Показові страти воїнів ЗСУ. Яка мета росіян і чи може Україна відплатити за злочини

Лише з 18 по 24 лютого в зоні бойових дій було зафіксовано два факти страти окупаційними військами Росії українських військових. На кадрах, знятих нашими БПЛА, чітко видно, як окупанти розстрілюють дві групи з 6 і 9 полонених бійців ЗСУ, серед яких були поранені. Ба більше, за повідомленням бійця 24 ОШБр "Айдар" Станіслава Бунятова, російські командири обіцяють солдатам винагороди за відрізані голови українських воїнів за наявності відеопідтвердження того, що на момент обезголовлення жертва була живою.

Одночасно з цим Кабінет міністрів України виділяє 34 млн грн для створення "людських умов утримання" росіян в новому таборі для військовополонених "Захід 2". Причиною відкриття ще однієї установи є збільшення кількості полонених і блокування Росією обмінів. Симбіоз цих новин викликав хвилю обурення українців. Громадяни активно обговорюють у соцмережах доцільність багатомільйонних витрат на комфорт тих, хто розстрілює наших захисників на фронті і піддає звірячим катуванням у полоні.

"Телеграф" з’ясовував, з чим пов’язані показові страти наших військових, чи існують шанси на трибунал для їх виконавців і чому Україна не може нехтувати стандартами утримання полонених.

Звірства, що тривають 10 років

Вперше українці не лише дізналися про жорстокі розправи росіян над воїнами ЗСУ, а й побачили це на власні очі у квітні 2023 року. Тоді відео обезголовлення живого українського військового шокувало всю країну.

Судячи з повідомлення Станіслава Бунятова, подібні звірства є нормою для окупантів і навіть матеріально заохочуються їхніми командирами.

Втім, якщо на цивільних ця інформація може наводити жах, то військові давно не дивуються подібним методам розправ з боку РФ. За словами ветерана війни, екс-командира роти 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ "Айдар" Євгена Дикого, окупанти практикували їх з самісінького початку гібридної агресії на сході України.

– Давайте будемо відвертими, розстріл ворогів на війні трапляється з обох сторін. Водночас існує принципова відмінність між нашими військовими і їхніми. Якщо у когось з бійців ЗСУ трапляється подібний психологічний зрив – він усвідомлює, що скоїв злочин, і намагається приховати його навіть від своїх бойових товаришів, не кажучи вже про командування. Росіяни ж не просто супроводжують ці вбивства катуваннями, а й роблять це демонстративно.

Сам факт вбивства наших військових мене давно не дивує, а от навіщо вони роблять це публічно – все ще залишається загадкою. Єдине, що спадає на думку, це залякування своїх же бійців. Мовляв, якщо вони масово страчують полонених, то і ми будемо робити з ними те ж саме, а отже потрапляти в руки ЗСУ не можна за жодних умов, – каже Євген Дикий "Телеграфу".

За словами ветерана, ця версія виглядає правдоподібною, адже росіяни досить часто здаються. Навіть під час виходу українських військ з Авдіївки бійцям ЗСУ вдалося "прихопити" з собою кілька десятків полонених окупантів. Це свідчить про те, що моральний дух у російській армії залишає бажати кращого, і в командуванні ЗС РФ вирішили піднімати його варварськими методами.

Євген Дикий зазначає: у цій війні українці припустилися багатьох помилок через те, що до останнього не вірили у тотальне розлюднення росіян і сподівалися на те, що в них є бодай якісь моральні принципи.

Не дивується звірствам окупантів й офіцер ЗСУ, керівник благодійного фонду "Мир і Ко" Мирослав Гай. Військовий також визнає, що з боку України воюють аж ніяк не святі і всепрощаючі хлопчики, а справжні воїни, що нищать ворога всюди, де це можливо.

– Хоч би якими злочинцями і нелюдами були росіяни, слід розуміти, що вони також втрачають на цій війні своїх товаришів та друзів і по-своєму це переживають. Коли у справу втручається особисте, нерідко доходить до кровної помсти. Ймовірно, саме цим продиктована жорстокість, з якою вони виконують ці страти. Якщо додати до цього безкарність і бажання залякати нас, пояснення такій поведінці окупантів стає очевидним.

Крім того, не слід забувати, що звірства в принципі є "національною традицією" російської армії. Згадайте, як солдати Радянського Союзу поводилися в окупованій Польщі чи Німеччині, скільки там було скоєно згвалтувань, вбивств і наруги. Те ж саме відбувалося в Чечні та Грузії. В Абхазії формування ЗС РФ грали у футбол головами полонених. Вагнерівці в Африці вбивали полонених кувалдами. Для розлюднененого суспільства, де насильство є частиною державної політики, все це стає нормою, – каже військовий в коментарі "Телеграфу".

Історія жодної війни не обійшлася без подібних інцидентів, каже Мирослав Гай. Втім, в арміях цивілізованих країн кожен такий випадок стає приводом для внутрішнього розслідування і притягнення винних до відповідальності.

Так, під час війни у В’єтнамі та Іраку американські офіцери неодноразово ставали фігурнатами таких справ і несли покарання за законами власної держави. В ЗС РФ злочини проти населення на окупованих територіях і катування наших військових активно заохочуються.

Гуманність до ворога як ознака цивілізованості

Попри те, що в українських архівах хроніки війни з РФ налічуються сотні фото– та відеодоказів скоєння окупантами злочинів в зоні бойових дій, притягнути винних до відповідальності об’єктивно майже неможливо, каже виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.

Розстріли полонених кваліфікуються за 438-ю статтею ККУ – порушення законів та звичаїв війни, що карається позбавленням волі на строк від 8 до 12 років, або ж 8-ї статтею Римського статуту у Міжнародному кримінальному суді – воєнні злочини, що не мають строку давності. Відповідно, розслідуванням справ можуть займатися лише дві інституції: національна правоохоронна система і МКС.

Проблема полягає у тому, що українські правоохоронні органи обмежені в повноваженнях і можливостях за межами нашої країни, а Міжнародний кримінальний суд для проведення розслідування повинен мати доступ до місця вчинення злочину або ж отримати беззаперечні докази його скоєння.

Саме це сталося у справі проти президента РФ Володимира Путіна і уповноваженої президента РФ з прав дитини Марії Льовової-Білової, які публічно визнали незаконну депортацію десятків тисяч українських дітей на територію Росії.

Водночас, навіть якщо офіс прокурора МКС матиме усі необхідні доказові матеріали, засудити винних заочно не вийде. Для винесення вироку злочинці повинні бути затримані.

– Страти українських військових відбувалися з 2014 року. 2018-го наша організація здійснювала окреме подання в МКС щодо вбивства п’яти полонених бійців батальйону "Кривбас". На жаль, цей процес носив характер інформаційного повідомлення і не мав жодного руху.

Зараз ситуація аналогічна. Ми можемо сподіватися на торжество правосуддя, але краще бути більш прагматичними і розуміти, що вбивці наших захисників з числа рядових російських солдат навряд чи постануть перед судом у Гаазі, – каже Олександр Павліченко "Телеграфу".

Окрім численних фото– і відеопідтверджень масових страт українських військових і цивільних громадян на окупованих територіях, загальновідомим фактом є й жорстоке поводження з полоненими воїнами ЗСУ в російських колоніях. Військових регулярно піддають нелюдським тортурам, а умови їхнього перебування в місцях утримання можуть скласти конкуренцію концтаборам нацистької Німеччини.

Своєю чергою українська сторона робить все можливе для дотримання міжнародних стандартів захисту прав військовополонених. Зокрема, на утримання кожного з них ми щомісяця витрачаємо 10 тис. грн, а на розконсервацію та ремонт старих колоній для створення належних умов полоненим окупантам виділяють десятки мільйонів гривень з держбюджету.

– Я категорично проти маніпуляцій на цій темі. Ми – цивілізована країна, яка підпорядковується загальноприйнятим правилам гуманності. Ці установи ледь не щодня відвідують представники Організації Червоного Хреста, Міжнародної спостережної місії і просто політики з різних країн світу. Ми можемо дозволити собі прозорість у цьому питанні. Гідні умови утримання полонених – чергова наочна демонстрація різниці між нами і росіянами. Не слід думати, що йдеться про якусь розкіш. Це просто створення прийнятних умов життя в таборі. Крім того, витрати на це нерідко покривають донорські кошти.

До слова, мені відомі випадки, коли окупанти, які вже побували в нашому полоні або ж чули про це від своїх товаришів, виявляли гуманне ставлення до воїнів ЗСУ, що потрапили під їхній контроль: не застосовували насилля, пригощали солодощами і загалом ставилися по-людськи. Так, це не повальна тенденція, але якщо наш підхід врятує бодай одного воїна ЗСУ від катувань у полоні, можна вважати, що це було не даремно. Та все ж, головною ідеєю є те, що ми – не вони, і це повинно проявлятися в усьому, – каже Олександр Павліченко.

Кожна повномасштабна війна супроводжується вчиненням численних воєнних злочинів. Як показує практика, на превеликий жаль, майже всі вони залишаються безкарними. Єдиним способом відплати за вчинені окупантами звірства, який може дозволити собі Україна, не уподібнюючись російським катам, є повна і остаточна перемога ворога на полі бою.