Ті, хто вижив у пеклі. Як лікують за кордоном важкопоранених військових?

Два з половиною роки великої війни західні країни приймають важкопоранених українців: і цивільних, і військових. Сьогодні наші воїни проходять лікування у більш ніж 30 країнах, зокрема, в Німеччині, яка прийняла найбільше важкопоранених – 1230 осіб.

Загалом, за даними Міністерства охорони здоров’я, за роки великої війни відправлено за кордон на реабілітацію та лікування понад п’ять тисяч українців. З них, як повідомив міністр Віктор Ляшко, 3218 військовослужбовців.

Україна бере участь в програмі MedEvac у межах співпраці з Єврокомісією, ВООЗ та іншими партнерами. Евакуюють за кордон лише за умови, що країни-члени Європейського Союзу готові на безоплатній основі прийняти поранених на лікування.

«Главком» побачив на власні очі, як влаштована система прийому та допомоги українських військових у Німеччині. Ми побували в одній з найбільших клінік ФРН, BG Klinikum Hamburg, де оперують наших воїнів, і поцікавилися, які проблеми найбільше турбують наші поранені.

Віталій Рясний у червні 2022 року отримав тяжке поранення в бою під Харковом – його рятували в різних лікарнях України, а потім відправили в Німеччину

фото: glavcom.ua

«За півтора року інфекція з'їла всі м’язи та суглоби, ногу довелося ампутувати»

45-річний харків’янин Віталій Рясний ще у червні 2022 року отримав тяжке поранення під Харковом, побратими вивозили його з поля бою 12 годин. Спочатку бійця рятували медики в Харкові, Полтаві, Львові, потім за направленням Міністерства охорони здоров’я відправили до Німеччини. Тут в різних клініках довго боролися з бактеріальною інфекцією, перепробували безліч препаратів, але не допомагало – через формування стійкої резистентності до антибіотиків, розповідає Віталій «Главкому». 

Після безуспішного лікування у різних клініках Німеччини Віталія Рясного прийняла BG Klinikum Hamburg у Гамбурзі. Це одна з кращих у країні мереж лікарень, що спеціалізуються на нещасних випадках на виробництві. У цій клініці перебувають на лікуванні десятки українських воїнів, багато з них уже втратили лік перенесеним операціям, і більшість потерпають не так через складний характер поранення, як через сумнозвісну бактеріальну інфекцію, стійку до антибіотиків.

«Боролися півтора року, за цей час інфекція з'їла всі м’язи, всі суглоби. Довелося все-таки ампутувати праву ногу вище коліна», – розповідає Віталій Рясний.

Спочатку встановили перший, тимчасовий, протез, а зараз тестують біонічний від Ottobock, який управляється електронікою та максимально відтворює функцію живої людської ноги. До речі, в Україні також опановують протезування за методами цієї німецької інноваційної компанії.

Те, що біонічна нога зручніша за звичайний протез, можна було «прочитати» на обличчі захисника. «У мене гарна динаміка…», – ділиться Віталій, переконуючи, що навчиться вправно управляти біонічною ногою. Воля до життя перемагає!

Віталій Рясний став на протез через місяць після ампутації

фото: glavcom.ua

«Зазвичай пацієнти після ампутації ноги стають на протез через три місяці. Віталій зробив це через місяць, лікарі були просто шоковані, але він їм пояснював, що йому треба швидше повертатися в Україну, «підганяв їх», – розповідає Олена Самойленко, волонтерка Спілки українських ветеранів та їхніх родин, що входить до складу німецької благодійної організації Feine Ukraine.

Пані Олена та її колеги, які віддавна мешкають у Німеччині, вже 10 років самовіддано опікуються пораненими бійцями, які прибувають на лікування з України, і у фокусі уваги не лише ця клініка в Гамбурзі. Волонтери Feine Ukraine тримають на контролі всі німецькі лікарні, зокрема, і в невеликих містах.

Щоб знайти поранених, волонтерки ходили по німецьких лікарнях і вигукували: «Слава Україні!»

Волонтери – це не лише дружня моральна підтримка і, умовно кажучи, апельсини на тумбочці біля ліжка хворого. Без волонтерської допомоги через незнання мови та обмеженість в русі захисники не змогли б оформити жодного документа, знайти сімейного лікаря, без якого в Німеччині не можна навіть придбати ліки. Лікар повинен виписати рецепт, і тоді препарат можна придбати в аптеці в рази дешевше за його звичайну вартість. Кожного прибулого захисника Олена Самойленко разом з іншими волонтерками бере під опіку, як тільки прибуває черговий літак НАТО з пораненими з України.

Поранені українські воїни почали прибувати до німецьких шпиталів у перші ж місяці війни у 2022 році. Але з ними не було жодних контактів, тому що попередня програма співпраці з Міністерством охорони здоров’я України зупинилася ще 2019 року, а нова програма MedEvac ще не була запущена. Пані Олена пригадує, що для того, аби розшукати наших бійців, волонтерки бігали по палатах у різних лікарнях і просто вигукували: «Слава Україні!». Це було як пароль. Звісно, поранені українці відгукувалися.

Тепер же вони можуть заздалегідь налагодити контакт з волонтерами чи отримати консультацію через сайт Feine Ukraine, або ж через сайт Спілки українських ветеранів та їхніх родин.

Пораненим військовим Німеччина надає такий самий статус, як і всім українським біженцям, – тимчасовий захист через бойові дії в Україні. Цей статус дозволяє кожному українцю отримувати фінансову допомогу 502 (якщо це сімейна пара) чи 560 євро на місяць кожному, мати оплачене лікування через обрану страхову компанію, отримувати компенсацію вартості оренди житла.

«Перевезення поранених військових та цивільних організовує компанія Kleeblattkonzept. Ми ж відразу допомагаємо з оформленням документів для надання статусу про тимчасовий захист через бойові дії в Україні, а також допомагаємо підписати договір зі страховою компанією, щоб вона покривала витрати на лікування. Між операціями та під час протезування українські військові живуть у готелях, де їм забезпечено медичний догляд. Ми всюди супроводжуємо поранених, адже скрізь потрібен переклад німецькою», – каже Самойленко. 

Після виписки з лікарні, а в Німеччині там довго не тримають – прооперували і виписали, – волонтери підбирають комфортні місця для проживання поранених, шукають домашнього лікаря, ортопеда, допомагають з організацією фізіотерапевтичних процедур.

«У нас є волонтери, які надають хлопцям послуги з фізіотерапії, є психологи, які давно живуть у Німеччині. Вони працюють з бійцями, – розповідає Самойленко. – Усі німецькі волонтерські організації вже об’єдналися, щоб більш-менш централізовано допомагати нашим військовим». 

Новітні технології. Чому поранені хочуть за кордон

Хоч українська галузь реабілітації та протезування за два роки від початку повномасштабного вторгнення росіян зробила стрімкий стрибок у розвитку, однак на Заході є більші можливості для застосування новітніх медичних технологій. Йдеться, зокрема, про встановлення біонічних протезів, остеоінтеграційне протезування. Та й кількість тих, хто потребує такої допомоги, вражаюча: згідно з даними, оприлюдненими Мінсоцполітики минулого літа, по допоміжні засоби реабілітації станом на червень 2023 року звернулися 58 852 людини, з них протезували 20 737 осіб.

Українська держава гарантує забезпечення протезами всіх, хто цього потребує, сказав в інтерв’ю «Главкому» заступник міністра соціальної політики Назар Танасишин (звільнений у кінці липня). Саме це міністерство опікується протезуванням та розпоряджається коштами, виділеними на це з державного бюджету. За словами Танасишина, виділених з державної скарбниці коштів на суму майже 4,3 млрд грн на 2024 рік «повинно вистачити для забезпечення усіх, хто звертається за отриманням протеза чи іншого допоміжного засобу реабілітації».

Проте, як можна зрозуміти, є складнощі з виробами підвищеної функціональності, зокрема біонічними протезами, які максимально відтворюють функції втраченої руки чи ноги і якими людина може управляти. З таким протезом людина без ноги навіть може відчувати поверхню ґрунту.

Так, у держбюджеті на 2024 рік на забезпечення учасників бойових дій виробами підвищеної функціональності за новітніми технологіями або спеціальними виробами для занять спортом передбачено 1,06 млрд грн. Натепер такими виробами забезпечено лиш двох учасників бойових дій, повідомив Назар Танасишин. Щоб зрозуміти проблему – один біонічний протез коштує приблизно 2 млн грн.

Цього року, за словами заступника міністра, «зможемо забезпечити протезуванням підвищеної функціональності 649 учасників бойових дій».

Ясна річ, що поранені зацікавлені в тому, щоб отримати «розумний» протез, в Україні, Німеччині чи деінде.

Неоднозначна постанова уряду. Як добитися продовження лікування за кордоном?

Тим часом у квітні 2024 року Кабінет міністрів ухвалив рішення про обмеження до 12 місяців терміну лікування військових за кордоном. Поранені та їхні родичі гаряче обговорюють цей документ і обурюються: хто може визначити тривалість лікування, окрім медиків?! Проте зауважимо: згадана постанова лише дублює сенс змін до закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які набули чинності 5 жовтня 2023 року.

Справді, донедавна законодавство не пропонувало військовим можливості продовжити лікування за кордоном більше, ніж на 12 місяців. Тому вони або мали повернутися додому недолікованими, або на свій страх і ризик продовжувати закордонне лікування. Військова частина отримувала в такому випадку підстави звинуватити військового у самовільному залишенні частини.

Але тепер алгоритм дій для таких випадків передбачено.

У травні цього року набула чинності нова редакція Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ, згідно з якою поранені можуть пройти ВЛК дистанційно. Для цього треба зробити завірені переклади виписок з закордонних лікарень і подати їх разом із направленням на ВЛК. На підставі висновку ВЛК може бути ухвалене рішення про продовження лікування за кордоном.

«Але часто військові частини саботують цей порядок, посилаючись на відсутність інструкції про проведення дистанційної ВЛК, і продовжують вимагати повернення пораненого в Україну, – розповідає лейтенант Євген Лешан, мінометник ТрО, який майже два роки лікувався у Німеччині і нещодавно повернувся на Батьківщину. – Багато залежить від командування частини і їхнього ставлення до військових: чи вважають їх людьми, чи ні. Трапляється, що вимоги повернутися супроводжуються скасуванням грошового забезпечення, і це підштовхує окремих поранених до рішення взагалі не повертатися в Україну, оскільки таке ставлення до себе вони небезпідставно вважають вкрай несправедливим».

Сам Євген після ухвалення «постанови про 12 місяців» вирішив проігнорувати її й продовжити лікування за кордоном, бо на нього чекала фінальна операція. А вже після операції чоловік повернувся додому і пройшов ВЛК.

Де зручніше обслуговувати протез?

Перед пораненими також постає дилема: де краще протезувати відірвану кінцівку – в Україні чи за кордоном? Часто військові погоджуються, що в Україні зручніше, адже потім все життя протез треба регулярно обслуговувати у спеціаліста.

Також бувають випадки, коли в Україні через перенавантаження лікарень пораненому бійцю не можуть допомогти, якщо в його нозі частково чи навіть повністю вирвана стегнова чи гомілкова кістка. Авторці статті довелося познайомитися з такими військовими у лікарні у Гамбурзі – їм після декількох дуже складних операцій дивом вдається врятувати ноги. 

Повернувшись в Україну, військові скаржаться, що вони втрачають можливість ремонтувати протези, їм відмовлять через те, що протезувалися за кордоном. Але так не повинно бути: Мінсоцполітики радить поставити протез на облік в Україні. Потрібно зареєструвати його у територіальному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, відтак ремонт і обслуговування відбуватимуться за державні кошти як упродовж гарантійного, так і у післягарантійний період.

«Чи варто їхати на протезування за кордон – залежить від складності отриманого поранення, висоти ампутації й, відповідно, від складності протеза, якого потребує поранений. Протез, отриманий в Україні, простіше обслуговувати в Україні, – погоджується Євген Лешан. – З обслуговуванням і ремонтом протеза, отриманого за кордоном, в Україні можуть виникнути складності через відсутність відповідних ліцензій і технологій. Це напряму залежить від складності й високотехнологічності протеза. Можна, звісно, звертатися до німецького сервісу, але вже за власні кошти. А це дуже дорого».

Наталка Прудка, для «Главкома»