17 січня на державному телеканалі «Дом» відбулася прем’єра першого власного політичного токшоу з нехитрою назвою «ТопШоу». Гостями токшоу стали двоє нардепів від «Слуги народу» — Федір Веніславський та Олена Мошенець, а також Нестор Шуфрич («Опозиційна платформа — За життя»), Юлія Клименко («Голос») і троє колишніх нардепів — Андрій Тетерук (обраний до ВР минулого скликання від партії «Народний фронт»), Сергій Лещенко (Блок Петра Порошенка) та Ігор Попов (партія Ляшка, тепер — експерт Українського інституту майбутнього). Крім них, в ефір запросили Володимира Омельченка, директора енергетичних програм Центру Разумкова. Запрошували також і представників «Європейської солідарності», на чому наголосили ведучі на початку і в середині програми, але ті відмовилися бути присутніми «на державному каналі». У студії для представника «ЄС» лишили порожнє крісло, оскільки, як заявили ведучі Олег Борисов та Лейла Мамедова, це токшоу — «майданчик абсолютно для всіх людей і дискусій». Причину відмови ведучі не назвали, лише додали, що зверталися до 15 народних обранців від партії Порошенка, і всі відповіли відмовою. І що 17 січня — важливий для «ЄС» день, вони всі були зайняті, супроводжуючи лідера партії. І сумувати через це не варто, додала Мамедова.
Загалом, напевне, так — але не в день, коли дві години прем’єрного випуску токшоу повністю присвячені одній-єдиній події: поверненню Порошенка в Україну та його судовій справі. Тому присутність його однопартійців у студії зробила би шоу не тільки більш змістовним, а ще й більш збалансованим (замість них Порошенка фактично захищав у студії Тетерук). Звісно, не з вини ведучих представники «ЄС» не прийшли до студії. Але така їхня реакція була передбачуваною: 17 січня на будь-якому каналі, включно з тими, які входять до тепер неформального пулу самого Порошенка, обговорювали те саме. І вони могли обрати, куди йти, крім державного каналу, який створений всупереч українським зобов’язанням перед міжнародними партнерами і створення якого запекло критикувала опозиція. В середині програми Борисов навіть сказав, що народні обранці відмовилися ходити саме на державний канал, тоді як, на його думку, вони просто «мають бути» на державних каналах (оплески у студії). Він, напевне, не знає, що в Україні, як і в будь якій демократичній країні, не має бути державних каналів.
До речі, про інші канали: майже одночасно ту ж саму тему обговорювали на Суспільному у «Зворотному відліку», й серед гостей представник «ЄС» був. І на ICTV у «Свободі слова» серед інших у студії був представник партії Порошенка. Навіть на каналі «Наш», на якому був двогодинний марафон про «посадку» Порошенка, у студії був депутат від «Європейської солідарності» в Київраді Сергій Таран. Очікувано, що велика кількість однопартійців Порошенка висловлювалося на Прямому та 5 каналі: обидва канали витратили весь день на марафони, присвячені поверненню їхнього формально вже колишнього власника в Україну. На Прямому марафон так і називався — «Повернення Президента» (жарти про «Повернення короля» вітаються), а 5 канал назвав свій марафон «Україна без диктатури». Поверненню Порошенка та його справі присвятили частину своїх вечірніх ефірів канали Перший незалежний і «Україна 24», де Наталя Влащенко у програмі «Хард» обговорювала справу Порошенка з єдиним гостем — Валентином Наливайченком.
Тобто якщо канал «Дом» готував неочікувану прем’єру, то марно: будь-який глядач, переселенець з окупованих територій чи ні, міг послухати про справу Порошенка того вечора буквально з кожної праски. Та й формат нового токшоу не можна назвати оригінальним: восьмеро людей у студії в кріслах, когось іще підключають в ефір відеозв’язком, експерти, політики, двоє ведучих різної статі. Нагадує майже всі інші шоу, лише студня більш «домашня» — з муляжами книжок та квітами.
При цьому в описі токшоу на сайті каналу сказано, що «учасники програми мають рівні можливості для дискусії — вони отримують унікальну можливість довести опонентові та глядачеві свою точку зору в найбільш лаконічний та доступний спосіб». Після першого ефіру стало зрозуміло, що насправді програма не відрізняється за темами чи форматом від інших подібних токшоу, а заявлена «унікальна можливість» висловлювання — м’яко кажучи, перебільшення.
Точнісінько як і всюди: когось не можна перебити, хтось висловлюється не за темою, хтось влаштовує скандал. Як от Нестор Шуфрич, який багато висловлювався на тему справи Порошенка у студії, наприклад, каналу «Наш», але чомусь не зміг зробити це на каналі «Дом». Він буквально на початку програми, замість відповідати на питання, чи є «політичний тиск» на опозицію у випадку справи проти Медведчука тим самим тиском у справі Порошенка, почав обвинувачувати владу у провалі вакцинації й кількості загиблих від ковіду в Україні. Попри намагання ведучих повернути його до тематичного русла токшоу, Шуфрич вперто кляв владу за невдалу інформаційну кампанію щодо вакцинації й використовував студію, аби висловити своє незадоволення владі (точніше, двом представникам «Слуги народу») в обличчя. Трохи дивно, що він не зміг це зробити під час роботи в Раді. Чи, може, просто скучив за колегами й не міг дотерпіти до 25 січня, коли почнеться пленарне засідання парламенту. Перерва у більш ніж 30 днів між засіданнями обурювала Шуфрича так само, як і кількість загиблих від ковіду. Закінчилася історія драматично: Лейла Мамедова перебила Шуфрича та сказала, що не хоче вимикати йому звук, тому просить його висловлюватися по темі. Тоді Шуфрич із полегшенням, наче виконавши завдання, підхопився і сказав, що нікому не дозволить вимикати йому мікрофон — хоч ніхто й не вимикав, — і гордо залишив студію на п’ятнадцятій хвилині ефіру.
Це був найцікавіший момент шоу — далі все пішло по накатаній. Представники «Слуги народу», звісно, бачили достатньо обґрунтовану підозру Порошенку та «політичне шоу», яке він влаштовує в аеропорту та суді для свого «ядерного електорату». Тетерук із «Народного фронту», навпаки, бачив шоу, влаштоване Банковою заради порятунку свого рейтингу та знищення політичного конкурента. «Слуги» бачили неповагу до влади та суцільну брехню в заявах Порошенка та його однопартійців. Тетерук — брехню та неповагу в діях влади, зокрема генпрокурорки Ірини Венедиктової, яка раптом пішла у відпустку, аби не підписувати власноруч підозру Порошенкові. Так само, як колись Руслан Рябошапка. Представниця «Голосу» Юлія Клименко сказала, що саме суддя, який не пройшов кваліфікаційний тест, але все одно був призначений Порошенком на посаду, судить його зараз — і нагадала про недореформовану поліцію та суди, а також про переможні реляції Порошенка щодо проведених ним реформ. Ігор Попов з Інституту майбутнього порадів, що повернення Порошенка в Україну та суд пройшли спокійно, заворушень не було, політики з інших політичних сил та посли Великої сімки не прийшли підтримати колишнього президента. І тому, на його думку, це все ж таки лише юридична, а не політична справа. Володимир Омельченко з Центру Разумкова нагадав, що, по-перше, угоди на купівлю вугілля укладає не президент, і у 2014-2015 роках він так само не мав на це повноважень. По-друге, що весь антрацит залишився на окупованій території, і потрібно було рятувати країну від блекауту, який би стався, якби Україна не отримала вугілля. І наостанок, що керівництво шахт на той момент усе ще залишалося українським, тому є сумніви, чи був порушений закон, коли укладалися ці договори про постачання вугілля. І додав, що політики повинні полишити дрібні сварки та об’єднатися перед загрозою повномасштабного вторгнення Росії.
Остання фраза так обурила представника «Слуги народу» Федора Веніславського, що він сказав: мовляв, яке може бути протистояння між президентом і народним депутатом — це ж незіставні рівні! І вираз обличчя при цьому зробив такий, наче Омельченко порівняв сфінкса з мурахою. Цікаво, чи є у «Слуг народу» якийсь тренінг, де їм пояснюють велич президента у порівнянні з дрібними депутатами? А у порівнянні з простими громадянами? Якщо так, пан Веніславський на цих курсах відмінник.
Саме на цьому місці стало зрозуміло, що мали на увазі автори програми, коли писали про «унікальні можливості» спілкування. Двоє депутатів починають з’ясовувати стосунки у прямому ефірі, ведучі мовчки за цим спостерігають, екран ділиться навпіл і показують одночасно обох депутатів — і все це називається спілкуванням із «відкритим мікрофоном». Така самісінька сварка, як буває на інших токшоу, але з красивою назвою.
Ведучі, до речі, взагалі мало втручалися в хід бесіди протягом програми — лише іноді явно підтримували одну сторону. Наприклад, наполягали, що Порошенко багато бреше. Або наполягали, що несподіванкою ця справа бути не може, як і політичним шоу. Для доведення такої позиції Олег Борисов навів трохи дивний аргумент: він процитував слова Зеленського, сказані Порошенку на стадіоні — «Я ваш вирок». Мовляв, Зеленський попереджав, що «посадки» будуть, а судова справа Порошенко — відповідь на суспільні очікування щодо цих «посадок». Тобто електорат хоче посадити Порошенка, а отже президент хоче посадити Порошенка. Це і є «виключно юридична площина» справи? Потім учасники дискусії нагадували одне одному торгівлю з Росією вугіллям і нафтопродуктами, справу Шеремета, справи про ДТП за участі «Слуг народу», і знов верховенство права, і плівки Медведчука з розслідування Бігуса. Саме на цьому місці включився Сергій Лещенко, який розібрав імідж Порошенка на меми й нагадав глядачам, що, крім постачання вугілля, у Медведчука та Порошенка, мовляв, було багато спільного. За словами Лещенка, не можна довести, чи збагатився через ці справи колишній президент, але чомусь Медведчуку всюди було «зелене світло» за часів Порошенка.
Потім у дискусії надовго полишили Порошенка й стали обговорювати Окружний адміністративний суд Києва, продажних судів, телефонне право, суддю Вовка, крадіжки на «Великому будівництві», чому Яценюк не прийшов в аеропорт зустрічати Порошенка й так далі. Всі закидали одне одному нереформовану судову систему, яка й досі там, де була за Порошенка, Януковича чи будь-якого іншого президента. Потім обговорювали, чи читав хтось підозру (так, дехто читав, але не до кінця), чи є документальні свідчення СБУ, наприклад, яка мала фіксувати будь-яку торгівлю з окупованими територіями (про це ніхто не знає), деталі справи (яких ніхто з присутніх достеменно не знав) — і перейшли до висновків. Усі висловлювалися за незалежність судової гілки влади та верховенство права. але було видно, що всі, хто говорив про це, мали на увазі різне. До того ж, у токшоу було дві кінцівки: спочатку висновки пролунали для глядачів каналу «Дом» у телевізорі, а потім іще 15 хвилин по колу гості робили висновки вже виключно для глядачів ютуб-каналу «Дома». Але в обидвох кінцівках «Слуги народу» виступали останніми.
Попри декілька технічних помилок та збоїв, прем’єра токшоу не вийшла невдалою. Навпаки, стало очевидно, що це чергове доволі якісне в технічному плані шоу українською мовою (раніше продукти каналу «Дом» були російськомовними). І з ведучими, які переживають за країну та її владу, і роблять це зі смаком і елегантністю. Наприклад, Борисов порадував глядачів своїм почуттям гумору та відданістю ініціативам президента, розповівши про мем, який характеризує українське суспільство: «Раніше доріг не було, але крали, і всім подобалося. А тепер дороги є, кажуть, що крадуть — і всім не подобається». Тетерук обурився (за часів Порошенка, як сказав сам Борисов, проклали дев’ять тисяч кілометрів доріг — і це менше, ніж за Зеленського, але навіть не вдвічі). А Клименко навела дані соцопитування, що 80% українців схвалюють «Велике будівництво», отже ведучий поширює міфи. Борисова все це навіть не засмутило. Напевно, тому, що в ефірі його співведуча Лейла Мамедова вже сформулювала місію каналу «Дом»: «Відстоювати загальнонаціональні інтереси». А якщо відстоюєш загальнонаціональні інтереси, можна й не звертати уваги на такі дрібниці, як факти.
І стає зрозуміло, чому саме канал, який позиціонувався як мовник для окупованих територій, а тепер — «для переселенців» і який раніше використовував лише російську мову, аби бути зрозумілим для мешканців окупованих територій, і створював спеціальний контент для цієї аудиторії, зненацька перейшов і на загальнонаціональний порядок денний, і на загальнонаціональну мову. Бо переселенці — теж люди! І живуть вони серед нас, на підконтрольній Україні території, і проблеми в них такі самі, як у всіх мешканців України, і навіть користуються вони тією самою мовою. Вони просто такі самі, як ми. І це велике відкриття, яке зробили автори політичного токшоу на каналі «Дом».
Залишається загадкою лише одне: якщо переселенці — такі самі українці, як інші, нащо для них окремий канал державним коштом?