Як нам перевинайти журналістику
Як нам перевинайти журналістику

Як нам перевинайти журналістику

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку редактор текстів «ДМ» Євген Бриж і вся наша команда, яка продовжує працювати попри всі складнощі. Ділюся новинами й текстами, які вам не слід пропускати.

Чим журналіст відрізняється від блогера

На «Детекторі» вийшло одразу два тексти (цей і цей), які побіжно дають відповідь на питання в заголовку. І в попередній розсилці (нагадаю, підписатися на неї можна тут) я теж торкався цієї теми: навіщо нам журналісти, якісні медіа та журналістика загалом у часи, коли кожен зі смартфоном — сам собі «журналіст». Я писав про те, що журналістика раніше була «засобом масової інформації» — методом, за допомогою якого ми пізнавали світ.

Тепер же, з винайденням загальнодоступного інтернету і пристроїв швидкої фіксації та передачі інформації — смартфонів і соцмереж, — робота медійника, якісного медіа зводиться не стільки до передачі інформації, бо передавати вже й без того є кому й куди, а більше до перевірки й добору. Так, можете назвати це «цензурою», але «цензурою» доброю, добором інформації для вас досвідченою людиною. І тому, крім навичок роботи з текстами й відео ще більшої ваги для журналіста набувають іще дві — етика і стандарти.

Обидва слова вже настільки затягані, що хто тільки не зловтішається зі «стандартів Бі-Бі-Сі» й етики, яка нібито забороняє показувати криваву війну. То можна змінити ярлики й переназвати ці прийоми — скажімо, на моральність чи співчутливість і правила або ж закони.

І ось як це формулює Стас Козлюк, фотокореспондент, журналіст, який отримав за свою роботу під час війни Пулітцерівську премію разом із командою The New York Times:

«Тут усе дуже просто — ти ставиш себе на місце людей, які зображені на фото, або на місце їхніх родичів і думаєш: Чи хотів би я, аби мене так фотографували і показували? чи Якби мої родичі були на місці цих людей, чи хотів би я, щоб їх так показували?». Це про етику — і це правило побутує стільки, скільки існують якісні медіа, та є частиною цього самого етичного кодексу. Але погодьтеся, що в нові часи, коли інформація ллється потоком із кожного пристрою, дотримуються цього простого правила далеко не всі, хто поширює контент.

Я би хотів навести тут ще більше цитат із цієї розмови, але боюся, щоб не було нудно. Тому закликаю почитати її тут.

Польща та Ярова в дзеркалі пропаганди

Наші аналітики з Центру досліджень проаналізували, що неслося від пропагандистів про зальоти російських дронів в Польшу. Українці до цього всього звикли, у більшості з нас існує імунітет до такої брехні й маніпуляцій, — а от поляки, можливо, ні. Іноді здається, що всі на захід від кордонів України живуть у якомусь вакуумі, не спроможні зрозуміти й побачити цілеспрямованість сіяння хаосу версій, якомога більш оперативних «реакцій» і «експертних думок», перекручування інформації, какофонії контенту — щоб заплутати й дезінформувати. Почитайте цей текст про головні тези, які просуває пропаганда. Тепер черга Польщі «стурбуватися» і відреагувати не тільки на саму атаку, а й на її інформаційний супровід. А не звинувачувати в усьому українців.

Ще одна трагедія війни сталася в селищі Ярова на Донеччині. Там загинули люди, на яких скинули авіабомбу в момент, коли вони стояли в черзі по пенсію. Певний час пропагандистські ресурси зберігали мовчання про трагедію, порушивши свій принцип «одразу й багато версій». Ось як це пояснюють авториогляду реакцій:

«Замовчування теми можна пояснити тим, що пропагандисти чекали на надання методички від Міністерства оборони Росії. Деякі телеграм-канали та менші пропагандистські медіа, зокрема російські регіональні та ті, що позиціюють себе як медіа окупованої частини Донеччини, вже через декілька годин після удару почали писати про українську провокацію, нібито по Яровій ударили українські війська, щоб дискредитувати Росію. Але центральні медіа собі такого дозволити, судячи з усього, не можуть, оскільки ввечері Міноборони Росії чи інші представники Кремля могли б визнати удар та оголосити про знищення українських нацистів (як це було, наприклад, з ударом під час похорону у селищі Гроза). Тоді б пропагандистам довелося перевзуватися в повітрі».

І тільки згодом, коли першу версію опублікували в одному телеграм-каналі, її передали «РИА Новости» — й тоді понеслося. Так буває нечасто, щоб пропагандисти порушували свої власні правила щодо швидкості, але це дає уявлення про методи роботи. І про те, як нам треба ставитися до швидких «версій» і оперативних «новин» від будь-кого. Ось цей огляд — теж його рекомендую.

Журналістика — це ремесло

Що нам із цим робити й чому довіряти в таких обставинах? Я вже колись писав про це: не вірити на слово нікому та скрізь шукати докази, буквально в кожному матеріалі. Анна Бабінець, керівниця агенції «Слідство. Інфо»,чиє інтерв’юви теж не маєте пропустити, також про це говорить:

«Останнім часом ми неодноразово бачили, коли після виходу наших розслідувань в інших медіа з’являлися новини, написані ШІ на їх основі. У нас навіть були публічні суперечки з цього приводу. Бо ШІ подивився наш сюжет, додав художнього домислу і зробив коротку новину, яка вже не збігалася з тими доказами, що ми наводили. Там були неточності, які порушували один із головних принципів розслідування — доказовість, точна передача інформації, цитат і всього іншого».

Тобто ми повертаємося до того, з чого почали: зібрати й передати інформацію швидко — недостатньо для якісної журналістики. Треба ще її перевірити перед опублікуванням, навести докази, забезпечити достовірність, щоб розумний читач сам міг визначити, наскільки матеріал вартий довіри. І зберегти при цьому людяність, якщо це стосується людського болю.

Анна багато говорила і про припинення американського фінансування, і про головні розслідування, і про брак спеціалістів у цих нових реаліях журналістики.«Журналістика розслідувань — це ремесло. І його треба вчитися. Бажання і талант — це частина успіху. Його недостатньо. Адже потрібно вчитися працювати з реєстрами, розуміти, де знайти інформацію, комунікувати з джерелами», — так вона описала цю професію.

Кого показував марафон і що говорять про вибори

Як буває, коли правилами журналістики нехтують, показує телемарафон. Головний закид до нього — відсутність одного з семи базових законів медіа — балансу думок. Ось цитата з огляду всіх гостей телемарафону за серпень:

«108 гостей із влади проти 12 гостей з умовної опозиції за цілий місяць. Серед цих дванадцяти лише один член Голосу та жодного представника від Європейської солідарності. Суспільне запросило 92 представників влади проти 77 представників фракцій опозиції. Найпопулярнішим політиком на Першому був представник фракції Слуги народу, а от у Єдиних новинах політичну першість симптоматично розділяли представники Офісу президента — Сергій Лещенко та Михайло Подоляк».

Повний оглядчитайте тут, там є багато інфографіки.

І як при такій інформаційній політиці держави електорату потім робити усвідомлений вибір? Не те, щоб вибори були завтра, але їхній «привид бродить Україною». Команда Львівського медіафоруму провеламоніторингове дослідження українського сегмента соцмереж і закордонних медіа та проаналізувала повідомлення щодо можливих виборів в Україні, щоб виявити ключові тези, тенденції та потенційні ризики для інформаційного поля. У їхньому матеріалі, котрий опублікував для вас «Детектор медіа», — усе про те, що пишуть про наші вибори за кордоном, у соцмережах і в пропагандистів. Корисно розуміти, які думки циркулюють. Читайте матеріал тут.

Традиційно закінчимо «бантиком». 4 вересня у широкий прокат вийшов документальний фільм «Антарктида» режисера та блогера Антона Птушкіна, який за перші вихідні зібрав рекордні 7,2 мільйона гривень у двох найбільших українських мережах кінотеатрів. Про це кіно написав Андрій Кокотюха — і прочитати його рецензію, якщо ви плануєте й маєте можливість сходити в кіно, можна тут.

Наразі це все.

Дякуємо, що дочитали цей лист до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі, вотсапі, вайбері, іксі (твітері) та на сайті «Детектор медіа». Весь зворотний зв’язок також пишіть сюди — нам на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям і задонатите нам та іншим якісним медіа, які зараз потребують підтримки.

До зустрічі!

Євген Бриж і ваша команда «ДМ»

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Источник материала
loader
loader