Повернення у недружню Грузію: які наслідки матиме призначення посла до Тбілілісі

Більш ніж три роки – від червня 2022-го – в Грузії не було посла України.

Але найближчим часом ситуація має змінитися – цього тижня президент Володимир Зеленський підписав указ про призначення послом у Грузії Михайла Бродовича.

Це рішення викликає чимало питань.

Насамперед тому, що посол, щоби розпочати роботу, має вручити вірчі грамоти президенту країни перебування.

І у випадку Грузії це – не протокольна деталь, а політичний крок, який має принципове значення.

Адже йдеться про визнання Україною легітимності чинного "президента" країни.

Наразі цю посаду в Грузії обіймає Міхеїл Кавелашвілі.

Він став першим очільником держави, кого не обирали грузинські громадяни на прямих виборах, а призначив парламент.

Втім, зважаючи на фальсифіковані парламентські вибори 2024 року, нинішній парламент Грузії має вкрай низьку легітимність.

Саме тому грузинська опозиція не визнає президентські повноваження Кавелашвілі.

І Україна досі дотримувалася подібної думки, хоча й не оголошувала про категоричне його невизнання (як це сталося, приміром, щодо Лукашенка).

В такій ситуації призначення посла може розглядатися як визнання Україною легітимності Кавелашвілі – це те, від чого офіційний Київ досі утримувався, зберігаючи "стратегічне мовчання".

Більш того, за інформацією "Євро.

Правди", в МЗС рекомендували утримуватися від такого кроку.

В офісі президента вирішили інакше.

Утім, ще не відомо, чи поїде посол до Тбілісі в реальності.

Бо дії Грузії у відповідь на це призначення немов навмисно підштовхують Київ загальмувати втілення цього рішення.

Навіщо Україні посол у Грузії?.

Відносини України та Грузії, що колись мали офіційний статус "стратегічних", від початку повномасштабної російської агресії перебувають у глибокому занепаді.

Грузинська влада відмовилася запроваджувати санкції проти РФ, відмовила Києву у передачі зброї, а представники партії влади та урядовці регулярно виступають з антиукраїнськими заявами.

За таких обставин відсутність дипломатичного спілкування між країнами не дивує.

Попри це, Київ певний час був готовий призначити нового посла.

Як розповідає співрозмовник в МЗС, ще на початку минулого року з Києва у Тбілісі був спрямований запит на агреман для Михайла Бродовича.

Однак попри те, що відповідь Тбілісі виявилася позитивною, із призначенням посла в Києві не поспішали.

Тоді ж, у грудні 2024-го, відбулося призначення нового президента, якого прозахідна частина грузинського суспільства не визнає.

Призначення посла України за таких обставин виглядало би як підтримка грузинської влади у її протистоянні зі значною частою грузинського народу.

А восени минулого року у Грузії пройшли дуже брудні місцеві вибори, що додатково загострили це протистояння.

Тож пауза із призначенням посла затягнулася.

Але навіщо нам посол у Грузії за цих умов?.

"Зверніть увагу на кадровий шлях новопризначеного посла.

Михайло Бродович, окрім досвіду роботи послом у Словенії (у 2015-2022 роках), має величезний досвід консульської роботи", – розповідає співрозмовник "Євро.

Правди", знайомий з перебігом переговорів із Грузією.

За його словами, це саме те, що потрібно у Грузії, де окрім українців, що втекли від війни, є додатковий виклик, пов'язаний із тим, що Росія депортує громадян України не напряму чи через Білорусь, а виключно через Грузію.

"Ці люди часто потрапляють на пункт перетину кордону без документів, що вимагає посиленої консульської допомоги.

Часто ці питання потрібно вирішувати на найвищому рівні, для чого потрібний саме посол", – розповідає співрозмовник "Євро.

Чому саме посол?.

Чи правильно робить Київ, призначаючи саме посла, а не топдипломата іншого рангу? Тобто – свідомо йдучи на крок, який означає де-факто визнання Кавелашвілі легітимним президентом.

Адже опції були.

Наприклад, можна було обмежитися радником-посланником в українську дипмісію або призначити спецпредставника.

Але на Банковій обрали найбільш стандартний, офіційний варіант.

Єдиної оцінки тут немає.

За словами одного зі співрозмовників "Євро.

Правди" у дипсистемі, таке призначення не створить прецеденту на європейському рівні, адже держави ЄС вже зробили подібні кроки, і їхні посли – зокрема, Франції – вручили вірчі грамоти Міхеїлу Кавелашвілі.

Разом із тим, в МЗС визнають, що пропозиція призначити посла в Грузію не була їхньою рекомендацією.

"Ми подали в Офіс президента свій аналіз потенційних кроків, де варіант призначення посла був згаданий, проте не як наша пропозиція.

Навпаки, ми рекомендували обмежитися кроком, який не буде трактуватися як визнання", – розповідає дипломат.

Саме тому указ президента Зеленського виявився неочікуваним для дипломатичного відомства.

Там відзначають, що досі не отримали інформації, чому президент обрав саме цей шлях.

Як вже йшлося вище, альтернативи призначенню посла існували.

До прикладу, Банкова могла погодитися з тим, що Україна призначає нового топдипломата на посаду, яку зазвичай обіймає "номер 2" у посольстві – наприклад, радник, або радник-посланник.

Цей дипломат став би тимчасовим повіреним у справах України.

Таке призначення не потребує указу президента України, а у Тбілісі цей дипломат міг би не подавати вірчі грамоти президенту.

Так, цей статус трохи нижчий за посла, але на практиці відмінності практично немає.

Інший варіант – призначення спецпредставника щодо Грузії указом президента Зеленського.

Подібні призначення часто роблять щодо країн, де Україна не визнає легітимність чинної влади (наприклад – щодо Білорусі), бо такий дипломат, знову ж таки, не має вручати вірчі грамоти.

Також цей крок зазвичай означає, що дипломат не їде у країну перебування, а працює з Києва – але і це не аксіома, його можна було ввести у штат посольства.

Проте з усіх цих варіантів у президентському офісі обрали шлях, найбільш стандартний, і найголовніше – найбільш вигідний чинній владі Грузії та "дружній" до неї.

Сигнали з Тбілісі.

Разом із тим, крапка в історії ще не поставлена.

Указ Зеленського про призначення посла не гарантує, що той почне роботу у країні призначення.

"Президентський указ – ключовий елемент у процесі призначення, проте далеко не останній.

Є ще політичне рішення відправити посла у країну призначення, і цього рішення наразі немає", – розповідає один зі співрозмовників "Євро.

Одне з можливих пояснень кадрового рішення президента – воно мало стати сигналом для грузинської влади про готовність Києва до діалогу.

Але одночасно це вимагає сигналів у відповідь, без яких відправка посла не має сенсу.

В цьому контексті важливо, що.

реакція грузинської влади, принаймні публічна, не виглядає дружньою.

"Сподіваюся, сам факт призначення посла свідчить про те, що українська влада переглянула свою думку: ворожа риторика, яку ми чули на адресу грузинів, ці антигрузинські рішення непродуктивні, і тому призначення посла важливе", – заявив спікер парламенту Грузії Шалва Папуашвілі.

Ще одна реакція – сюжет на телеканалі "Імеді", який зараз контролюється владою, про те, що Україна нібито продала генератори, передані Грузією в якості гуманітарної допомоги.

Схоже, що грузинська влада у діалозі з Києвом не дуже зацікавлена.

Чи варто в такій ситуації відправляти у Тбілісі посла – питання відкрите.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".