США більше не хочуть бути "світовим поліцейським" і наступ Росії на Суми: що пишуть західні ЗМІ
США більше не хочуть бути "світовим поліцейським" і наступ Росії на Суми: що пишуть західні ЗМІ

США більше не хочуть бути "світовим поліцейським" і наступ Росії на Суми: що пишуть західні ЗМІ

Україна намагається стримати російську навалу на Сумщині, паралельно відбиваючи масовані повітряні атаки проти мирних міст. Київ просить посилення протиповітряної оборони, але стикається з глибоким спротивом американської адміністрації, для якої безпека України та загалом всієї Європи перестає бути пріоритетом, і радше перетворюється в "надокучливу проблему", якої варто здихатися в найкоротші терміни.

24 Канал зібрав підбірку західних матеріалів, які стосуються сьогоднішньої ситуації в Україні, різкого розвороту американської зовнішньої політики та шкідливих "цивілізаційних" ідей, здатних виправдати будь-яку агресію.

Як Україна стримує навалу ворога на Сумщині

На північному фронті – чергове загострення, пише The Wall Street Journal. Росія стягнула близько 50 тисяч військових до Сумської області, що місцями втричі переважає українські сили. За словами Головнокомандувача Олександра Сирського, російські війська діють за простою, але ефективною тактикою — банально тиснуть чисельністю.

Їхня головна стратегія – виснажити нас кількістю,
– пояснює Сирський.

Лінія фронту, за оцінками Генштабу, за останній рік зросла ще майже на 180 кілометрів, тож тепер навколо України понад 1200 кілометрів території постійної загрози. У першій половині червня українські сили перекинули на Сумщину підрозділи військової розвідки. Зокрема, елітна група спецпризначенців з підрозділу "Тимур" мала атакувати окуповане росіянами селище, але натрапила на штурмову групу ворога. Бій тривав понад сім годин із застосуванням ледь не всього наявного озброєння: артилерії, дронів, касетних боєприпасів, гранатометів тощо.

США більше не хочуть бути "світовим поліцейським" і наступ Росії на Суми: що пишуть західні ЗМІ - Фото 1
Лінія бойового зіткнення на Сумщині / Мапа WSJ

За словами командира взводу, двадцятип’ятирічного Марка, це був "найжорсткіший бій у його житті". Вижили всі, але троє дістали поранення, а весь підрозділ – контузії. Росіяни, як зазначають бійці, були добре підготовлені й не відступали навіть після втрат.

Тієї ж ночі на Київ і низку інших міст Росія випустила 537 повітряних цілей – 477 дронів і 60 ракет. Це була наймасштабніша повітряна атака з початку повномасштабного вторгнення, наголошує Financial Times. Левова частина повітряних цілей була збита, але не всі. У столиці загинули цивільні, на Черкащині постраждали житлові будинки, а на Львівщині влучили по критичній інфраструктурі.

В небі над Києвом під час відбиття атаки загинув підполковник Максим Устименко – пілот F-16. Він встиг знищити сім ворожих цілей, але літак зазнав ушкоджень. Максим вивів машину якомога далі від житлових районів, але сам не встиг катапультуватися.

США більше не хочуть бути "світовим поліцейським" і наступ Росії на Суми: що пишуть західні ЗМІ - Фото 2
Президент надав загиблому пілоту Максиму Устименку звання Героя України

Така ситуація є черговим свідченням того, що Україні бракує систем перехоплення, тому використання винищувачів для протиповітряної оборони – вимушена міра. Президент України Володимир Зеленський вчергове звернувся до США з проханням посилити протиповітряну оборону країни.

Україна потребує посилення ППО – це те, що найкраще захищає життя. Йдеться про американські системи, які ми готові купити,
– зазначає Зеленський.

Проте, як зазначає Financial Times, адміністрація Трампа досі не дала згоди на продаж нових систем Patriot.

У тилу ситуація також далека від ідеальної. Після відходу з Курської області українські підрозділи очікували знайти підготовлену оборону на Сумщині. Натомість виявили старі окопи без укриття від дронів та відсутність мінних полів. Бійці самотужки облаштовують позиції, іноді змушені це робити просто під ворожим вогнем. Один із командирів, Кирило, каже, що "це виглядає так, ніби хтось готувався до танкової війни, а не до війни дронів". Міністр оборони України Рустем Умєров підтверджує проблеми, але наголошує:

Фортифікація – це не лише бетон і траншеї. Це адаптивна інженерна система, яка враховує тактику ворога і завжди має одну мету – захистити наших воїнів,
– заявив Умєров.

Росія тим часом продовжує обстріли, паралельно згадуючи переговори в Туреччині. У Києві це розцінюють як чергову спробу імітувати зацікавленість у перемовинах, не знижуючи при цьому інтенсивність бойових дій.

Москва не зупиниться, поки має змогу завдавати масованих ударів. Потрібен тиск на агресора,
– підкреслює Зеленський.

Зміна пріоритетів американської зовнішньої політики

США більше не хочуть бути "світовим поліцейським" і наступ Росії на Суми: що пишуть західні ЗМІ - Фото 3
Союзники намагалися переконали Трампа посилити економічний тиск на Росію, президент США відреагував стримано / Фото Getty Images

Утім, поки що важко уявити "яструбиного" Трампа, який вирішить сплутати всім карти та повністю стати на бік України або принаймні розпочати відкритий тиск на Кремль. На перший погляд, зовнішня політика другого терміну Трампа – це щось між імпровізацією і зневагою. Образи на союзників, митні війни з партнерами, ідеї анексувати Гренландію. Але, як не дивно, у цьому теж є стратегія, вона називається – пріоритизація, пише Foreign Affairs.

Суть у тому, що Америка більше не хоче і не може бути всюди водночас. Саме тому Штати обирають, на чому зосередитись. Та як би погано це не звучало, мова точно не про Україну.

Нова американська логіка звучить просто: Китай – головна загроза. Азія – головний театр. Всім іншим напрямкам залишається вторинна роль. Європа, кажуть у Вашингтоні, має подбати про себе сама. І саме тому війна в Україні в очах адміністрації Трампа скоріше не битва за цінності, а банальна перешкода.

Вона відволікає увагу та ресурси, тримає американські війська в Європі, які можна було б використати в інших місцях. Саме тому, чим швидше вдасться її завершити, тим швидше можна повернутися до головного – стримування Пекіну.

Архітектором цієї логіки вважають Елбріджа Колбі – колишнього чиновника Пентагону часів Трампа, а нині заступника міністра оборони з питань політики. Саме він роками просував тезу, що США повинні зосередитися на Китаї, як на головному противнику й побудувати "антигегемоністську коаліцію" в Індо-Тихоокеанському регіоні.

У 2021 році Колбі видав програмну книгу The Strategy of Denial (Стратегія Заперечення), де прямо написав, що головне для США – стримати Пекін, а все решта вже просто відволікання. Ідея війни в Європі як "недоречної помилки" походить саме звідти.

Foreign Affairs прямо пише, що мета Вашингтона – завершити війну швидко, бажано без довгих гарантій безпеки чи участі США в миротворчих місіях. Пропозиції Європи про присутність американських військових у форматі гаранта майбутньої мирної угоди відкидаються. Мир – це чудово, але без жодних зобов'язань для Америки. Інакше кажучи, менша американська присутність має "делікатно підштовхнути" Європу до де-факто визнання того факту, що в Росії є так звані історичні зони впливу. А Україна в цій конструкції чемно залишається за дверима НАТО – не тому, що так правильно, а тому, що так зручніше.

Це і є та сама пріоритезація, про яку говорить Колбі. Вона визначає не відмову США від лідерства, але їхню відмову від глобального лідерства. Америка більше не хоче бути "світовим поліцейським", бо вважає, що це було помилкою. Вона хоче сконцентруватися на одному противнику – Китаї. Саме для цього потрібне згортання інших напрямків. Байдуже, що там усе ще триває війна, гинуть мирні люди, і атакують країну, яка формально має підтримку серед американського населення. Якщо ця війна не вписується в новий пріоритет – її треба "завершити".

Логіка вбивчо цинічна, але послідовна. НАТО це хороша річ, якщо не доводиться платити. Допомога союзникам теж чудова ідея, якщо вони готові захищати себе самі. Patriot буде, але в першу чергу не Києву, а більш "пріоритетним" напрямкам, де поки навіть натяку немає на відкриту гарячу війну, наприклад, Тайваню. Усе підпорядковано одному питанню: чи допомагає це стримуванню Китаю. Якщо ні – то це вже зайве.

Що найгірше – ця логіка не зникне разом з Трампом. Обама мріяв про "поворот до Азії", Байден теж намагався. Але лише Трамп в парі зі своїм стратегом Колбі готові не лише мріяти про це як про ідеал, а й ламати старі зобов’язання. І коли американські танки підуть з Європи – назад вони вже навряд чи повернуться.

Врешті питання не в тому, погоджуємось ми з цією стратегією чи ні. А в тому, що ця стратегія вже реалізується. Отже, це означає, що європейські столиці, а разом з ними і Київ, мають або швидко адаптуватись, або залишитися просто черговим рядком поміж тих інтересів, які Вашингтон більше не вважає критично важливими.

Цивілізаційна риторика – головний інструмент сучасних популістів

В контексті сучасного американського бачення світу, абсолютно не є дивним брак зацікавленості в долі Європи. Крім зміни пріоритетів у США, все частіше підіймається ідея "зіткнення цивілізацій". Ідея, яка відвертає увагу від глибинних причин конфліктів та надає популістам зручну абстрактну концепцію, згідно якої – вони завжди праві, пише Foreign Policy.

Коли в 1996 році американський політолог Семюел Гантінгтон видав книгу The Clash of Civilizations (Зіткнення Цивілізацій), він запропонував нову мапу світу, але не географічну, а культурну.

США більше не хочуть бути "світовим поліцейським" і наступ Росії на Суми: що пишуть західні ЗМІ - Фото 4
Розподіл світу, проілюстрований в книзі "Зіткнення цивілізацій" Семюеля Гантінгтона

Після холодної війни глобальні конфлікти більше не будуть ідеологічними, як "капіталізм проти комунізму". Вони стануть "цивілізаційними" – тобто відбуватимуться між глибоко відмінними спільнотами, об'єднаними релігією, мовою, культурою та історією,
– писав Гантінгтон.

Ідея швидко стала хітом і її одразу ж підхопили політики, генерали і телевізійні аналітики від Вашингтона до Пекіна. Однак критики відразу побачили, що це "вчення" не ґрунтується на аналізі, а просто надає красиву картинку, дуже зручну для політичного вжитку, а зручно в ній абсолютно все:

Захід – це "християнська цивілізація". Іслам – теж окрема цивілізація. Індуїзм – ще одна. А от православ’я чомусь пропонується виділяти окремо від решти християнства. Натомість Китай – "сінічна цивілізація" (тобто така, що ґрунтується на конфуціанських традиціях та історичній китайській державності), Японія – взагалі сама по собі. Африка – незрозуміло що, чи то географічно відділена спільнота, чи то суто расова група.

Словом, мапа цивілізацій виглядає ефектно, але лише до першої спроби зрозуміти, як вона взагалі працює. Чому індуїзм є цивілізацією, а буддизм – ні? Чому іслам – єдиний, а християнство поділено на частини? Чому Японія – окрема категорія, а вся Африка – умовна пляма на мапі?

Політологиня Анжалі Даял влучно порівняла цю типологію з вигаданою енциклопедією китайських тварин, де все змішане й дивне – ніби хтось просто переставляв назви на свій розсуд, не замислюючись, чи матиме це фінальний сенс.

Але саме розмитість і зробила цю ідею надзвичайно зручною. Вона дозволяє пояснювати будь-яку агресію тим, що це просто "зіткнення цивілізацій". Росія ідеальний приклад паразитування на цій ідеї. Є образ Росії як оборонця православної цивілізації, який вона часто використовує в комунікації з Грецією. А ще – як захисника слов’янської цивілізації, що давно стало основою російської риторики на адресу Сербії. В інших політичних умовах це вже частина "євразійської цивілізації", яка протистоїть "атлантичній". І всюди це виглядає як щось більше, ніж просто конфлікт — це нібито історичне зіткнення культур, цінностей та ідентичностей.

Саме через цю рамку Путін часто виправдовував свою агресію, ніби Росія не розв’язує війну, а просто боронить свою "цивілізацію" від зовнішніх зазіхань. Євроатлантичні країни нібито відкидають християнські корені Західної цивілізації. Вони заперечують моральні принципи, національну, культурну, релігійну та навіть сексуальну ідентичність, – саме так час від часу пояснює свої дії російський диктатор.

  • Ця ж логіка активно поширюється і в самій Європі та США. Частина правих популістів на Заході почала говорити про "захист християнської цивілізації", де основна загроза походить від мігрантів, ісламу або "знищення традиційних цінностей".
  • Колишні расові чи класові страхи тепер легко маскуються під цивілізаційні. Подібна риторика дозволяє бути всім одразу. І модерною демократією, і охоронцем "традиційних християнських цінностей". А за потреби – ще й "цивілізацією білих людей", просто про це ніхто не скаже вголос.
  • Інші держави теж підхопили цю гнучку модель. Туреччина відроджує спадщину Османської імперії, говорить про міжрелігійний діалог та паралельно розганяє опозицію.
  • Індія також цивілізаційна держава з глибокими традиціями, але водночас режим, де незручна політикам меншість піддається маргіналізації. Всі ці ролі працюють одночасно, бо цивілізаційна рамка дозволяє бути тим, ким вигідно, у кожен окремий момент часу.

України ж на цій "карті" просто немає. У концепції Гантінгтона вона нібито частина "православної цивілізації", а отже – частина тієї самої зони, де Росія претендує на "історичне право". І саме тому ця мапа настільки небезпечна, адже вона не лише спрощує реальність – вона її переписує. Вона підштовхує до думки, що українці – не самостійний народ із власним місцем у світі, а лише частина великого "православного світу", яка чомусь вирішила вирватися з-під його крила. Такий собі "рускій мір", тільки в профіль.

Цивілізаційна риторика не шукає причин непорозумінь, а ніби розкладає світ по коробках, де є свої, чужі та умовно нейтральні. Абсолютно не цікаво, як саме почався конфлікт чи хто вирішив порушити правила – головне, що сторони нібито приречені конфліктувати. Адже якщо це війна між цивілізаціями, то миру просто не передбачено від початку. Бо за цією логікою вся суть не в діях, а в ідентичностях. Достатньо того, що "вони" не "ми", а "їхня" присутність поруч – це вже виклик та загроза.

Саме тому подібна риторика та світосприйняття не є аналітикою, здатною пояснити першопричини непорозумінь між різними народами та регіонами світу. Це скоріше зброя для популістів різної політичної направленості, і ця зброя останнім часом використовується все частіше.

Теги по теме
Китай
Источник материала
loader
loader