"Сталевий дикобраз" чи ілюзія? Три проблеми з гарантіями безпеки для України
"Сталевий дикобраз" чи ілюзія? Три проблеми з гарантіями безпеки для України

"Сталевий дикобраз" чи ілюзія? Три проблеми з гарантіями безпеки для України

Чи стане Україна "сталевим дикобразом"?

Європейські союзники закінчили роботу над гарантіями безпеки для України. Але чи вступлять вони в дію, і чи стануть надійним щитом для Києва? Адже Росія не демонструє готовності до миру, Європа все ще залежна від США, а союзники не мають повної єдності щодо того, що конкретно готові гарантувати.

Детальніше — у матеріалі міжнародної оглядачки "Телеграфу" Ольги Кирилової.

1 — Росія не збирається йти на переговори

Після зустрічі, яка пройшла 18 серпня у Білому домі між Володимиром Зеленським, Дональдом Трампом та європейськими лідерами, усе мало рухатися певним ланцюгом подій. Першою ланкою у ньому поставала швидка підготовка до особистої зустрічі українського президента з російським диктатором Володимиром Путіним. А за нею — підготовка й до тристороннього саміту між Україною, США та РФ. Навіть було складено шортлист міст, в яких потенційно це могло відбутися.

За задумом, Зеленський мав би сідати за стіл переговорів з прописаними на папері гарантіями безпеки як важелем, який би продемонстрував Путіну, що Україна дійсно перетвориться на неперетравного "сталевого дикобраза", чиї "голки" — це сучасне озброєння, і що будь-яка нова спроба російського нападу отримає колективну відповідь Заходу.

Ідея полягала в тому, щоб Київ ішов на діалог не з порожніми руками, а вже зі зобов’язаннями ключових союзників — США, Франції, Великої Британії, Німеччини та інших.

Однак Москва передбачувано не продемонструвала жодної готовності до мирного процесу. За останні тижні кремлівські "говорящі голови" повторювали: немає конкретних причин для "підвищення рівня російсько-українських переговорів". Сам Путін, спілкуючись з пулом російських ЗМІ у Пекіні, підтвердив, що не бачить сенсу в контактах із Зеленським.

Як пояснює "Телеграфу" обізнаний європейський посадовець, Путін вірить, що Росія здатна продовжувати затяжну війну, яка в підсумку призведе до виснаження України.

"Попри ситуацію в економіці, Кремль вважає, що зможе протриматися в такому режимі ще кілька років, принаймні до 2027", — коментує співрозмовник.

Впевненості Путіну в цьому баченні додав і його чотириденний візит до Китаю, під час якого разом із лідером КНР Сі Цзіньпіном вони багато говорили про нову систему "глобального управління", безпрецедентний рівень партнерства й навіть варіанти, як продовжити життя до 150 років.

Водночас західні журналісти вчергове викрили схему, як китайські компанії постачають до Росії деталі, необхідні для виробництва дронів. Без сумнівів, подібне продовжуватиметься, і, можливо, набуватиме більших масштабів, адже достеменно невідомо, про що насправді домовилися Путін та Сі.

Показово під час китайського візиту російський диктатор вчергове вдався до погроз "вирішити все збройним шляхом" в Україні, якщо не вдасться домовитися про "прийнятний варіант припинення конфлікту". Читайте: війна триватиме, допоки Київ не піде на умови, які висуває російська сторона.

Тому якими б залізними та рішучими не були західні гарантії безпеки для України, вони спроєктовані для поствоєнного часу. На жаль, виглядає так, що до мирних часів — ще довгий та складний шлях.

"Ми очікуємо на реальні переговори, які зможуть досягти справедливого та міцного миру для України. Але зрозуміло, що цього поки що не сталося. Саме тому робота над гарантіями безпеки продовжується, щоб бути готовими до цього моменту", — зокрема, визнала речниця Європейської Комісії Аріанна Подеста.

2 — Зусиль Європи недостатньо

Будь-яке рішення Європі все одно доводиться погоджувати з Вашингтоном. Адже гарантій безпеки лише від Європи буде недостатньо, потрібен вклад США.

Наприклад, один з розділів гарантій безпеки передбачає розбудову сильної української армії: збереження нинішньої чисельності військових та забезпечення їх зброєю завдяки українському, європейському та американському виробництву.

Другий компонент вартий особливої уваги, адже з ним не все так просто. Як розповідав "Телеграф", минулого року Європа всерйоз занепокоїлася питанням, як повернути собі лідерство в усіх сферах, в тому числі оборонній.

Аби отримати дорожню карту майбутнього шляху, Брюссель звернувся до Маріо Драґі — колишнього президента Європейського центрального банку та одного із найвідоміших економістів у Європі. Той підготував звіт на 400 сторінок, що відображав його особисте бачення майбутнього ЄС. Один з розділів звіту стосувався оборонної промисловості, де Драґі виділив низку кричущих проблем.

Серед них — недостатні витрати. Через дивіденди миру та захисну "парасольку" з боку США військові витрати в ЄС знижувалися протягом останніх п’ятдесяти років, у результаті чого скорочувалися й виробничі потужності; змінюватися ситуація почала лише після 2014 року, коли РФ розв’язала гібридну агресію проти України. Та все ж витрати європейських країн і близько не сягають рівня американських.

Так, США щороку витрачають майже 1 трильйон доларів на оборону, тоді як держави-члени ЄС — трохи менше ніж 370 мільярдів.

Інша проблема — розпорошеність та відсутність консолідації. Європейські оборонні компанії працюють на відносно невеликих внутрішніх ринках і виробляють відносно невеликі обсяги зброї. Причому більшість виробництва зброї зосереджена в невеликій кількості держав. І не так багато випадків, коли компанії відкриті до об’єднання зусиль.

Через це Маріо Драґі висловлював похмурий прогноз, що без належної координації може виникнути криза, коли країни будуть змагатися між собою на ринку оборонної техніки.

По-третє, європейці досі значною мірою залежать від закордонних оборонних рішень, адже йдеться про швидкі закупівлі якісних товарів за прийнятною ціною, до прикладу, в тих же Штатів. Природно це знижує масштаби й попит на європейську продукцію.

Варто визнати, що в Брюсселі активно намагаються зменшити залежність від зовнішніх постачальників та швидко зміцнити обороноздатність за рахунок внутрішніх та українських рішень. Зокрема, мова про план ReArm Europe Plan/Readiness 2030, який передбачає 800 млрд євро на оборонні витрати протягом наступних років.

Серед інструментів — кредитний інструмент SAFE, який надасть державам-членам до 150 мільярдів євро у формі позик на спільні оборонні закупівлі, у яких братимуть участь щонайменше дві держави. Або щонайменше одна країна плюс Україна. Кредити покриватимуть лише ту продукцію й постачальників послуг, що базуються на території ЄС, України та країн Європейської економічної зони — наприклад, Норвегії чи Ісландії.

Чудова ініціатива, але… Повертаючись до звіту Маріо Драґі — він містив не лише зауваження, а й 14 пропозицій, як виправити ситуацію в оборонному секторі. Серед них — надання переваги європейським рішенням, достатнє фінансування галузі, приведення систем озброєння до єдиних стандартів, покращення координації між країнами. Деякі з кроків можна втілити за рік, у той час, як інші — за період до п’яти років, прогнозував він.

Чи змінилося щось за рік? Як свідчить звіт Європейської ради з політичних інновацій, який є у розпорядженні "Телеграфу", повністю втілено нуль рекомендацій, частково — п’ять, і в процесі виконання — ще п’ять. Невтіленими залишаються чотири.

"Брюссель активно складає плани, але не втілює їх у життя", — зазначається у документі.

Тому, попри позитивні зсуви, в європейських партнерів попереду багато роботи, і якою б важливою не була мета автономії від Вашингтона, без американців у короткостроковій та довгостроковій перспективі не обійтися.

3 — Забагато невизначеності

Європейські співрозмовники "Телеграфу" побоюються, що Вашингтон може різко змінити позицію навіть щодо готовності надати повітряну підтримку для будь-якої майбутньої європейської місії.

Це створює додатковий рівень невизначеності. Адже навіть якщо у Європі мають спільне бачення, воно може бути зруйноване однією заявою з Вашингтона.

Та й про спільне європейське бачення в окремих питаннях можна стверджувати з натяжкою. Варто згадати, як міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус розкритикував голову Єврокомісії Урсулу фон дер Ляєн, яка анонсувала, що Європа готує "досить конкретні плани" розгортання військ в Україні, які можуть включати десятки тисяч військових із європейських країн.

Пісторіус заявив, що "фундаментально неправильно" обговорювати подібні варіанти до початку мирних переговорів.

"Європейський Союз не має ані відповідальності, ані повноважень у питаннях розгортання військ — для когось чи для чогось", — сказав він.

Як стверджує видання Financial Times, країни, які входять до так званої "Коаліції рішучих", поділились на умовні три табори щодо питання "чоботів на землі".

За словами поінформованих осіб, перша група, до якої, зокрема належить Велика Британія, готові до розгортання військ в Україні. Країни з іншої групи, до якої входить Італія, вирішили цього не робити. А більшість країн як-от Німеччина ще не визначились.

Також невідомо, чи йтиметься про взаємні оборонні угоди, які зобов’язували б європейські країни воювати разом з Україною у випадку майбутньої агресії Росії.

"Є аспект, який вимагає від нас прийняти рішення про те, що ми готові боротися за Україну. Бо якщо ми не зможемо відповісти на це запитання, все інше втратить сенс", —казала в інтерв’ю "Телеграфу" політичний аналітик Центру європейської політики у Брюсселі Марія Мартісіюте.

З одного боку розроблені гарантії безпеки мають символічну й політичну вагу та показують Москві, що Київ не залишиться сам на сам із майбутніми загрозами. Але з іншого — поки незрозуміло, чи перетворяться ці зобов’язання на справжні дії, чи залишаться на папері та потребуватимуть переписування, коли розпочнуться дійсно змістовні мирні переговори.

Теги за темою
Україна США Європа
Джерело матеріала
loader
loader