Він відвів від України біду! Дмитро Гордон феєрично привітав Ріната Ахметова з днем народження

Вашій Антоніні вже котрий день кидають статтю колег з «Української правди» про Михайла Федорова. Мовляв, глянь, який панегірик, це ж твій формат, терміново роби огляд! 

Ех, друзі, не знаєте ви, що таке справжні дифірамби. Хоча зізнаюся, про Федорова ще не читала і потенціал відчуваю, утім спочатку покажу-но вам, як Дмитро Гордон привітав Ріната Ахметова із 60-річчям. Бо це марожено ще те. 

Деякі речення хочеться золотою фарбою написати на скрижалях пам’яті. Наприклад:

«Ти особисто щодня робиш Україну сильнішою та наближаєш нашу перемогу. Стільки, скільки за довгі роки ти зробив Україні та українцям добра, не зробив ніхто. Скільки людей урятував, скільки разів своїми руками відвів від України лихо! Про тебе ще напишуть книжки та знімуть фільми».

Ну, тут стосовно фільмів і книг Дмитро Ілліч явно недооцінює свого товариша. Про Ріната Ахметова вже існує декілька стрічок. Наприклад, «Президент: від мрії до звершення» (2016 рік) — документальна робота, створена медіагрупою самого бізнесмена (телеканал «Футбол 1») до 20-річчя його президентства у футбольному клубі «Шахтар». 

Є й іншого характеру стрічки, приміром, розслідування Hromadske. Головний герой — син донецького олігарха Євгена Щербаня, якого вбили в 1996 році. Щербань-молодший шукає, а хто ж забрав його спадок — частку компанії «Індустріальний союз Донбасу», яка належала його батькові. В результаті, даруйте за спойлер, головна підозра падає на Ахметова. 

Та й книжки про олігарха також є. Ну, ок, із згадками його діяльності. У своєму романі «Доця» (який отримав безліч нагород і любов читачів) Тамара Горіха Зерня описує, зокрема, окупацію Донецька і як місцеві мешканці вірили, що могутній володар регіону їх захистить. Чого не сталося. Рінату Ахметову до цього часу закидають те, що він міг дати відсіч росіянам, але не став цього робити, поводився нерішуче і замість конкретних жорстких дій закликав «почути Донбас». 

У цьому контексті слова Дмитра Гордона про те, що Ахметов «своїми руками відвів від нас біду», звучать як просто відбірне гониво, даруйте за такі слова, шановне панство. Хоча не знаю, напевне, твердження, що ніхто для українців не зробив стільки добра, як Він, віддає не меншою трагікомічністю. 

Але що тут казати, Рінат Леонідович давно опанував мистецтво популярної маркетингової стратегії washing, коли репутацію відмивають хорошими справами. І варто сказати, що це чудово діє. Від футболу та допомоги дітям до статей у поважних світових виданнях. 

І про культурку не забуваймо. У 2024 році серіал про ФК «Шахтар» «Football Must Go On» Володимира Мули та Алекса Ґейла отримав не щось там, а одну з найпрестижніших телевізійних нагород — Sports Emmy Awards.

Володимир Мула передає нагороду Рінату Ахметову

Нині ж ми дізналися, що олігарх виділив 200 тисяч доларів на просування української стрічки «Сліди» в оскарівському змаганні. Для людей не з кіношної тусовки напишу, що промокампанія в цьому процесі не просто важлива, а вирішально важлива.

Можна зняти талановиту стрічку, але не пройти навіть у шортліст через брак реклами та комунікацій, які коштують достобіса. Власне, «20 днів у Маріуполі» отримав статуетку не в останню чергу через колосальну роботу американських продюсерів із просування. 

Але це ще не все. Одним із фільмів, серед яких обирали нашого претендента на «Оскар», був «Останній Прометей Донбасу» Антона Штуки. Там розповідають про працівників Курахівської ТЕЦ ДТЕК, які забезпечували роботу станції під обстрілами всього за 10 кілометрів від лінії фронту. 

Ну і вишенька. Ваша Антоніна зі страхом і трепетом чекає на вихід у прокат фільму «Лютий привіт», який вже обріс скандалом. Усе тому, що бійця «Азову» там зіграє Тарас Цимбалюк, репутація якого тримається на чесному слові. Але саме цього актора запросили з погодження керівництва самої бригади. Там також буде персонаж-працівник ДТЕК у виконанні Артура Логая. Загалом же, героїчна робота енергетиків паралельно додала плюсиків і самому власникові холдингу.

До речі, якщо говорити про нашу з вами медіасферу, то на захист Ахметова обов’язково вирине аргумент про білосніжну зарплату працівникам та практично бездоганне дотримання трудового кодексу. 

А взагалі, ваша авторка вважає, що культура є однією з найкращих сфер для відбілювання репутації. Держава на це питання регулярно забиває, тому все у свої руки беруть небайдужі олігархи, до яких, канєшно, є багато запитань, але ж ось і хороше вони щось теж роблять. Та й хто б нам показав роботи Джефа Кунса чи Аніша Капура, як не Віктор Пінчук? 

Якщо вже вашу авторку так понесло, то маємо й інших цікавих меценатів. Кіно кинулася підтримувати родина Петровських. Це зокрема Олександр Петровський, минуле якого пов'язують з дніпровським кримінальним світом. Це якщо обережно висловлюватися. Бо за фразу «кримінальний авторитет Нарік» бізнесмен може і в суд подати, навіть якщо програє. 

Також відомим є і син пана мецената — Єрмак Петровський. Його активно згадували через убивство на Балі «офісника» Ігоря Комарова. Петровський теж там був, але уникнув смерті — чи то зміг втекти, чи то батько вчасно заплатив викуп. У новини він теж потрапляв через те, що полюбляє влаштовувати стрілянину. 

І ось така родина вже вдруге стає генеральним партнером премії «Золота дзиґа», а також Одеського кінофестивалю, ось тут я писала про це більше. Понад те, вони свого часу профінансували фільми «Будинок "Слово". Нескінчений роман» Тараса Томенка і «Атлантиду» Валентина Васяновича.

Команда фільму «Будинок "Слово". Нескінчений роман» з Оксаною Петровською 

Про матір бізнесмена Оксану Петровську ваша Антонінатеж писала. Вона художня керівниця та директорка дніпровського театру Шевченка, де свого часу обурилися, що у виставі Театру ветеранів є матюки! Причому вони ж самі й запросили авторів цієї вистави взяти участь у фестивалі, та, вочевидь, забули поцікавитися її змістом. Але в кожному разі матюки — це зло. Не те що «офіси». 

Коротше, все це не викликало жодного обурення, ба навіть дискусій у кіноспільноті — це сприймається переважно позитивно й раціонально. І ми тут, в Україні, абсолютно не унікальні. 

Та й таке. От бачите, як ваша Антоніна збудилася на невеличкий, але яскравий допис Дмитра Ілліча. Бо якщо людина талановита, то кожне її слово буде в саме серце. А ще журналістка і дружина Гордона Алеся Бацман випустила кліп! Тут я, зізнаюся, збудилася ще більше і вже готую для вас огляд співочої творчості цієї креативної пари. 

Фото: фейсбук Дмитра Гордона, «Золота дзиґа», Guardian