Як зникає нафтовий бізнес групи «Приват»
У січні 2023 року Ігор Коломойський із партнерами міг святкувати 20 років свого головування в «Укрнафті» — найбільшій нафтовидобувній компанії країни. Саме взимку 2003-го головою правління компанії був обраний Ігор Палиця. Це був початок створення групою «Приват» найпотужнішого нафтогазового гравця країни, який 2007-го «приріс» ще й найбільшим нафтопереробним заводом — «Укртатнафта». Натомість на початку 2023 року на горизонті замайоріла перспектива зникнення цього гіганта. Напередодні держава вилучила на користь Міністерства оборони «приватні» пакети «Укрнафти» й «Укртатнафти», після чого захиталася й майже тисяча АЗС «Привату». І головну роль у цьому відіграла саме група декласованих власників нафтових активів, які, схоже, втратили зв’язок із реальністю.
Державні представники офіційно пояснили свій крок необхідністю стабільного забезпечення армії пальним і ефективної роботи нафтогазових компаній під час війни. Розпочата PR-кампанія вчорашнього гравця ринку №1 хоче переконати, що, мовляв, рішення було імпульсивним, керівництво країни ввели в оману тощо. Втім, є підстави вважати, що підвалини націоналізації формувалися поступово, й одного дня ліміт терпіння було просто вичерпано.
Слон уміє танцювати
Усе відбулося блискавично. 6 листопада 2022 року рішення було прийнято на Ставці Верховного головнокомандувача.
«Для забезпечення потреб країни в умовах воєнного стану ми маємо право приймати такі рішення... Вилучені активи набули статусу військового майна, їхнє управління передано Міністерству оборони України. Після завершення дії воєнного стану, відповідно до вимог закону, вказані активи можуть бути повернені власникам або буде відшкодовано їхню вартість», — заявив секретар РНБО Олексій Данілов.
7 листопада Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку перереєструвала акції — 57% «Укртатнафти» (практично у паритеті належать структурам «Привату» та Олександра Ярославського) і 49% «Укрнафти» (понад 43% «приватівські»). Одразу відбулися збори акціонерів, було переобрано наглядові ради, а вже 9 листопада обидві нафтові компанії отримали єдиного керівника — Сергія Корецького.
Рішення безпрецедентне, оскільки видобувна й переробна компанії завжди працювали як єдиний технологічний ланцюг (уся нафта «Укрнафти» перероблялась у Кременчуці), але юридично були незалежними.
Нове керівництво зайшло на об’єкти у супроводі спецпризначенців.
«Укртатнафта»: чи було пальне?
З самого початку війни держава почала вирішувати питання пального для оборони. Одним із напрямів стало завантаження «Укртатнафти».
Уже наприкінці лютого державна «Укртранснафта» прокачала понад 120 тис. тонн нафти із власних резервів. Також з одеського терміналу «Ексімнафтопродукт» у рамках мобілізаційного завдання було «піднято» у Кременчук 80 тис. тонн азербайджанської нафти, яка прибула ще до 24 лютого 2022-го для подальшої переробки на «Укртатнафті». Отже, всього держава забезпечила понад 200 тис. тонн нафти, запам’ятаймо цю цифру.
Рішення про оперативну прокачку імпортної нафти було правильним, адже вже у березні потужності «Ексіму» зазнали ракетної атаки. Але є й інший нюанс: ту нафту не було розмитнено. За словами джерел, нещодавно Державне бюро розслідувань відкрило відповідну справу. Якщо орієнтуватися на ціну 90 дол./бар., ідеться про 10 млн дол. ПДВ. Це перший «податковий» епізод і не останній.
На початку 2023 року у мережу потрапила відомість про відвантаження 54 тис. тонн «кременчуцького» пального на адресу Міністерства оборони. Її автентичність навряд чи можна перевірити в умовах війни, але звернути на неї увагу змушує те, що з’явилася вона в медіапросторі в рамках PR-кампанії на захист колишніх акціонерів націоналізованих компаній. Як свідчить аналіз цих публікацій, найбільше обурило колишніх кураторів підприємств звинувачення у відмові постачати пальне армії, що стало однією з причин націоналізації.
Отже, згідно з цими даними армія отримала 54 тис. тонн світлих нафтопродуктів. Чимало. Але на переробку держава відправила 200 тис. тонн нафти, з якої завод мав отримати не менш як 130 тис. тонн бензину, дизпалива та авіагасу.
Як бачимо, у держави могли виникати питання щодо нестачі належних обсягів. Також не будемо забувати про те, що і «Укрнафта», і «Укртатнафта» мали мобілізаційні завдання, згідно з якими, наскільки відомо, повинні були направляти на підтримку армії всі наявні ресурси.
«Треба ще вивчити питання цін, за попередніми даними, вони були на 20% вищі за ринкові», — додає співрозмовник з офісу президента.
Та й у найкращих традиціях «приватівці» не розрахувалися за поставлену тієї весни нафту. Нещодавно «Укртранснафта» виставила претензію «Укртатнафті» за борг по оплаті 80 тис. тонн «березневої» нафти (оціночно 55 млн дол.). Вочевидь, приблизно стільки ж заборгували компанії Socar: саме її нафту викачали з «Ексімнафтопродукту». Наразі Сергій Корецький спілкується з ошуканими постачальниками. От тільки грошей за вироблені з цієї нафти нафтопродукти на заводі вже немає. Як немає й самих нафтопродуктів.
«Дєнєг нєт, но ви воюйте»
Не останню роль у націоналізації відіграла й зухвалість «приватівців» при сплаті податків, конче необхідних воюючій країні.
Як заявило Бюро економічної безпеки, службові особи підприємства в березні 2022-го «умисно не перерахували 605,9 млн грн (акцизного) податку до державного бюджету». На початку квітня 2023 року слідчі заявили про ще один епізод — про несплату акцизу за лютий 2022 року у розмірі 687 млн грн.
«Станом на жовтень 2022 року розрахункова заборгованість «Укртатнафти» була 2,8 млрд грн. Ми провели кілька зустрічей із менеджментом заводу, але результату нуль. Для уточнення даних ми призначили податкову перевірку, але на завод нас не пустили», — каже співрозмовник у податковій службі. Методи впливу на цьому скінчилися.
Однак акцизи, як виявилося, то лише верхівка айсберга. Служба безпеки України заявила, що сума привласнених коштів колишнім менеджментом ПАТ «Укрнафта» і ПАТ «Укртатнафта» сягає 40 млрд грн.
Якщо підсумувати заяви силовиків і нового менеджменту «нафтових» компаній, то схема у загальних рисах виглядала так. «Укртатнафта» не розраховувалася за нафту перед «Укрнафтою» як основним постачальником сировини, а отримане з неї пальне «провалювала» на підконтрольні компанії з подальшою реалізацією через роздрібну мережу. За пальне розраховуватися систематично забували.
Сергій Корецький каже про розбаланс у 450 тис. тонн нафти: за документами вона є, але фізично знайти її не можуть. Саме цим займаються слідчі.
Путін нападе
Окрім «акцизної» заборгованості, вочевидь, незабаром постане питання боргів з ПДВ. Відомо принаймні про один епізод, який, імовірно, також додав аргументів на користь націоналізації (див. документ).
«Коли я прибув на ПАТ «Укртатнафта», щоб приступити до виконання обов’язків директора, то дізнався, що на підприємстві відсутній облік. Немає ні первинних документів, ні серверів. Але гравці ринку, які на початку минулого року купували в «Укртатнафти» нафтопродукти, проінформували про невиписані накладні з ПДВ на суму більш як 2 млрд грн», — розповів С.Корецький в інтерв’ю «Бізнес-Цензору».
Співрозмовники у владі та на ринку кажуть, що завод пояснював свою поведінку єдиним аргументом: податкова звітність обов’язково потрапить до рук ворога, який бомбитиме НПЗ. Між тим завод зареєстрував у системі акцизні накладні, які, на відміну від ПДВ-накладних, містять повну інформацію про переміщення нафтопродуктів. Отже, версія секретності є досить сумнівною.
«Укрнафта»: досить, тату, торгувати…
«Завод без «Укрнафти», постачальника сировини, нічого не вартий. Крім того, по «Укрнафті» питань було більш ніж достатньо», — пояснює історію націоналізації один із чиновників вищої ланки.
Дійсно, епоха «Привату» в «Укрнафті» характеризується занепадом компанії як у виробничому (див. рис. 1), так й у фінансовому плані (див. рис. 2). Достатньо сказати, що на тлі рекордних прибутків нафтогазових компаній світу та навіть приватних українських компаній «Укрнафта» останніми роками показує або сміхотворні фінрезультати, або збитки.
Причини очевидні: виведення прибутковості на сторонні структури, контрольовані міноритарними акціонерами, з допомогою ручного менеджменту. Він «правильно» продавав енергоресурси (якомога дешевше) та «мудро» купував товари і послуги (якомога дорожче).
Чому держава, що володіє 50% «Укрнафти», це дозволяла? Якщо стило, корупція і телевізор — величезний медіахолдинг «1+1», який завів у парламент не одну партію та допомагав обирати президентів.
Проте 2022 року улюблену «медійну» ломаку у Коломойського забрали, з’явився марафон «Єдині новини». А звичка скубти «Укрнафту» не зникла. Не гребували, як з’ясувалося, нічим. Завищена вдвічі ставка еквайрингу (банківської комісії за обслуговування платіжних карток на АЗС), космічні ціни на автоперевезення нафтопродуктів «Укрнафти» від транспортних компаній «Привату», реалізація природного газу за безцінь «приватівським» споживачам тощо, тощо, тощо…
У підвалі офісу «Укрнафти» зберігається 6 тонн пластикових паливних карток на 5 млрд грн, якими «Приват» кілька років тому закрив частину заборгованості (звісно, ну звідки там гроші). Але після націоналізації ці картки деактивували… І це ми не згадуємо про виведення понад 20 млрд грн 2015 року, яких «Укрнафті» численні «роги та копита» так і не повернули. Й такого там ще дуже багато.
Новий менеджмент обіцяє вже цього року показати рекордний прибуток у 12 млрд грн та інвестувати у видобуток 6 млрд грн. Чи вдасться, покаже час, але навіть елементарне закриття дірок дає можливість очікувати принципово інших результатів від найбільшого нафтовидобувача.
***
Наразі стоїть питання про виживання нафтового бізнесу групи «Приват» як такого. З робочих активів залишилося 950 старих АЗС. У них багато років ніхто не інвестував, бо прибуток формувався на «Укрнафті» та «Укртатнафті», а заправки, схоже, були здебільшого інструментом виходу у кеш. Але раніше споживачів приваблювали низькою ціною, а із втратою великих активів диво-рецепт зник. Сьогодні обшарпані «приватівські» станції стоять порожні, оскільки пропонують чи не найдорожче пальне на ринку. Перспектива дуже затьмарена.
Держава своєю чергою вирішила купу питань — від стабільного забезпечення армії пальним, посилення впливу на ринок нафтопродуктів через найбільшу мережу АЗС (450 станцій) до збільшення доходів бюджету. А головне, створюються підвалини для відродження українського нафто- та газовидобутку, розвитку переробки. Звичайно, основна робота буде після війни, але готуватися треба вже сьогодні.