Хто наші герої? Що не так із системою державних нагород в Україні і як це виправити

Система державних нагород — один із багатьох спадків, які Україна отримала від Радянського Союзу. За більш як три десятиліття незалежності підхід до нагородження не зазнав системних змін. Широкомасштабне вторгнення вкотре порушило питання про те, хто є нашими героями та як вшановувати їхні подвиги.

Потік петицій про присвоєння державних нагород українським військовослужбовцям свідчить про запит суспільства на зміну підходів до нагородження. Але держава поки не сформувала чіткої відповіді на цей запит. Водночас проблема державних нагород куди ширша за питання, кому саме їх потрібно вручати.

Хто наші герої?

Конституція визначає, що державні нагороди вручає глава держави. Згідно із законом про держнагороди, найвищим ступенем відзнаки в Україні є звання Герой України. Його присвоюють громадянам України за визначні героїчні вчинки (орден «Золота Зірка») або видатні трудові досягнення (орден Держави).

Що таке героїзм і що саме вважати визначним героїчним вчинком, великою мірою залежить від того, хто зараз президент і які в нього пріоритети.

Леонід Кучма присвоїв звання Герой України 132 особам. Це були переважно директори заводів, рідше — письменники й артисти. Військових серед них було восьмеро, серед яких були й нагороджені за героїзм у часи Другої світової війни.

Віктор Ющенко за п’ятирічну каденцію вручив 114 нагород. Їх отримали громадські й культурні діячі, правозахисники, аграрії, народні депутати, а також ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС. У списку нагороджених було шестеро військових, нагороджених за героїзм у часи Другої світової війни. Також Віктор Ющенко посмертно надав звання Герой України Степану Бандері та Роману Шухевичу. Однак за часів Януковича Донецький окружний адміністративний суд позбавив їх цього звання.

Сам же Віктор Янукович вручив ордени «Золота Зірка» лише 40 особам — здебільшого артистам, директорам заводів і шахтарям.

Серед 160 нагороджених за часів президентства Петра Порошенком — 99 героїв Небесної сотні та 47 військових. 85% нагороджених військових були офіцерами, 6 — старшинами та 10% — солдатами. При цьому всі нагороджені ним солдати і старшини отримали нагороди посмертно. З-поміж офіцерів 42% нагородили за життя, відповідно, 58% отримали звання Герой України після загибелі.

Станом на квітень 2024 року президент Володимир Зеленський нагородив званням Герой України 397 осіб, серед яких переважно військові. Очевидно, це зумовлено широкомасштабним вторгненням, яке, окрім горя, проявило й багато героїзму, який належить визнати та відзначити.

Серед усіх нагороджених президентом Зеленським військових — 68% офіцерів. 22% нагороджених — старшини та ще 10% — солдати. При цьому за життя нагороджені 5% солдатів, 28% старшин і 53% офіцерів. Решта отримали звання Герой України посмертно.

Аналізуючи дані про нагородження під час війни починаючи з 2014 року, можна простежити певні тенденції. По-перше, офіцерів нагороджують значно частіше, ніж солдатів. По-друге, дуже рідко солдати й сержанти отримують нагороди за життя.

Чому склалося так, що офіцерів нагороджують найбільше, а солдатів і старшин — найменше і переважно посмертно? Звісно, планування дій підрозділу, управління ним і загалом лідерство у війську потребують чимало вмінь і навичок. Тому логічно, що досить багато офіцерів отримують найвищу державну відзнаку. Але безпосередньо на лінії зіткнення з ворогом перебувають саме солдати й сержанти, і, ймовірно, чимало з них заслуговують на звання Герой України. Однак через низку причин про подвиги солдатів не часто доповідають нагору. Або ж відзначають їх відомчими відзнаками чи іншими видами заохочення замість державних нагород.

Що робити зі зрадниками, які мають геройські звання?

Україна мала різних президентів із різними політичними орієнтаціями, тож і нагороджували вони дуже різних людей. Це призвело до того, що в одному ряду опинилися ті, хто поклав своє життя в боротьбі з російською агресією, і ті, хто цій агресії сприяв. До прикладу, кримський ексдепутат Олександр Баталін, якого підозрюють у державній зраді, чи колишній народний депутат Борич Дейч, що підтримав анексію Криму.

Позбавити таких «героїв» державних нагород — велика проблема. Закон визначає два можливі способи. Перший — у разі засудження нагородженого за тяжкий злочин. У такому випадку суд повинен окремо звернутися до президента з відповідним поданням. До речі, саме таким шляхом звання Герой України позбавили Степана Бандеру та Романа Шухевича.

Другий спосіб позбавити держнагород — через накладання санкцій. Так Петро Порошенко вчинив з Іосіфом Кобзоном ще у травні 2018 року. А Володимир Зеленський 2023-го позбавив В’ячеслава Богуслаєва статусу Герой України.

Проте обидві описані процедури надто ускладнені та неефективні. Уряд ще в лютому 2023 року пообіцяв зареєструвати проєкт, який зробив би процес позбавлення державних нагород простішим, проте цього досі не сталося.

Частково розв’язати проблему можуть кілька зареєстрованих у Верховній Раді законопроєктів. Народні депутати пропонують позбавляти державних нагород осіб, які вчинили злочини колабораціонізму, незаконно поширювали інформацію про пересування військ і пропаганду війни чи виправдовували агресора.

Ще одна пропозиція — позбавляти нагород за поданням Ради національної безпеки та оборони, якщо до нагородженого застосували санкції або він брав участь в агресії проти України. Або ж забирати нагороду за поданням СБУ, якщо власник «геройського» звання має громадянство чи нагороди від держави-агресорки або ж є членом партії, забороненої судом. Також забирати державні нагороди пропонують за злочини проти національної безпеки, миру, безпеки людства та інші тяжкі чи особливо тяжкі злочини.

З одного боку, переглядати свою історію та її героїв не дуже правильно. Але, з іншого боку, в унікальній українській ситуації зробити це варто принаймні для того, щоб відверті зрадники з антиукраїнською позицією не стояли поруч із реальними героями, які віддали за Україну найдорожче — свої життя й здоров’я. Як мінімум це неетично, а як максимум — дискредитує інституцію державних нагород як таку.

Для втілення бажаного потрібно зробити небагато — змінами до закону запровадити перевірку нагороджених Героїв щодо співпраці з Росією. Це продиктовано необхідністю як вичистити із системи елементи, що становлять загрозу національній безпеці, так і відновити репутацію й довіру до державного нагородження в суспільстві.

Як нагороджувати військових?

Наразі не існує чіткого розмежування цивільних і військових нагород. На прикладі Героїв України ми бачимо, що одну й ту ж нагороду можуть вручити як цивільним, так і військовим, а це не враховує багатовимірної природи актів героїзму нової фази війни. Тож було б доцільно розділити нагороди для цивільних і військових.

Важливий маркер потреби суспільства у нагородженні військових — велика кількість петицій про присвоєння державних нагород загиблим захисникам. Схожа ситуація виникла і з пораненими — петицій про присвоєння нагород військовим з інвалідністю внаслідок війни стало дуже багато.

З огляду на запит мало б сенс створити для сімей загиблих і поранених спеціальні державні нагороди. Зараз їх часто видають як відомчі відзнаки Міністерства оборони, Головнокомандувача, командувача родів чи видів військ Збройних сил України. Натомість це мала би бути нагорода, яка вручається від імені президента, а не міністра оборони чи Головнокомандувача, бо люди втратили здоров’я, захищаючи саме державу, а не армію чи міністерство.

Так, однією з найвагоміших нагород у США є «Пурпурове серце», що вручається від імені президента Сполучених Штатів будь-якому військовослужбовцю, який під час служби в Збройних силах США після 5 квітня 1917 року був поранений або вбитий у бою з будь-яким ворогом.

Сьогодні в Україні існує мінімум три десятки різних заохочувальних відомчих відзнак від Міністерства оборони. Серед них дуже поширені медалі «За зміцнення обороноздатності», «За зразкову службу» і «Захиснику України». Також Міноборони має спеціалізовані медалі для різних типів військ — від «Хреста Сухопутних військ» до «Хреста Військ зв’язку та кібербезпеки».

Власні відзнаки має і Головнокомандувач Збройних сил України — хрести, які тематично відрізняються від нагород міністерства. Це, зокрема, нагрудні знаки «За збережене життя», «За знищення ворожої авіаційної техніки», «Комбатантський хрест» і знак «За незламність».

Нематеріальні заохочення до служби

Відзнаки — важлива частина нематеріального заохочення до служби. Така нагорода допомагає людини відчути свою причетність до чогось більшого та засвідчує, що її внесок у спільну справу бачать і цінують. Це своєю чергою сприяє згуртованості колективу, а коли атмосфера в підрозділі дружня, він значно ефективніший.

Дисциплінарний статут Збройних сил України визначає, що відзнаками можуть бути грамота, додаткова відпустка, занесення прізвища до Книги пошани військової частини, повідомлення колективу про зразкове виконання обов’язку тощо. І такі заохочення є не менш важливими, ніж матеріальна мотивація, про яку зараз активно говорять законодавці. Крім того, вручити відзнаку — хороший інструмент позитивного впливу на підлеглих з боку командування, а це дуже важливо в складних умовах фронту.

Водночас такий ефективний і нескладний інструмент у належний спосіб не унормований, і скористатися ним дуже проблемно. Річ у тім, що Дисциплінарний статут ЗСУ не надає повноважень жодному із командирів вручати почесні нагрудні знаки. Крім того, законодавство не регулює питання про затвердження ескізів цих знаків. Те ж саме і з використанням бюджетних коштів чи допомоги благодійників для виготовлення чи придбання нагрудних знаків і відомчих заохочувальних відзнак.

Чому це проблема? Бо командування та військові частини можуть робити лише те, що прямо дозволяють закон і підзаконні акти. Відповідно, те, що не врегульоване, не дозволяється. Тож легально виготовляти відзнаки чи нагрудні знаки для заохочення військових неможливо. І це потрібно змінити.

Як можна змінити систему державних нагород?

Система державних нагород потребує реформування, бо її нинішній стан не відповідає запитам воєнного часу і не враховує контексту масштабної деколонізації внаслідок широкомасштабного вторгнення. Першим кроком у цьому напрямі мають стати зміни до законодавства, що допоможуть позбавити звання Герой України зрадників, які підтримують агресію РФ і давно не мають нічого спільного із служінням українському народу.

Інша потрібна зміна — створення системи державних бойових нагород від імені президента України. Військові мають розуміти, що вони важливі не тільки для Збройних сил, а й для всієї держави. Це дозволить додатково вшанувати подвиги військових і створить ще один вимір політики пам’яті.

Не менш важливо дати можливість командирам заохочувати особовий склад. Для цього потрібні зміни до Дисциплінарного статуту ЗСУ, а також треба врегулювати технічне питання щодо можливості вручати та закуповувати почесні нагрудні знаки.

Захисники й захисниці — це люди, які добровільно ризикують своїм життям і здоров’ям, щоб решта могли жити своїм життям. Тож оборонці мають знати: вони важливі й потрібні всьому суспільству. Посилення соціального захисту військовослужбовців, безумовно, дуже важливе, але нематеріальний аспект мотивації не менш вагомий. Тож зважена та продумана система нагородження військових — не забаганка «не на часі», а життєва необхідність.