15 травня 2002 року, Глазго, Шотландія. За мить має розпочатися фінальний матч найпрестижнішого футбольного турніру Європи – Ліги Чемпіонів – між леверкузенським "Баєром" та мадридським "Реалом". Але спочатку найкращі гравці континенту, тренери та мільйони глядачів зупиняються для хвилини мовчання. Вони віддають шану українському тренеру Валерію Лобановському.

Навіть сьогодні, через 19 років після його смерті, різноманітні рейтинги визначають Лобановського серед 10 найкращих тренерів усіх часів і народів. Тричі він перетворював київське "Динамо" на одну з найсильніших команд Європи. У 1975 і 1986-му "Динамо" Лобановського перемагало в Кубку Європейських Кубків. У 88-му збірна Радянського Союзу, яку Лобановський зібрав переважно з гравців "Динамо", стала віце-чемпіоном Європи. У 1975-му його "Динамо" виграло Суперкубок УЄФА в непереможної тоді мюнхенської "Баварії". А наприкінці 90-х громило "Барселону" й вигравало у "Реала". Врешті те "Динамо" зупинилося лише за крок від фіналу Ліги Чемпіонів. Троє вихованців Лобановського ставали найкращими гравцями Європи – володарями Золотого м’яча: Олег Блохін, Ігор Бєланов та Андрій Шевченко. Утім, сьогодні не про тренерські перемоги Лобановського – про них знято багато, а про його дитинство, юність та молодість. 

Про Лобановського можна було б сказати цитатою "Характер спокійний, нордичний". На пам’ятнику біля стадіону "Динамо" він такий, яким його запам’ятали мільйони.  Зосереджено сидить на тренерській лаві й, здається, навіть похитується. Стриманість – ознака повоєнного покоління. СРСР і їхні батьки вчили цих людей бути ощадливими у всьому – в їжі, одязі, навіть емоціях. Іноземні журналісти часто не могли знайти відео, де Лобановський усміхається. Такі кадри – справді велика рідкість.

Стриманий у всьому, лише в одному Лобановський з дитинства віддавався сповна. Це футбол. Ус тарому корпусі школи №319 імені Лобановського на проспекті Лобановського в Києві зараз невеликий музей. На місці нового тоді в перервах ганяли м’яча. Валерій Лобановський вчився дуже добре. Найкраще йому давалися природничі предмети, найгірше – російська мова.

"Навчався Лобановський на дуже високому рівні, закінчив зі срібною медаллю. У нас є виписка з атестату. Майже всі оцінки "відмінно". Лише з російської мови була четвірка", – зазначив директор школи.

Серед хоббі – музика та шахи. Шахова комбінаторика згодом не раз ставатиме у пригоді Лобановському-тренеру. Утім більшість вільного часу все одно займав футбол. Мати Валерія Лобановського була категорично проти того, щоб син займався футболом. Аргумент простий – псується взуття, яке дорого коштує.

Валерій Лобановський5 канал / Машина часу

До речі, про родину. Батько Лобановського – Василь – походив з польського аристократичного роду, але працював простим продавцем на млинзаводі. Мати – Олександра Бойченко – із сім’ї революціонерів. Її брат, дядько Валерія – Саша – у 30-х роках лідер українського комсомолу. Саме він наполіг на спортивній кар'єрі племінника.

У старших класах школи Лобановський уже неформальний авторитет серед однолітків, здатний на протестні вчинки. А ще на старші класи припадає перше кохання Валерія Лобановського. Раніше школа суто для хлопців в один момент наповнилася дівчатами.

Кінець 40 – середина 50-х років у СРСР час тотальної бідності. Цю бідність видно хоча б з випускного фото. Якщо уважно придивитися, то майже всі хлопці в одній і тій самій сорочці, яку одягали по черзі. До речі, уже після смерті Лобановського саме це фото стало неспростовним доказом у змаганні декількох шкіл, які оголошували великого українця своїм випускником. У старому корпусі навіть облаштували невеликий музей.

Валерій Лобановський, шкільне фото5 канал / Машина часу

Мати Лобановського продовжувала наполягати, що футбол – це не професія. Тож у 1956-му 17-річний Лобановський вступає до Київського політехнічного інституту. Він обрав теплотехнічний факультет, турбінобудування. Маючи срібну медаль, він склавав лише два іспити: математику письмову й усну. В той час, як інші здавали шість екзаменів. Спочатку він здав на 4 письмову математику, а потім здав усну на 5. У Київському політесі Лобановський вчився довгих 8 років. Так його й не закінчив, адже перевівся до Одеси. У певний час футбол у житті Лобановського переміг науку. Хоча професійний футбол розпочався саме тут, у стінах КПІ. Саме в іграх за команду інституту його помітили тренери київського "Динамо".

З 1957-го Лобановський у дублі київського "Динамо", з 1959-го – гравець основного складу. Успіхи в навчанні стають все гіршими. Проте після обов'язкової комуністичної програми – колективного обговорення, відбулася довільна – група вступилася за Лобановського перед керівництвом університету. У якийсь момент Лобановський однаково добре і грає в футбол, і навчається. На тренуваннях його бачать із підручниками, на парах – із м’ячем. Наука і футбол в цей момент не суперечать один одному, а поєднуються. Саме так з’являється знаменитий "сухий листок" Лобановського, коли м’яч по складній траєкторії з кутового міг залетіти прямісінько у ворота. Існує версія, що ідея "сухого листа" прийшла до Лобановського саме під час навчання в політехніці. Він застосував на практиці так званий ефект Магнуса. Тобто, футбол – ніщо інше, як фізична задача, яку треба розв'язати. Лобановський чудово впорався з розв'язанням цієї задачі. Але от з задачею закінчити Київський політех Лобановський так і не впорався.

Валерій Лобановський5 канал / Машина часу

У 1961 році київське "Динамо" з Лобановським у складі вперше у своїй історії стає чемпіоном Радянського Союзу. Проте уже за кілька років молодий гравець розсвариться з тренером і змушений буде перейти в іншу команду – одеський "Чорноморець". Освіту Лобановський закінчував уже там.

"У 1964 році сталися зміни в команді "Динамо", тому він змушений був написати заяву, звільнитися з інституту за власним бажанням і переїхати до міста Одеси на постійне проживання та гру в команді "Чорноморець".  В Одеському політехнічному він написав заяву на ім'я ректора Янпольського про зарахування його на курс заочного відділення", розповіла працівниця музею КПІ.

Кар'єра Лобановського-гравця виявилася вкрай короткою. Уже в 29 він повісив бутси на цвях. Але з футболом не попрощався і став тренером. 

Источник материала
Оригинальная версия
Поделиться сюжетом