«Літній наступ»: мрії Росії про «галоп» до Одеси та контроль над вісьмома регіонами України
Напередодні літа 2025 року Росія оголосила про «масштабний наступ в Україні», супроводжуючи його заявами про «вічну війну» та плани захоплення нових територій. Володимир Мединський погрожував тривалою боротьбою, Путін обіцяв «буферні зони» в Сумській і Харківській областях, а Медведєв і Міноборони Росії хвалилися просуванням у Дніпропетровській області. Пропагандисти мріяли про «галоп» до Одеси та контроль над шістьма-вісьмома регіонами України. Проте реальність виявилася дещо іншою: наступ наразився на український спротив, супроводжується великими втратами серед військ агресора та відбувається на тлі внутрішніх проблем Росії. Навіть повідомлення про «повне звільнення» Луганщини від Леоніда Пасічника було висміяне російськими воєнними пропагандистами, які вказали на фейкову «перемогу».
Начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов сказав, що недоречно говорити про російський літній наступ, оскільки воєнна кампанія не припинялася взагалі, а окупаційні війська не робили перерв на фронті. Бойові дії тривають без зупинки, тому йдеться не про початок чогось нового, а про продовження вже наявної активності. Він також назвав повідомлення про окремий літній наступ російських окупантів «медійним кліше» і закликав «не робити міфи про якісь речі, які не існують». «Це кампанія, вона не припинялася. Ви бачили якусь паузу? Я особисто не бачив», — сказав він.
У цій статті розбираємо, як агітпроп продає «наступ» і чи вірять у нього самі пропагандисти.
Офіційна риторика Кремля щодо «літнього наступу»
Під час чергового раунду мирних переговорів у Стамбулі 16 травня помічник президента Росії Володимир Мединський, який очолював російську делегацію, сказав: «Ми не хочемо війни, але готові воювати рік, два, три — скільки буде потрібно. Ми воювали зі Швецією 21 рік. Як довго ви готові воювати? Росія готова воювати вічно». Це було сказано під час дипломатичної зустрічі, яка не призвела до припинення вогню. Фактично Мединський сказав, що Росія не зацікавлена в негайному перемир’ї, а, навпаки, готова до тривалої війни.
22 травня Путін сказав, що наказав створити «буферну зону безпеки» між Україною та Росією, зокрема в Сумській і Харківській областях, щоб «гарантувати безпеку російських громадян». Ці слова стосувалися посилення бойових дій на північному сході України, зокрема в Сумській області, після української операції в Курській області у 2024 році. Хоча основний акцент Путіна був на північних регіонах, це також сигналізувало про ширші наступальні плани.
Дмитро Медведєв, заступник голови Ради безпеки Росії, 8 червня написав, що російські війська «розпочали наступ» та досягли межі Донецької та Дніпропетровської областей. Це сигнал про те, що в рамках літньої кампанії Москва прагне розширити наступ за межі Донеччини, включаючи Дніпропетровську область.
8 червня у телеграм-каналі Міноборони Росії повідомили, що російські війська досягли межі Донецької та Дніпропетровської областей і проводять наступальні операції в Дніпропетровській області. Кирило Буданов 2 липня розповів, що бої точаться на межі Донецької та Дніпропетровської областей.
20 червня на Петербурзькому міжнародному економічному форумі Путін назвав Одесу «російським містом» і вкотре повторив наратив про «Новоросію», яка включає схід і південь України. Що вкотре доводить, що апетити Кремля не закінчуються на кордонах Донеччини та Луганщини, а Москва серйозно розглядає ширші наступальні операції, включаючи південні та східні регіони України.
Реалії російської літньої кампанії
У матеріалі The Washington Post ідеться, що Росія зосередила основні зусилля на захопленні Покровська, Костянтинівки та Часового Яру. В такий спосіб Москва прагне завершити окупацію Донецької області. Аналітики (як-от Микола Бєлєсков із Національного інституту стратегічних досліджень) припускають, що Росія може атакувати Костянтинівку з трьох напрямків, що робить її пріоритетною ціллю для російської армії.
Також у рамках літньої кампанії росіяни посилюють активність у Сумській і Харківській областях, яка спрямована на відтягування українських сил від Донеччини та створення «буферної зони». А спроби просування в Дніпропетровську область є новим напрямком.
За інформацією The Telegraph, попри інтенсивні атаки на кількох напрямках — від Сумської та Харківської до Донецької та Дніпропетровської областей, — Росія досягла лише мінімального просування та зіткнулася з проблемами з підготовкою військ і стратегією. У травні темп наступу був швидшим, ніж у квітні, але вже в червні імпульс згас через брак ресурсів і український спротив.
Російські війська намагаються створити «буферну зону» вздовж кордону, зокрема в Сумській області, щоб протидіяти українським дронам і транскордонним рейдам. Однак головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що наступ у Сумській області зупинено, а фронт стабілізовано. У Донецькій області Росія намагалася захопити Костянтинівку, логістичний центр, що відкрило б шлях до атак на Краматорськ і Слов’янськ, наближаючи Путіна до контролю над Донеччиною. Проте українські захисники, попри кількісну перевагу ворога (до 20:1 на окремих ділянках), утримують позиції.
Росія посилила удари по цивільній інфраструктурі з січня 2025 року, намагаючись змусити людей покинути міста, щоб полегшити їхнє захоплення. Однак, як пише The Telegraph із посиланням на оцінки Анжеліки Еванс з Інституту вивчення війни, вже за кілька тижнів наступ у Сумській області зупинився.
Попри повідомлення російського Міноборони про просування до Дніпропетровської області, український Генштаб спростував ці твердження, назвавши їх дезінформацією. Опитані The Telegraph аналітики вважають, що Росія не має ресурсів для нових масштабних операцій, а її «літній наступ» виявився неефективним через український спротив і тактичні прорахунки. Наступ ускладнений внутрішніми проблемами Росії: високими втратами (до 1000 осіб щодня), корупцією, поганою логістикою та низькою якістю командування.
«Захопити весь Донбас, а також Одесу»
У травні 2025 року у російських онлайн-медіа «пророкували» стрімке просування путінських військ по всіх напрямках — мовляв, захоплять щобільше українських територій, чим змусять Київ бути більш поступливим. В одному з пропагандистських ресурсів ішлося про те, що поки Кремль вестиме дипломатичні переговори, російська армія влітку «галопуватиме», а тоді «на наступних переговорах можна буде відкрито заявити про шість-вісім регіонів». У цьому ж матеріалі йшлося про «апетити» «літнього наступу»: «Російським командуванням запланована операція з повернення Одеси, щоправда, у такому разі треба буде звільнити й Миколаїв з областю, оскільки саме вони лежать по дорозі з Херсона до Одеси».
Інше пропагандистське медіа публікувало дещо скромніші плани російської офензиви: «Головна мета — розтягнути українські сили на кількох фронтах, щоб посилити просування вглиб Донецької області (ДНР). На сьогодні це стало головною метою Москви. Тут передові частини російської армії розгорнули свої найкращі підрозділи, які управляють безпілотниками».
На відміну від переможних реляцій «воєнних аналітиків», висловлених у традиційних медіа, негативні настрої переважали у сегменті воєнних пропагандистів у телеграмі. Зокрема, один «воєнкор» у своєму каналі на 64 тис. підписників очікує, що російський «літній наступ» 2025 року буде таким же малорезультативним і ресурсовитратним, як і торішній; натомість Україна вміло скористається ситуацією: «ЗСУ дочекаються, коли ЗС РФ почнуть “робити буферну зону” і “застрягнуть” при цьому, не досягнувши значних результатів. А вже потім (як і торік — до кінця літа) розпочнуть власні великі операції, задіявши невитрачені резерви (ті, що залишаться після купірування загроз у буферній зоні). Так вони діяли торік — коли після малорезультативної кампанії наших військ на Донбасі вдарили по Курській області».
Подібні очікування — тактична та стратегічна безсенсовність «літнього наступу» — і в іншого російського «воєнкора» (канал на 48 тис. підписників): «Швидко перемогти Україну не вдасться, літній наступ нічого принципово не змінить. … Тобто доведеться приймати “непросте рішення”, йти на перемир’я. Щоб хоч якось віддихатися».
Ще в одному каналі пропагандисти бідкалися, що попри повідомлення про успіхи росармії, наступ обернувся тим, що Москва втратила контроль над своїми територіями на Курщині. «Попри успіхи під Сумами, всі, як партизани, мовчать про ситуацію в Тьоткіно Курської області, де наша земля знову під супротивником. Гарнізон Тьоткіно відрізаний і б’ється у повному оточенні», — з каналу на 383 тис. підписників.
«Звільнили Курщину, а тепер і Луганщину… але це не точно»
Оскільки нинішні темпи просування ворожої армії не збігаються з очікуваннями пропагандистів від літньої кампанії, агітпроп вочевидь вирішив записати до успіхів «повне взяття» Луганської області. Втім, відбулася «розсинхронізація» офіційних повідомлень луганського окупаційного керівника та російської провоєнної спільноти. 30 червня керівник окупаційної влади Леонід Пасічник запевнив, що «буквально два дні тому доповіли про те, що територія Луганської народної республіки повністю звільнена — 100%». Та слова Пасічника не були підкріплені коментарями російського Міноборони.
Варто наголосити, що Росія не мала стабільного та абсолютного контролю над Луганською областю. Так, відбувався повзучий наступ російських загарбників, українські сили періодично проводили контрнаступи, звільняючи окремі території цього регіону. Наприклад, у липні 2022 року Росія офіційно оголосила, що вся Луганська область «звільнена» після захоплення Лисичанська, останнього великого міста під контролем України. Але тоді, за словами глави Луганської обласної військової адміністрації Сергія Гайдая, путінським військам не вдалося встановити повний контроль, адже масштабні бої за Луганщину точилися безперервно. У вересні 2022 року Україна провела контрнаступ, звільнивши окремі території, зокрема Білогорівку, що підірвало твердження Росії про повний контроль регіону. У травні 2024 року Росія повідомила про захоплення Білогорівки, одного з останніх населених пунктів під контролем України, але український Генштаб спростував повну втрату контролю, повідомляючи про бої, що тривають. Станом на жовтень 2024 року, за оцінками Інституту вивчення війни (ISW), Росія контролювала приблизно 98,5% Луганської області, але невеликі ділянки, переважно поля та малі населені пункти, залишалися під контролем України або були спірними. У березні 2025 року Путін говорив, що Луганщина окупована на 99%. Тож хай залишки української території становили 1% чи менше, але повного контролю росіянам не вдалося досягти через нестабільність фронту.
Попри запевнення Пасічника про стовідсоткове «звільнення республіки», у сегменті так званих російський «воєнкорів» його слова підняли на кпини. Зокрема, в каналі зі 155-тисячною аудиторією порадили Пасічнику, якщо він такий упевнений у своїх словах, проїхатися вздовж лінії бойового зіткнення й пересвідчиться, чи не помилився він.
«Про повне звільнення ЛНР, звісно, загнули — там ще багато; тож не відповідає дійсності», — писав один із російських блогерів-«воєнкорів» із каналом на 185 тисяч підписників. «Виходить, знову глава ЛНР побіг попереду поїзда. Напевно, навіть комусь під шумок дали “Героя ЛНР” (залишимо в таємниці, кому). Повідомлення про повне звільнення території ЛНР, які розповсюджуються в ЗМІ, не відповідають дійсності. Ще не звільнені ділянки у Кремінських і Серебрянських лісах, а також прилеглі до кордону ділянки у районі Надії, Новоєгорівки (Свердлівки) та Греківки», — йшлося у телеграм-каналі на 18 тисяч підписників.
«На жаль, поки що також не звільнено й одного великого населеного пункту — Новоєгорівки. Так, за офіційними даними, його звільнення проходило ще минулої осені. Але воно було фейковим. Цей населений пункт поки що під противником», — писав один із пропагандистів у своєму каналі на 3,1 млн підписників.
Пропагандисти іронізували щодо «повного звільнення» Луганщини, згадуючи схожу ситуацію з Курською областю. Остання також, за словами російського військового керівництва, була повністю «зачищена», хоча українські бійці все ще перебували на території Курщини. «Другий регіон після Курської області, повністю звільнений у рамках СВО на четвертий рік. Яка радість!», — зловтішалися у телеграм-каналі на 261 тис. підписників.
Ще один пропагандистський канал на 391 тис. підписників обурювався через бравурні повідомлення про успіхи російської армії на Луганщині та невідповідність «реаліям на землі». Зокрема, писали, що повідомлення росіян про вихід ЗСУ з Новоєгорівки, останнього населеного пункту Луганської області, виявилося фейковим. Але цей населений пункт з 2024 року Росія офіційно вважає повністю «звільненим», хоча це тільки на папері.
«Виявляється, за офіційними даними, звільнення Новоєгорівки відбулося ще минулої осені. Але воно було фіктивним. Цей населений пункт та інші території поки що під контролем противника. Рік тому фіктивно звільнили населені пункти, а за рік ніхто не виправив інформацію. За рік звільнили вже всю територію республіки. На папері. В нас всяке буває», — писали у каналі з 391 тисячею підписників.
Якщо російські блогери-«воєнкори» сприйняли повідомлення про «повне звільнення» Луганщини зі скепсисом і насмішкою, то у сегменті проросійських телеграм-каналів, які поширюють кремлівську риторику, цієї гучної «перемоги» взагалі не помітили — ні у каналах-мільйонниках, ні в анонімних каналах із меншими аудиторіями.
Використання кліше про «буферні зони» чи «повне звільнення» якоїсь території створює прості, повторювані наративи, які легко засвоюються масовою аудиторією. Такі терміни спрощують складну реальність війни до зрозумілого міфу про «перемогу».
Перебільшення масштабів наступу — «галоп» до Одеси чи захоплення «шести-восьми» регіонів — має на меті нав’язати українцям враження неминучої поразки та підірвати бойовий дух.
Створення ілюзії невідворотності російських успіхів через повторення гучних повідомлень у медіа також може мати вплив і на міжнародну спільноту, стимулюючи її засумніватися в доцільності подальшої підтримки України.
Фото: tsn.ua
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
