Заборона Московської церкви. Які зміни депутати готують до законопроєкту перед другим читанням

Депутати пропонують перед другим читанням посилити законопроєкт про заборону діяльності Московської церкви: запровадити швидку процедуру заборони або ж спрощення переходу від УПЦ до ПЦУ. Про це йдеться у матеріалі «Главкому» «Проблема Онуфрія. Головні дилеми». 

Окрім урядового законопроєкту (№8371), якому вже дано хід, у парламенті давно зареєстровані й інші ініціативи на цю тематику. Зокрема, у законопроєкті № 8221 авторства колективу на чолі з нардепом від «Європейської солідарності» та членом гуманітарного комітету Миколою Княжицьким прописана миттєва заборона діяльності неблагонадійної церкви. Також є законопроєкт № 8262, який просуває голова комітету Микита Потураєв зі «Слуги народу». Він спрощує зміну підлеглості релігійних організацій, а фактично сприяє переходу громад та майна від УПЦ МП до помісної УПЦ (ПЦУ).

Крім того, з жовтня минулого року у Верховній Раді тим же Потураєвим зареєстровано законопроєкт №10126 «Про внесення змін до статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Його ініціатором стала Служба безпеки. Спецслужба настійливо пропонує, аби релігійні організації можна було забороняти за фактами, якщо їхніх високопоставлених представників помітять в розв’язуванні, веденні або пропаганді війни, підготовці терактів, геноциді та інших злочинах воєнного часу. 

Микола Княжицький з «ЄС» наполягає, аби основні норми його законопроєкту також були інкорпоровані в урядовий перед другим читанням. І тут виникає дилема. З одного боку, відмахнутися від побажань опозиції не вийде, бо голоси «ЄС» будуть важливими для фінального голосування. З іншого – якщо винести до зали законопроєкт з усіма цими «драконівськими» нормами, можна злякати тих депутатів, які авансом віддали свій голос в першому читанні. 

Княжицький зауважує, що законопроєкт авторства його фракції складається з двох частин. Одна з них забороняє діяльність російської церкви і пов'язаних з нею організацій, а друга закріплює згадку Томоса в українському законодавстві. Нардеп закликає взяти до уваги досвід Польщі та інших європейських країн, де, по суті, є головний православний ієрарх (в Польщі це – митрополит Сава, який не підтримав надання Вселенським Патріархом Томоса ПЦУ – Ред.) і тільки за його благословення в країні можуть діяти інші православні церкви.

«Згідно з нашим законопроєктом, УПЦ МП зобов'язана розірвати усі стосунки саме з російською церквою, і це має робитися через загрозу національній безпеці, – пояснює нардеп свої пропозиції. – А загроза національній безпеці (як підстава для обмеження свободи думки совісті і релігії та свободи зібрань – Ред.) згадується в статтях 9 і 11 Конвенції з прав людини. В урядовому законі ж взагалі не йдеться про російську церкву, там не було посилання на національну безпеку. Саме через відсутність цього посилання нас можуть критикувати наші західні партнери, бо якщо ми когось забороняємо, то маємо пояснити чому. І у своєму проєкті я все виписував відповідно до Конвенції з прав людини і до рішень ЄСПЛ, які ми вивчали».

Княжицький також незадоволений тим, що уряд пропонує щодо кожної парафії робити релігієзнавчу експертизу і потім довго судитися з ними. Нардеп пропонує піти протилежним шляхом: «Ми пропонуємо, щоб організаціям, у кого в статутах записано, що вони є частиною УПЦ МП, давати час розірвати всі стосунки з Москвою протягом 30 днів, а надалі, якщо вони їх не розривають, то припиняти їхню діяльність і забирати майно. Вони ж потім мають право оскаржувати це в суді. Щодо незалежних церков, які насправді є частиною Російської церкви, але у них в статуті це не записано, ми також запропонували трошки спростити механізм. Держслужба після експертизи дає припис, і якщо вони його не виконують, то подається до суду. Якщо суд доводить їхню афілійованість з Російською церквою, тоді вони забороняються. А відверто залежні за статутом забороняються одразу і потім самі подають до суду».

Зокрема, в даному репортажі міститься інтерв'ю Архімандрита Авраамія («Єпископа Бориспільського ПЦУ») Лотиша Михайла Михайловича, «намісника Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври». У якому він, нібито, звинуватив представників Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври чоловічого монастиря у колабораційній діяльності.