«Оскар» для медійників. Репортаж із церемонії нагородження «Честь професії»

Церемонія нагородження журналістів проходила в культурному центрі «Арт причал». Мене зустрічав Дніпро (широкий і дуже синій, ще не зацвів, бо то зазвичай у кінці літа) та охорона, яка попросила показати вміст сумочки. Запитали, чи нема заборонених предметів. А їх нема, на жаль. Хоча вже давно треба купити собі якийсь балончик, щоб у разі чого відбиватися від нападників.

Червоної доріжки не було. Та й не те щоби вона була потрібна. Просто керівниця конкурсу професійної журналістики «Честь професії» Інна Мельникова розповідала в інтерв'ю «Українському радіо», що для них дуже важливо, щоби «подача матеріалів на конкурс "Честь професії" була своєрідним “Оскаром” в професійній діяльності». А мені тільки скажіть про «Оскар» — одразу бачу червоні килими.

У залі був фуршет і столики, за якими стояло багато журналістів. Спершу з водичкою. А вже до середини вечора не витримали — і пригощалися не тільки лимонадами, а ще й почали дзвеніти тарілками. Десь тоді і виставили алкоголь.

Але менше з тим, повернімось на початок вечора. Журналісти почали займати свої місця, коли на сцену вийшли ведучі: Михайло Шаманов — один із постійних ведучих церемонії «Честь професії» та молодший сержант, і Діна Вонг — журналістка та пресофіцерка першої окремої танкової Сіверської бригади. Вони були по формі.

Показали ролик про розвиток журналістики в Україні та місію медійників, нагадали нам про існування Януковича (сподіваюсь, це нікому не зіпсувало апетит). Та оголосили хвилину мовчання, щоби вшанувати журналістів, які «загинули на війні та через війну» — всіх їх ми побачили на екрані. Окремо згадали парамедикиню та журналістку Ірину Цибух на позивний Чека, про загибель якої стало відомо напередодні. Її згадували протягом усього вечора і журналісти, яким давали слово.

Цьогоріч на конкурс було подано 1240 матеріалів у шести основних номінаціях та п'яти спецномінаціях. Не буду повторюватися і називати імена переможців — мої колеги про все вже написали. Але скажу про нагороди. Переможцям давали дипломи, квіти в горщиках і статуетки — ні, не «Оскар» (лицар, якому замість меча в руки дали ручку чи ноутбук), а прозорий прямокутник правильної форми зі скла (з написом) на підставці.

На заході були й поважні гості. Наприклад, до слова запрошували Марка Елінстата — директора Офісу демократії та врядування USAID. Він багато говорив про покликання та сказав: «Ви ризикуєте, коли ви робите щось хороше, — здається, що навколо самі критики. Ну і, звичайно ж, платня не завжди така, якою б хотілося її бачити. Але без вашої роботи не працює демократія, не працює шлях України до Європи, до Незалежності і до свободи». Подякував журналістам і побажав, щоб нас усіх беріг Бог.

А другим поважним гостем був Нільс Дальквіст — другий секретар посольства Швеції, політичний відділ. І він одразу перейшов до діла. Сказав: «Я б хотів почати з того, що підтримка України — це основна задача політики Швеції. І ці перші — вони не від мене, вони від міністра закордонних справ».

А далі сказав, що минулого тижня Швеція оголосила довгостроковий пакет допомоги на загальну суму 6,5 млрд євро, що триватиме 3 роки, а вчора (тобто 29 травня) — «про передачу передового радару для літальних апаратів, який стане суттєвим відчутним посиленням для сил Ф-16, які передадуть інші країни».

Усі плескали в долоні, а мені в цей момент захотілося його аж обійняти. Зі зрозумілих причин цього не відбулося. У цей момент я глянула на лавки, на яких сиділи журналісти (але не я), і помітила, що їх оздоблює леопардова лінія. З ностальгією згадала про леопардів та подумала, що це, можливо, лишилося ще з акції FreeTheLeopards. Потім Нільс Дальквіст згадав про загиблих медійників під час війни і те, що Швеція підтримує не тільки військових, а й реформи, зокрема в медіа.

Сам же вечір пройшов ностальгійно. Згадували медійників, які були ведучими церемонії в різні роки. Намагалися жартувати за сценарієм (було не дуже, як на мій смак), але краще виходило імпровізувати — коли виходили журналісти та говорили свої промови, там були і сльози, і сміх.

З минулих церемоній запам'яталося, кажуть ведучі, як на весь купол планетарію показували ролик, де Роман Скрипін, Ілона Довгань, Осман Пашаєв і Тетяна Даниленко читали вірш Ліни Костенко.

І з захватом пригадали, що журналіст-розслідувач Богдан Кутєпов на одну із церемоній прийшов з баяном. А я одразу уявила, що він оголошує номінантів, при цьому граючи на баяні. Оце був би перформанс. Але до чого все це згадували ведучі? Щоб назвати переможців у номінації «Найкращий репортаж».

Коли Христина Коціра вийшла на сцену оголошувати переможців, вона сказала: «Вибачте, я без баяна, тому мені, мабуть, треба режисера». А перемогу здобули Михайло Кригель, Ольга Кириленко, Дмитро Ларін, «Українська правда» за репортаж «Краматорськ — місто побачень, смерті та молочних коктейлів. Чим живе романтична столиця України під обстрілами С300».

До «Найкращої публіцистики» нас теж підвели дуже вправно. Нагадали, як минулого року Віталій Портников поставив рекорд — його промова тривала майже 9 хвилин (можливо, він подумав, що не на церемонії, а продовжує вести свою програму). До речі, дуже шкода, що пан Віталій не зміг прийти. Бо я дуже хотіла взяти коментар про інтерв'ю з російською публіцисткою Юлією Латиніною, у якому він її розніс. І яке вже кілька днів обговорюють у соцмережах. Але не склалося.

А перемогу в цій номінації здобула Гаяне Авакян, «Або — Агенція медійного росту». І її робота має назву «Bakhmut, Before It Vanished».

Так само я хотіла бачити і Дмитра Гордона, щоб запитати, коли вже збудуться ті вроки, які найкращі чаклуни та маги України наклали на шістьох найогидніших російських військових злочинців. Ну і про те, чи відповіла йому Наталія Мосейчук, чому до неї ходить на ефіри Володимир Петров. Але Гордона теж не було.

Впродовж церемонії я таки взяла коментарі в кількох журналістів. Поговорила з головною редакторкою Медіагрупи «Накипіло» Оленою Лептугою про замазування їхнього логотипу на відео (це відео з'явилося на сторінці Володимира Зеленського).

Відірвала від розмови й узяла коментар у журналіста «Бабеля» Олександра М'ясищева про скандальний заголовок, через який редакцію провезли на шакалячому експресі у твітері. Та запитала в голови наглядової ради Суспільного Світлани Остапи про темники і збереження балансу під час подання інформації — щоб і висвітлити важливу резонансну тему, і щоб це не вплинуло на передачу допомоги. Про все це згодом вийдуть матеріали.

Щоб ми всі не надто потомилися, всередині вечора пісню виконала Катерина Качановська. А наприкінці виступила співачка Sundara, яка зіграла на бандурі й заспівала пісню «Вільний птах». А отримавши нагороди, медійники пішли до столиків, наїдків і напоїв святкувати свої перемоги, обійматися, фотографуватися та ділитися враженнями. Тут я не підслуховувала.

Похолодало, піднявся вітер, і я гайнула додому, попрощавшися з Дніпром.

Фото: «Детектор медіа»