«Доброволець» – один воїн на серіальному полі
«Доброволець» – один воїн на серіальному полі

«Доброволець» – один воїн на серіальному полі

«Доброволець» – один воїн на серіальному полі - Фото 1

«Доброволець» – один воїн на серіальному полі - Фото 2

На прем`єру шестисерійної стрічки «Доброволець» патріотично налаштовані українці чекали.

Вона відбулася 29 вересня в прайм-таймі в ефірі ICTV.

Але нас виявилося не досить для того, аби збільшити показники серіалу.

За свіжими даними, стрічка Ахтема Сеітаблаєва, продюсером якої заявлений Ігор Кондратюк, пройшла в ефірі не так добре, як очікували на каналі До речі, раніше досить скромно пройшов у ефірі СТБ інший український серіал з патріотичним бекграундом – «І будуть люди» Аркадія Непиталюка.

Якщо тут причину можна спробувати пошукати в не надто близькій міському глядачу сільській автентиці, з «Добровольцем» усе складніше.

Творці пропонують не просто міську – дуже актуальну міську історію в пізнаваних локаціях сучасного Києва, з усією потрібною топонімікою.

Українцям нарешті показали те, чого помітно й відчутно бракувало в створених дотепер телероманах.

Й на що, зокрема, не втомно звертав увагу я – сучасну Україну, яка сьомий рік воює з Росією.

Столиця нашпигована російськими диверсантами, мов печене сало – часником, і це не державна таємниця й не вигадка сценаристів.

У фільмі мета ворога – підірвати Хрещатик на Покрову, коли головною вулицею країни пройде парад з нагоди Дня захисника Вітчизни.

Протистоять терористам та їхньому керівнику на прізвисько Скіф наші Служба безпеки та поліція.

Проте значно ефективніше протидіють ворогу ветерани війни й волонтери.

А також – підлітки-хакери, котрі створили альтернативну «Миротворцю» базу даних, куди заносять виявлених сепарів.

Російські агенти прямого й непрямого впливу з`явилися не тепер.

Вони нікуди не зникли й після перемоги Майдану, хіба трошки зачаїлися.

Та й м`язи, у тому числі – медійні, ретранслятори «русского мира» з українськими паспортами наростили теж до президентських виборів`2019.

Враховую цілком справедливий скепсис у оцінці ефективності роботи СБУ та МВС.

Проте роблю невеличку поправку: дія відбувається 2018 року.

Тобто, за попередньої, патріотичнішої влади творці «Добровольця» дають нашим силовикам шанс та аванс.

Подібний вотум довіри – поширена в масовій культурі практика.

Справа в тому, що громадяни хочуть вірити в ефективність поліції, СБУ та інших державних структур, котрім делеговані права на насильство.

Звичайно, вітається застосування сили й каральних акцій щодо ворогів, зовнішніх та внутрішніх.

Читай, російських терористів та сусіди – алкоголіка, котрий ганяється за дружиною з ножем.

І не вітаються репресії проти невинних законослухняних осіб.

Масова культура, передусім – детективний та пригодницький жанри, пропонують вигадані історії, в які хочеться вірити.

Зокрема, поліція не хапає невинних, а як хапає – то швидко й з вибаченнями випускає, давши по шапці негіднику, який таке допустив.

А СБУ кошмарить не бізнес, а російських та проросійських діячів у всіх сферах.

Творці «Добровольця» пропонують широкій українській аудиторії саме такий локальний продукт.

Фундаментом якого є згадана вже війна з Росією.

Автори стрічки підкреслюють: війна не закінчується відразу за лінією розмежування, запросто може прийти в кожне місто й кожен дім, якщо вже не прийшла.

Серіали з такою актуальною «прошивкою» мали б з`являтися в ефірах провідних українських каналів регулярно, бодай раз на місяць.

Але «Доброволець» виглядає не надто званим гостем, про що свідчать не надто втішні рейтинги.

Та чи творці в цьому винні? Аж ніяк.

Цільова аудиторія «Добровольця» – шанувальники стрічок на кшталт французького «Бюро легенд» та американських «Батькивщини» й «Джека Раяна».

Звісно, в порівнянні наш серіал має низку дрібних недоліків.

Навіть можна знайти кілька великих огріх.

Проте чесноти все одно переважають.

Перша з них – правильно розставлені акценти, згадані вище.

Не сприйняли «Добровольця» лише ті, хто не помічає війни біля свого порогу, не вважає Росію агресором і ностальгує за всім старим добрим радянським.

Друга чеснота – головний герой, ветеран війни Дмитро Кравченко.

Логічно, що на цю роль запросили Олега Шульгу.

Він є реальним учасником бойових дій та раніше вже зіграв подібного персонажа в суперечливому, але від того не менш потрібному фільмі Зази Буадзе «Позивний Бандерас».

Його доброволець у серіалі раз по раз проявляє ознаки посттравматичного синдрому (ПТСР).

Подібний розлад – сумна ознака нашого часу, та розмов про неї уникають зі старанністю, вартою кращого застосування.

Терплячість його дружини Валентини (Марія Пашкурова–Петренко) виглядає нереальною для справжнього життя.

Але цей персонаж відтіняє та ще більше підкреслює стан ветерана.

Персонаж Валентини та все, що з нею пов`язано (за шість серій її життя під загрозою двічі) демонструє боротьбу Дмитра з внутрішніми демонами.

Силовики натомість виглядають «залізними феліксами», не інакше.

Або персонажі офіцерів поліції та СБУ узгоджувалися на рівні керівників профільних відомств, або сценаристи ставилися до них не критично – словом, надто вже позитивними, навіть прилизаними вони вийшли.

Через те й безпорадні в більшості критичних ситуацій, тож цілком логічно, що приватні особи, ветерани й волонтери, підміняють собою силовиків, читай – державу, на всіх етапах боротьби з російською агентурою.

Популяризації державних силових інституцій не вийшло, проте такої мети автори «Добровольця» могли й не ставити перед собою.

Вартий окремої уваги навіть не Скіф (Роман Мацюта), а один із його посіпак – сепаратист Жилінський (Всеволод Шекіта).

Зі Скіфом, кадровим офіцером ГРУ, все ясно.

Натомість із керівником спортивного клубу й постачальником «тітушок» Жилінським складніше.

Спершу він виконує завдання куратора.

Серед іншого, бере в заручниці Валентину.

Та щойно дізнається про викрадення власної дружини, аби бути на короткому повідку, приймає радикальне рішення: пускає кулю в лоба, перед тим давши добровольцям цінні відомості.

Свій вибір сепаратист зробив.

Цікавинка в тому, що тим самим не врятував власну родину.

Лише позбавив себе відповідальності.

З того, що неприємно ріже вуха й бентежить – важкі діалоги.

Не всюди, проте в більшості випадків.

Жанр шпигунського екшену вимагає зовсім іншого ритму діалогів.

Як і коротших фраз.

Гаразд, силовики ще можуть говорити по-казенному, хоча не факт, адже це кіно.

Та коли складними, навіть складносурядними чи складнопідрядними реченнями говорять усі без винятку – треба щось на майбутнє думати.

Ще одна цікавинка – мова загалом.

Згідно вимогам, та й загалом це правильно, всі персонажі говорять українською.

Дуже рідкісний виняток – автентичні росіяни-терористи.

Але коли куратор Скіфа з ФСБ, який живе на території України, скаржиться, що не може вивчити українську, аби говорити зі своїм колегою-росіянином, яким є Скіф… Краще б обоє без передмов, за замовчуванням, перейшли на російську.

Бо це нагадало роман «Задумав я втечу…» («Замыслил я побег…») російського ж автора Юрія Полякова, до речі – радника Путіна з питань культури.

Там один із героїв у 1993 році не міг знайти собі роботу в Україні, бо – увага! – не знав української.

Без коментарів.

Нарешті – про схожі серіали.

Їх в українському телеефірі, нагадаю, нема.

Згадується лише «Гвардія» Олексія Шапарєва, створена аж 2015-того, а за два роки доповнена другим сезоном на… дві серії.

Більше прикладів навести не можу, хоча загалом нинішня війна згадується в сюжетах телевізійних серіалів чим далі, тим частіше.

Проте – як трагедія, котра зруйнувала людські долі й роз`єднала родини, що правильно.

Але українці в подібному контексті виглядають жертвами, а не борцями.

Так, «Доброволець» не з`явився б ще довго, аби не підтримка УКФ.

А інші «патріотичні» серіали не побачили б світ, аби 2018-того року не було фінансової підтримки Мінкульту.

Власним коштом канали ще не готові знімати серіали про те, як українці перемагають росіян у нерівній боротьбі.

Держава ж чим далі, тим менше готова підтримувати подібні стрічки.

Ось чому досвід «Добровольця» мав би бути цінний як підтвердження позиції не лише медіагруп, а й чинної влади.

І на рейтинги в даній ситуації краще не зважати.

Вони виростуть, варто глядачеві звикнути до добровольців-переможців.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.

Источник материала
loader
loader