Нацрада в епоху зміни влади: моніторинг діяльності регулятора

Зміна влади загострила зовнішні впливи на регулятора і внутрішню боротьбу між представниками інтересів різних фінансово-промислових груп.

Після виборів Нацрада спромоглася позбавити цифрових ліцензій «112 Україна» — канал з орбіти Віктора Медведчука, водночас оновлений склад регулятора з подвоєним завзяттям взявся за Прямий канал та «Еспресо» з орбіти Петра Порошенка.

Захитався стілець і під цифровим монополістом з непрозорими інвесторами «Зеонбудом», у якого в кінці 2020-го року завершується ліцензія.

Протистояння за склад Нацради.

За останній рік зміни відбувалися і в президентській, і в парламентській четвірках Нацради.

Старт їм дало 4 травня 2019 року дострокове звільнення за власним бажанням голови Нацради Юрія Артеменка, ставленика президента Петра Порошенка – вже після президентських виборів, але ще до інавгурації новообраного президента Володимира Зеленського.

Петро Порошенко вчинив, як деякі його попередники: провів кадрову ротацію в останні тижні свого президентства, призначивши новим членом Нацради завідувача відділу Головного управління інформаційної політики Адміністрації президента Володимира Горковенка.

Одразу після інавгурації Володимир Зеленський узявся за Нацраду: він скасував укази про звільнення Юрія Артеменка та призначення Володимира Горковенка.

Втім, Юрій Артеменко до Нацради так і не повернувся, хоча й мав бути знову прийнятий на роботу з огляду на президентські укази.

Через кілька місяців він улаштувався віцепрезидентом у кінокомпанію Star Media – один з найбільших українських продакшнів, які виробляють серіали та фільми для українського та російського ринків.

Володимир Зеленський дочекався завершення строку повноважень Юрія Артеменка 7 липня 2019 року, і 9 липня призначив членом Нацради Юрія Зіневича – адвоката, за плечима якого досвід роботи юристом на каналі «1+1» (1997-2003 рр.) та помічником-консультантом народної депутатки Ольги Герасим’юк (2006-2007 рр.), яка з 2014 року працює членом Нацради та з якою разом він працював на «1+1».

Подальша робота пана Зіневича в Нацраді показала, що він посилив позиції неформального «блоку», очолюваного Ольгою Герасим’юк (про розкол на «блоки» в Нацраді читайте нижче).

Володимир Горковенко, так і не приступивши до роботи в Нацраді, оскаржив укази Володимира Зеленського.

У грудні 2019 року Верховний Суд прийняв своєрідне рішення: він визнав протиправним і скасував указ, який скасовував призначення Володимира Горковенка членом Нацради, але не скасував указу про призначення Юрія Зіневича і відмовив у поновленні пана Горковенка на посаді.

Таким чином, залишилися чинними і призначення Горковенка, і призначення Зіневича на одну й ту саму посаду.

Володимир Горковенко подав касацію до Великої палати Верховного Суду, яка досі розглядається.

На стороні Володимира Зеленського в цій кадровій грі були Ольга Герасим’юк і Олег Черниш.

Вони оскаржували укази Петра Порошенка про кадрові ротації в Нацраді.

Причому, робили це по черзі.

Олег Черниш подав позов після того, як суд відмовив пані Герасим’юк у відкритті провадження в цій справі.

Йому суд теж відмовив.

В обох випадках підстава для відмови одна – позивачі оскаржили акти індивідуальної дії, які їх не стосувалися.

Президент Володимир Зеленський не чіпав Нацради до березня 2020 року, і в ній продовжували працювати призначені Петром Порошенком Уляна Фещук, Сергій Костинський і Валентин Коваль.

У лютому президент отримав щорічний звіт Нацради за попередній рік діяльності – і фактично отримав юридичні підстави для нової ротації.

Президент за результатами розгляду цього звіту прийняв рішення про незадовільну оцінку діяльності членів Нацради і дострокове припинення їхніх повноважень.

4 березня він звільнив усю президентську четвірку: Уляну Фещук, Сергія Костинського, Валентина Коваля і Юрія Зіневича.

А вже 5 березня заново призначив до Нацради двох членів з попереднього складу – Валентина Коваля та Юрія Зіневича.

Аргументації, чим саме президенту не сподобався звіт, чим саме двоє заново призначених до Нацради членів кращі за двох остаточно звільнених – від Офісу президента не виходило.

Це дає підстави говорити про непрозорість і політичність кадрового рішення президента.

Можна припустити, що Уляну Фещук і Сергія Костинського прибрали як ставлеників Петра Порошенка, не потрібних і не зручних новому Офісу.

Юрій Зіневич – ставленик уже нового Офісу, його звільнили ніби «за компанію», щоб не давати аргументів колишнім колегам у суді в разі чого, а потім повернули назад.

А Валентин Коваль – представник медіахолдингу Віктора Пінчука Star.

Media, де він працював до Нацради, тобто новий Офіс президента вирішив зберегти баланс сил щодо цього холдингу в регуляторі.

Услід за звільненням Сергія Костинського з Нацради пішов за угодою сторін начальник управління контролю та аналізу телерадіомовлення Роман Кіфлюк.

Саме він контролював усі моніторинги та перевірки, підготовку аналітичної бази для Нацради, а куратором цього напрямку був Сергій Костинський.

Замість пана Кіфлюка в.

начальника управління став Дмитро Швидченко, який раніше очолював різні відділи цього управління, а куратором блоку став Юрій Зіневич.

На зміну Уляні Фещук та Сергію Костинському Офіс президента знайшов нових людей, наближених до команди Офісу.

15 квітня 2020 року членом Нацради стала Олена Ніцко.

До цього призначення вона очолювала департамент маркетингу мережі кінотеатрів «Сінема Сіті» (ТОВ «Сінема центр»), співвласниками якої є колишні власники «1+1» Борис Фуксман та Олександр Роднянський.

У 2000-х роках вона очолювала відділ маркетингу на «1+1», коли він належав Фуксману й Роднянському.

У той же час пресслужбу каналу «1+1» очолювала Ірина Побєдоносцева – згодом директорка з розвитку студії «Квартал 95», а нині генеральна директорка директорату з питань інформаційної політику Офісу президента.

Формування президентської четвірки завершилося 12 травня 2020 року, коли членом Нацради стала Тетяна Руденко.

Для неї трампліном до складу регулятора, як і для багатьох інших нових облич у політиці та державному управлінні, стала робота в студії «Квартал 95», де вона тривалий час очолювала пресслужбу.

Також із липня 2019 року вона була власницею і директоркою інтернет-видання iod.

media (ТОВ «Йод.

Медіа») замість Ірини Побєдоносцевої.

Її сестра Ольга Руденко, колишня менеджерка з маркетингу ТОВ «Квартал 95», у вересні 2019 року стала народною депутаткою, пройшовши за списком партії «Слуга народу».

А що з парламентською четвіркою? Там із серпня 2016 року була вакантною одна посада члена Нацради, після того, як звільнилася за власним бажанням Катерина Котенко.

Профільний парламентський комітет двічі оголошував конкурс на членство в Нацраді у 2016 році, але так і не підбив підсумків тих конкурсів.

Новий конкурс комітет оголосив 4 липня 2018 року, на вакансію члена Нацради претендували 12 кандидатів.

Верховній Раді знадобився майже рік, щоб підбити його підсумки.

30 травня 2019 року Верховна Рада призначила членом Нацради Максима Онопрієнка – висунутого «Всеукраїнською асоціацією мовлення громад» генерального директора запорізької телерадіокомпанії TV5, що належить олігарху Рінату Ахметову.

На розгляд Верховної Ради було винесено шість кандидатур, рекомендованих профільним комітетом.

Крім Максима Онопрієнка це Олександр Глущенко, Євген Лахно, Валентина Руденко, Володимир Чемес, Андрій Шаповалов.

Та саме за пана Онопрієнка народні депутати під час рейтингового голосування віддали найбільше голосів.

Таким чином, у Нацраді з’явився другий представник інтересів медіабізнесу Ріната Ахметова (крім нього наближеним до цього олігарха вважається Олександр Ільяшенко).

4 липня 2019 року завершився п’ятирічний строк повноважень інших трьох членів Нацради з парламентської четвірки: Ольги Герасим’юк, Олександра Ільяшенка та Олега Черниша.

31 жовтня 2019 року Верховна Рада проголосувала за їх звільнення, але вони продовжують виконувати обов'язки до моменту призначення нових членів.

Заради такої можливості парламент відкоригував закон, змінивши процедуру ротації членів Нацради.

У листопаді профільний парламентський комітет розпочав конкурс на три вакантні місця членів Нацради.

Кандидатів могли висувати або парламентські фракції, або всеукраїнські об’єднання громадян у галузі діяльності засобів масової інформації.

Документи подали 15 претендентів, серед них – і Ольга Герасим’юк (від «Слуги народу»), Олександр Ільяшенко та Олег Черниш (обидва від «Всеукраїнської асоціації мовлення громад»).

Джерела «Детектора медіа» серед претендентів з найвищими шансами на посаду називали Ольгу Герасим’юк, Олександра Божкова (ще одного висуванця «Слуги народу»), медіаюриста Олександра Бурмагіна (нібито його кандидатуру підтримує заступник керівника Офісу президента Кирило Тимошенко), Олега Черниша (у Нацраді він вважається представником інтересів холдингу «1+1 медіа» олігарха Ігоря Коломойського, де він працював до державної служби), колишню журналістку і народну депутатку Ольгу Червакову (за прогнозами, вона може зібрати підтримку «Слуги народу», ОПЗЖ та «Європейської солідарності»).

Єдиним однозначним претендентом у всіх прогнозах є Ольга Герасим’юк, але є застереження щодо її віку.

Закон про Нацраду каже, що членом може бути призначений той, хто не досяг встановленого законом пенсійного віку.

Пенсійний вік державних службовців – 65 років, але на членів Нацради не поширюється дія закону про державну службу.

Тобто, на думку частини юристів, члени Нацради не можуть бути старше 60 років.

Джерела в «Слузі народу» кажуть, що парламент змінить вимоги до членів Нацради в новому законі «Про медіа», а також внесе зміни до закону про державну службу, щоб поширити його і на членів Нацради.

Тим паче, що за старого законодавства вони були держслужбовцями.

Утім, нинішній конкурс на три посади може взагалі не відбутися.

Парламент може наслідувати приклад президента Володимира Зеленського: визнати незадовільною діяльність Нацради за 2019 рік за результатами розгляду звіту і звільнити парламентську четвірку (або окремих її членів – закон дозволяє це робити).

Профільний комітет саме так рекомендував вчинити Верховній Раді і навіть 27 квітня 2020 року зареєстрував проєкт постанови про звіт Нацради.

Це дає можливість «обнулити» склад і звільнити не три, а всі чотири місця за парламентською квотою.

А далі монобільшість може провести політичні торги з фінансово-промисловими групами, зацікавленими у своїх представниках у складі регулятора.

Схоже, від розгляду звіту Верховну Раду зупиняє поки одне: юридичний «баг» щодо пенсійного віку членів Нацради і неможливість перепризначити через це Ольгу Герасим’юк.

Не чекаючи остаточного формування нового складу, Нацрада переобрала своє керівництво.

Адже з регуляторного органу за цей рік пішли і його голова (Юрій Артеменко), і заступниця голови (Уляна Фещук).

Майже рік після звільнення Юрія Артеменка обов’язки голови виконувала перша заступниця – Ольга Герасим’юк.

Провести вибори нового голови Нацраді не вдавалося, тому що не було однозначної більшості за ту чи іншу кандидатуру й певний час була негласна домовленість не порушувати це питання.

Зрештою, коли сформувалася нова більшість, 22 квітня 2020 року пройшли вибори в закритому режимі голосування.

Головою Нацради стала Ольга Герасим’юк, першим заступником голови – Валентин Коваль, заступником голови – Олег Черниш, відповідальним секретарем – Юрій Зіневич (замість Олександра Ільяшенка).

Нацрада під час виборів: пакт про ненапад.

Обидві виборчі кампанії 2019 року – і президентська, і парламентська – показали кволість і безініціативність регулятора.

Нацрада виявляла певні порушення виборчого законодавства сама під час моніторингу, а також розглядала звернення і скарги зі сторони.

Однак ніяких санкцій не накладала, посилаючись на обмеженість своїх повноважень під час виборів.

Тому її регуляторна діяльність зводилася лише до звернень до теле- та радіокомпаній для отримання роз’яснень, нагадувань мовникам дотримуватися визначених законом норм, інформування Центральної виборчої комісії про порушення та роз’яснень виборчого законодавства.

Під час президентської кампанії Ольга Герасим’юк нагадувала колегам, що Нацрада має повноваження складати протоколи про адміністративні правопорушення за порушення мовниками виборчого законодавства (ст.

212–9, 212–10, 212–11 Кодексу про адміністративні правопорушення) і далі через суд накладати штрафи.

Пані Герасим’юк навіть здійснила спробу ініціювати перевірки для складання адмінпротоколів щодо трьох каналів (Прямого, 5-го каналу та ZIK), на які поскаржилася за неможливість реалізувати своє право на відповідь кандидатка в президенти Юлія Тимошенко.

Але більшість членів Нацради не підтримала проєкти рішень пані Герасим’юк.

Одні казали, що в них недостатньо на це повноважень, інші – що відповідно до закону не вистачить часу провести процедуру до кінця.

Тож жодного адмінпротоколу і жодного штрафу регулятор так і не виписав.

Не знайшов належної реакції регулятора й поширений каналом «1+1» під час президентської виборчої кампанії-2019 старий фейк про нібито вбивство Петром Порошенком його брата.

Хоча його можна було оцінювати не крізь призму виборчого законодавства, а з точки зору вимог законодавства про поширення об’єктивної інформації.

Нацрада лише констатувала негатив про Петра Порошенка в інформаційно-публіцистичних програмах та приховану агітацію за Володимира Зеленського в розважальних проєктах на «1+1», піар Петра Порошенка на Прямому та 5-му каналах, піар Юрія Бойка на «Інтері», Олега Ляшка на «Україні» та Петра Порошенка, Анатолія Гриценка та Олександра Вілкула на ICTV.

Більша частина парламентської кампанії-2019 взагалі проходила без належного нагляду Нацради – через блокування роботи регулятора, про яке читайте нижче.

Нацрада створила робочу групу з виборів тільки 4 липня – менш ніж за три тижні до виборів, які відбулися 21 липня.

За результатами парламентської кампанії Нацрада констатувала надання переваги «Опозиційній платформі – За життя» на «Інтері», «Радикальній партії Олега Ляшка» та «Опозиційному блоку» на «Україні», негатив про лідера «Європейської солідарності» Петра Порошенка на «1+1», піар ОПЗЖ на News.

One, «112 Україна» і News.

Network, піар «Європейської солідарності» на 5-му каналі, Прямому та «Еспресо».

Міжнародні спостерігачі констатували, що Нацрада не спрацювала на повну під час парламентських виборів.

Звісно, обидві виборчі кампанії показали, що потрібно доповнювати і виборче законодавство, і профільний закон «Про телебачення і радіомовлення», щоби прямо в них передбачити процедуру покарання Нацрадою мовників за порушення.

При чому, оперативного покарання, а не коли вибори залишаться далеко позаду, а мовники вплинуть законним чи незаконним чином на волевиявлення телеглядачів.

Втім, сам регулятор міг би активніше застосовувати ті механізми, які вже закладені в законодавстві, зокрема – контроль за поширенням об’єктивної інформації.

Та ми бачимо, що в зміні законодавства та посиленні позицій регулятора не зацікавлені ні медіа, які користуються недоліками закону, щоби джинсувати чи обслуговувати політичні інтереси своїх власників, ні самі політики, які використовують можливості джинси та чорного піару в медіа під час виборів на повну.

І, зрештою, ніякий найліпший закон не допоможе Нацраді, коли самі члени регулятора блокують свою роботу і не проводять засідань.

Нацрада як інструмент політичного протистояння.

2019 рік і перший квартал 2020-го відзначився найбільшим внутрішнім протистоянням між членами Нацради.

Зумовлене воно було зовнішніми впливами з боку як Адміністрації президента Порошенка та Офісу президента Зеленського, так і фінансово-політичних груп.

З 2018 року, коли Нацрада приймала рішення про вимкнення аналогового мовлення, члени Нацради розкололися на два табори.

По один бік була «коаліція» з президентської четвірки, призначеної Петром Порошенком, та Олександра Ільяшенка, який вважається представником інтересів бізнес-групи Ріната Ахметова.

По інший бік – опозиція з двох парламентських обранців – Ольги Герасим’юк та Олега Черниша, які, судячи з усього, почали захищати інтереси бізнес-групи Ігоря Коломойського.

Далі була президентська виборча кампанія, коли Нацрада фактично усунулася від контролю за її перебігом у медіа – почасти через недосконалість виборчого законодавства, почасти через «пакт про ненапад» з медіа, що підтримували різні політичні табори.

Патовою ситуація стала після президентських виборів і раптового звільнення Юрія Артеменка.

Ольга Герасим’юк, на яку тимчасово перейшли повноваження голови, 10 травня 2019 року не стала відкривати чергове засідання Нацради, оскільки вважала звільнення Юрія Артеменка неналежним чином оформленим.

Вона дотримувалася позиції, що заяву пана Артеменка про звільнення мала розглянути Нацрада, а не президент (опитані «Детектором медіа» юристи розійшлися в думках щодо цього).

Пізніше Ольга Герасим’юк підтвердила, що не відкриватиме засідань Нацради, доки не отримає роз’яснення парламентського комітету або ж не буде якихось рішень новообраного президента Володимира Зеленського щодо Нацради.

Кілька спроб інших членів Нацради провести засідання виявлялися невдалими.

Двічі – через відсутність кворуму: і 21 травня, і 13 червня на засідання не приходили Олег Черниш і Валентин Коваль (то через відпустку, то з невідомих причин).

При цьому Валентин Коваль був серед п’яти членів Нацради, які пропонували провести засідання 28 травня, але Ольга Герасим’юк їм відмовила з аргументом про відсутність правових підстав.

Зрештою, Нацрада розблокувала роботу 4 липня, після двомісячної перерви.

Тоді засідання проходило без Ольги Герасим’юк, яка пішла у відпустку.

Олег Черниш не погоджувався із запропонованим порядком денним і планував залишити колег без кворуму, але його вдалося переконати розглянути хоча б найнагальніші питання, а решту перенести на наступне засідання.

Що саме не подобалося пану Чернишу в порядку денному? Обрання голови Нацради, оголошення п’яти конкурсів на ФМ-частоти, питання перевірок і змін до ліцензій – їх він запропонував виносити на розгляд тільки після обговорення на закритій внутрішній нараді членів Нацради.

Остання пропозиція суперечила регламенту Нацради та не сприяла прозорості ухвалення рішень.

Але колеги погодилися залишити в порядку денному тільки низку найнагальніших питань:.

продовження і видача дозволів на тимчасове мовлення;.

погодження трьох проектів розпоряджень уряду, що стосуються інформаційної безпеки;.

замовлення в УДЦР прорахунку частот;.

оголошення конкурсу на місцеве цифрове мовлення;.

затвердження пропозицій щодо змін до Методики розрахунків розмірів ліцензійного збору;.

створення робочих груп з опрацювання документів про структуру власності ліцензіатів та з нагляду за дотриманням ліцензіатами виборчого законодавства під час парламентської виборчої кампанії.

Та розблокуванням роботи протистояння не завершилося.

У серпні Сергій Костинський висловив недовіру Ользі Герасим’юк та вимагав обрання легітимного голови Нацради.

Приводом до такої його заяви стало звернення пані Герасим’юк на прохання Офісу президента Зеленського до Нацагентства з питань запобігання корупції щодо перевірки інформації про членство чи співзасновництво Сергія Костинського в кримському осередку партії «Пора», чого не було зазначено в його декларації.

На думку пана Костинського, його в такий спосіб намагалися усунути з посади, щоб призначити нового члена Нацради за квотою президента.

Ольга Герасим’юк відкинула його звинувачення в перевищенні повноважень і в таємності листування (хоча Уляна Фещук і Сергій Костинський повідомили, що не отримували листа Офісу президента в системі електронного документообігу).

Ця історія нічим не завершилася – Сергія Костинського ніхто з цих підстав не звільнив, а Ольга Герасим’юк залишилася в.

На подальший політичний розклад у Нацраді вказує ставлення членів регулятора до телеканалів Петра Порошенка та Ігоря Коломойського.

У листопаді 2019 року Ольга Герасим’юк ініціювала призначення позапланової перевірки 5-го каналу через ознаки мови ворожнечі в програмі «Рандеву» Яніни Соколової.

За цю перевірку голосували четверо: Ольга Герасим’юк, Валентин Коваль, Олег Черниш і Юрій Зіневич – голосів було недостатньо.

У відповідь Сергій Костинський намагався ініціювати перевірку «1+1» через ознаки порушення мовних квот (74% замість 75%), але його підтримала тільки Уляна Фещук.

У січні 2020 року Юрій Зіневич ініціював позапланову перевірку Прямого каналу через програму «Поярков News», ведучий якої Сергій Поярков ображав президента Володимира Зеленського.

За це проголосувала більшість, утрималися Сергій Костинський та Уляна Фещук.

Цим рішенням регуляторний орган вступився за честь і гідність президента (хоча той міг звернутися за подібними речами до суду) і розпочав планомірний наступ на канали з пулу Петра Порошенка.

У лютому Юрій Зіневич ініціював анулювання ліцензії радіостанції «Прямий ФМ», афілійованої з Прямим каналом, через відсутність передбаченого протягом року початку мовлення на двох частотах із шести.

За анулювання ліцензії проголосувала знову четвірка: Юрій Зіневич, Ольга Герасим’юк, Олег Черниш і Валентин Коваль – голосів було недостатньо.

Зате після звільнення Сергія Костинського та Уляни Фещук і призначення нових членів у Нацради набралося достатньо голосів для ще двох перевірок Прямого каналу.

9 квітня – через ознаки мови ворожнечі, образи, брутальну лексику в програмі «Вата-шоу» блогера Андрія Полтави.

4 червня – через брутальну лексику (а точніше – літературні слова «срака» і «гівно») у висловлюваннях ведучого Матвія Ганапольського, який запропонував «іти у сраку» депутату від «Слуги народу» та всім критикам Петра Порошенка.

Під приціл потрапив іще один канал, який вважається лояльним до Порошенка, – «Еспресо», якому 21 травня перевірку призначили за відхилення від програмної концепції під час карантину (показ програм «Радіо Свобода» та «BBC Україна»), перед тим не давши каналу переоформити цю концепцію.

Натомість коли під час карантину «1+1» і News.

One поширили російський фейк про «таємні американські біолабораторії в Україні», Нацрада не стала ні перевіряти, ні карати їх.

Ольга Герасим’юк сказала, що Нацрада за чинним законом не має можливості реагувати на дезінформацію, а тому просто звернеться з листами до мовників, попросить у профільного парламентського комітету про зміни до законодавства, а також опублікує на своєму сайті спростування фейку від громадської організації Stop.

Насправді Нацрада вже має досвід покарання мовників за поширення фейків, підтверджений у суді.

Йдеться про кейс телеканалу News.

One, який у грудні 2017 року отримав попередження Нацради за поширення необ’єктивної інформації, а саме – фейкового повідомлення про начебто слухання Конгресу США щодо корупції в Національному банку України.

Про готовність Нацради виконувати побажання нової влади свідчить і те, як вона переоформлювала ліцензії Мультимедійної платформи іномовлення України, анульовуючи ліцензії каналу іномовлення UATV та переоформлюючи частину з них на новий канал для тимчасово окупованих територій «Дом».

Переоформлення ліцензії відбулося постфактум – через день після початку мовлення каналу.

А зміни до закону про іномовлення, які дозволяли створення такого каналу, були ухвалені аж через кілька місяців.

Нацрада як інструмент боротьби з проросійською пропагандою.

Окремої уваги заслуговують дії Нацради щодо медіахолдингу, сконцентрованого в руках політиків з проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя».

Протягом осені-зими 2018 року соратник і бізнеспартнер кума Путіна Віктора Медведчука Тарас Козак купив два інформаційних канали – «112 Україна» та News.

А в червні 2019 року придбав ще й третій інформаційний канал ZIK, більш популярний на Західній Україні.

Він об’єднав усі три канали в медіахолдинг «Новини», який очолив телепродюсер Олексій Семенов, який до того запускав і перезапускав для різних власників «112 Україна», потім News.

One, потім Прямий канал.

У липні 2019 року заступниця голови Нацради Уляна Фещук доповідала у Верховній Раді «про стан на медіаринку та скуповування каналів російськими агентами впливу», як назвав це спікер Андрій Парубій.

Вона, зокрема, повідомила, що Нацрада не може дослідити зв'язок телеканалів «112 Україна», News.

One і ZIK з Віктором Медведчуком і вплив на ці канали з Російської Федерації, а також не має достатніх механізмів для припинення поширення цими каналами російської пропаганди та мови ворожнечі.

Протягом попередніх років у Нацради склалися цікаві стосунки з каналом «112 Україна».

Він мовив на базі супутникової ліцензії та цифрових ефірних ліцензій п’яти компаній, які мали бути регіональними мовниками, але весь час свого існування порушували умови ліцензій і цифрового конкурсу, об’єднавшись в один загальнонаціональний канал.

Регулятор поступово йшов до того, щоб відновити справедливість і повернути ці цифрові частоти регіональним мовникам: оголошував безліч попереджень, штрафував і навіть звернувся до суду щодо анулювання цифрових ліцензій.

Але «112 Україна» подав безліч позовів щодо кожного рішення Нацради, і розгляд справи про анулювання ліцензій був заблокований.

У 2018 році в п’яти компаній з групи «112 Україна» завершувався строк дії цифрових ліцензій, але Нацрада з незрозумілих причин затягла з відмовою в продовженні цих ліцензій, дочекавшись ухвали суду, яка заборонила їй це робити.

На той час «112 Україна» вже належав Тарасу Козаку.

Можемо припустити, що продовження мовлення «112 Україна» було однією з домовленостей тодішнього президента Петра Порошенка з Віктором Медведчуком і Нацрада отримувала вказівки з Адміністрації президента ні відмовляти, ні продовжувати ліцензії.

Аж після парламентських виборів питання врешті було вирішено.

У вересні 2019 року суд остаточно скасував заборону розглядати це питання, і Нацрада відмовила в продовженні цифрових ліцензій «112 Україна» через систематичне порушення умов ліцензій і законів, що підтверджено санкціями Нацради.

28 вересня «112 Україна» припинив мовлення в цифровому ефірі.

Але канал, маючи супутникову ліцензію, залишився на супутнику і в кабельних мережах.

Утім, через втрату ефірного покриття мовник поступився лідерством у сегменті інформаційних каналів Прямому каналу.

Інший канал з пулу Віктора Медведчука, News.

One, у липні 2019 року планував спільний з російським телеканалом «Россия» телемарафон «Надо поговорить», але після категоричної реакції суспільства та органів влади відмовився від такої колаборації.

Нацрада призначила каналу чергову перевірку.

За результатами цієї перевірки у вересні 2019 року Нацрада вирішила звертатися до суду з позовом про анулювання ліцензії News.

One через систематичне розпалювання ворожнечі в ефірі каналу, за що News.

One раніше вже отримав штраф, але не усунув порушень.

Утім, розгляд позову Нацради зупинено до моменту розгляду позовів самого News.

One до Нацради, у яких канал оскаржує призначення перевірок і запроваджені санкції.

Ліцензіям каналу ZIK анулювання не загрожує.

До речі, ZIK єдиний з трьох каналів ОПЗЖ, які крім супутникової мають цифрову ліцензію.

На цьому дії Нацради щодо каналів ОПЗЖ не зупинилися, хоча особливих зрушень у протидії їхній пропаганді немає.

Нацрада призначала кожному з них по кілька перевірок, але через карантин з березня 2020-го не розглядає їхніх результатів.

Канали мають пройти такі перевірки:.

«112 Україна»: у вересні 2019-го – через порушення правил мовлення в один з днів пам’яті (і в грудні 2019 року Нацрада дала каналу за це попередження), у січні 2020-го – через ознаки розпалювання ворожнечі та поширення необ’єктивної інформації, у квітні 2020-го – через показ російського мультфільму «Необыкновенное путешествие Серафимы», у червні 2020-го – через відхилення від програмної концепції, у липні — через цитати Віктора Медведчука зі схваленням Володимира Путіна.

One: у листопаді 2019-го – через мову ворожнечі та пропаганду війни у висловлюваннях Руслана Коцаби (у лютому 2020-го канал отримав за це попередження і штраф), у травні 2020-го – через висловлювання про євреїв-есесівців у марафоні до Дня перемоги.

ZIK: у січні 2020-го – через ознаки розпалювання ворожнечі та поширення необ’єктивної інформації, у січні 2020-го – через трансляцію брифінгу МВС щодо вбивства Павла Шеремета, під час якої в ефірі пролунала брутальна лексика, у березні 2020-го – через трансляцію марафону «Тхне Соросом», у травні 2020-го – через показ російського концерту НТВ «Белые журавли».

Коли під час карантину навесні 2020-го Офіс президента залучив канали з пулу Віктора Медведчука до проєкту «Всеукраїнська школа онлайн», Ольга Герасим’юк запевняла, що це не буде для них індульгенцією у випадку порушень в ефірі.

Вона також анонсувала, що Нацрада призначить позапланові перевірки «112 Україна», News.

One і ZIK через ненормативну лексику політиків та ознаки порушення вимог законодавства щодо інформаційної безпеки каналом News.

One, який отримав штраф (за висловлювання Руслана Коцаби), але, на думку Нацради, не усунув порушення.

Проте підготовлені проєкти рішень про перевірки зняли з порядку денного засідання 23 квітня для доопрацювання, і після цього до них так і не поверталися.

Можливо, члени Нацради вирішили все-таки абсурдним у контенті інформаційних каналів, де повно мови ворожнечі, шукати зачіпки у вигляді шкідливого для дітей контенту? Та в такому разі, чому за шкоду дітям перевіряють Прямий канал?.

Крім каналів пулу Медведчука, Нацрада перевіряла та оголошувала попередження кільком регіональним телеканалам за ретрансляцію «112 Україна», News.

One і ZIK, не передбачену їхніми ліцензіями.

А одного мовника після попередження ще й оштрафувала за систематичність такої ретрансляції.

Ще одному телеканалу з Харківської області «Сварожичи» («Горизонт-TV»), контент якого містив проросійську пропаганду, Нацрада в серпні 2019-го відмовила в продовженні цифрової ліцензії.

Раніше канал отримував за свої порушення попередження і штраф.

У мовника залишилася супутникова ліцензія, тож канал доступний на супутнику і в кабельних мережах.

Свою увагу регулятор звернув і на канал КРТ, який після переформатування восени 2019 року перетворився на рупор російської пропаганди.

За чутками, які заперечує канал, до оновленого КРТ можуть мати стосунок міністр внутрішніх справ часів Віктора Януковича Віталій Захарченко та колишня народна депутатка від «Партії регіонів» Олена Бондаренко.

Де-юре власником каналу залишається колишній генпрокурор і політик «Партії регіонів» Геннадій Васильєв.

Навесні-влітку 2020-го Нацрада призначила одразу п’ять перевірок КРТ: через ознаки пропаганди, розпалювання ворожнечі та поширення необ’єктивної інформації в програмах «Прайм аналітика» Руслана Коцаби і «ТБУ» («Топ-блогери України»), трансляцію параду до Дня перемоги з Мінська, порушення правил мовлення в дні пам’яті та пісню Льва Лещенка, а також популяризацію параду перемоги в Москві.

Окрема історія взаємин у регулятора з телеканалом «Наш» з орбіти колишнього нардепа Євгена Мураєва, екссоратника Вадима Рабіновича по партії «За життя» (стала ОПЗЖ), а згодом лідера власної партії «Наші».

Нацрада з квітня 2019 року через суд добивається анулювання ліцензії телеканалу «Максі-ТВ», який самовільно переформатувався на інформаційний телеканал «Наш».

У січні 2020-го вона попередила та оштрафувала «Наш/Максі-ТВ» за показ інтерв’ю колишнього прем’єр-міністра Миколи Азарова ведучому Дмитру Гордону.

При цьому 30 жовтня 2019 року канал «Наш» отримав від Нацради супутникову ліцензію на нову юридичну особу – ТОВ «Наш 365», власниками якого є співробітники каналу, а Євгена Мураєва на каналі називають представником власника.

І вже цьому каналу «Наш» у грудні 2019-го Нацрада призначила перевірку через трансляцію пресконференції Володимира Путіна.

Розгляд її результатів припав на початок карантину, представник каналу на засідання не прийшов, тому питання перенесли.

Восени-взимку 2019 року постійно поширювалися чутки про продаж каналу «Наш» Рінату Ахметову – Євген Мураєв їх заперечував.

Ці чутки вилилися в перехід обличчя та керівника каналу «Наш» Тиграна Мартиросяна на новий інформаційний телеканал Ріната Ахметова «Україна 24».

Нацрада як поборник бізнес-інтересів.

Різні склади Нацради мали серед своїх членів представників тих чи інших медіагруп і діяли в їхніх інтересах.

За поточних умов формування складу регуляторного органу уникнути лобістських впливів на неї практично нереально.

Тому від регулятора щонайменше слід добиватися балансу сил (аби жодна з фінансово-промислових груп не отримувала явного пріоритету) та пріоритетності суспільного, а не комерційного мовлення.

Поки що Нацраді вдавалося балансувати, але ситуація стрімко змінюється.

У квітні 2019 року одним з останніх рішень, ухвалених за Юрія Артеменка, стало продовження на 10 років ліцензії провайдеру загальнонаціонального цифрового мультиплексу МХ-6 стандарту DVB-H – ТОВ «ТРК “Етер”», який пов’язують з холдингом СКМ Ріната Ахметова.

Строк дії ліцензії сплив ще в січні, але Нацрада кілька разів переносила розгляд питання.

Компанія перемогла в так званому «конкурсі провайдерів» у листопаді 2008 року.

Після того кілька років не вела ніякої діяльності, а технологія DVB-H в Україні не розвивалася.

До 2014 року компанія встановила малопотужні передавачі (10 Вт) у 79 населених пунктах, але їх сигнал можна було приймати лише в радіусі півтора кілометри довкола передавальної станції.

«Етер» мав би ретранслювати в складі свого мультиплексу 9 телеканалів.

Але Нацрада за 10 років так і не провела конкурсу серед мовників і не визначила склад мультиплексу.

У 2014 році «Етер» отримав попередження Нацради за те, що не ретранслював каналів.

Навесні 2019 року заступник гендиректора «Етеру» Віктор Гайворонський повідомив Нацраді, що в якості експерименту компанія ретранслювала два телеканали – «Україна» та «Київ», та мала попередні угоди із шістьма компаніями.

За продовження ліцензії «Етеру» голосували п’ятеро членів Нацради, проти були Ольга Герасим’юк та Олег Черниш.

Олег Черниш припустив, що компанія фактично «сидить» на частотах, які в разі чого можна продати для розвитку мобільних технологій або ж змінити технологію DVB-H на DVB-T2 і створити ще один загальнонаціональний мультиплекс.

Компанія вирішила йти другим шляхом.

У листопаді 2019 року Нацрада на прохання «Етеру» замовила прорахунок частот для технології DVB-T2 у 166 населених пунктах.

У листопаді 2019-го набув чинності закон, що заборонив іноземцям та офшорам володіти українськими цифровими провайдерами.

У березні 2020 року «Етер» вийшов з офшорів, а його кінцевим бенефіціарним власником став помічник Ріната Ахметова, його бізнес-партнер, а згодом народний депутат кількох скликань від Партії регіонів Сергій Кий.

Продовження ліцензії «Етеру» стало одним з приводів для негативної оцінки звіту Нацради за 2019 рік профільним парламентським комітетом.

Також комітет закидає Нацраді неналежне регулювання «Зеонбуду» і зволікання з демонополізацією ринку цифрового ефірного ТБ.

Позиції цифрового монополіста – компанії «Зеонбуд» – похитнулися після зміни влади в країні.

У жовтні нова Верховна Рада ухвалила закон, який заборонив іноземцям бути кінцевими бенефіціарними власниками, а офшорним компаніям – бути в структурі власності цифрового ефірного провайдера із загальнонаціональним покриттям.

«Зеонбуд» мусив вийти з офшорів і показати українських бенефіцірів, інакше ризикував втратити ліцензію.

Він так і зробив, от тільки ніяких Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа чи Петра Порошенка ми серед його власників не побачили.

У реєстрі кінцевими бенефіціарами вказані Олександр Шилов (24,75%), Володимир Прокопенко (24,75%), Ірина Аляб’єва (24,75%), Олександр Ільющенко (24,75%) та Михайло Моісеєв (1%).

У «Зеонбуді» пояснили, що це співробітники компанії.

Ірина Аляб’єва – генеральна директорка ТОВ «Зеонбуд».

Олександр Ільющенко у минулому був директором телекомунікаційної компанії «ММДС Україна», яка належала холдингу СКМ Ріната Ахметова, а також директором ТОВ «ТРК "Етер"» – опосередкований доказ зв’язку всіх трьох компаній між собою.

У грудні 2019-го після кількох років зволікань Нацрада нарешті зробила перший крок до демонополізації «Зеонбуду»: вирішила створити ще один загальнонаціональний мультиплекс МХ-7 стандарту DVB-T2, оператором якого буде державний Концерн радіомовлення, радіозв’язку і телебачення.

Мережа має охопити 158 населених пунктів, частоти для неї вже є (вивільнилися після вимкнення аналогового телебачення).

Планується, що в мультиплексі мовитимуть 10 телеканалів.

Згідно з розпорядженням уряду, ще у 2017 році Концерн РРТ мали залучити до розбудови національної цифрової мережі та видати йому ліцензію провайдера (оператора) цифрової мережі.

Однак наразі йому ліцензію не видали, він лише згадується в рішенні Нацради як майбутній оператор МХ-7.

Коштів у держбюджеті на 2020 рік на побудову державної цифрової мережі не передбачено, конкурсу серед мовників на місця в цьому мультиплексі Нацрада не оголошувала.

У лютому 2020-го Олександр Ільяшенко, який у Нацраді відповідає за контакти із «Зеонбудом», висловив сумнів у спроможності державного Концерну побудувати мережу.

Тобто мультиплекс можуть віддати і якійсь приватній компанії.

Та й сам Концерн РРТ може опинитися в приватних руках: він наразі не потрапив до переліку підприємств, які не підлягають приватизації.

У листопаді 2019-го «Зеонбуд» заявив про наміри запустити у 2020 році пакет з 24 платних каналів.

Наприкінці лютого 2020-го президент Володимир Зеленський обговорив з представниками телевізійної індустрії мінімізацію негативних наслідків кодування каналів медіагруп на супутнику.

Серед досягнутих домовленостей, про які доповів Офіс президента, дві стосувалися «Зеонбуду».

До 4 березня 2020 року «Зеонбуду» запропонували змінити модуляцію цифрового сигналу, що мало розширити покриття цифровим ефірним ТБ (але зміна модуляції означає неможливість запуску в мережі додаткових (платних) каналів).

А до 1 травня 2020 року «Зеонбуд» мав забезпечити встановлення цифрових передавачів у 47 населених пунктах України відповідно до раніше взятих зобов’язань (для розширення покриття першого мультиплексу МХ-1).

Крім того, оператор повинен модернізувати наявні антенно-фідерні системи для всіх прикордонних територій.

«Зеонбуд» не повідомляв про виконання цих домовленостей, натомість поширював пресреліз про те, яке в нього хороше покриття.

За словами Валентина Коваля, у Нацради немає жодної інформації про зміну модуляції – тобто «Зеонбуд» не виконав обіцянку, яку дав президенту.

З іншого боку, Офіс президента і не міг давати якихось доручень приватній компанії.

Стосовно розширення покриття МХ-1, то до ліцензії «Зеонбуду» в другій половині 2019 року було додано 22 частоти, решту Нацрада повторно замовила в УДЦР.

На початку лютого 2020-го Олександр Ільяшенко розповідав, що «Зеонбуд» встановив сім додаткових передавачів в Одеській області, але телеканали не підписали з ним додаткових угод, щоб розпочалося мовлення на цих передавачах.

Інші передавачі компанія ще тільки закуповувала.

На сайті «Зеонбуду» не вказано жодного з додаткових передавачів.

Зрештою, Нацрада може рано чи пізно перевірити, чи освоїв «Зеонбуд» записані до ліцензії додаткові частоти – і в разі неосвоєння покарати компанію.

А поки що Нацрада перевірить «Зеонбуд» з іншого приводу – виконання ліцензійних умов, які зобов’язували провайдера придбати і встановити систему попередження населення про надзвичайні ситуації.

Перевірку призначили в травні 2020-го після невдалого тестування цієї системи.

За це рішення голосували всі, крім Олександра Ільяшенка та Максима Онопрієнка.

У грудні 2020-го в «Зеонбуду» завершується строк дії його ліцензій.

І Нацрада вже готує собі можливості для відмови.

На початку червня вона винесла на громадське обговорення зміни до Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги.

Регулятор хоче мати можливість відмовити провайдеру в продовженні ліцензії, якщо він не відповідає вимогам закону щодо прозорості медіавласності, якщо він не подав документально підтверджене Нацрадою свідчення про виконання ним ліцензійних умов, якщо він має дві та більше санкцій Нацради.

Ці зміни не підтримав тільки Олександр Ільяшенко, який пропонував альтернативний проєкт: відмовляти, якщо провайдер має дві та більше санкцій.

У листопаді 2019 року Нацрада переоформила ліцензію телеканалу «Ескулап TV» з «Медіа Групи Україна» Ріната Ахметова, дозволивши переформатувати його в інформаційний телеканал «Україна 24».

Канал-пустишка, створений під цифровий конкурс 2011 року, пов’язували з Олександром Януковичем.

Він мав бути медичним каналом, але практично ніяк не розвивався, крутив по колу одні й ті самі закуплені програми.

«Ескулап TV» отримав три попередження Нацради за недотримання програмної концепції (перше – у вересні 2014 року, друге – у лютому 2015 року, третє – в серпні 2015 року).

Зокрема, Нацрада виявила в ефірі каналу лише 6 хвилин власного виробництва.

Представники каналу також мали дискусію з Нацрадою щодо визначення жанрового наповнення.

На початку 2015 року «Медіа Група Україна» купила цей телеканал і довго не могла визначитися з концепцією для його переформатування.

Зате претензії Нацради до мовника зникли, і у 2018 році йому без проблем продовжили цифрову ліцензію.

А згодом – і дозволили змінити концепцію.

У грудні 2019 року Нацрада без конкурсу віддала вільне місце в мультиплексі МХ-3 «Зеонбуду» каналу «Плюс.

Плюс» із групи «1+1 медіа» Ігоря Коломойського.

Відбувалася ця операція у два етапи.

20 листопада Нацрада дозволила телеканалу групи «1+1 медіа» УНІАН-ТБ (ТОВ «УНІАН-ТБ») мовити в мережі «Зеонбуду», задовольнивши заяву каналу про зміну в ліцензії мультиплексу МХ-4 (де-факто не існує) на МХ-3.

А 20 грудня Нацрада дозволила каналам УНІАН-ТБ і «Плюс.

Плюс» помінятись логотипами.

ТОВ «УНІАН ТБ» стало юридичною особою телеканалу «Плюс.

Плюс», а ТОВ «Гравіс» – юридичною особою каналу УНІАН-ТБ.

Таким чином, у мультиплекс МХ-3 замість УНІАН-ТБ потрапив «Плюс.

Показово, як регулятор ухвалював це рішення: без доповіді питання, без обговорення змін, без присутності представників каналів.

Це не завадило усім семи присутнім членам Нацради одноголосно проголосувати за зміни.

Із 1 січня 2020 року дитячий канал «Плюс.

Плюс» почав мовлення в цифровому ефірі Т2, що суттєво розширило його аудиторію та підвищило рейтинги: він потрапив у десятку найрейтинговіших.

Крім поборництва певних медіагруп, Нацрада демонструє вміння блокувати розвиток деяких каналів, ситуативно захищаючи інтереси провайдерів.

Навесні 2020-го Нацрада вдалася до ігнорування незрозумілих, на її думку, норм закону, внесених Верховною Радою на час карантину.

Закон набув чинності 2 квітня, він, серед іншого, розширив склад універсальної програмної послуги (УПП – обов’язковий перелік телеканалів, які має надавати кожен провайдер).

До складу УПП тимчасово мали увійти «інформаційні, інформаційно-аналітичні, інформаційно-пізнавальні телерадіопрограми телерадіоорганізацій загальнонаціональної категорії мовлення, які відповідно до ліцензій на мовлення здійснюють ефірне телевізійне мовлення або цифрове мовлення з використанням радіочастотного ресурсу на території розташування відповідної багатоканальної телемережі».

Під таке визначення підпадали п’ять інформаційних загальнонаціональних телеканалів, які мовлять у цифровому ефірі: «Еспресо», ZIK, Прямий канал, 5 канал, «Україна 24».

Але провайдери не могли одразу змінювати наповнення своїх пакетів, адже за законом «Про телебачення і радіомовлення» склад УПП мала затвердити для кожного населеного пункту своїми рішеннями Нацрада.

Та Нацрада за час карантину так і не спромоглася цього зробити.

Хоча провайдерам протягом останнього року Нацрада не давала спокою.

У 2019-му з ініціативи Сергія Костинського регулятор узявся моніторити їхню діяльність і в багатьох знайшов ознаки порушень: неповний склад універсальної програмної послуги, змінений перелік каналів, наявність неадаптованих і навіть заборонених каналів.

Майже сотні провайдерів восени-взимку призначили позапланові перевірки, до карантину Нацрада встигла покарати частину з них попередженнями та штрафами.

Рейд по провайдерах Нацрада затіяла в тому числі, щоб навести лад з російськими версіями міжнародних каналів, які ретранслювалися в їхніх мережах і які відрізнялися від версій, що були адаптовані.

У результаті 20 лютого Нацрада вилучила з переліку телеканалів, дозволених для ретрансляції в Україні, телеканал TV 1000 East, який не співпадав з «адаптованою» за документами версією: провайдери ретранслювали російську версію, яка має ліцензію Роскомнагляду.

Нацрада вивчала це питання протягом кількох місяців.

У тому числі – чи карати провайдерів, які ретранслюють TV 1000, але від такої ідеї відмовилася.

Члени Нацради дійшли компромісного рішення: вилучити канал з переліку, але це рішення мало набрати чинності через місяць.

За цей час дистрибутор або правовласник каналу TV 1000 міг звернутися до Нацради з усіма необхідними документами, щоб канал знову внесли до переліку.

Місяць потому заборону ретрансляції TV 1000 відстрочили ще на два місяці – вона мала набути чинності з 20 травня.

А 21 травня Нацрада заново «адаптувала» TV 1000 East в Україні на основі британської ліцензії, відповідно до якої канал мовить російською та англійською мовами на території України, Естонії, Латвії, Литви та Молдови.

Юрій Зіневич повідомив, що в ефірі цієї версії каналу немає «проблемних елементів» ефіру, які ідентифікували російську версію (російська соціальна реклама, посилання на російські соцмережі, на дозвільні документи Роскомнагляду, на російські часові пояси).

Окрім цього 27 лютого 2020-го Нацрада вилучила з переліку телеканалів, дозволених для ретрансляції в Україні, три останніх російських канали, доступні в цьому переліку: «Зоопарк», «Еврокино» і «Топшоп ТВ».

Суперечливим було рішення Нацради про «адаптацію іноземних каналів».

Мова йде про додавання до цього переліку трьох каналів українського бізнесмена Рудольфа Кірноса (музичні Ru Music та Ua Music, кіноканал 4ever Cinema), які фактично залишили українську юрисдикцію, де мали виконувати всі вимоги щодо контенту (квоти української мови та українського і європейського продукту, правила мовлення в дні жалоби і трауру тощо).

Вони не перші так зробили – раніше європейські ліцензії замість українських обрали канали English Club TV, Sport 1 і Sport 2, канали групи «Наше».

Але канали пана Кірноса «адаптувалися», не маючи ніяких зарубіжних ліцензій чи інших дозвільних документів, а маючи просто реєстрацію юросіб у США, де ліцензування не передбачено.

Рішення Нацрада ухвалювала в лютому 2020-го.

Члени Нацради мінімальною більшістю голосів додали їх до списку адаптованих.

Утрималися Олег Черниш, Ольга Герасим’юк та Юрій Зіневич.

Не можна виключати, що після кадрових змін Нацрада перегляне це своє рішення.

Конкурси частот: іменем Суспільного, Порошенка та Коломойського.

Усі ФМ-частоти у 2019 році й на початку 2020-го регулятор розподіляв під час форматних конкурсів – з визначеним жанровим або територіальним форматом.

З початку карантину конкурси не проводяться.

У квітні 2019-го Нацрада підбила підсумки чотирьох форматних конкурсів на ФМ-частоти в Києві, оголошених у грудні 2018 року.

Перемога дісталася суспільним радіостанціям «Промінь» і «Культура», а також наближеному до оточення президента Петра Порошенка новому радіо «Прямий ФМ» і найбільшому українському радіохолдингу «ТАВР Медіа», який завдяки цьому зміг запустити свою сьому радіостанцію – джазового формату.

Уже після часткової зміни складу Нацради, у листопаді, Сергій Костинський пропонував ще два форматних конкурси на дві київські частоти – для кримськотатарських радіостанцій і для одного з трьох форматів на вибір: фолк/етно, право, спорт.

Але його пропозицію підтримали тільки Уляна Фещук і Максим Онопрієнко.

Якщо говорити про суспільне радіо, то у 2019 році Нацрада нарешті розбудувала ще дві мережі суспільних радіостанцій – на додачу до найбільшої радіомережі «Українського радіо» ФМ-частотами забезпечила «Промінь» і «Культуру».

Хоча до цього регулятор ішов з перешкодами.

У березні 2019-го в Нацраді був конфлікт, коли Олег Черниш запропонував виставити на конкурс 14 ФМ-частот для «Променя», а його не підтримала більшість (за була тільки Ольга Герасим’юк) – і він навіть бойкотував одне із засідань Нацради, де мали оголосити конкурс «для багатьох компаній», як це описав Юрій Артеменко.

Спеціальні масштабні конкурси для трьох суспільних радіостанцій Нацрада оголосила вже в липні, після звільнення Юрія Артеменка та подальшого блокування і розблокування роботи, а підсумки підбила 10 жовтня 2019 року.

«Українське радіо» здобуло 34 ФМ-частоти в місцях «білих плям» своєї мережі, у тому числі в трьох останніх обласних центрах, де поки не було «Українського радіо»: Одеса, Івано-Франківськ та Ужгород.

Радіо «Промінь» здобуло 38 ФМ-частот у 22 областях України, у тому числі в 15 обласних центрах.

А «Культура» отримала 15 ФМ-частот у 13 областях, у тому числі в 9 обласних центрах.

ФМ-частота в Києві дісталася «Громадському радіо».

Форматні конкурси Нацрада проводила і для розбудови мережі державного військового радіо «Армія ФМ»: у жовтні 2019-го радіостанція Міноборони отримала 8 частот (у тому числі 5 в обласних центрах), а у квітні 2020-го ще одну.

І тепер в активі радіостанції 16 частот за ліцензіями, а ще 16 – за дозволами на тимчасове мовлення.

Крім Суспільного та «Армії ФМ», є в Нацради ще один фаворит – радіохолдинг «ТАВР Медіа» Віктора Пінчука і Миколи Баграєва.

У листопаді 2019-го за результатами форматного конкурсу музично-розважальних станцій усі п’ять частот в обласних центрах і великих містах дісталися різним радіостанціям цього холдингу.

У тому числі частотою у Львові приросла й новостворена радіостанція Radio Jazz (у квітні вона здобула свою першу київську частоту).

Ні «Країна ФМ», ні «Люкс ФМ», ні нова радіостанція Миколи Княжицького не змогли переконати Нацраду не голосувати за «ТАВР».

Активно розподіляла Нацрада ФМ-частоти і серед місцевих радіостанцій: у січні – одну, у квітні – 28, у липні – дві, у жовтні – одну, у листопаді – 37 (із 70, виставлених на масштабний конкурс для місцевого радіо), у грудні – три, потім одну і ще чотири.

У грудні Нацрада знайшла нових охочих мовити в мережі цифрового радіо в Києві замість радіостанцій Old Fashioned Radio та Zemlya, які відмовилися від цього експерименту.

Новими цифровими радіостанціями стали «Просто радіо» і «Радіо Маямі».

У грудні Нацрада виставила 60 ФМ-частот ще на три конкурси: для розбудови загальнонаціональних і регіональних мереж, для розбудови місцевого радіо та для розбудови військово-патріотичного радіо.

Але підбиття підсумків конкурсу припало на квітень – розпал карантину, коли Нацрада припинила приймати відвідувачів.

Нацрада скасувала два конкурси, на які подалося багато претендентів, а підбила підсумки тільки військово-патріотичного, єдиним учасником якого була «Армія ФМ».

У лютому Нацрада виставила на конкурс 11 ФМ-частот для місцевого радіо, але згодом змушена була його теж скасувати.

Звідки в Нацради раптом взялося стільки ФМ-частот? Після вимкнення аналогового телебачення УДЦР нарешті зміг прораховувати нові частоти в обласних центрах і великих містах, де частотний ресурс було вже вичерпано.

А крім того – Нацрада розподіляла частоти, які звільнилися після анулювання та непродовження ліцензій радіостанцій «Українського медіа холдингу».

Роздавав регулятор і телевізійні цифрові частоти.

Кілька конкурсів пройшли на вільні місця в мультиплексі «Зеонбуду» МХ-5, призначені для регіональних і місцевих мовників.

У липні 2019-го Нацрада розподілила сім місць у МХ-5 в Херсонській та Київській областях між полтавським «Останнім бастіоном», каналом «Херсон плюс» (який втратив свою цифрову ліцензію в Херсоні та області, і в цьому конкурсі Нацрада вже не дала йому Херсон) і херсонським каналом Kratu бізнесмена В’ячеслава Горловського.

У грудні – ще одне місце в МХ-5 у Білій Церкві Київської області дісталося каналу «ПравдаТУТ».

У березні 2020-го Нацрада виставила вільні місця в МХ-5 у шести містах.

У серпні та грудні 2019-го Нацрада доукомплектувала одеський регіональний мультиплекс Концерну РРТ телеканалами з орбіти Анатолія Труханова, Аднана Ківана і Віктора Волкова.

Останній зайняв місце «дочки» Прямого каналу – «Одеси 1», яка протягом року так і не освоїла частоту і втратила свою ліцензію.

У 2019-му регулятор активно ліцензував місцеві мультиплекси, створені самими регіональними мовниками.

Таку процедуру забезпечення ліцензіями тих, хто ще їх немає, Нацрада запустила після консультацій з Національною асоціацією медіа.

Мовники зверталися до Нацради із заявками на прорахунок частот для передавачів малої потужності – Нацрада передавала їх в УДЦР – якщо УДЦР прораховував частоти, Нацрада виставляла їх на конкурс.

Найбільший такий конкурс пройшов 7 листопада 2019-го: на 35 місць у мультиплексах в 11 містах у Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Харківській і Чернівецькій областях.

Майже в усіх містах операторами мережі є місцеві мовники, лише в Запоріжжі це філія Концерну РРТ.

Найбільше ліцензій отримали телеканали, які належать Ігорю Коломойському (11 ліцензій – серед них «Плюс.

Плюс», «2+2» і їхні регіональні ретранслятори).

Дісталися ліцензії й компаніям Петра Порошенка (2 ліцензії), ексголови Нацради Бориса Холода (1 ліцензія), а також близьким до Арсена Авакова (1 ліцензія), дніпровського бізнесмена Олександра Петровського (4 ліцензії), та народофронтівця Максима Бурбака (1 ліцензія).

Перемогли й телекомпанія «Чернівці» бізнесмена Віктора Сідляра, яка у Європейському суді з прав людини оскаржує результати цифрового конкурсу на МХ-5 2011 року, а також іще три місцеві мовники з маленьких міст.

У січні 2020-го Нацрада доукомплектувала місцеві мультиплекси в Запоріжжі та Харкові телеканалами з орбіти Ріната Ахметова та Ігоря Райніна.

У березні 2020-го канал Ігоря Коломойського отримав ще одну цифрову ліцензію в Дніпропетровській області, а місцевий приватно-комунальний канал з Переяслава – у своєму місті.

У лютому Нацрада виставила на конкурс чотири місця в локальному мультиплексі Кременчука Полтавської області, але через карантин скасувала його.

Інтригою залишається доля регіональних частот у МХ-5, які займав канал «112 Україна».

Їх буде розподіляти вже оновлений склад регулятора.