Україно, ти не повинна нам дякувати!

15.07.2023, 18:13

Минулого тижня, коли я подорожував потягом до Києва, українка подякувала мені за підтримку її країни. Я сказав, що вона помиляється: насправді світ має дякувати Україні. "Ми даємо зброю, але ви жертвуєте життями", — пояснив я. На зміну її подиву прийшла певна гордість.

Нещодавній заклик політиків з Великої Британії та Сполучених Штатів до України бути вдячною, свідчить про обмежений погляд, оскільки він нехтує наявним екзистенційним ризиком для західної демократії, та ігнорує мужність України у боротьбі з найбільшою сучасною загрозою для демократії. На саміті НАТО у вівторок міністр оборони Великої Британії Бен Воллес і радник з національної безпеки США Джейк Салліван закликали Україну проявити більше вдячності, до того ж Воллес зазначив, що Велика Британія не є онлайн-супермаркетом для зброї. 

Воллес і Салліван помиляються. Так, Україна вимушена боротися за своє життя, свободу та навіть своє існування як незалежної нації. Проте вона також воює з режимом, який загрожує усім тим цінностям, що визначають нас як людей вільного світу. Отже, кожна крапля української крові проливається задля спільного блага. 

У такій взаємозалежній ситуації, хто кому насправді має дякувати? Як ми виміряємо, в якому напрямку має йти ця вдячність?

Ми можемо відповісти на це, застосувавши фінансову концепцію "рентабельності інвестицій", або ж (у контексті боротьби українського народу) "рентабельності жертви". Ми можемо порахувати жертви, яких зазнала Україна, і порівняти їх із віддачею для цієї країни. А потім порахувати рентабельність, що приносить Заходу його "українська інвестиція". За такими підрахунками Захід має дуже непогану віддачу для демократії за дуже скромну жертву — "рентабельність жертви" точно не менша, ніж та, яку отримала Україна.

Або ж ми можемо просто запитати: хто зробив більше для іншого? Відповідь та ж сама — Україна. Ця країна, змістивши глобальний баланс автократії та демократії в правильному напрямку, зробила для Заходу принаймні стільки ж, скільки Захід зробив для України.

Я можу погодитися з тезою, що у своїй жертві, мужності та рішучості Україна насамперед вмотивована власним виживанням, а не допомогою іншим демократичним націям. Однак ми також можемо сказати, що й інші нації допомагають Україні задля того, щоб їхні цінності мали більше шансів не перетворитися на попіл.

Володимир Зеленський цілком слушно зазначив, що Росія є спільним ворогом всіх демократичних країн і народів. Ми не маємо забувати, що саме через те, як склалися карти історії, відповідальність протистояти Путіну лягла на Україну.

Якщо є сенс в обговоренні "балансу вдячності", то він полягає у тому, щоб відзначити, що допомога Заходу не є чисто альтруїстичною чи якимось різновидом благодійної діяльності. Якщо ми погоджуємося, що робимо одну справу, тоді насправді немає потреби у вдячності в будь-якому напрямку.

Коли писатиметься історія 21-го століття, і якщо вона виявиться історією про перемогу демократії та про свободу для Homo Sapiens, стане очевидним, що країна, яка протистояла Путіну та здивувала світ, допомагаючи нам не уникнути занепаду цінностей на планеті, не мала нікому дякувати.

Ми не повинні очікувати подяки від Давида, поки він знищує Голіафа задля спільного блага. 

Якби тільки на Заході було більше консенсусу щодо загрози, яку становить цей Голіаф, ми могли б зосередитися на тому, як довести справу до кінця, а не на тому, скільки допомоги ми можемо надати. 

Насправді, якщо траєкторія недостатніх зусиль може призвести до втрати свободи як такої, це зараз не на часі рахувати дріб'язок.

Оскільки лідери демократій потребують підтримки своїх виборців, вони мають донести до людей — ми не можемо боротися напівсилами, оскільки це стосується наших цінностей.

Наступного разу, коли українець подякує мені, я не буду дякувати у відповідь. Я просто поясню, що жодна цивілізована людина не повинна дякувати іншій за спільну спробу врятувати цивілізацію.

Переклала на українську Ганна Власюк

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net