Росія – країна «братви» на всіх рівнях

Під час виступу на п’ятому Саміті перших леді та джентльменів у своїй промові Володимир Зеленський сказав: “Ми знаємо, що Путін здобув базові уявлення про мораль у спортивному гуртку, у свого тренера, і це був тренер не тільки по дзюдо, а більше по кримінальних поняттях”. Президент України також додав, що мільйони росіян подібні своїм мисленням на російського диктатора.

Ці слова – дуже важливий елемент усвідомлення онтологічної війни – найвищого (сьомого) рівня війни, яку ми ведемо. Хто вставив у промову Зеленського ці слова – той молодець…

Адже, ключовою базою російської прихованої онтології – є тюремні звичаї та поняття, про що нещодавно писала одна з найкращих в Україні експерток по Росії Maria Kucherenko.

Російська держава – це не лише політична структура, а онтологічна “зона”, де репресії, контроль, покарання і вертикальна підпорядкованість – основа соціального порядку.

Валерій Пекар називає цей соціальний уклад – “червоною парадигмою”, в якій перебувають два ключові правлячі класи, які, фактично, керують російською державністю протягом останнього століття. Ними є умовні “вертухаї” (НКВД, ВЧК-ОГПУ, КДБ, ФСБ, siloviki) та “вори” (організовані злочинні угруповання, бандюки, топ-корупціонери, шпана, жителі зон, АУЕ).

Володимир Путін є безумовним лідером цієї онтологічної парадигми, оскільки він за своїм статусом є найвищим в країні “вертухаєм”, і найкрутішим в країні “вором”. Тобто, Путін є “двоголовим орлом АУЕ”, об’єднуючи в собі обидві парадигми як Інь та Янь.

Термін “зона” означає не просто місце ув’язнення, а матрицю буття: поведінка, мораль, ієрархія, мова, культура, символи – все “зекове”, пронизане логікою “гопника”, “вертухая” і “пахана”.

АУЕ (Арестантский Уклад Един) – це етико-смисловий код, який транслює тюремну мораль на громадянське суспільство, встановлюючи норми співіснування, де сила – єдине джерело права та процесу прийняття рішень. Слабкий – винен, а “правда” – це те, що вигідно сильному. Найбільша чеснота – спроможність домінувати через страх.

Найшанованіша етична норма – “слово пацана”. Бо, “пацан” за своїм визначенням – це одночасно і “бунтар”, який відмовляється коритися соціальним нормам, і представник ключової парадигми – парадигми правоти через силу.

АУРЕ – модель соціалізації для молоді в найбідніших російських територіях, де інституційні норми замінюються кримінальними, оскільки вони найближче походять до нормативного існування тварин у зграї (є альфа-особини, а є вигнанці).

Ключовий клас еліт представляє собою тісне переплітення в одному цілому (інь-янь) випускників школи КДБ/ФСБ, як носіїв “тюремної логіки” (підозри, насильство, ізоляція, спецоперації), та “випускників” вулиці (“бандітскій Пєтєрбург”, інституалізований бандитизм, “вори в законі”).

Біографії Путіна, Патрушева, Бортнікова демонструють онтологічну спадкоємність між імперською Росією, репресивною машиною СРСР і новою російською державністю. Тісна співпраця вертухаїв (Путін) та ворів (Барсуков-Кумарін) утворили єдину екосистему, в якій існують усі менш значимі громадяни РФ, які є паливом для вертухайно-воровських елітаріїв.

Хочеться вірити, що у президента України є дуже детальний психологічний портрет Володимира Путіна, в якому детально розписана роль тренера Путіна по боротьбі Анатолія Соломоновича Рахліна, випускника факультету фізичної культури Педагогічного інституту ім. А. І. Герцена та робочого Ленінградського Металургійного заводу.

В той час природним станом бійцівських спортивних секцій була інтеграція в злочинний світ. Однак, відкритих даних про це майже немає, адже нікому в той час було фіксувати ці події, а очевидці, ймовірно, вже або мертві, або є близькими соратниками Путіна, як Аркадій Ротенберг, що тренувався спільно з Путіним.

Модель “Арестантсткий Уклад России Един” є неформалізованою, але глибинною онтологічною моделлю російської цивілізації, яка вкорінена в тюремно-кримінальній культурі, транслюється елітою (через КДБ/ФСБ) і легітимізується через культурні наративи (“Бригада”, “Слово пацана” і т.д.).

Саме тому серіал “Слово пацана” здобув таку популярність, тому що він стовідсотково точно потрапляє у картину онтологічної сутності російського суспільства.

При цьому, і твори Достоєвського “Преступление и наказание” та “Записки из мертвого дома”, і твір Тургенєва “Муму”, що описує вбивство живого створіння за наказом зверху – описують вікову парадигму цього феномену.

Я не погоджуюся з тим фактом, що абсолютно усі представники російського суспільства є глибоко інтегрованими гвинтиками цієї великої вертухайсько-воровської екосистеми. Однак, на жаль, це значно переважаюча більшість.

Дуже цінним є те, що на 11-му році війни верховний головнокомандувач, президент України публічно підняв цю тему у своїй промові.

Автор: Дмитро Золотухін

Джерело: сторінка автора у Facebook