Сім років Зеленського, два раби Буданова та шпигунський роман Штілермана
Поки на столицю летіло усе, що Росія накопичила за останній час, включно з «Орєшніком», у Єгипті бився наш боксер Олександр Усик, а в Каннах нагороджували російського режисера Андрія Звягінцева.
Усик переміг, а Звягінцев програв. У широкому сенсі, адже своєю промовою продемонстрував нездатність до лідерства.
«Мільйони людей по обидва боки лінії зіткнення зараз мріють лише про одне — щоб нарешті припинилися численні вбивства людей. І єдина людина, яка може зупинити цю м’ясорубку, — ви, пане президенте Російської Федерації. Закінчіть уже цю бійню. Весь світ чекає на це. Дякую всім», — сказав він зі сцени.
Не впевнена, що Звягінцев може враховувати у свої «мільйони людей» українців. Адже, по-перше, ніякий Путін не пан. А по-друге, ми мріємо не лише про припинення війни, а й про справедливість.
А справедливість полягає зокрема і в тому, що світ — включно з паном Звягінцевим і Павлом Таланкіним, що отримав «Оскара» — розплющать нарешті очі та побачать, що кожен із них і є тією людиною, яка може припинити війну. Якщо вони цього дійсно хочуть. Достатньо просто зібратися разом і відкрити рота. Бажано не в Каннах, а в Росії.
Думаю, найближчим часом українці знайдуть спосіб донести свою думку до світової спільноти. Зокрема й через ютуб. А я повертаюся до попередніх подій.
Назагал протягом тижня, що минає, ютуб був строкатим, як гуцульський килим — яким і має бути, коли в країні не трапляється чогось особливого.
Оскільки «особливе» у нас майже дорівнює «скандальному», то різноманіття тем на платформі можна вважати діагностичною ознакою. Як не співають блогери й експерти в унісон, то справи йдуть добре. Наскільки це можливо в умовах війни, звісно.
Цього тижня якось майже непомітно минули сім років від моменту інавгурації Володимира Зеленського, хоча деякі блогери й оглядачі присвятили підбиттю проміжних підсумків найтривалішого президентства в історії України окремі випуски. Для розуміння настроїв можна подивитися на два проєкти: «Тему» Наталії Мосейчук — як послідовної прихильниці Володимира Зеленського та «МокРозбір» Данила Мокрика. Він обговорював річницю з журналісткою Яніною Соколовою, яка ніколи не стримувалася у негативних оцінках чинної влади. І що ви думаєте? Здивували, адже як критикували, так і хвалили і там і там.
— Скільки ти б поставила балів Володимиру Зеленському за 10-бальною шкалою за його сім років? — спитав Мокрик Соколову.
— Я думаю, що сім, — дала неочікувано доволі високу оцінку гостя.
— Я так розумію, що він піднімається у тебе з 2022 року за кількістю балів?
— Так. Можливо, було б і вісім, якби не його дружбани, які з 2022-го року наробили багато лиха. Але можливо й ні, — сказала Яніна.
Мосейчук розпочала випуск із, як вона схарактеризувала, «дуже суб’єктивної нотатки». Це був сюжет, який нагадував про шлях Зеленського до президентства — від «можу благати на колінах» у зверненні до Путіна до «я не ваш опонент, я ваш вирок» до Порошенка. Наприкінці коротенького відео була лірична замальовка на тему містичних знаків, що супроводжували інавгурації попередників (чомусь тільки без Кравчука).
— Сім років тому ніхто не міг навіть подумати, скільки знаків і пророцтв було сказано під час церемонії інавгурації [Зеленського], — сказала за кадром Мосейчук та закінчила сюжет відомими знімками президента у Бучі 2022 року та словами про «обличчя президента війни у розпал історичної драми».
Рівень пафосу досяг рекордної позначки, але гості швиденько погасили його. Відразу після показу сюжету Наталія Мосейчук запропонувала глядачам голосувати за те, хто може стати наступним президентом. Вибір був між Зеленським, Залужним, Будановим та Порошенко.
— Я просто змушений сказати, що оце опитування нерепрезентативне. Вас дивляться люди, які налаштовані до Зеленського скоріше приязно, аніж ні, — розпочав дискусію журналіст Леонід Швець, що був одним із гостей.
— Я розумію, що ютуб обмежує кількість пунктів у голосуванні, але як представник інноваційного світу та нового покоління я б сказав, що декількох прізвищ мені там не вистачає. Опитування так побудовано, що ми знову обираємо між Зеленським та Порошенком, — додав футуролог Ігор Новіков.
— І аватарами, — засміявся Швець.
Бесіда відразу стала їстівною і залишилася такою до самого кінця, бо інші гості, зокрема журналістка Лариса Волошина, теж не виявили схильності до пафосу.
Проєкт Мосейчук за добу набрав майже 35 тисяч переглядів, відео Мокрика — трохи більше 25 тисяч за три дні.
Жарт Швеця про аватарів у потенційній президентській гонці я і хотіла б забути, але вже не зможу. Адже того ж дня, що і «Тема» Мосейчук, у мережі з’явився запис виступу очільника Офісу президента Кирила Буданована Kyiv Stratcom Forum 2026. Асоціації закріпилися.
Темою форуму була когнітивна війна, яку веде Росія проти України, всієї Європи та й власного населення. Буданов із цього приводу геть усім накидав безліч тез на «подумати та посперечатися» (усі головні меседжізібрала моя колега Ірина Семенюта).
Нашу шеф-редакторку Наталію Лигачову, наприклад, вразила доволі сумнівна заява колишнього очільника ГУР, що будь-яка людина за 40 днів під впливом пропаганди може повірити у будь-яку думку.
У мене внутрішній супротив викликали слова Буданова, що «у когнітивній сфері росіяни сильні, дуже сильні» та що «у керівництві Росії, на жаль, далеко не дурні люди сидять». Про те, що ворога не треба недооцінювати, всі знають з дитинства. Але сьогодні не 2023-й рік, коли після провалу контрнаступу потрібно було терміново охолоджувати перегріте «чмонями» та «свинособаками» суспільство. Зараз Кремль, що полює за українськими дронами над своїми нафтопереробними заводами та глушить по всій країні інтернет, не виглядає «дуже сильним у когнітивній сфері». Залишимо питання про розумові здібності агресивних психопатів у стороні.
А один представник «хороших русскіх» Альфред Кох, допис якого мені винесло мережею, побачив у словах очільника Офісу президента намір захопити всю Росію.
— Русь — це набагато більше, ніж Україна. Україна є батьківщиною всього того, навіть того, з чим ми боремося. Ми віддали велику частину своєї історії — добровільно віддали, а ті її приватизували. Але вони — ніхто. Це ми є Русь, і ми маємо над цими всіма панувати. Тож ще прийдуть часи, — сказав Буданов.
Коха зачепило слово «панувати» і він вдався до маніпуляцій про те, що Україна бореться «не за свободу», а за те, щоб «господствовать над росіянами». Ну звісно, клаптик землі та два раби. Ми ж про це ще у 2022-му році чули.
Розмову з Будановим вів комунікаційний експерт ГО «Успішні комунікації» Ярема Дух, який потім мав викласти запис на своєму ютуб-каналі та на каналі Центру стратегічних комунікацій. Аж раптом через непорозуміння відео спершу з’явилося на ютубі «Апостроф TV».
Згодом воно зникло. Але у користувачів залишилося враження, що саме «Апостроф» був автором інтерв’ю, бо на нього посилалося багато медіа та телеграм-канали, які цитували Буданова з форуму. А ютуб зберіг інформацію про понад 236 тисяч переглядів, які «Апостроф» отримав за пів дня. Це вдесятеро більше, ніж за той же час згодом набрало відео на каналі Яреми Духа. А за три дні виступ Буданова там подивилися лише 44,2 тисячі глядачів.
До речі, про цікаві історії у нашому цеху. Цього тижня на каналі блогерки Марічки Довбенко з’явилося інтерв’ю з головою Комісії журналістської етики Андрієм Куликовим. Марічкабрала участь у шоу «Холостяк» (вибула на старті), ютуб-проєкті «У ліжку», куди вона вкладала то Олексія Арестовича, то Мар’яну Безуглу, а також — порушенням етики в розмові Тарасом Тополею. Нагадаю, що артист нібито попросив авторку не питати про особисте життя, Марічка не послухалася та спитала, а потім виклала відео без згоди гостя. За це їй нібито погрожували, а у відповідь авторка звинуватила команду Тополі у перешкоджанні її «журналістській» діяльності.
З огляду на ці пригоди зрозуміло, чому Довбенко захотіла поговорити з Куликовим. Припускаю, що і голова відповідної Комісії ніяк не міг відмовити «журналісту, на якого тиснуть». Щоправда, це цілком логічне пояснення ніяк не запобігло появі у моїй голові неконтрольованих думок, що, можливо, пана Андрія тримають у заручниках.
Утім, у будь-якому разі бесіда Довбенко та Куликова подарувала нам декілька чудових моментів, які я просто процитую для історії.
— Якщо ми вже говоримо про журналістську етику й оцей принцип поваги до особистого життя. Мені цікаво, як ви його бачити і трактуєте на практиці? — спитала авторка гостя.
— Я не вважаю, що подібні питання є дуже значущими для публіки. І тому я зазвичай їх не обговорюю, — відповів Куликов після настільки помітної паузи, що для її маскування йому довелося потягнутися за окулярами та покрутити їх у руках.
В іншому місці Марічка спробувала дізнатися, що Куликов думає про деяких колег.
— Як ви оцінюєте діяльність Дмитра Гордона?
— А я її не оцінюю…
— А якщо спробуєте?
— Тоді ви маєте дати мені нарис діяльності Дмитра Гордона.
— Наталія Мосейчук, Наталія Влащенко…
— Я не стежу за ними, я стежу за небагатьма.
І нарешті мій улюблений уривок.
— Вас можна побачити у метро попри високий статус…
— Що таке «високий статус»?
За п’ять днів це відео Марічки Довбенко подивилися 2,5 тисячі глядачів.
Але повернемося до містичних знаків і долю, про які цього тижня згадували не тільки у Мосейчук, а й на проєкті «Що це було?» з Тетяною Трощинською на «Українському радіо». Але, звісно, є нюанс.
Ведуча зустрілася з консультанткою зі стратегічних і кризових комунікацій Яриною Ключковською та засновницею ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем» Оксаною Мороз, щоб обговорити — у чому полягає небезпека спілкування представників влади з ворожками, тарологинями, астрологинями чи представниками інших «паранормальних» спеціальностей і чому люди взагалі вдаються до ненаукових практик. Тема очевидно актуальна у зв’язку з новинами про стосунки колишнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака з ворожкою, які наробили галасу минулого тижня.
— Невизначеність — це найгірше, що може трапитися для мозку. Краще погана визначеність, ніж добра невизначеність. І тому ми її шукаємо будь-де. Ми у тренді. У всіх розвинених економіках приблизно 30% людей вірять у паронормальні явища. І з тим, як світ стає непередбачуваним, буде більше запитів саме на це, а не на класичну релігію, — розповіла Ярина Ключковська.
Учасниці програми погодилися, що у вільній країні будь-які люди, зокрема й представники влади, можуть вірити у що завгодно. Але варто б було пам’ятати, що за «експертом-тарологом» можуть стояти представники російських спецслужб, які вкладатимуть потрібні їм наративи у голову клієнта й отримувати доступ до секретних документів.
За п’ять днів відео подивилися 3,1 тисячі разів.
До головної теми минулого тижня, тобто до справи Єрмака, повернулася і наша Антоніна. На її каналі вийшло відео «Зламати все: як горе-продюсер Єрмак хакнув кіно і державу», де редакторка проєкту Лєна Чиченіна розповіла про продюсерський шлях колишнього очільника Офісу президента.
Якщо узагальнити, то спадок Єрмака як продюсера виглядає значно краще, ніж його слід в історії як держслужбовця. Але, на думку Антоніни, результат, який ми бачимо зараз, передбачуваний і закономірний. А чому саме — дивиться у випуску.
За чотири дні, до речі, про це дізналися вже 7,5 тисячі глядачів.
Але моїм особистим фаворитом цього тижня стало інтерв’ю Яніни Соколової з засновником оборонної компанії Fire Point Денисом Штілерманом.
І авторка, і її герой далеко не рідкісні гості на ютубі. Саме тому першою думкою було: ну що ще вони можуть сказати нового принаймні у цей, користуючись мовою Наталії Мосейчук, «історичний момент». Але все виявилося зовсім інакше: вийшла база, на яку ще тривалий час будуть спиратися інші медійники.
Раніше Штілерман у своїх численних інтерв’ю багато уваги приділяв розповідям про зброю, яку виробляє Fire Point. Ділився характеристиками безпілотників і ракет: куди вже долітають, куди ще зможуть дістатися, коли це станеться, що ще планує Fire Point тощо. Свою біографію він загалом не приховував, але журналісти, здається, з власної волі обережно поводилися з цією темою.
Після скандалу з плівками Міндіча, на яких компанія постає як начебто та, що належить фігуранту корупційної справи, довелося відповідати на ширше коло питань. Але виглядає так, що чи-то у Яніни перелік питань виявився найдовшим, чи Штілерман був у відповідному настрої, але одкровень пролунало більше.
Принаймні саме у цьому етері я вперше почула, що до 2008 року Штілерман був головним конструктором Міноборони Росії зі створення автоматичних систем керування та звільнився, як він стверджує, через вторгнення Росії до Грузії. І про те, що у 2025-му його колишню дружину з двома дітьми секретними стежками вивозили з Москви за кордон, адже через злив документів став відомий його зв’язок із Fire Point.
Назагал історія Штілермана виглядає як шпигунський детектив і переказувати її нема сенсу — позбавлю задоволення глядачів. І чи вірити йому чи ні, теж вирішувати аудиторії.
Адже гучних заяв вистачало. Наприклад, під час інтерв’ю гість Яніни поскаржився, що Центр протидії корупції нібито зірвав проєкт із розбудови протибалістичної системи «Фрея», розіславши по посольствах конструкторську документацію компанії. Точніше, відтермінував початок реалізації проєкту на сім місяців. І прямим текстом пов’язав появу плівок Міндіча, які озвучив Михайло Ткач, з успіхами Fire Point у розробці власної балістики та крилатої ракети. Нібито активісти та журналісти діють в інтересах конкурентів компанії та перешкоджають розвитку Fire Point.
Виконавча директорка ЦПК Дарʼя Каленюк тут же вийшла зі спростуванням.
«Штілерман у новому інтервʼю збрехав, що Центр протидії корупції начебто розсилав конструкторську документацію Fire Point по неназваних посольствах. Очевидно, подібних листів від нас не було і не могло бути. Понад те, через нас, виявляється, з літа 2025 року начебто загальмували всі ракетні проєкти Fire Point із міжнародними партнерами. І тому Штілерман написав заяву про злочин на нас до СБУ. Дивно, чому не в ЖЕК? Десь така сама ефективність. А ще Михайло Ткач зірвав угоду про ракети з норвежцями. Цікаво, на Ткача Штілерман також написав заяву до СБУ? Такого епічного брехуна ще треба пошукати», — написала вона у фейсбуці.
На цьому моменті б зупинитися та почекати на висновки правоохоронних органів і судів. Але Дарʼя Каленюк обрала інший шлях. У тому ж дописі вона пообіцяла «у наступному дописі показати з документами приклад, як бреше Штілерман». А також надати «список питань для журналістів, які беруть в нього інтерв’ю, на які Штілерман майстерно не відповідає або бреше».
Станом на ранок неділі наступний допис є, а документів нема. У останньому на сьогодні дописі авторка розмістила думку Валерія Пекаря про політичну ціль війни.
На фейсбуці ЦПК документів теж нема. Натомість Центр повідомив, що запустив у Gemini «чатбот-гадалку Карти ТаТАРОва».
Без ворожок нам нікуди. Треба спитати у бота-галалки, коли ЦПК викладе обіцяні документи з доказами, що Штілерман бреше.
З іншого боку, пояснення Штілермана про те, навіщо ЦПК розсилати документацію по посольствах, настільки заплутане, що виглядає конспірологією. Тож розмова вийшла цікава, але потрібно продовження.
І наостанок — інтерв’ю засновника Fire Point у Яніни Соколової подивилися 296,2 тисячі глядачів за 4 дні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

