Арестович освідчився в коханні Путіну і розпочав президентську кампанію з інтерв'ю американському блогеру-мільйоннику

Не поспішайте кривитися і питати, навіщо вам це знати. Може, ви думали, що нас усіх мине зла доля і Арестович не балотуватиметься в українські президенти? 

Ми пожаліли вас і не стали обговорювати це у святвечір та безпосередньо на Різдво. Але і «давайте вже після свят» — теж не варіант.

Для затравки пропонуємо одразу зануритись у світ прекрасного і розхитати свою психіку цитатою фахівця з військової справи, акторства, стосунків, успіху, розвідки, приборкання жінок та інших космічних наук. 

Якщо ви не знали, то свого часу Залужного призначив Арестович. Ну а хто ж іще?!

Ну а тепер, коли ми з вами поновили в пам'яті міру зарозумілості цього пана, проаналізуємо, що відбулось.

По-перше, нічого нового: Арестович довго й улесливо описував інтерв'юеру свій захват Путіним. Нотки поваги, щирого співчуття в моменти оповіді про те, як «колективний Захід його образив, коли відкинув ідею вступу Росії в НАТО». Це слова самого ж Путіна, якщо що.

Олексію, вочевидь, справді здається, що достатньо раз на декілька хвилин вставити фразу «це йому, Путіну, так здається» — і його особисте нерівне дихання в бік російського диктатора автоматично скасовується:

«У мене є власна думка щодо Путіна, що не додає мені популярності серед українців. [...] Путін є найбільш прозахідним політиком Росії до цього часу. За менталітетом. [...] Він перший лідер, який подзвонив Джорджу Бушу після 11 вересня 2001 року і запропонував допомогу. [...] Він державник і правий ліберал. [...] В 2010 році на Бухарестському саміті американський президент тоді каже, що Україну приймуть в НАТО, а Меркель та Олланд, лідери Німеччини і Франції, — категорично ні. І тоді Путін розуміє, що це питання, щодо якого він ніколи не зможе бути спокійним. Що з території України існує системна загроза безпеці Росії так, як він її розуміє. Ми можемо сперечатися, наскільки це адекватно, але я описую, як він сприймає ситуацію», — твердить Олексій.  

Зверніть увагу на заголовок відео. Нам не здалося. Бет-Девід теж сприйняв це як захист Путіна. Тож, Арестович займається руйнуванням антиросійської пропаганди. Не переплутайте, в президенти якої країни збирається балотуватись Олексій.

Але знову ж таки — немає в цьому нічого для нас нового. Він «ліпив такого горбатого» ще за часів ефірів з Марком Фейгіним. Подекуди навіть «хороші русскіє» офігівали від пристрасного захисту Путіна Арестовичем.

А ще зробімо собі помітку, що за кілька тижнів до цього інтерв'ю на каналі у Патріка Бет-Девіда вийшло відео-«експлейнер» про історію і суть російсько-українського «конфлікту». І, о диво, там теж говориться про те, як Захід образив Путіна-зайку, як він був «вимушений захищатися» від загрози НАТО, бомблячи Україну.

До того ж ми вкотре почули, чого Арестович у 2022 році торочив про «2-3 тижні» і про перспективи швидкого закінчення війни. Він повторює те, що перемовини, які тоді в березні велися з Росією, у квітні мали закінчитися підписанням перемир'я. Але приїхав Борис Джонсон, побачив Бучу і мотивував Зеленського воювати далі. Не без впливу, звісно, Вашингтона. Мовляв, не тільки Борис Джонсон «відповідальний» за те, що війна продовжилась. Ведучий розцвів. Бо немає нічого приємнішого для фаната Трампа, як будь-які звинувачення на адресу байденівської адміністрації.

Свою передвиборчу агітку «експерт з усього» Олексій Арестович влаштував наприкінці інтерв'ю. Але перед цим, як справжній «голуб миру», обхезав послідом усіх — українську державу, українців, українського президента (тут ми місцями теж таким балуємось, але нащо це американцям?).

Отже, коли Зеленський «благає» (формулювання ведучого) про допомогу Україні, насправді «він зовсім не такий», не треба американцям йому вірити. 

І відповідь Зеленського в Х на пропозицію Путіна поекспериментувати з «Орєшніком» по Києву — це «хамство у відповідь на звичайний жарт».

Все розкрадено, тому не треба Україні таких обсягів допомоги.

В Україні відбуваються політичні переслідування. Під ними він має на увазі заяву в поліцію від нардепів. Пам'ятаєте, коли він сказав, що українське ППО збило ракету над Дніпром?  І ще була одна заява з проханням перевірити зміст його мізогінних семінарів. Це теж переслідування, щоб ви розуміли.

Тому Арестович іде в президенти України, але йде він туди впевненими кроками по американській землі. Бо він «вигнанець». Не втік і не повернувся, а вигнанець. Не переплутайте.

Що ж він обіцяє своїм виборцям?

У зовнішній політиці — «створення системи колективної безпеки у Східній Європі із врахуванням інтересів Росії, Білорусі та України. Нейтральний статус України, не вступ до НАТО».

У внутрішній — «зміна проєкту з націоналістичного на сучасну світську державу з широкими поглядами на речі. Із захистом прав людей. В тому числі із правом ходити в церкву, яку вони хочуть, і говорити тією мовою, якою хочуть. Щоб не було переслідувань за національною ознакою, етнічною, релігійною. Що, на жаль, зараз є в Україні».

Щоб ви не мали сумнівів, він упевнений, що вибори виграє. Ще б пак, Арестович декілька разів наголосив, що в 2022 році він був другим за популярністю в Україні після Зеленського. Здається, він думає, що ситуація досі приблизно така сама. Ну, може, трішки гірша, бо ж його «дискредитують та переслідують».

Очевидно, що Арестович розраховує на внутрішню ватну авдиторію, на фанатів російської церкви та російської мови. 

Ведучий спитав у нього, хто його підтримує в Україні. Арестович упевнений, що це малий і середній бізнес.

А хто із світових лідерів захоче, щоб президентом України став Арестович?

«Для Росії я — один із найзручніших перемовників. Тому що я єдиний український політик, який говорить, що в Росії є реальні інтереси. І їх не можна не враховувати», — впевнений наш герой.

Ведучий явно хотів витягти з Арестовича відповідь про те, що Америці за Трампа він теж буде вигідний. Але не судилося. Аж дивно. В цьому випадку військовий льотчик і перекладач не наважився стверджувати, що Трамп його підтримає. Але сам факт такого інтерв'ю на каналі завзятого трампіста свідчить про загравання і намагання сподобатись частині республіканців.

Кілька слів про інтерв'юера. Ми звикли сміятися з нарцисичних заяв Арестовича, але Патрік Бет-Девід попри контраверсійність має величезну авдиторію у США. Йому напередодні виборів давав інтерв'ю Дональд Трамп.

Патрік Бет-Девід — доволі впливовий політичний інтерв'юер правого спрямування, який живе в розкішному маєтку в Нью-Йорку. Успіху досягнув завдяки ютубу. У нього мільйони підписників і завжди велика кількість переглядів. 

Американець іранського походження сам мріяв бути президентом США, але закон не дозволяє йому балотуватись, бо він не народжений в країні.

У 2012 році він заснував ютуб-канал Valuetainment, де почав ділитися підприємницькими ідеями. Згодом додав політичні обговорення, створивши канал PBD Podcast. Бет-Девід симпатизує Дональду Трампу, хоча сам є біженцем і критики часто підкреслюють суперечність між його життєвим досвідом та політичною підтримкою людини, яка регулярно робить наїзди на біженців та мігрантів. При цьому він любитель теорії змови про те, що вибори у 2020 році Байден у Трампа «вкрав».

Самого ж Бет-Девіда звинувачують у побудові фінансової піраміди. Хоча юридично підкопатися до нього не вдалось.

Отже, праві погляди, трампізм, грошові оборудки, які формально законні, але викликають багато питань. Виправдання Росії. Вгадайте, про кого це — про Арестовича чи про Бет-Девіда? Схоже, що про обох. Хоча Арестович скромно називає себе «правим центристом», але ж ми знаємо — де Арестович, а де «скромно»?

І тут ми вкотре радіємо, що «Антоніна» — таблоїд. І можемо собі дозволити переповідати чутки. Вже не від одного джерела ми чуємо, що Арестовича начебто фінансує Роман Абрамович. Російський олігарх і посередник на перемовинах України та Росії у 2022 році.

Якщо проаналізувати, за що топить Арестович, то цим чуткам, у принципі, можна і повірити. Адже він неодноразово підкреслив, що захищає російську церкву в Україні (навіть обмовився в одному місці — сказав саме «РПЦ», а не «УПЦ»). 

Російська мова. Бо вона йому рідна, і саме нею він дає американцю інтерв'ю.

А також «інтереси Росії» в потенційних перемовах про перемир'я. Щоб він так про інтереси України переживав.

Від персонажа давно і впевнено йде вайб «хорошого русского у вигнанні». Та ж риторика, ті ж інтонації, захист інтересів тієї самої держави. Антоніні частенько здається, що Олексій палиться.

Інтерв'юер у кінці нахвалює себе і каже, що якось нещодавно брав інтерв'ю в польського політика, і «тепер усі хочуть, щоб той став президентом Польщі». Тому відчуваємо присмак дорожезної джинси. Яку, напевно, може собі дозволити хтось дуже багатий.