Відомі українці, яких ми втратили у 2024 році

У 2024 році своє земне життя закінчили дуже багато видатних українських особистостей: видавець, популяризатор історії України Дмитро Капранов, мовознавиця та громадська діячка Ірина Фаріон, співак Віталій Білоножко, легенда українського парламентаризму Ігор Юхновський… У році, що минає, світ також втратив чимало відомих людей: акторів Шеннон Догерті, Алена Делона, Меггі Сміт тощо.

Згадаймо померлих видатних українців.

Віталій Білоножко

Навіть байдужі до української естради 1990-х знають дует Віталія та Світлани Білоножків. Серед їхніх найвідоміших пісень – «Мелодія для двох сердець», «А яблука падали», «Налий вина», вони стали шлягерами для старшого покоління. На жаль, 9 січня дует припинив існування: на 71-му році життя Віталій помер. Причиною смерті стала зупинка серця. Відомо також, що Білоножко страждав на діабет.

Професійно співати Віталій Білоножко почав ще за часів радянської влади, отже, не дивно, що перші його пісні були російською мовою. Дебютними композиціями, які він записав на радіо, стали твори Максима Дунаєвського «Все пройдет» та «Городские цветы». Згодом Білоножко знайшов авторів пісень, з якими співпрацював постійно: Олександр Злотнік (він, до слова, співпрацював з багатьма іншими українськими естрадними виконавцями – зокрема, і Аллою Кудлай) та Олександр Осадчий.

З 1994 року на сцену виходив лише разом із дружиною Світланою – вона, до слова, колишня солістка опери. Перед тим, як почати виступати дуетом з чоловіком, Світлана була директоркою державного каналу УТ-1. Саме із цим можна пов’язати часту появу в ефірах радіо і ТБ концертів дуету. Менш ніж за два роки, у грудні 1995 року, Віталій Білоножко отримав від тодішнього президента України Леоніда Кучми звання Народного артиста. А от його дружина удостоїлась такого звання лише за чотири роки. У 1999 році дует заснував Міжнародний фестиваль родинної творчості, якому дав назву свого супер хіта – «Мелодія двох сердець». Востаннє Віталій Білоножко виходив на сцену 2019 року. Він важко переніс пандемію коронавірусу і не виходив зі свого будинку.

Білоножко мав також політичні амбіції: у 2019 році спробував пройти до парламенту у лавах партії «Сила і Честь» Ігоря Смєшка.

Людмила Алфімова

Українську акторку, яка зіграла чимало ролей, широкий глядач знає за однією-єдиною: Софії з «Весілля у Малинівці» – дружини червоного командира Назара та матері Ярини. Інші відомі стрічки, в яких вона зіграла, – «За двома зайцями», «Софія, мати Яринчина», «По головній вулиці з оркестром», «Господи, прости нас грішних» тощо.

Людмила Алфімова пішла з життя 22 лютого 2024 року. Про її життя можна було б знімати мелодраму. По-перше, все життя вона тяжіла не так до сцени, як до… літаків. Із самого дитинства Людмила мріяла стати льотчицею, після школи закінчила аероклуб. Ба більше: вона літала на винищувачі, опанувала вищий пілотаж! Батьки дівчини геть не схвалювали таку пристрасть доньки, однак її це не зупиняло. Зупинило інше: у подальшому навчанні їй відмовили, бо жінок у ті часи не залучали до льотної справи. Пані Людмила не впала у відчай: пересіла з літака на автомобіль і ним керувала наступні 55 років. Аби хоч якось наблизитися до своєї мрії, Алфімова вступила до Харківського театрального університету і присвятила себе акторському мистецтву: адже так вона залишала за собою можливість принаймні зіграти льотчицю!

У 1956 році Людмила одружилась – з ким би ви думали? – звісно, з льотчиком, Феліксом Кадигробом. У них народилися дві донечки.

За 17 років Людмила під час зйомок стрічки «Прощавайте, фараони» познайомилася з головою колгоспу Іваном Кальницьким. Вона закохалась у цього старшого на 12 років чоловіка так сильно, що вже за рік пішла від Кадигроба. Однак одружитися із коханим їй судилося лише через два десятиліття. Пан Іван мав значно старшу за нього дружину, яку він не міг покинути, адже саме вона двічі врятувала йому життя у воєнні часи: заховала від німців та вилікувала від туберкульозу. Людмила терпляче чекала. І лише коли їй виповнилося 58, вона почула пропозицію від коханого, якому на той момент виповнилося 70. У шлюбі вони прожили 13 років.

Анатолій Дриженко

Ви точно знаєте Анатолія Дриженка, адже саме він зіграв роль Діда Панаса – того самого, який у 1980-х щовечора розповідав дітям казочки. Помер 31 січня 2024 року.

У доробку Дриженка близько п’ятнадцяти театральних ролей та з десяток – у кіно. Зокрема, він знімався у таких радянських, російських та українських фільмах як «Посилання для Світлани», «Хліб дитинства мого», «Михайлюки», «Золоте теля», телесеріалі «Ліквідація». 

У 52 роки отримав звання Народного артиста. Служив у Одеському академічному музично-драматичному театрі імені Василя Василька.

Хвилинка ностальгії – до вашої уваги єдиний випуск програми «Вечірня казка» (1984 рік) з Дідом Панасом, який зберігся в архівах Національного телебачення. Річ у тім, що Дід розказував всі казки у прямому ефірі, без будь-яких попередніх записів.

Богдан Козак

Український актор, режисер, педагог, академік – безумовно видатна особистість. Пішов з життя 28 травня 2024 року.

Львів’янин Богдан Козак грав у Львівському національному театрі ім. Заньковецької, поєднував акторську справу з викладацькою діяльністю, був членом Наукового товариства ім. Шевченка. Народний артист Української РСР.

В інтерв’ю «Главкому» українська акторка Олександра Люта, колишня студентка Богдана Миколайовича, поділилася спогадом про свого педагога.

Світлана Олешко

В останні тижні 2024 року український театр зазнав ще однієї втрати: 19 грудня померла засновниця та директорка харківського театру «Арабески» Світлана Олешко. Про її смерть повідомив письменник Сергій Жадан – її колишній чоловік. Причини смерті Світлани не розголошуються, однак є інформація, що вона важко хворіла.

«Ой, Світа!

Не так все воно мало би бути…

Ми всі сподівались на диво

Лети, наше Світло…», – вшанувала пам’ять Олешко акторка Римма Зюбіна дописом у себе на сторінці у соцмережі.

Відомо, що Світлана після початку повномасштабної війни виїхала до Польщі, де працювала у польському театрі ім. Шифмана у Варшаві, просувала українську культуру. Після розлучення з Сергієм Жаданом вона одружилася з лідером гурту «Мертвий півень» Міськом Барбарою, який помер у жовтні 2021 року.

З Міськом Світлану також міцно пов’язувала робота. З 2008 року її театр співпрацював з гуртом. У цей період були створені альбоми «Мертвий півень. Made in Ю.А.», «Мертвий півень. Вибраний народом» та літературно-музичний проєкт «Кримінальні сонети», у якому взяв участь Юрій Андрухович. Театр «Арабески» під керівництвом Світлани також ініціював надзвичайно суспільно корисний проєкт «Театротерапія як метод соціальної реабілітації»: у трьох колоніях Харкова та Львова були поставлені вистави, створені професійними режисерами разом із засудженими.

Богдан Сташків

Непоправна втрата для української естради: 7 жовтня у ДТП на Закарпатті загинув український співак, народний артист, популяризатор української пісні Богдан Сташків. За даними поліції, Сташків втратив контроль над автомобілем, у результаті машина виїхала на узбіччя і перекинулася. Окрім пана Богдана, в автівці були його товариш, який теж загинув на місці, а також 67-річна дружина артиста, яка була госпіталізована у важкому стані.

Надзвичайно сильний вокаліст Сташків у 1989 році взяв гран-прі Міжнародного конкурсу вокалістів у Голландії. Має неймовірну кількість нагород:

• «За заслуги» ІІІ ступеня,
• орден Христа Спасителя,
• орден Князя Володимира,
• орден Юрія Побідоносця,
• орден Андрія Первозванного,
• орден «Знак пошани»,
• медаль міністра оборони України за благодійну миротворчу місію у Косово.

Сташків дуже багато гастролював по Європі, Канаді, Сполучених Штатах Америки, популяризуючи українську пісню. Крім того, у 2001 році він започаткував дитячий конкурс-фестиваль «Захід – XXI століття». Неодноразово збирав повний «Палац Україна».

Сташків чимало зусиль приділяв благодійності: допомагав у будівництві та реставрації храмів на Прикарпатті, у Тисмениці за власні кошти спорудив спортивні майданчики для дітей, молоді та ветеранів ЗСУ, організовував благодійні концерти для військовослужбовців. З 2014 року активно допомагав фінансами ЗСУ.

Дмитро Капранов

Брати Капранови – Віталій та Дмитро – це бренд, унікальне явище в українській культурі. Українські брати-близнюки – письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі, блогери. Вони завжди сприймалися як одне ціле, а відтак українці були шоковані, коли дізналися про раптову смерть Дмитра Капранова 16 квітня 2024 року. Причиною став розрив аорти.

Брати народилися в Дубоссарах, нині це Молдова. Дитинство хлопчиків минуло в Очакові. Цікаво, що палкі патріоти України, популяризатори її мови та історії не вчили українську мову у школі, а вищу освіту і поготів отримували в РФ, в Уральському політехнічному інституті. Ба більше: вони одружилися з жінками-близнючками і з 1988 року жили у Москві. За 10 років вони переїхали до Києва, де почали займатися видавничою діяльністю.

З 24 лютого 2022 року брати Капранови боролися з окупантами зі зброєю в руках у Києві в лавах полку «Азов». Дмитро та Віталій у той період заявляли, що Київ вистоїть і жодних компромісів із Росією не буде.

Брати Капранови – ініціатори незліченної кількості патріотичних акцій, засновники YouTube-каналу «Товариство ім. Т.Г. Шевченка», на якому публікуються просвітницькі ролики з історії України та української мови. Серед книжок, авторами яких вони є, – «Рута», «Паперові солдати», «Справа Сивого», «Майдан. Таємні файли», «Забудь-річка», «Щоденник моєї секретарки», «Зоряний вуйко» тощо.

Ірина Фаріон

Ірину Фаріон без перебільшення можна назвати легендою українського політикуму, надзвичайно плідним науковцем-мовознавцем (саме так, адже Ірина Дмитрівна не визнавала новомодних фемінітивів), палкою мовною активісткою, а також надзвичайно інтелектуальною людиною з енциклопедичними знаннями. Її вбили 19 липня 2024 року біля її будинку. Імена вбивці та замовника досі не названі, триває суд. Наразі досудове розслідування справи закінчено, до суду передано обвинувальний акт щодо підозрюваного – 18-річного В’ячеслава Зінченка.

Певно, важко знайти людину, байдужу до постаті Фаріон. Одні її ненавиділи за радикалізм, інші боготворили. Одні розбирали її інтерв’ю на цитати, інші боялися відкрити рота у її присутності. Ось як про це розповідала сама Ірина Дмитрівна в інтерв’ю «Главкому» у 2022 році:

«Люди часто кажуть: «Ми боїмося при вас говорити». Я кажу: «То ваш страх виписав собі такий неадекватний образ. Є різні вимоги до різних верств і різних людей». Якщо умовно Азаров чи хтось інший не може говорити українською, то я буду їх публічно шмагати, бо вони урядовці. Якщо робить помилку студент, до прикладу, з Донецька, то я створю всі умови, аби він вивчив мову свого земляка Василя Стуса, Олекси Тихого та Івана Дзюби. Мову слід навчати, формуючи національний світогляд. Тоді вона сама заговорить вами».

Щодо тих, хто звинувачував її у занадто крутих висловах та категоричності, а також перекидав на націоналістів провину у нападі Путіна, вона також висловилась:

«Що нам робити з тими громадянами України, яких не навчили ні зброя, ні вогонь, які й далі говорять московською мовою? Вони навіть тут, у Львові, кажуть: «Це ви винні в тому, що війна. Якщо б ви не були такі непоступливі, Путін би не напав». Тобто раби хочуть, аби вільні теж були рабами. Отже, сила москалів у рабстві українців. Щойно українці стануть вільними і національно свідомими – москалі потонуть у власному болоті. І буде так».

Ірина Фаріон також попрацювала у парламенті VII скликання (2012—2014) у складі фракції «Свобода», вона була головою підкомітету з питань вищої освіти комітету з питань науки і освіти.

Фаріон лишила після себе величезний науковий доробок. Після її загибелі набула популярності її остання монографія «Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті». Доктор філологічних наук, професор також мала свій YouTube-канал, на якому часто публікувала просвітницькі відео з історії України або обґрунтовано висловлювала своє ставлення до суспільних процесів.

Зауважимо, що через кілька місяців після смерті Ірини Дмитрівни на війні загинув її зять, Василь Особа, з яким у Фаріон були дуже теплі стосунки.

Могила Ірини Фаріон на Личаківському кладовищі у Львові завжди всіяна свіжими квітами. Туди водять екскурсії для школярів, студентів і туристів.

Ігор Юхновський

Ще один львів’янин, який ще за життя став легендою. Він пішов у засвіти 28 березня 2024 року – і за 98 років життя встиг зробити чимало.

По-перше, Юхновський – академік, фізик-теоретик, і його доробок вражає: він створив Львівську наукову школу статистичної фізики; розробив оригінальні й потужні методи теоретичних досліджень систем взаємодіяльних частинок, які дозволили розв'язати серію принципових проблем фізики конденсованої речовини. Останнім часом у полі наукових інтересів вченого були математичні методи в економіці та розвитку суспільства, проблеми енергетики та безпеки об’єкта «Укриття» на Чорнобильській АЕС. Юхновський – автор близько пів мільйона наукових статей, семи монографій та підручників. З 1990 по 1998 рік він очолював Західний науковий центр НАН України, в 1996 році заснував Фонд підтримки науки.

По-друге, з кінця 1980-х років Юхновський активно займався громадською діяльністю, був одним з очільників товариства «Меморіал» – правозахисної організації ім. Василя Стуса.

По-третє, Юхновський віддав багато років життя політичній діяльності. У березні 1990 року вперше був обраний депутатом Верховної Ради, є співавтором Декларації про державний суверенітет України. Згодом обирався у Раду ще три рази (від Народного руху України, блоку «Наша Україна»). На початку 90-х протягом кількох місяців Юхновський був першим віцепрем’єром, а за президентства Віктора Ющенка очолював Інститут національної пам’яті.

Останнім часом входив до ініціативної групи «Першого грудня», яке об’єднує відомих українських інтелектуалів та громадських діячів. В одному з останніх прижиттєвих інтерв’ю, яке Юхновський дав «Главкому», він наголошував на тому, що саме наука та освіта має стати тим другим фронтом, який допоможе Україні перемогти у війні. «Коли Україна розверне у себе освітній фронт, якому буде аплодувати увесь світ, це буде вигідно для всіх, – вважав легендарний вчений. – Україна має вийти нагору як культурна та дуже інтелігентна держава. Те, що вона має стійких захисників на фронті і довела свою військову наснагу, треба доповнити освітньою ознакою».

В’ячеслав Узелков

Український боксер-професіонал, призер чемпіонатів світу та Європи серед аматорів, помер 9 листопада 2024 року у віці 45 років. Його смерть в такому молодому віці не стала великою несподіванкою, адже в останній рік життя В’ячеслав мав великі проблеми зі здоров’ям. А після смерті Узелкова найбільш обговорюваною темою стало його особисте життя.

Узелков почав займатися боксом у 1987-му, а останній бій провів у 2014-му. Вагомою причиною завершення кар’єри стали проблеми зі здоров’ям: боксер переніс інсульт. Однак і в останні роки спортивної кар’єри, і після її завершення він почав активно брати участь у різних телепроєктах. Певно, найбільш значущим стало шоу «Зважені та щасливі», у якому спортсмен знімався разом зі своєю тодішньою дружиною – фітнес-тренеркою та телеведучою Мариною Боржемською.

У 2021 році інформпростір сколихнула інформація про розрив зіркової спортивної пари після 22 років спільного життя. Марина намагалась не коментувати розлучення, тоді як В’ячеслав був більш відвертим і звинувачував у розлученні Боржемську.

За кілька місяців до смерті В’ячеслава їхній з Мариною 15-річний син Роберт заявив про повний розрив стосунків з батьком. До слова, після смерті Узелкова Роберт отримав свою порцію хейту у соцмережах. Ситуація загострилась настільки, що Боржемська була змушена через соцмережі звернутися до не в міру активних коментаторів з проханням припинити принижувати та погрожувати її синові-підлітку.

Після смерті Узелкова сімейний скандал набув нових обертів. Мати боксера – Зинаїда Узелкова – почала роздавати інтерв’ю, в яких скаржилась, що Боржемська впродовж 20 років забороняла боксеру спілкуватися з матір’ю. Зинаїда також стверджувала, що не пустила Марину та її дітей від В’ячеслава на похорон.

Згодом Марина також дала інтерв’ю, у яких коментувала спільне життя із Узелковим. Вона стверджувала, що Узелков був типовим абьюзером, який усі 22 роки не давав їй нормально жити. Узелков своєю чергою зізнавався, що в останні місяці життя мав кохану жінку, яка його дуже підтримувала.

Наталія Сокирчук, «Главком»