Росія робить ставку на дрони, а Україна – досі без державної стратегії

Мікроменеджмент Зеленського й технічне лідерство з фронту – шлях до проривуПрезидент України Володимир Зеленський у зверненні чітко окреслив нову загрозу: Росія активно інвестує в безпілотну складову війни та планує суттєво збільшити кількість дронів для ударів по українській території. Це не просто технологічне оновлення – це стратегічна ставка на війну майбутнього, в якій безпілотники відіграють ключову роль. Як цьому протидіяти? Перше, що спадає на думку і що справді може працювати, – це дрони-перехоплювачі. Але для цього недостатньо просто мати техніку. Потрібно створювати спеціалізовані підрозділи, готувати мобільні групи. У нас немає культури підготовки до таких завдань. А вона вимагає системної роботи – тренувань, використання приманок, моделювання реальних ситуацій. Мені невідомо про державні закупівлі відповідних імітаторів чи про будь-які програми тренування мобільних груп.Раніше була ставка на виїзні мобільні групи, але як саме вони мали навчитися влучати в "шахеди" – це питання залишалося без відповіді. І нині ситуація не змінилася. Підхід той самий: потрібні перехоплювачі, але їх немає. І за моїми спостереженнями, держава в цьому участі не бере – вона просто чекає. Хоча знайти людей для таких підрозділів не проблема. Це відносно безпечна робота, не на лінії фронту. Оператор дрона-перехоплювача не перебуває під прямим вогнем. Звісно, потрібні й самі дрони-­перехоплювачі. Нібито вже є розуміння, якими вони мають бути: яка швидкість, тривалість польоту, вага бойової частини. Ці параметри вже більш-менш сформовані як консенсусне бачення. Це результат ініціативи людей, які мають реальний бойовий досвід полювання на "шахеди". Вони самі створюють прототипи. А держава очікує, що приватний сектор самостійно народить потрібні рішення.Ми кардинально відрізняємося від Росії. Бо російський тил – це державна машина, яка бере участь у війні. Вони створили масштабне виробництво, постійно модернізують "шахеди", випускають нові покоління. У них працює повноцінний виробничий цикл, як і має діяти держава в умовах війни. А в нас цього немає. І я не бачу, щоб щось подібне з'являлося. Що ж потрібно?Ми вже в тій точці, коли ситуацію можна вирішити лише мікроменеджментом на рівні президента. Зеленський має ініціювати пілотний проєкт: як держава може брати участь у розв'язанні конкретного військового завдання через створення технічних рішень. У випадку протидії дроновому терору це може бути робоча група при Офісі президента. До неї мають увійти представники Мінфіну та Кабміну – ті, хто керує бюджетом, Мінстратегпрому – як розпорядника оборонних активів, Міноборони, Генштабу, а також ті, хто реально полює на "шахеди". Саме в такому форматі можна формувати необхідні рішення, які президент оформлював би в чіткі вказівки. Це вкрай потрібно вже три з половиною роки. Нині найкращий момент, щоб нарешті розпочати.Можливо, якщо все буде успішно, цей досвід варто буде покласти в основу так званої технологічної Ставки – структури, яка під керівни­цтвом президента або Андрія Єрмака координувала б розвиток технологічних рішень для фронту. Така Ставка могла б займатися не лише дронами-перехоплювачами, а й шир­шим спектром технічних викликів. Чому цього досі не зроблено? Важко сказати.Чи можуть допомогти партнери? Так, але лише за умови, що ми самі чітко сформулюємо, що нам потрібно. А з цим проблема. Наші чиновники часто живуть у напівмирному світі, де не відчувається терміновості війни. Вони не здатні сформулювати предметні потреби, конкретні технічні вимоги, не кажучи вже про системні запити. Я переконаний, що Україні разом із партнерами варто створити інноваційний фонд, який не лише роздавав би гранти, а збирав би виробників, формував технічне завдання, координував масштабування. Ми зі свого боку дали б чіткі умови, що саме нам потрібно. Але сьогодні в Україні немає людини з таким баченням.На місці Зеленського я шукав би таку людину. Це може бути умовний Михайло Федоров, хоча він тепер, схоже, відійшов у тінь через політичні розклади. Можливо, Катерина Черногоренко – вона як менеджер здатна показати результат. Можливо, хтось із команди Єрмака. Головне – щоб це була людина з управлінським бекграундом, якій можна та варто допомогти провести необхідні закони, організувати виробництво, зняти бар'єри. І тоді це запрацює. Якщо ж ні – ми й далі відставатимемо від Росії.До речі, європейці в цій сфері нас уже випереджають. У плані розробок вони рухаються вперед, ніби це їм доводиться боротися з "шахедами". Ми часом хизуємося, що в нас розвинений сектор дронів. Але без провідної ролі держави цей сектор працює, м'яко кажучи, не на повну силу.Будьмо чесні хоча б перед собою: в нас є проблема зі швидкістю реакції. І корінь цієї проблеми – в неефективному державному менеджменті. Держава зосередила у своїх руках повноваження й колосальні фінансові ресурси, але не здатна їх ефективно використати. Без цих повноважень і ресурсів іншим гравцям важко щось зробити, важко навіть легалізувати новий зразок озброєння. Так, іноді щось неофіційно потрапляє у війська, але офіційно пройти всі етапи майже неможливо. Бар'єри всюди – фінансові, часові, бюрократичні. І більшість державних чиновників працює в режимі мирного часу. Як створювати прототипи БПЛА, якщо держава сама не розуміє, що їй потрібно? А не розуміє вона тому, що вертикаль управління – некомпетентна.Згадайте вислів про "весільні дрони", який боляче вдарив по репутації тодішнього міністра оборони Олексія Резнікова. Але Резніков – не дурна людина. Найімовірніше, це йому сказали генерали. І ці генерали досі обіймають свої посади. Саме ці некомпетентні люди роками формували політику і продовжують це робити. Тому держава не здатна сформулювати, що їй потрібно. І тому все впирається у відносини з виробниками: "ви щось зробіть", але що саме – незрозуміло. І це лише одна з великих проблем. І ми не вирішимо її без мікроменеджменту з боку Зеленського та Єрмака. Вони мають особисто зануритися в це питання. Можна створити інституцію, яка згодом працюватиме в автоматичному режимі – як і мають працювати державні інституції. Але спочатку потрібно, щоб вони самі розклали ці процеси, оптимізували їх, створили модель.Де брати людей? З фронту. Саме там народжуються технічні лідери. Не чиновники створюють дрони-­перехоплювачі. А молоді командири, які беруть на себе відповідальність, санкціонують неофіційні розробки, випробування, перші партії. Дякувати Богові, у бригад є певний фінансовий ресурс, який можна витрачати на свої потреби. Є приклади – 93 бригада, 3 штурмова. Там є технічні лідери. Їх треба підтримувати, давати більше автономії, доступу до державних ресурсів. Це найефективніший режим: повоював, передав виробнику, що треба змінити, отримав оновлену версію. Це постійна модернізація. А тилові чиновники мають слухати й допомагати.Передплатити журнал "Країна"