Чи сприятиме фінансовому сектору ще більша незалежність НБУ?
Чи сприятиме фінансовому сектору ще більша незалежність НБУ?

Чи сприятиме фінансовому сектору ще більша незалежність НБУ?

Чи сприятиме фінансовому сектору ще більша незалежність НБУ?

З 1 січня 2024 року вводиться в дію Закон України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», ухвалений два роки тому. Це важливий етап розвитку фінансового сектору України, оскільки дотепер взаємовідносини між його суб’єктами регулювалися морально застарілим Законом «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (від 2001 року). Зважаючи на швидкість розвитку фінансових технологій, можна сказати, що з моменту ухвалення цього закону минула ціла епоха.

Важливою віхою у реформуванні фінансового сектору стало ухвалення 2019 року так званого закону про спліт, на виконання якого 2020-го було ліквідовано Національну комісію з регулювання ринків фінансових послуг, а її повноваження розподілено між Нацбанком і Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).

Тож з 1 липня 2020 року НБУ, на додачу до банків, став регулятором страхових, лізингових, фінансових компаній, кредитних спілок, ломбардів і бюро кредитних історій. Натомість до числа «підопічних» НКЦПФР додалися недержавні пенсійні фонди та фонди фінансування будівництва.

Попри коронакризу і повномасштабну війну, реформа була досить вдалою: вимоги стосовно розкриття структури власності, а також застосування нормативів щодо платоспроможності, достатності капіталу тощо зробили небанківський фінансовий сектор значно прозорішим і стійкішим. Хоча багатьом фінансовим установам довелося піти з ринку.

Та повернімося до ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії», який з початком нового року замінить собою попередній профільний закон. У чому полягають його переваги та особливості?

Фактично новий закон об’єднує єдиною логікою всі інші закони, що регулюють діяльність окремих типів фінансових установ (банків, страхових компаній, кредитних спілок та ін.), і визначає основні засади діяльності з надання фінансових послуг.

У законі чітко визначено види фінансових послуг: страхування; надання коштів і банківських металів у кредит; залучення коштів і банківських металів, що підлягають поверненню; фінансовий лізинг; факторинг; надання гарантій; торгівля валютними цінностями; фінансові платіжні послуги; фінансові послуги, що надаються в межах професійної діяльності на ринках капіталу, передбаченої частиною другою статті 41 Закону «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки».

Зазначена стаття передбачає, що на ринках капіталу здійснюються такі види професійної діяльності (дещо спрощуючи формулювання): торгівля фінансовими інструментами; організація торгівлі фінансовими інструментами; кліринг; депозитарна діяльність; управління активами інституційних інвесторів; управління майном для фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю; адміністрування недержавних пенсійних фондів.

Таким чином, маємо комплексну картину фінансового ринку України, яким він є станом на сьогодні.

Водночас ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії» найбільше стосується власне фінансових компаній і ломбардів, позаяк діяльність банків, страхових компаній і кредитних спілок регулюється окремими законами.

Згідно з новим законом фінансова компанія — це фінансова установа, яка на підставі відповідної ліцензії має право здійснювати діяльність із надання одного або кількох з таких видів фінансових послуг: надання коштів і банківських металів у кредит; надання гарантій; факторинг; фінансовий лізинг; торгівля валютними цінностями; фінансові платіжні послуги з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів. Тобто під це визначення підпадає досить широкий спектр фінансових установ.

Закон спрощує для фінансових компаній і ломбардів процес виходу на ринок за рахунок скасування окремої процедури реєстрації, яка відбуватиметься одночасно з отриманням ліцензії. Крім того, компанії отримуватимуть лише одну ліцензію з переліком фінансових послуг, які мають право надавати, з правом його розширення.

Серед важливих новацій закону — запровадження поняття «таємниця фінансової послуги» (інформація про рахунки клієнта, його фінансовий або майновий стан, проведені операції тощо), встановлення правил її збереження, а також порядку розкриття регулятором інформації, що становить таємницю фінансової послуги.

Загалом закон створює умови для поліпшення державного регулювання і саморегулювання фінансового ринку та може дати додатковий поштовх для розвитку його небанківського сегмента.

Але де ж та ложка дьогтю, без якої в нас не обходиться практично жодна реформа? Особливо якщо однією із зацікавлених сторін є Нацбанк.

На жаль, вона є і тут. Точніше, ця ложка дьогтю зашита в тіло іншого закону, який стосується фінансового ринку.

На підписі в президента перебуває ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (законопроєкт №9422 від 26.06.2023), ухвалений ВРУ 22 листопада.

НБУ привітав ухвалення зазначеного закону як такого, що «запроваджує відповідальне кредитування». Йдеться передусім про встановлення граничного розміру відсоткових ставок за мікрокредитами на рівні 1% за день (через вісім місяців), обов’язок фінансових компаній вказувати інформацію про денну відсоткову ставку в кредитних договорах і можливість застосовувати якісну перевірку платоспроможності позичальників.

Здавалося б, це саме те, чого давно бракувало для розвитку в Україні цивілізованого ринку мікропозик. Але є один нюанс.

У тому ж пресрелізі НБУ повідомив також про те, що «новий закон передбачає зміни до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», які дають змогу оптимізувати процес прийняття регуляторних актів НБУ щодо небанківського ринку та привести його у відповідність до аналогічних процедур на банківському ринку».

У перекладі зрозумілою мовою це означає, що НБУ дуже хоче вивести свої нормативно-правові акти з-під дії регуляторного законодавства. Крім того, якщо бути точним, відповідні зміни пропонується внести не лише до згаданого Нацбанком закону, а й до статті 56 закону про НБУ і навіть до статті 28 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який втрачає чинність з 1 січня. Щоб і згадки про те, що НБУ мав дотримуватись якихось вимог, ніде не було.

Представники реального сектору економіки та учасники фінансового ринку звернулися до президента із закликом ветувати ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» у частині положень щодо виведення нормативно-правових актів НБУ зі сфери дії ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

На їхнє переконання, зазначені ініціативи суперечать Конституції України, регламентам ЄС, зобов’язанням України перед ОЕСР і практиці країн Євросоюзу.

Слід зазначити, що важливим досягненням у розбудові небанківського фінансового сектору в Україні є активна участь учасників ринку в розробці законодавчих і нормативно-правових актів щодо його регулювання. Проте у разі підписання президентом вищезазначеного закону всім цим здобуткам настане кінець.

Нацбанк із певного часу є дуже послідовним у своєму небажанні підпорядковуватися будь-яким законам, крім майстерно виписаного закону про НБУ. Наприклад, 2014 року (невдовзі після призначення головою НБУ Валерії Гонтаревої) зі статті 56 «зникла» норма про те, що нормативно-правові акти НБУ підлягають обов’язковій реєстрації в Мін’юсті. А вже потім було «очищення» банківської системи волюнтаристськими методами.

Прагнення НБУ максимально унезалежнитися від національного законодавства, на жаль, уже нікого не дивує (таким — буквальним — є його трактування поняття незалежності центрального банку). Але навіщо це робити шляхом дискредитації цілком позитивних законодавчих ініціатив, які могли б змінити життя на краще. Зрештою, негативу в нашому житті останнім часом зовсім не бракує.

Джерело матеріала
loader
loader