Війна і вибори. Яка перемога важливіша?
Війна і вибори. Яка перемога важливіша?

Війна і вибори. Яка перемога важливіша?

Війна і вибори. Яка перемога важливіша?

Якщо збережеться воєнний стан, то в Україні не буде парламентських виборів восени. Про це в інтерв'ю The Washington Post заявив президент Володимир Зеленський. Тим самим поставивши проміжний прапорець у ключовій для збереження його влади темі.

Насправді думки про вибори не полишають Банкову та політичні партії всю війну. Однак якщо затерті марафоном «Єдиних новин» парламентські сили не мають жодного впливу на ухвалення рішення про термін проведення парламентських виборів, то Банкова перебуває в постійному творчому пошуку. Прагнучи впіймати момент, щоб ефективно перезапуститися й закріпитися у владі ще на п'ять років. Навряд чи можна придумати період кращий за нинішній, коли старі політики у своїй переважній більшості суспільству набридли й дратують, а нові політичні сили ще не народилися.

Відмовлятися від ідеї скористатися цим унікальним становищем політичного безчасся, коли ти сам у полі воїн і апелювати до твоїх прорахунків «ще не на часі», Банкова все ще не має наміру. Смикаються ж в оточенні президента виключно з приводу того, коли проводити вибори: в строк, розриваючи воєнний стан (а така юридична можливість після 18 серпня є), чи все-таки дочекатися закінчення війни.

Ще вчора, за нашою інформацією, в офісі президента схилялися до варіанта проведення чергових парламентських виборів у строк — 29 жовтня. Однак уже сьогодні, після заяви Зеленського, цей сценарій знову в статусі «Але це — не точно». І звернення потенційних нових лідерів до командирів «Готуйтеся стати депутатами!» знову зависнуло в повітрі. Як і переживання тих почесних «слуг», хто в результаті перезавантаження сподівається знову знайти себе в поствиборному владному проєкті, але в чорновому сценарії «спікер — Шмигаль, Конституційний суд — Стефанчук, прем'єр — Свириденко» не знаходить.

І цю нестабільність можна зрозуміти. Українцеві сьогодні — чи то він в окопі, в тилу чи в кріслі Верховного головнокомандувача — доволі важко скласти наявні в коробці гострокутні пазли: влада, армія, суспільство, Захід, Росія. Яким би краєм не приклав — скрізь коли не боляче, то некомфортно. Від наелектризованого очікування контрнаступу ЗСУ і до переговорів, до яких Україну, очевидно, за результатами контрнаступу наполегливо підштовхуватимуть західні партнери.

Однак твердий намір офісу президента вивести з гри чинний парламент і вже в новому отримати стабільну більшістьрейтинг довіри до Зеленського сьогодні 85%) — обов'язковий елемент моделювання Банковою картини політичного майбутнього. Креативність же команди президента, яку вона демонструє весь термін каденції, з легкістю переступаючи через обіцянки та закони, загальновідома. Але війна — точно не той випадок, коли можна говорити одне, думати друге, а робити третє.

І, доки в кабінетах президентського офісу активно моніторять якісно й кількісно суспільну думку, ZN.UA вирішило допомогти владі визначитися. З допомогою соціологічної служби Центру Разумкова ми прямо запитали в людей про їхнє ставлення до виборів, до громадян, що опинилися або в окупації, або за кордоном, але голосують звідти, а також до можливих способів проведення виборів.

Вибори і більшість

Сьогодні із 240 «слуг народу» в парламенті стабільно голосують 180. Серед 60 «прогульників» — хворі й командировочні (таких завжди до 20 осіб); вийшли «покурити» (10–15) плюс групи Разумкова (15), Коломойського і Павлюка (до 15 осіб). «По суті, відбувається процес напіврозпаду фракції», — розповідає наше джерело в керівництві партії СН.

Причин кризи більшості кілька. По-перше, війна звела нанівець фінансові важелі її об'єднання. У певний момент Банковій стало легше домовлятися з чужими, ніж няньчитися зі своїми. Як з ідейними, так і з комерційними. І це не тільки занижує самооцінку, а й дуже розхолоджує депутатів. По-друге, майбутні парламентські вибори (а не війна) стали спільним тлом роботи в парламенті. Ще в лютому Давид Арахамія зібрав фракцію і озвучив основні ввідні. Депутатам пообіцяли списати всі негативи, зарахувати старі заслуги як бонус, а ось основою потрапляння в нову команду оголосили повну дисципліну під час голосувань. Десь 10–15 «слуг»-оптимістів активно надолужують згаяне, намагаючись поповнити список 140–150 надійних із цього скликання. Решта, розуміючи, що їм «не світить», активно роззираються довкола.

Усе це відбувається в умовах політики повного обнуління парламенту як самостійної гілки влади. Через воєнний стан центр прийняття рішень, зокрема й формування порядку денного ВР, остаточно зацементувався на Банковій. Зеленський ставиться до депутатів, як Путін до українців. Він їх зневажає. Тих, хто «на його плечах зайшов у раду», тих, кого він смачно годував і поїв… Не всі з них виявили належну дисципліновану лояльність, на що він як батько — засновник фракції і Верховний головнокомандувач — міг би розраховувати. Емоційно президент чисткою списку хоче покарати за зраду. Раціонально — перезакріпитися, бо знає, що парламент — це ключ до Кабміну, Кабмін — ключ до грошей і силовиків, а силовики — відмичка до місцевих влад для використання адмінресуру в будь-якій виборчій кампанії.

Тому Банкова підсвідомо завжди готова ввімкнути режим «Старт». І зробити іншу заяву. Але чи готова бігти країна?

Вибори і ризики

Соціологи запитали українців, як слід вчинити владі в ситуації воєнного стану, коли, згідно з Конституцією, жодні вибори неможливі. І переважна більшість (61,6%) висловилася за продовження повноважень чинної Верховної Ради до закінчення воєнного стану, скільки б він не тривав. Лише 11,7% опитаних згодні на те, щоб, перервавши воєнний стан, провести скорочену виборчу кампанію і вибори в жовтні 2023 року. Правда, достатньо виявилося й тих, хто засумнівався і не зміг відповісти на це запитання (26,7%). Та навіть якщо маятник тих, хто не визначився, хитнеться у бік проведення виборів, це не зробить погоди по всій країні. Більшість виборців не хоче ігрищ.

ZN.UA

Показово, що, згідно з березневим опитуванням Центру Разумкова, проведеним на замовлення ZN.UA, половина українців (51%) не довіряє чинному складу парламенту. Не довіряють, але не хочуть міняти? Виходить, що люди просто не бачать можливості обирати новий парламент посеред війни. З чим це може бути пов'язано? Чекають народження нових політсил? Коней не переправі не міняють? Не хочуть бити по ЗСУ, адже під час скасування воєнного стану Україну зможуть покинути чоловіки призовного віку, які давно хотіли б, але поки що не проклали свій «шлях» за кордон? Остерігаються випускати з лампи джина передвиборних чвар?

Є в суспільства ще один внутрішній тригер, що примушує обережно ставитися до виборів. Як не крути, але розрив воєнного стану та вибори передбачають припинення вогню, а отже якесь умовне перемир'я або мир. Як мінімум, на 61 день.

Тут слід уточнити ключовий юридичний момент, на який послався президент у своїй заяві. Конституція визначає не терміни виборчої кампанії, а тільки дату виборів і термін повноважень парламенту — п'ять років (ст. 76), а також уточнює, що у разі спливання терміну повноважень ВРУ під час дії воєнного або надзвичайного стану він продовжується до першого засідання першої сесії ВРУ, обраної після скасування ВС або НС (ст. 83).

Далі працює Виборчий кодекс. Якщо для проведення виборів не потрібне окреме рішення про їх призначення (а в нашому випадку не потрібне, бо вибори чергові), ЦВК повідомляє про початок виборчої кампанії не пізніше місяця з дня припинення або скасування ВС або НС (ст. 20). При цьому ст. 136 кодексу уточнює, що виборчий процес чергових виборів депутатів починається за шістдесят днів до дня голосування.

Що тут важливо? А те, що воєнний стан у нас продовжено до 18 серпня. І якщо влада оголосить вибори до 29 серпня, то вона цілком укладається у позначені законом терміни кампанії. Але навіть якщо будуть якісь заминки, то легко може внести до закону будь-які необхідні зміни і провести вибори у строк. Тобто річ не у відсутності юридичної можливості, а виключно в рішенні Зеленського.

Безумовно, Зеленський це розуміє і своєю заявою про те, що виборів у розриві воєнного стану не буде, дає сигнал. Але не так українському суспільству, як західним партнерам.

Згідно з даними нашого опитування, 63,9% українців не підтримують проведення прямих переговорів із Росією. Практично стільки ж, скільки не підтримують проведення парламентських виборів до природного закінчення ВС. Люди інтуїтивно відчувають зв'язок і небезпеку? А Зеленський — настрої людей. Оскільки сам ці настрої підтримував, не допускаючи найменшої публічної комунікації про можливі переговори.

Але до того, щоб суспільство захвилювалося, добре доклали руку західні медіа. В останній місяць провідні видання мало не щодня повідомляли, що «війна зайшла в кривавий глухий кут» і переговори стануть «дуже гіркою пігулкою, яку Україні все-таки доведеться проковтнути». На тлі напруженого очікування контрнаступу ЗСУ і добрих новин про поставки озброєнь секретар РНБО Олексій Данілов констатував: «зараз дуже багато країн приєдналися до кампанії, мета якої — всадити Україну за стіл переговорів». Тобто що відвоюєте під час вирішального контрнаступу, те й ваше?

Далі чинник Заходу тільки посилюється. Так, у його окремих представників є свій інтерес і в припиненні вогню, і в проведенні парламентських виборів в Україні. Що підтвердив днями президент ПАРЄ Тіні Кокс, заявивши в інтерв’ю «Європейській правді», що «Україна повинна провести вільні та чесні вибори навіть в умовах воєнного стану». Попри заяву Зеленського про неможливість такого сценарію під час ВС. «Це не наше питання — вказувати, як це зробити, але, звісно, Україна повинна організувати вільні й чесні вибори. Тому що це ваше зобов'язання за статутом Ради Європи. І, звісно, ви це зробите», — підкреслив дипломат. І Кокс не самотній у своєму баченні.

Річ не тільки у втомі країн проукраїнської коаліції від війни та в їхніх внутрішніх політичних процесах. Як стверджують наші джерела, мотив згоди на вибори у строк, у розриві воєнного стану — а ЄС не заважатиме Банковій у разі прийняття такого рішення, — кардинально відрізняється від прихованого мотиву самої Банкової, що розглядала такий варіант. Якщо оточення президента хоче зацементувати владу Зеленського на найближчі п'ять років, то ЄС якраз навпаки: хоче цього не допустити. Бо нотки повзучого київського авторитаризму там давно вловили. За рік війни на Банковій встигли геть-чисто забути про розподіл влади і про те, що таке політична конкуренція. Яку не тільки оточення президента, а й більшість ЗМІ лояльно вважають під час війни недоречною.

Сайт президента України

Ба більше, навряд чи війна припускала повну атрофію м'язів уряду. Однак прагнення прем'єра підкорятися й не брати на себе відповідальності перевершило всі очікування. Міністри, формально призначені Радою, тепер звітують не перед парламентом, а перед главою ОПУ, роль народних депутатів скотилася до рівня статистів при голосуваннях. Офіс волюнтаристськи тасує колоду Кабміну. Призначення, повноваження, функції, відповідальність, законність прийняття рішень розкидаються в хаотичному порядку, виходячи з бачення конкретного чиновника ОПУ. Кістки системи держуправління гучно тріщать. Тактично на момент війни — десь у плюс (Мінцифри успішно зайнялося дронами, чого не потягнуло Міноборони, Мінвідновлення — снарядами, чого не потягнуло Мінстратегпром), стратегічно — в мінус. Із системи ніби вилучили чип з інституційною пам'яттю, і не факт, що після війни його захочуть шукати.

І хоч би як цинічно це звучало, саме перемир'я може розблокувати в країні запечатаний війною і марафоном «Єдині новини» політичний процес. Залізобетонний рейтинг Зеленського навряд чи встоїть на тлі неприйняття суспільством мирних переговорів і неможливості влади вести будь-яку публічну комунікацію щодо цього. Що, на думку деяких дипломатів Заходу, добре, адже це спосіб зберегти демократію в Україні. І під таке завдання — у разі перемоги цієї позиції — донори точно знайдуть два мільярди гривень, потрібних для оперативної організації виборчого процесу.

Шлях один — вибори, але при цьому дві прямо протилежні мети. Але заява Кокса лягає точно в жилу інтересів Зеленського. Чий варіант у результаті переможе, залежатиме від подій на фронті, а потім — від того, що відбуватиметься за переговорним столом.

Вибори і довіра

Тепер два важливі виміри. Так, на запитання: «Чи мають брати участь у парламентських виборах виборці, які проживають на окупованих територіях», 46,8% опитаних відповіли позитивно. 24,6%утруднилися відповісти, а 28,7% — узагалі відмовили їм у такому праві. Виходить, що майже третина опитаних на емоційному рівні відрізали/майже відрізали від України окуповані після 24 лютого території. І людей.

ZN.UA

Для того щоб хоч якось це пояснити, варто пунктиром уточнити, як наші респонденти ставляться до людей, що перебували на окупованих територіях після 24 лютого 2022 року. Отже, понад 40% опитаних у більшому чи меншому ступені їм не довіряють. Тут — увага! — кількість тих, хто не довіряє людям, які залишилися жити на окупованих територіях після 2014 року, становить 58,1%. Хоча різниця в термінах окупації — сім років. Тенденція очевидна. І це дуже тривожна тенденція й тема окремого розбору, який теж буде опубліковано ZN.UA.

А що з тими, хто виїхав за кордон? Чи мають брати участь у парламентських виборах виборці, які перебувають за кордоном? Переважна більшість опитаних соціологами (59,7%) вважають, що так. А 22,3 % — що ні. Плюс 18% тих, хто не визначився. І це високий показник, тому що ми розуміємо: людям не можна відмовляти в праві не тільки голосувати, а й бути обраними.

ZN.UA

Чому ж тоді кожен п'ятий із тих, хто залишився переживати війну в Україні, не хоче враховувати думку тих, хто виїхав? Щоб відповісти на це запитання, слід уважно вивчити ще один рисунок, де респонденти відповідали на запитання: «Як ви ставитеся до людей, які виїхали за кордон після 24 лютого?».

ZN.UA

Найбільший відсоток (28,4)тих, хто розуміє цей вибір, але тільки якщо його зроблено заради дітей, хворих родичів і старих. Друга за величиною кількість — ті, хто приймає вибір людей, які виїхали, 23,6%. І це для України показова цифра, яка корелюється з тривогою, що у разі тимчасового скасування ВС якась частина чоловіків призовного віку може залишити країну. Хоча водночас 20,8% опитаних приймають вибір усіх, хто виїхав, за винятком чоловіків призовного віку, незалежно від їхніх обставин. На думку респондентів, вони мають залишатися вдома.

14,8% опитаних готові зрозуміти тільки тих, хто виїхав з областей, що перебували під окупацією або загрозою окупації. 6,1% — узагалі не довіряють тим, хто виїхав, і не приймають їхнього вибору, тому що «вони залишили Батьківщину у важку годину». Стільки ж тих, хто не зміг знайти відповіді на це запитання. У результаті в країні до 30% тих, у кого думки про співвітчизників, які нині ходять вулицями Берліна або Варшави, викликають не надто позитивні емоції. Якщо вони не поділяють із країною горя, то чому мають вирішувати її майбутнє? Байдуже, які в них причини. Важливо, що їм там легше, ніж нам тут? Нехай платять своїми правами за можливість виїхати? Важкі й страшні запитання, які згодом пояснять психологи.

Вибори і технології

Безумовно, ключове запитання — форма й система виборів. Хоч би коли вони відбулися.

«Для того щоб вибори взагалі відбулися навіть після війни, потрібно все максимально спростити, — переконаний наш співрозмовник, експерт із виборів. — Мільйони внутрішніх переселенців, що осіли в чужих громадах, понад вісім мільйонів тих, хто виїхав за кордон… Історія виборів за кордоном завжди показувала, що голосувало там до 4% гастарбайтерів. Люди розкидані по країнах і не приїдуть хоч у три консульства, хоч у 20 додатково відкритих пунктів. Навіть якщо це буде електронне голосування. Спробуйте хоча б поінформувати всіх цих людей, як треба реєструватися і як голосувати.

unsplash

До того ж навряд чи у внутрішніх і зовнішніх переселенців будуть сили й можливість розбиратися в дуже складній, виписаній у Виборчому кодексі новій системі відкритих списків. Включаючи прізвища невідомих їм кандидатів не з їхньої громади або регіону. Людям не до того. Як і державі, якій буде на порядок складніше організовувати й проводити вибори в умовах, коли країна напівзруйнована, люди виїхали й перемішалися по країні, відсутній уточнений реєстр виборців і немає можливості оперативно звести це в якусь систему. Якщо на те пішло, то навіть терміни виборів неоднозначні, судячи із заяви у ПАРЄ депутатки СН Марії Мезенцевої, яка планує провести їх не в жовтні 2023 року, а через конституційну колізію — у жовтні 2024-го. Мабуть, у цьому разі представляючи український парламент, який не проти затриматися при владі якомога довше».

Тому можна обережно припустити, що міжнародні партнери можуть заплющити очі на повернення пропорційної системи із закритими списками. Тільки на одні післявоєнні/воєнні вибори. Також до нас цілком можуть повернутися блоки. Це вже може не сподобатися європейцям, які давно виступають за щільнішу структуризацію політичного поля, але цілком збігатиметься з інтересами як влади (партія «Слуга народу» провалилася і Зеленський ставитиме на кілька політичних сил, об'єднаних блоком його імені, наприклад БВЗ «Дія»), так і опозиційних парламентських партій.

Тут трохи креативних подробиць. У перший місяць війни було створено офіційну платформу для об'єднання волонтерських і державних ініціатив «СпівДія». За підтримки офісу президента та профільних міністерств. Відкрийте й подивіться — це сайт майбутньої партії, яка може стати базовою в Блоку Володимира Зеленського «Дія». Там усе — гуманітарка, медицина, психологи, волонтери, міжнародні гранти, численні сервіси допомоги… Хаби відкриваються по всій країні. Курирують особисто губернатори. На майданчик активно залучають молодіжні організації. Все весело і з вогником, попри все. Вам це нічого не нагадує? Отож. Тільки, знову ж таки, додайте сюди залізобетонний адмінресурс; маріонеточність парламенту, уряду та правоохоронного блоку; концентрацію влади; концентрацію управління грошима з допомогою цілковитого контролю над усіма гілками влади; концентрацію контролю над найбільш масовим засобом інформації — телебаченням… Вам усе ще цікаво, коли пройдуть вибори?

MC.today

Зеленський технологічно й очікувано поставить на успішні й перспективні кейси. На людей, у яких високий рейтинг і низький антирейтинг. Ефективні міністри Федоров і Кубраков, голова Агентства відновлення, який обіцяє повну прозорість, і ЛОМ Мустафа Наєм, прем'єр Шмигаль (сірість можна продати як імідж європейського технократа), губернатори Кім, Синєгубов… Усе це прізвища людей, які можуть очолити окремі проєкти — частини блоку (планується внести зміни у Виборчий кодекс) і бути в першій десятці загального списку. До того ж волонтери й військові, яких вдасться залучити в команду.

Тут, щоправда, варто уточнити, що думка про вибори ще рік тому зіпсувала стосунки між Зе і За. Верховного головнокомандувача накрутили, що з головнокомандувача може вирости альтернативна політична сила. Може й вирости, звичайно… Якщо Залужний дасть по руках панам Пашинському, Кожем'якіну й Кº, які взялися активно його обробляти — від консалтингу до фандрайзингу. «Але ж і можливості блоку Зеленського і Залужного ніхто не скасовував. У разі потреби управління завищеними очікуваннями від результатів війни Зе і За будуть дуже потрібні один одному. Тільки Залужний може легітимізувати в очах людей мир, умови якого їх не задовольнятимуть», — вважають деякі політтехнологи.

Із формою голосування теж не все так просто. Згідно зі світовим досвідом і голосування поштою (невипадково свій експеримент нині проводить ОПОРА), і голосування через електронні платформи збільшують ризик фальсифікацій. Консультації з міжнародними партнерами щодо організації виборів не припиняються. Профільний парламентський комітет активно вивчає досвід поствоєнних виборів Боснії і Хорватії. Країни, які приймають українських біженців, зі свого боку готові допомогти з обладнанням додаткових ділянок для голосування. Той же пан Кокс заявив, що ПАРЄ підтримає й електронне голосування: «Це мають вирішувати українські політики». Однак остаточно питання, як голосуватиме Україна на парламентських виборах, ще не вирішене.

А що з приводу електронного голосування в додатку «Дія» думають майбутні виборці?

ZN.UA

Тема голосування через платформу широко обговорюється лише у вузьких колах. У людей, які, по суті, вперше стикнулися з таким питанням, не було часу задуматися. Тому за всієї любові до сервісу й віддаючи належне голові Мінцифри Федорову та його команді, які зробили багато корисного під час війни, лише 23,7% опитаних із розгону готові голосувати в «Дії». Недивно, що переважна більшість із них (73,6%) — це молодь від 18 до 39 років. 10,5% є прихильниками електронного голосування, тому що так «можуть проголосувати всі переміщені особи». 4,4%, розмірковуючи на цю тему, згадали про права жителів окупованих територій, яким «Дія» також може дати можливість висловити свою думку.

Ну, а майже 50% опитаних дуже сумніваються в цій формі голосування. Причин кілька. Так, 20,9% не вірять у прозорість підрахунку результатів виборів. 14,7% — вважають, що вибори в «Дії» порушують їхнє конституційне право на таємне голосування. Майже стільки ж опитаних (14,9%) не зареєстровані в додатку. В основному це люди 50+. Якщо ж сюди приплюсувати навіть половину тих, кому виявилося важко відповісти на це запитання (10,9 %), узагалі сумно… Однак не варто забувати, що за «Дію» влада ще не починала по-справжньому боротися. І ми отримали оцінку ставлення до якогось зародкового стану проєкту, який Банкова за потреби легко підніме на прапор.

ZN.UA

…Отже, очевидно, що організація і проведення парламентських виборів навіть після закінчення війни наразяться на низку серйозних викликів. Пов'язаних із діями ЦВК, уточненням реєстру виборців, формуванням комісій, розгортанням виборчої структури та політичної конкуренції, якою завжди характеризується виборча кампанія.

Проведення ж виборів у розриві воєнного стану може стати справжньою катастрофою. Крім того, що під час паузи в дії воєнного стану Україну залишить значна частина боєздатного чоловічого населення, ще і обрушиться вся законодавча система. В неї за 15 місяців війни внесено тисячі змін, тож три місяці доведеться жити незрозуміло за якими законами. Що породить безліч афер, обмежень, рейдерства та іншої дрімучості. У той час як ми голосуватимемо у високотехнологічній «Дії», не дуже довіряючи і їй. Люди інтуїтивно це відчувають, тому й не підтримують ідеї проведення виборів під час війни.

Навіть сама постановка питання проведення виборів під час війни підриває легітимність майбутнього парламенту. Одна справа, коли з голосування об'єктивно випадають жителі тимчасово окупованих територій, зовсім інша — коли через руйнування неможливо повноцінно організувати вибори відразу в кількох регіонах. Такий ризик є на Херсонщині, Харківщині, в Запорізькій, Донецькій і Луганській областях. Як і ризик не забезпечити можливості проголосувати за кордоном восьми мільйонам українців, що виїхали. Це не бентежить низку представників ЄС, готових на «Дію» і «неідеальні вибори» заради демократії, але б'є по виборчих правах величезної кількості українців.

Про це, безумовно, знає президент Зеленський, який потрапив у жорстку пастку реальності. Де йому доводиться балансувати між державним інтересом (зберегти країну) і політичною доцільністю (зберегти владу). Пазли справді скласти важко. Навіть якщо з'явилася можливість обпертися на мотивуючу заяву Кокса. Хоч би яким краєм приклав, скрізь якщо не болить, то некомфортно.

Сайт президента України

А не знаєш, як зробити, роби за статутом. Адже це закон і воєнного, і мирного часу.

Опитування проводив Центр Разумкова на замовлення ZN.UA з 28 квітня по 3 травня 2023 року методом face-to-face в 22 областях України та м. Києві. Опитано 2020 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Джерело матеріала
loader
loader