Політика Трампа щодо України є складнішою і менш руйнівною, ніж багато хто вважає — The Atlantic

Зовнішня політика президента Дональда Трампа часто зводиться до карикатур і спрощених уявлень, особливо в питанні України. Багато розсудливих і зазвичай поміркованих коментаторів наполягають на тому, що президент, свідомо чи ні, є агентом Росії, що його ненависть до України та її президента Володимира Зеленського настільки глибока, що він прагне перемоги президента РФ Владіміра Путіна.

Вони стверджують, що його політика зумовлена не лише повагою до Путіна, а й своєрідною гангстерською симпатією до російського диктатора, через що американський курс фактично збігається з позицією Росії. Проте такий погляд просто не узгоджується з фактами, вважає, Еліот Коен, автор статей в The Atlantic. Він також обіймав посаду радника Державного департаменту США, а раніше працював у Міністерстві оборони та розвідувальних структурах Сполучених Штатів.

Постачання американської зброї до України, схвалені ще за адміністрації Байдена, продовжувалися з двома короткими перервами: у березні — після зустрічі в Овальному кабінеті, під час якої віцепрезидент Джей Ді Венс і сам Трамп різко висловились щодо Зеленського, і в червні — коли Пентагон тимчасово припинив поставки. Перша перерва тривала тиждень, друга — лише кілька днів.

У червні Пентагон діяв без згоди Трампа, що свідчить про відсутність злагодженого процесу формування зовнішньої політики. Білий дім швидко скасував це рішення, і поставки зброї було поновлено.

Сполучені Штати також уклали угоду з країнами НАТО про закупівлю американського обладнання — зокрема, зенітно-ракетних комплексів Patriot та допоміжних радіолокаційних і контрольних установок — для передачі Україні або заміни їхніх власних систем, які європейці потім відправлять в Україну.

Трамп публічно заявив про свою прихильність до цієї домовленості й навіть натякнув на передачу більш сучасних наступальних озброєнь. Судячи з усього, процес підготовки до цього йде повним ходом, аж до того, що Україна випередила Швейцарію в черзі на продаж систем Patriot.

Наскільки відомо, співпраця між розвідками США та України триває. Водночас ухвалення рішень щодо України дедалі більше зосереджується в руках державного секретаря та виконувача обов’язків радника з нацбезпеки Марко Рубіо, а також генерал-лейтенанта у відставці Кіта Келлога, який нині є спеціальним представником — обидва прихильники Києва.

"Це не той сильний, хоч і недосконалий рівень підтримки, який Україна отримувала від адміністрації Байдена, але це точно не вкладається в наратив про Трампа як агента Росії. Також це не узгоджується з образом Трампа як просто зловмисника. Натомість слід розглядати його дії як загадку, яку варто розплутати, і є підказки для її розв’язання", — вважає Коен.

Почати варто з того, що говорить сам Трамп — адже це перше, на що слід звертати увагу, щоб зрозуміти погляди політика, навіть якщо він відомий своїми брехнями та вигадками. Трамп чітко заявляв, що не любить війну, хоча й радіє наявності військової могутності.

Його турбує руйнування українських міст, про що він неодноразово згадував на пресконференціях та зустрічах. Можливо, це природна реакція людини, яка більшість життя займалася будівництвом і не хоче бачити руїни. Незалежно від причин — це правда.

Трамп також не любить виглядати обдуреним. Його все частіші роздратовані згадки про Путіна свідчать про те, що, хоч він і не хоче це прямо визнавати, він усвідомлює, що його використали, адже російський лідер не має наміру погоджуватися з Києвом ні на що, окрім капітуляції України.

Водночас Трамп вважає, що передавати зброю Україні безкоштовно, замість того щоб її хтось купував, — невигідна угода для США. Якщо ж зброю оплатять інші, це вже інша справа.

Ми також знаємо, що Трамп прагне бути миротворцем. Його уявлення про вдалу мирну угоду, без сумніву, відрізняється від поглядів критиків. Втім, його численні заяви та дипломатичні ініціативи, як нинішні, так і минулі — стосовно Близького Сходу, Північної Кореї, Китаю, Росії та України — свідчать про те, що він вважає миротворчість ключовим елементом своєї спадщини. До того ж, він відкрито заявляв про своє прагнення отримати Нобелівську премію миру.

Ніщо з цього не робить Трампа гуманістом, другом України чи великим лідером. Але це означає, що його мотиви й, як наслідок, політика щодо України є складнішими та менш згубними, ніж багато хто вважає.

Трамп змусив більшість європейських союзників Америки погодитися на витрати у розмірі 5% ВВП: 3,5% на оборону та 1,5% на все, що пов’язано з нею. Звісно, вони не виконають це повністю, але оборонні витрати в Європі справді зростають.

"Його агресивна риторика, страх перед його непередбачуваною поведінкою та поступове усвідомлення європейцями довгострокової загрози з боку Росії допомогли збільшити ці видатки. Метод жахливий, наслідки риторики шкідливі, шкода для репутації Америки прикра — але результат є результатом. І він не поганий", — додає автор.

Це краща ситуація, ніж багато хто прогнозував. Звичайно, все може піти погано, тому що Трамп — нестабільна і непередбачувана людина. Його дивна коаліція включає інтернаціоналістів, таких як Рубіо, і націоналістів-ізоляціоністів, таких як Венс.

"Трамп схильний до нападів гніву та самообману. І основна проблема — як змусити Путіна повірити, що він не може вести війну без кінця, не ризикуючи власним становищем — досі не вирішена. Проте, хоч у Трампа й є деякі демонічні риси, у випадку з Україною саме вони не домінують", — підсумував Коен.

Чим насправді керується Трамп у своїй політиці щодо України — его, емоціями чи інтересами, аналізував Олег Шамшур у статті "Трамп проти себе: хто переможе — "домінатор" чи "геній оборудок"?"