Війна дала Зеленському два шанси, які він упустив — Романенко

Президент Володимир Зеленський двічі отримував шанс подолати кризу легітимності завдяки війні, однак не використав цей карт-бланш для системних змін, натомість повернув країну до старих схем збагачення еліт. Наприкінці 2021 — на початку 2022 року його рейтинг впав до 18-22%, що відповідало траєкторії всіх попередніх українських президентів.

Про це заявив політичний аналітик Юрій Романенко під час моноефіру на своєму Youtube-каналі.

"Кожен президент в Україні наприкінці свого терміну мав низьку легітимність. У Кучми було вісім відсотків, у Ющенка — два відсотки. Порошенко закінчив президентські вибори з розгромним рахунком: сімдесят три на двадцять п'ять. І у Зеленського була точно така сама проблема наприкінці 2021 — на початку 2022 року", — зазначив Романенко.

Експерт підкреслив, що війна радикально змінила ситуацію. Рівень довіри до Зеленського на початку повномасштабного вторгнення був навіть вищим, ніж той, який він отримав на виборах 2019 року. "У нього був взагалі повний карт-бланш на те, щоб вирішити ті питання, про які я говорив. Він міг рухатися в будь-якому напрямку", — пояснив аналітик.

Однак команда Зеленського вирішила повернути все на круги своя — робити ставку на силовиків та податківців, підрощувати своє сузір'я олігархів, по ходу добиваючи старих олігархів, які опинилися під тиском війни. "Склалася система, яка характеризувалася вже повним розкладанням державного апарату, що працює за принципом 'свої по-своєму'", — констатував Романенко.

Політолог нагадав, що народний порив на початку війни був пов'язаний з тим, що люди повірили в державу та свою перспективу. "Виявилося, що держава може бути жахливо ефективною, коли рішення приймалися швидко під тиском громадськості. На цьому пориві ми тримаємося до сьогоднішнього моменту", — підкреслив він.

Романенко також проаналізував три можливі сценарії розвитку ситуації для Зеленського: збереження статус-кво з подальшою erosією влади, створення уряду національної єдності з керованою втратою влади, або небезпечний сценарій неконтрольованого бунту на зразок 1917 року.

Приводом для аналізу став скандал "Миндичгейт" — подання НАБУ на міністра енергетики Германа Галущенка та його заступника Миндича за звинуваченням у корупції та зв'язках з Росією. Цей кейс став кульмінацією протистояння між антикорупційними органами та Офісом президента, який намагався взяти їх під контроль.