Економічний арбітраж чи судова рулетка? Як війна судів і АМКУ загрожує відновленню України
Економічний арбітраж чи судова рулетка? Як війна судів і АМКУ загрожує відновленню України

Економічний арбітраж чи судова рулетка? Як війна судів і АМКУ загрожує відновленню України

Це протистояння порушує фундаментальне питання: хто насправді має захищати чесні правила гри в українській економіці?

Гарант правил гри, недооцінений в Україні

У світі останніх 100 років роль антимонопольних органів є критичною. У США ще 100 років тому антимонопольне регулювання допомогло подолати тодішній олігархат, а у післявоєнній Німеччині ліквідувати промислових монополістів, що живили нацистський режим.

Такі світові гіганти, як Alphabet (Google) та Meta, відчули, що вони не є "недоторканими" саме завдяки політичній волі керівництва й ефективній роботі антимонопольних інституцій ЄС і окремих європейських країн. В Україні цю роль виконує АМКУ. Його завдання – зупиняти монополістів, що завищують ціни, розслідувати картелі та захищати ринок від змов. Без сильного та незалежного Комітету великі фінансово-промислові групи фактично отримують "ліцензію на грабунок".

Сьогодні, коли вартість відбудови України оцінюється у щонайменше 524 мільярди доларів, залучення іноземних інвестицій стає питанням національного виживання. Президент України Володимир Зеленський, прем'єр-міністр Денис Шмигаль, міністр економіки та перший віце-прем'єр Юлія Свириденко в різний час говорили про це, адже жодна держава не здатна покрити такі витрати самостійно.

Але довіра інвесторів неможлива без гарантій, що потужні місцеві гравці не "викинуть" новачка з ринку. Ефективний АМКУ для них – такий самий маркер надійності, як і незалежний суд. Це швидкий запобіжник проти зловживань, і в умовах війни навіть один несправедливий кейс може відлякати інвестиції на мільйони.

Коли суд стає проблемою, а не рішенням

Номінально рішення суду має вищу силу. Будь-яке рішення АМКУ, що не влаштовує конкурентів, може бути оскаржене. Проблема в тому, що суди, які мають перевіряти законність процедур, на практиці починають переоцінювати економічні докази, не маючи для цього профільної експертизи.

Прикладів, коли такі підходи нівелювали роки роботи АМКУ, достатньо. У 2017 році Комітет оштрафував компанії за змову на тендері з днопоглиблення в порту "Південний" на майже 1 мільярд гривень. Проте суди скасували рішення, просто відмовившись долучити до справи докази, зібрані НАБУ.

Ще один резонансний кейс – рішення щодо групи Ostchem Дмитра Фірташа, яку визнали монополістом на ринку азотних добрив. АМКУ довів, що група створювала штучний дефіцит та завищувала ціни для аграріїв. Проте у 2021 – 2023 роках суди повністю скасували це рішення.

Більше того, адекватна частина судової системи розуміє наявну проблему. В одному зі своїх нещодавніх рішень Верховний Суд у своїй позиції описав чіткий розподіл функцій між судами та АМКУ: "Водночас у вирішенні відповідних спорів суди не повинні перебирати на себе непритаманні судам функції органів Антимонопольного комітету України".

Зокрема, Верховний Суд вказав, що суд не може самостійно доводити обставини дотримання норм конкуренції замість відповідного органу. Саме на АМКУ покладено обов'язок навести відповідні докази, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені органом докази, і, в разі їх підтвердження, вони можуть бути достатніми для висновків органу, викладених у Рішенні АМКУ.

Оборонні закупівлі: ціна відсутності контролю

Найбільш гостро наслідки цього інституційного конфлікту видно сьогодні у сфері оборонних закупівель. Тилові закупівлі, які проводить ДП "Державний оператор тилу" (ДОТ), виведені з-під контролю АМКУ. Це створило "сліпу зону", де процвітає ручне керування.

На практиці це призводить до зриву поставок для армії. ДОТ скасовував тендери на критично важливі товари, як-от спальники та чохли для шоломів, посилаючись на формальні "помилки", які не є законною підставою для скасування. В інших випадках у тендерну документацію прописували дискримінаційні вимоги, наприклад, щодо "стандартів НАТО" на навушники, які не були узгоджені з Міноборони. Це відсікало конкурентів та призводило до збитків. В одному з таких випадків втрати бюджету сягнули понад 30 мільйонів гривень.

Навіть коли учасники йдуть до суду, це не вирішує проблему. На відміну від АМКУ, суд не може зупинити процедуру. Поки триває розгляд, торги завершуються, і єдиний результат – перезапуск закупівлі. У воєнний час такі затримки є неприпустимими. Аргумент, що оскарження в АМКУ затягує час, не витримує критики: розгляд скарги триває до семи днів, тоді як середня тривалість процедур ДОТ – 45 днів.

Реформа АМКУ чи очікування судової реформи?

Безумовно, АМКУ не є ідеальною інституцією. Йому потрібні зміни: чітка процедура обирання голови, інституційна автономія, публічні звіти. Проте, аби довести Комітет до потрібного рівня прозорості, необхідно 6 – 12 місяців та політична воля.

Судова реформа, навпаки, потребує років та змін до Конституції, що в умовах воєнного стану майже неможливо. І поки вона триває, саме посилений та незалежний АМКУ має стати економічним арбітром №1. Він швидший, дешевший та компетентніший за судову систему у специфічних економічних справах. Він може реагувати самостійно, відкриваючи провадження з власної ініціативи, що для бізнесу означає менше бар'єрів для захисту своїх прав.

Відновлення ролі АМКУ, зокрема в контролі над оборонними закупівлями та інвестиційними угодами, – це не питання бюрократії. Це вимога національної безпеки, запорука довіри інвесторів та єдиний реалістичний шлях захистити економіку та гроші платників податків тут і зараз.

Теги по теме
Новости Украины АМКУ
Источник материала
loader
loader