Цифрова держава чи система шлагбаумів: експерти розкрили справжню роль тилових блокпостів

Блокпости в глибокому тилу України виконують роль штучних бар'єрів, які не лише спалюють мільярди гривень, а й демотивують бізнес та громадян. Експерти називають таку систему моделлю роботи держави, де замість цифрового контролю використовується примусове гальмування всієї країни.

У ході дискусії з політологом Юрієм Романенком інженер і маркетолог Сергій Шишкін розгорнув тезу про те, що блокпости в областях, далеких від зони бойових дій, є пережитком, який прямо суперечить статусу України як цифрової держави.

На думку експерта, сучасні технології дозволяють здійснювати контроль без створення багатокілометрових заторів, проте держава продовжує обирати найбільш витратний шлях.

"Ми ж цифрова держава чи як? Є мільйон способів ці гроші, які зараз втрачає економіка, конвертувати в документальний контроль: камери, перевірки, моментальний запит до бази даних за номером машини", - зазначив Шишкін.

Він підкреслив, що використання мобільних екіпажів замість стаціонарних постів з бетонними блоками дозволило б ловити реальних порушників, не зупиняючи при цьому цивільний трафік.

Юрій Романенко підтримав думку, зауваживши, що система блокпостів є дзеркальним відображенням того, як працює українська бюрократія в цілому.

"Ця система блокпостів - це, за великим рахунком, модель роботи нашої держави. У нас на всіх економічних процесах стоїть блокпост, який регулює: сюди гроші підуть, сюди не підуть. Чиновник вважає за необхідне спорудити свій власний маленький шлагбаум", - пояснив Романенко.

Особливу увагу автори приділили поняттю альтернативної вартості. Час, проведений водієм у черзі на блокпосту, - це час, відібраний у відновлення сил або виробництва ВВП.

"Я ці хвилини міг відновлювати сили перед завтрашньою сутичкою за підвищення ВВП країни, а не просто сидіти верхи на табуретці десь під дощем у черзі перед черговим безглуздим блокпостом", - резюмував Шишкін.

Експерти дійшли висновку, що збереження такої системи у 2026 році свідчить про небажання реформувати неефективні інструменти, які, попри збитковість для бюджету, можуть бути вигідними для окремих осіб через відсутність прозорого контролю та відеофіксації.