитися з іншого боку, ми ніколи не зможемо точно дізнатися, що насправді відбувається у Кремлі. Але не обійшлося без неофіційних ознак того, що існує реальне занепокоєння через те, як Росія та російська економіка, особливо воєнна, тепер залежать від Китаю. Це очевидно з інформації, яку ми отримуємо через телеграм-канали й цього бояться в російському апараті безпеки.

Китай існує для того, щоб перетворити Росію на мінеральну та ресурсну колонію. Китай, який сам володіє величезними ресурсами, по-грабіжницьки хапає все, що тільки може в сенсі рідкісноземельних елементів. До речі, США виконують майже ту саму місію. Але, як я вже сказав, ще одна річ, яка нас цікавить, – це справжній стан російської економіки.

Як ви можете витримати цей величезний тиск, спрямувати стільки економічних зусиль на війну, яка триває за величезну ціну? Скільки ще це може тривати? Я думаю, що кілька місяців, і ми вже починаємо бачити тріщини.

Чи вдасться укласти угоду у 2025 році

Чи очікуєте ви, що угода про припинення вогню в Україні буде досягнута до кінця 2025 року?

Очікувано, що щось відбудеться. Чому я так обережно висловлююсь? Я не думаю, що це буде фінальне рішення, його лише збираються шукати. Усім сторонам буде дуже складно прийти до позиції, на якій можна щось будувати. Тому що є прецедент, на який вони постійно посилаються – це Мінськ-1 і Мінськ-2.

Дивно чути заяви від Сєргєя Лаврова, з офісу Путіна, екстраординарні заяви від Дмітрія Медведєва, якщо насправді вони самі порушують умови Мінських домовленостей. Найперше, це демілітаризація, в якій вони зазнали провалу. Цікаво було б подивитися, наскільки російські війська здатні забезпечити виконання такої угоди.

Чи вважаєте ви, що громадська думка в Росії схиляється до мирного врегулювання війни в Україні? Західні видання пишуть, що російська еліта хотіла б, щоб війна завершилась якнайшвидше.

Союзникам Росії не подобається робити те, до чого їх залучають. Путін звертається до них за підтримкою, але навіть самопроголошений президент Білорусі заявив, що це для них тягар, і вони хотіли б бачити якесь врегулювання, зокрема через особливу нестабільність на Кавказі.

Однак Росія дуже хотіла б зробити з Україною те, що вже досить успішно робить у Грузії, але це зовсім інша історія – це захоплення шляхом роз'їдання зсередини. Путін у своєму "космосі" уявляє, що насправді Україна стала б дуже схожою на Білорусь за Алєксандра Лукашенка, справи у якої йдуть не дуже добре. У Білорусі неспокійне населення, яке росіяни хотіли б перетворити на свій сателіт.

Суть переговорів з Путіним полягає в тому, що він насправді хоче чітко заявити, що Україна – разом з Білоруссю, Молдовою, непокірними елементами на Кавказі – нібито є частиною великої російської сфери впливу та контролю. Це дуже застаріле бачення світу.

У Кремлі вважають, що Україна належить до так званої "царської Росії", а Путін і є тим самим "царем". Але це виглядає дедалі більш застарілим, бо Росія відстає від решти розвинутого світу, зокрема, в сучасних технологіях війни. Тактично Росію перехитрили у дуже цікавий і водночас тривожний спосіб.

Технічно – це зробила Україна, а стратегічно – Китай. Зараз Китай є старшим партнером, а Росія повільно переходить від статусу молодшого союзника до статусу колонії.

Чим Росія роздратувала Китай

Північнокорейські війська відвели від лінії фронту у Курській області через високий рівень втрат. Як ви оцінюєте такий розвиток подій?

Не знаю, тому що мене там немає і дуже складно рахувати, але я б сказав, що це жорстокий і дуже сумний сценарій, який доходить до чогось майже комічного. Якщо говоримо про пропагандистську війну, про північних корейців, то справи у них пішли не дуже добре.

Незрозуміло, скільки загалом було дислоковано бійців – 8 чи 11 тисяч осіб. Безумовно, багато вбито і поранено. На мою думку, звіти британської та американської розвідок, які вказують, що список втрат становить понад три з половиною тисячі, – є досить чіткими.

Цікаво, що серед багатьох проросійських пропагандистських каналів є один, який нібито походить від німецької видавничої імперії. Він вказував, що це були елітні війська КНДР, які мали показати нові зразки того, як воюють у Північній Кореї, а також допомагати тренувати росіян.

Війська КНДР допомагали тренувати росіян / Getty Images

Мені цікаво, звідки беруться ці нісенітниці. Але північнокорейська авантюра путінського режиму завдала величезних неприємностей. Як відомо з джерел, які працюють у Шанхаї та Пекіні, вона надзвичайно роздратувала китайську ієрархію, давши таку свободу дій підступному режиму Кім Чен Ина.

Зеленський і Трамп ведуть власну гру

Розглянемо також ще одну ідею надсилання європейських миротворчих сил в Україну. Президент Володимир Зеленський каже, що є потреба щонайменше у 200 тисячах військових європейських військ в Україні, щоб належно забезпечити дотримання лінії припинення вогню на випадок, якщо така угода буде. Що ви думаєте з цього приводу?

Звучить так, ніби президент Зеленський грає з Трампом у своїй власній грі, чи не так? Коли ви укладаєте угоду, ви робите ставки, ставите більше цифр, ніж можете отримати. Ви просто бачите, що відбувається.

Але президент Зеленський, схоже, дійсно влучив у ціль. Якщо буде мирна угода, якщо буде демаркація, якщо виникне щось на кшталт того, що було між Північною та Південною Кореєю у цьому замороженому конфлікті, то це справді потребуватиме ретельного моніторингу. Багато з цього можна зробити за допомогою стеження, моделей штучного інтелекту і так далі.

Але саме тут це буде дуже важким випробуванням. У Трампа є дуже сильні аргументи. Це в інтересах ширшої європейської безпеки. Ви не можете очікувати, що це буде врегульовано американцями. Це мають зробити європейські партнери по НАТО. Можливо, через оборонні механізми ЄС, які зараз є зародковим відтворенням старого західноєвропейського союзу. Це не дуже ефективно, відверто кажучи.

Елемент ЄС є не дуже ефективним поки там є опозиціонери на кшталт Словаччини й насамперед Угорщини, які заявляють, що вони з цим зовсім не згодні. Але це дуже важливий момент і для НАТО, який буде обговорюватися на Саміті в Гаазі 24 – 25 червня. Оскільки постане питання, наскільки європейський альянс у НАТО може самостійно вирішувати власні справи.

Трамп говорить про цифри, що вони повинні збільшити витрати пропорційно до ВВП від 3,5% до 5% ВВП. 5% ВВП – це просто неможливо, але насправді у Трампа є аргументи. Саме тут є багато труднощів. Це дуже важливо для перспективи майбутнього миру та стабільності в Україні. Це те, що європейські партнери зроблять самі для себе.

Саме це породжує велику плутанину на найвищому рівні. Три головні військові сили європейського НАТО – Німеччина, Франція та Велика Британія – потерпають від політичної невизначеності. І я особливо включаю сюди мою країну – Британію, оскільки уряд Кіра Стармера просто не знає, чого хоче від оборонної, безпекової та стратегічної політики.

Є щось занадто толерантне у їхньому підході. Вони, здається, не розуміють, що застосування сили, демонстрація влади та реалізація зовнішньої політики потребують надійного військового потенціалу. Зараз у військовій позиції Великої Британії є стільки всього, що це просто неймовірно.

Чи реально Трамп може захопити Гренландію

Дональд Трамп заявляє, що США візьмуть під контроль Панамський канал і Гренландію дипломатичним або навіть військовим шляхом. Він не виключає введення військ у цей регіон. Що ви думаєте про погрози Трампа по всьому світу?

Йому не вистачить для цього військ. У нього недостатньо військ, щоб виконати все те, про що він каже або що, можливо, доведеться зробити. Він не може захопити Гренландію, бо його війська вже там. Я маю на увазі, що вони мають права на кластер із трьох баз там.

Що він збирається робити на великій базі підводних човнів? Він дуже захоплюється багатьма цими речами. Там є корисні копалини та нафта, які викликають у людей великий інтерес, особливо на північному сході великого острова Гренландія. Але значна частина цього, включно з Панамою, стосується концепції обмеження доступу та заборони зони.

У Трампа є ця нав'язлива ідея, що Китай контролює Панамський канал. Ні, це не так. Китайські групи, що базуються в Гонконзі, мають досить потужний інтерес до двох з п'яти портів. На Панамському каналі є чотири великі порти, тож потрібно говорити про це. Трамп не може протистояти Мексиці та Канаді. І не зовсім зрозуміло, який намір він має щодо Канади.

Чи то окупувати зону каналу Панами, чи то заявити, що США можуть захопити Газу, – що є останнім можливим варіантом, хоч і тимчасовим, який прозвучав на пресконференції з Беньяміном Нетаньягу у Вашингтоні, – Трамп не зможе всього цього зробити навіть з оборонним бюджетом у понад три чверті трильйона доларів, що перевищує 800 мільярдів доларів.

Збройні сили США виснажені. На основних напрямках спостерігається дефіцит кадрів. Багато програм закупівель повністю заблоковані, наприклад, будівництво підводних човнів. І в передових західних державах існує проблема з підбором персоналу. Юнаки та дівчата дедалі більш неохоче ризикують своїм життям і не хочуть йти в армію. Вони не схильні до ризику з різних причин.

Це повертає нас до запитання: чи може Трамп окупувати Гренландію або її частину, як він погрожував данцям, окупувати Панаму і повернути її назад та заявити, що він повинен допомогти Канаді? Трамп одержимий цим, тому що Канада та Альянс повинні утримувати принаймні один з основних арктичних маршрутів і контролювати його. Це дійсно буде складно.

Дональд Трамп поводиться як торговець нерухомістю щодо своїх союзників. Він не дуже добре ладнає з ними. Він не вміє жартувати з друзями. Здається, він справді щасливіший, коли ображає людей, які не мають демократичної підтримки, якщо можна так висловитися. Як Путін, певною мірою навіть Сі Цзіньпін і Кім Чен Ин. Схоже, він дуже любить диктаторів. Утім, він повинен залучити на свою сторону багатьох своїх по-справжньому демократичних союзників.

Трампу не вистачить військ на всі його погрози / Getty Images

Є одна цікава річ, на яку варто звернути увагу. Мене захоплює вся історія Арктичних регіонів, які є великою зоною протистояння. Трампу потрібні скандинавські країни, особливо норвежці, щоб вони були повністю на його боці. Так само він потребує данців, шведів і фінів.

Йому дуже потрібна Британія в Антарктиді, тому що це ще одна сфера протистояння, де відбувається мілітаризація. Особливо з боку Чилі, Аргентини, зокрема й Китаю, який має свою п'яту велику дослідницьку станцію. Вона не має нічого спільного з мирною цивільною наукою, оскільки за своїм основним призначенням вона пов'язана з космосом і контролем космосу та супутниковим управлінням, як і багато чим на Землі.

Чому Норвегія? Бо вона, безумовно, має найбагатший фонд спадщини, який працює пропорційно. Вона має такий же вплив, як і Саудівська Аравія. Саме тому вони знадобляться Трампу. Бо що б він ділив з Британією, Францією, Італією і з багатьма іншими його союзниками? Це величезні борги. Велика частина боргу у вигляді простих облігацій належить Китаю.

Повертаючись до питання безпеки в Арктиці, Норвегія може оплатити свої витрати. Технічно вона надзвичайно вагома країна. Вона має значний вплив на реальному рівні та тримає ключ до арктичного входу в Європу для Росії та Китаю. Це буде дедалі частіше виноситися на порядок денний. Це питання неухильно порушуватиметься на порядку денному упродовж президентства Трампа.

Ідея Трампа щодо Гази може призвести до ще більшої війни

Нещодавно президент США Дональд Трамп заявив, що може взяти під контроль Газу і відповідати за відбудову цього регіону. Він також не виключає надсилання військових до Гази. Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу каже, що це цікава ідея. Як ви відреагували на цю заяву? Що це може означати для всього регіону?

Це просто нереально. Мені дуже цікаво читати коментарі з регіону. Думаю, що навіть м'яка опозиція в Ізраїлі трохи здивована цим, бо США так неохоче туди втручаються. У нас немає позитивної історії таких вторгнень. Згадайте вхід до Лівану в 1958 році, а потім у 1982 році з багатонаціональними силами, що закінчилось бомбардуваннями гір Шуф з військових кораблів. У цьому немає нічого доброго. Зобов'язання були б величезними.

Крім того, він хоче переселити понад два мільйони населення Гази? Як це вдасться зробити? Особливо з огляду на те, що Єгипет, певною мірою Саудівська Аравія і Йорданія так неохоче приймають приплив палестинців. А примусове переселення суперечить міжнародному праву, яке прийняте зараз. Це суперечить законам людяності, гуманітарному праву. Отже, це нереально.

Думаю, що реакція ще буде, вона розвивається. Трамп правий, коли каже, що Газа має жахливий вигляд, бо повністю зруйнована. Але те, як з цим впоратися і керувати, – буде насправді дуже непростим процесом. До речі, це буде не рив'єра Східного Середземномор'я, тому що фізичні умови, умови навколишнього середовища надзвичайно складні. Мудрішим ізраїльтянам відомо про це вже досить давно.

Водоносні горизонти, доступ до прісної води, опустелювання – це величезна проблема. Вона залежатиме від прісної води, яка надходить з півночі, особливо через зворотний осмос та інші процеси з Ізраїлю. Для цього потрібна угода між Ізраїлем та палестинцями. Це основний момент, який залишився неясним. Будь-яке рішення щодо припинення вогню в Газі завершиться ідеєю про Палестинську державу.

Це є неприйнятним для Нетаньягу та його правих союзників. Зокрема, Бен-Ґвіра (ексміністр національної безпеки Ізраїлю Ітамар Бен-Ґвір – 24 Канал), який наразі поза коаліцією, але погрожує повернутися. Також для Смотрича (міністр фінансів Ізраїлю Бецалель Смотрич – 24 Канал), який абсолютно не погодиться з таким підходом.

На цій пресконференції Трамп дав Нетаньягу шлях до переобрання. Добре, ми можемо слідувати американському плану. На більш екстремальних межах цього плану є ідея, що можна вигнати палестинців з Гази, також придушити їх і, можливо, навіть виселити з окупованого Західного берега або того, що Ізраїльська влада любить називати Юдеєю і Самарією. Це абсолютно немислимо. І, ймовірно, це призведе до більш масштабної ізраїльсько-арабської війни.