Тіні кремлівських наративів: як і чому члени команди Трампа вторять російській пропаганді

Російська пропаганда методично просуває тези про необхідність припинення західної підтримки та територіальних поступок із боку України, підважує легітимність президента Зеленського та спростовує ефективність антиросійських санкцій.

Схожі тези лунають від американських посадовців, які представляють Штати на двосторонніх переговорах між США й Україною та США й Росією в Саудівській Аравії. Зокрема, йдеться про державного секретаря США Марко Рубіо, радника президента з питань національної безпеки Майка Волтца і представника президента Стіва Віткоффа.

Ми виокремили п’ять ключових російських тез і зібрали схожі коментарі, які озвучували члени команди Трампа. Розбираємося, чи є це збігом, чи відображенням прагматичних настроїв у команді Трампа, і що це означає для України.

Ключові тези російської пропаганди:

• Україна не повинна приєднатися до НАТО;
• українська влада має офіційно визнати окуповані території російськими;
• з Зеленським не можна домовлятися, бо він «нелегітимний»;
• Росія не відчуває впливу санкцій, але їх потрібно скасувати;
• постачання західної військової допомоги Україні має бути припинене.

«Голос Москви щодо членства України в НАТО — вирішальний; Україні не місце в НАТО»

Ця пропагандистська теза має на меті утвердити регіональне домінування Росії та нівелювати суверенітет України. Мовляв, Росія має право вето на зовнішньополітичні рішення України, зокрема її прагнення до НАТО, — і це «законний» вплив Кремля на «сферу своїх інтересів».

Москва регулярно наголошує, що вступ України до Альянсу загрожує її безпеці, називаючи вимогу неприєднання до НАТО «червоною лінією». Пропаганда змальовує НАТО як агресивний блок, керований США, який нібито використовує Україну як інструмент проти Росії, а не як паритетного партнера. Таким чином, Кремль виправдовує свою агресію, представляючи її як «захист» від розширення Альянсу.

Окрім цього, Росія намагається диктувати політику Альянсу й отримати голос у НАТО, не будучи членом цієї організації. Оскільки склад і геостратегічні цілі Альянсу повинні визначати його члени, а не зовнішні гравці на кшталт Росії.

•  Читайте також:50 відтінків реакцій Росії на розширення НАТО: як бажання Москви приєднатися до Альянсу обернулося конфронтацією

Володимир Путін, 7 листопада 2024 року: «Українське керівництво внесло зміни до основного закону та оголосило про своє бажання вступити до Організації Північноатлантичного договору. А ми так не домовлялися».

Стів Віткофф, 22 березня 2025 року, в інтерв’ю Такеру Карлсону: «Зеленський та його права рука Андрій Єрмак зрозуміли, що Україна не стане членом Альянсу. Якщо буде мирна угода, Україна не зможе бути в НАТО. Я думаю, це вже прийнято».

Майк Волтц, радник із питань національної безпеки, 24 лютого, після повернення з американсько-російських переговорів у Саудівській Аравії в ефірі Fox News сказав, що ідея вступу України до НАТО «більше не обговорюється» (not back on the table): «Я не уявляю, як Сполучені Штати можуть допустити, щоб Україна вступила до НАТО, а потім американські війська були б зобов’язані негайно ввести війська за статтею 5, або щоб американські війська безпосередньо ввійшли у разі нападу на Україну.... Це дуже відрізняється від зобов’язань США перед НАТО та теперішніми країнами-членами НАТО».

«Україна має поступитися територіями, бо люди хочуть жити в Росії»

Ідея про територіальні поступки з боку Києва спрямована на легітимізацію російської агресії та окупації. А також це фактичний примус визнати анексію. Пропаганда нав’язує думку, що офіційна відмова України від своїх територій є єдиним шляхом до миру. Кремль просуває ідею, що ці регіони «історично» чи «культурно» належать Росії, апелюючи до нелегітимних «референдумів» і маніпулятивних наративів про «російськомовне населення», яке нібито прагне возз’єднання з Росією. Пропаганда змальовує поступки як «прагматичне рішення», яке нібито встановить довготривалий мир і відвадить Росію від подальших захоплень.

Вона ігнорує міжнародне право, зокрема Статут ООН, який забороняє зміну кордонів силою, і заперечує право України на територіальну цілісність. Насправді офіційне та навіть міжнародне визнання поступок територіями не гарантує миру, а лише підживлює імперські амбіції Росії, адже її апетити не обмежуються названими регіонами.

Володимир Путін, 14 червня 2024 року, озвучуючи вимоги Росії перед початком будь-яких мирних перемовин, назвав серед них окрім відмови України у вступ в НАТО, повний вивід української армії з території чотирьох областей: «Звертаю увагу, саме з усієї території цих регіонів у межах їхніх адміністративних кордонів, які існували на момент їхнього входження до України. Як тільки в Києві заявлять, що готові до такого рішення і почнуть реальне виведення військ із цих регіонів, а також офіційно повідомлять про відмову від планів щодо вступу до НАТО, з нашого боку негайно, буквально тієї ж хвилини, надійде наказ припинити вогонь і розпочати переговори».

Дмитро Пєсков, спікер президента Росії, 8 грудня 2022 року: «Однією з головних цілей спеціальної військової операції, як це було заявлено президентом 24 лютого, був захист людей, які мешкають на Південному Сході України, на Донбасі. У рамках захисту цих людей утворилися ці території, які були приєднані в результаті проведених там референдумів».

• Читайте також:«Крим немов Косово». Як Москва шукає виправдання своїм анексіям

Майкл Волтц, у програмі State of Union на CNN 2 березня 2025 року сказав, що мир між Україною та Росією вимагатиме територіальних поступок: «Я хочу сказати, що ця війна має закінчитися, а для цього потрібні територіальні поступки. Це потребуватиме поступок із боку Росії щодо гарантій безпеки. Для цього потрібно, щоб усі сторони сіли за стіл переговорів».

Стів Віткофф у інтерв’ю Такеру Карлсону 22 березня 2025 року: «Вони [регіони] — російськомовні, там пройшли референдуми, на яких люди проголосували за входження до складу Росії. Я гадаю, це ключова річ у розв’язанні конфлікту. Це перше, що потрібно врегулювати. І зараз ми ведемо дуже, дуже позитивні розмови щодо цього». Він також використав ідіому «слон у кімнаті» (дослівно — суперечливе питання, якого уникають, тому що так зручніше), назвавши так неможливість України відмовитися від регіонів окупованих Росією, без внесення змін до української Конституції, нібито як головну перепону під час переговорів із російською стороною:

«Це слон у кімнаті. Слон у кімнаті полягає в тому, що в Україні існують конституційні питання щодо того, на що вона може поступитися територією. Росіяни де-факто контролюють ці території».

Наратив про те, що на окупованих українських територіях були проведені так звані «референдуми», є одним із ключових у російській пропаганді. Нібито такі «референдуми» продемонстрували бажання місцевого населення приєднатися до Росії, а тому можуть використовуватися як виправдання анексії чотирьох областей.

Наратив про «референдуми» як пролог до легалізації анексії під приводом «волевиявлення людей» був уперше використаний Росією проти України ще 11 років тому, під час окупації Криму в березні 2014 року. По-перше, всі (й у 2014 році, й у 2022 році) імітації «референдумів» були незаконними, не тільки з точки зору українського законодавства та міжнародного права, але й навіть згідно з російським законодавством (організувати й провести референдум можна мінімум за чотири місяці).

По-друге, процес проведення імітацій цих «референдумів» не мав нічого спільного з реальним волевиявленням людей. Голосування проводилося в умовах окупації, залякування місцевого населення, урни з бюлетенями носили від дверей до дверей у супроводі озброєних російських військових. Контролювати та перевіряти результати підрахунку голосів не було можливості ні в кого, крім окупаційних адміністрацій.

По-третє, так звані «референдуми» були проведені лише на тих територіях, які контролювала Росія на той момент, але позиціюють їх такими, що нібито дають Кремлю право анексувати чотири області повністю.

Фейковість «референдумів» вересня 2022 року (які не були визнані ані міжнародними організаціями, ані США, ані іншими країнами світу за виключенням КНДР) очевидна всім, хто хоча б поверхово ознайомлювався з обставинами їх проведення, і про це навряд треба було згадувати зайвий раз, якби в березні 2025 року наратив не був підживлений спецпосланцем президента США Стівом Віткоффом у вже цитованому його інтерв’ю Такеру Карлсону.

«Зеленський нелегітимний, Кремль із ним не домовлятиметься. Україна мусить провести вибори»

Кремль стверджує, що Зеленський нібито втратив легітимність через закінчення п’ятирічного терміну президентства у травні 2024 року, ігноруючи, що Конституція України та воєнний стан, запроваджений через російське вторгнення, забороняють вибори під час війни. Пропаганда навмисно замовчує, що вибори в умовах війни неможливі через безпекові ризики, окупацію територій і мобілізацію, а також те, що історично країни у війнах (наприклад, Британія під час Другої світової) відкладали вибори без втрати легітимності урядів. Насправді легітимність Зеленського визнають міжнародні партнери, а Росія не має права диктувати, хто представляє Україну.

• Читайте також: «Вакуум легітимності». Пропагандистські телеграм-канали — про непроведення виборів Президента України 2024 року

У цієї маніпуляції декілька вимірів. По-перше, вона має на меті деморалізувати українців, підштовхуючи до внутрішнього конфлікту в критичний момент. По-друге, створює тиск на Захід, щоб той засумнівався у партнерстві з Зеленським, просуваючи ідею, що Україні потрібен «новий лідер» для «миру». По-третє, виправдовує російську позицію про відмову від діалогу, хоча Москва сама не зацікавлена в мирних переговорах, а лише прагне капітуляції України. Окрім цього, сама Росія десятиліттямине проводить чесних і конкурентних виборів, при цьому намагається використати атрибути демократії, щоби зміцнити диктатуру та придушити опозицію.

• Читайте також:«Волевиявлення без вибору»: як на тимчасово окупованих територіях України проходять російські віртуальні «вибори»

Володимир Путін, 28 січня 2025 року: «Вести переговори можна з ким завгодно. Тільки через свою нелегітимність він (Володимир Зеленський — “ДМ”) не має права нічого підписувати».

Володимир Путін, 28 травня 2024 року: «За попередньою оцінкою, єдиною легітимною владою України залишається парламент і спікер Ради».

Услід за суперечкою Трампа, Венса й Зеленськогов Овальному кабінеті Білого дому, радник з національної безпеки Майкл Волтц відвідав програму на CNN State of Union («Становище в країні»). Її ведуча Дана Бош спитала його, чи хоче нинішня адміністрація побачити іншого лідера на чолі України: «Ви припускаєте, що президент Трамп хоче, щоб Зеленський пішов у відставку?». Волтц ухилився від прямої відповіді на це запитання, проте озвучив тезу, яку можна вважати суголосною наративу «Зеленський є проблемою для досягнення миру»:

«Нам потрібен лідер, який зможе працювати з нами, врешті-решт розібратися з росіянами та закінчити цю війну. І якщо стане очевидним, що особисті чи політичні мотиви президента Зеленського розходяться з тим, щоб припинити бойові дії в його країні, тоді, на мою думку, ми маємо справжню проблему».

Дональд Трамп, 18 лютого 2025 року: «Він відмовляється від виборів, має дуже низький рейтинг в українських опитуваннях, і єдине, що у нього добре виходить, це грати на Байдені, як на скрипці. Диктатор без виборів, Зеленському краще рухатися швидко, інакше у нього не залишиться країни».

Стів Віткофф, на запитання Такера Карлсона, який транслює російську позицію, що з Зеленським не можна підписувати угоду, бо він «не переобраний», і про те, чи будуть вибори в Україні:

«Так, будуть. Вони погодилися на це. В Україні будуть вибори, і я з вами згоден. Я думаю, що Зеленський намагається зробити все, що в його силах. Я думаю, що він у дуже, дуже складному становищі. Але він протистоїть ядерній державі».

«Санкції проти Росії не діють; їх потрібно зняти»

Москва просуває ідею, що санкції не зупиняють війну, а лише погіршують глобальну економіку, зокрема через зростання цін на енергоносії та продовольство. Ця теза ґрунтується на декількох маніпуляціях. По-перше, пропаганда стверджує, що санкції «не працюють», бо Росія нібито адаптувалася до них, знайшовши нові ринки, й продовжує війну попри санкційний тиск.

По-друге, Кремль звинувачує Захід у «русофобії», називаючи санкції політичною помстою, а не відповіддю на порушення міжнародного права. По-третє, наголошується, що санкції шкодять європейським країнам більше, ніж Росії, через енергетичну кризу й інфляцію, а відтак їхнє скасування — «розумний» крок для Європи.

Мета цих маніпуляцій — розколоти єдність Заходу, підірвати підтримку України та змусити країни переглянути свою політику. Пропаганда апелює до прагматичних настроїв у західних суспільствах, де є втома від економічних труднощів, тому просуває ідею «примирення» з Росією заради стабільності. Водночас вона нехтує тим, що санкції — це прямий наслідок російської агресії, а їхнє зняття без змін у поведінці Росії лише заохотить подальшу ескалацію.

Володимир Путін, 7 листопада 2024 року: «Обсяг санкцій, каральних заходів, які вживають до нашої країни, не має аналогів у історії. Наші опоненти припускали, що завдадуть Росії нищівного, нокаутувального удару, від якого вона вже просто не встане, перестане бути одним із ключових елементів міжнародних відносин <...>. Росія потрібна світу. І жодні рішення ні вашингтонських, ні брюссельських начальників не здатні змінити це».

Після повернення з переговорів із російською делегацією у Саудівській Аравії Держсекретар Рубіо не виключив зняття санкцій із Росії у випадку просування мирних переговорів, проте, за повідомленням Bloomberg, пообіцяв європейським дипломатам, що цього не відбудеться до закінчення війни в Україні.

Марко Рубіо, 12 березня 2025 року: «Європейці запровадили низку санкцій проти Росії, і я припускаю, що під час будь-яких переговорів — якщо ми до них дійдемо — росіяни порушать питання цих санкцій. Щоб в Україні настав мир, європейці в кінцевому підсумку повинні будуть ухвалити рішення щодо санкцій та інших обмежень».

Уже під час наступного раунду переговорів у Саудівській Аравії, 24 березня, російська сторона почала наполягати на частковому знятті санкцій, зокрема тих, які стосуються «Россельхозбанку» та структур, пов’язаних із торгівлею продуктами й добривами. Але навіть не як умову для перемир’я чи крок на шляху до сталого миру, а просто як умову для своєї згоди на часткове (в акваторії Чорного моря) та тимчасове припинення вогню.

Президент США Джо Байден наклав санкції на «Россельхозбанк», серед інших п’яти великих російських державних банків, ще на початку повномасштабного вторгнення Росії, 24 лютого 2022 року. Що разом із запровадженням пакета санкцій із боку ЄС проти цього ж банку у червні 2022 року значно ускладнило Росії зовнішньоторгівельні операції.

У ЄС уже відреагували на таку пропозицію Кремля, назвавши виведення російських військ з України головною передумовою до розмов про зняття санкцій із Росії.

«Потрібно перестати допомагати Україні. Тоді війна закінчиться»

Ця теза спирається на таку логіку: якщо прибрати зовнішню підтримку, Україна не зможе чинити опір, Росія переможе, що формально припинить бойові дії. Мовляв, надаючи зброю, фінанси та гуманітарну підтримку, Захід «підливає масла у вогонь», затягує війну, яку Росія буцімто могла б швидко завершити. Пропаганда замовчує, що такий «мир» означатиме окупацію, втрату суверенітету та масові репресії для українців.

Вона також звинувачує Захід у «використанні України як проксі» проти Росії, ігноруючи, що війну розв’язала саме Москва, а допомога — це реакція на агресію, а не її причина. Такого роду маніпуляції розколюють єдність Заходу, підживлюючи ізоляціоністські настрої в країнах, частина населення яких скептично ставиться до необхідності допомоги України. Проте припинення підтримки України не гарантує стабільність, адже апетити Росії не закінчуються на окупованих територіях.

Пресслужба Кремля за підсумками телефонної розмови Путіна і Трампа, 18 березня 2025 року: «Ключовою умовою для недопущення ескалації конфлікту та роботи у напрямку його розв’язання політико-дипломатичним шляхом мають стати повне припинення іноземної військової допомоги та надання розвідувальної інформації Києву».

Марко Рубіо, 5 березня 2025 року: «Відверто кажучи, це є проксі-війна між ядерними державами — США, які допомагають Україні, та Росією, — і вона має завершитися. Але ніхто не має жодного уявлення чи плану, як це зробити… План українців і їхніх союзників у Капітолії та інших країнах, полягав у тому, щоб ми просто продовжували давати їм стільки, скільки їм потрібно, скільки завгодно. Це не стратегія».

Марко Рубіо, 6 листопада, 2024 року: «Те, що ми тут фінансуємо, — це патова війна, і вона повинна бути доведена до кінця».

Висновки

Російські тези базуються на запереченні суверенітету України, а деякі слова Рубіо, Волтца та Віткоффа резонують із цими повідомленнями. Проте співзвучність російських тез і позицій посадовців із команди Трампа не обов’язково означають пряму змову Вашингтона з Кремлем. Скоріш за все, ця риторика сигналізує про прагнення США до швидкого, але не обов’язково довготривалого закінчення гарячої фази війни. Та навіть якщо у риториці американців немає змови з Росією, вона грає на руку Кремлеві.

Співзвучність коментарів американців із російськими пропагандистськими тезами не є однорідною. Рубіо і Волтц демонструють трохи жорсткішу позицію щодо Росії, ніж Віткофф, який виглядає більш схильним до відтворення тез Кремля. Це вказує на можливі внутрішні розбіжності у команді Трампа між «яструбами» та «примиренцями».