"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова
"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова

"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова

"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати".

Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова.

Ексклюзивна розмова Любомира Кузьмяка з экс-гравцем Зорі Олександром Малишенком.

Де б не грав Олександр Малишенко, він всюди справно виконував свою безпосередню роботу.

Стабільно забивав у будь-якій команді, у будь-якому віці, і в будь-якому чемпіонаті.

Не дивно, що дотепер Олександр Вікторович залишається найкращим бомбардиром за всю історію Зорі.

Футболіст неймовірного таланту з феноменальним гольовим чуттям і результативністю.

Надзвичайно вольовий, працьовитий і добродушний.

Людина-гол, улюбленець луганських трибун.

Своєю грою він зачаровував у Сімферополі, Львові та Харкові.

Приходив у нову команду, не потребував зайвої адаптації і безперебійно записував своє прізвище на табло.

Спогадів у Малишенка ще більше, ніж голів.

Починаємо говорити у той час, коли за вікном світить сонце, а завершуємо розмову незадовго до опівночі.

Як йому вдалося забити 5 голів в одному матчі? Що завадило прийняти пропозицію Спартака? Чим вражав юний Заваров? Яка причина невдач Олега Базилевича у Зорі? Що зламало командний дух Таврії у Вищій лізі? Чому у Львові не сприймали СКА Карпати? Про все це і набагато більше Олександр Вікторович розповів у щирому інтерв’ю.

Як же до них звертатися? Дядя, чи що?.

- Коли ми з вами спілкувалися напередодні, ви вразили знаннями про український футбол.

Стежите навіть за Першою лігою?.

- Безперечно! Де б я не жив, завжди залишатимуся українцем і слідкуватиму за нашим футболом.

Відстежую УПЛ та Першу лігу, радію за національну збірну.

- Раніше ви сильно критикували Зорю.

Однак протягом останніх років ваша рідна команда не перестає тішити і дивувати результатами.

- Мені сподобалася робота Віктора Скрипника у цьому сезоні.

І він, і його хлопці — справжні молодці.

Зоря — це бренд для Луганська.

Прикро, що вона не грає у рідному місті.

Місцеві мешканці переживають і вболівають на відстані і мріють про те, що одного дня команда повернеться додому.

- З футболом ви зараз не пов'язані.

Кажуть, раніше працювали на ринку?.

- Маємо з дружиною невеличкий бізнес.

Більше уваги цій діяльності присвячувала вона, однак мені теж доводилося стояти за прилавком.

Люди впізнавали, розпитували… А що вдієш? Життя після футболу не завжди просте — кому ми потрібні? А гроші мають здатність закінчуватися.

Тому я не цурався нової роботи і змінив кілька спеціальностей.

- У той час, коли ви почали займатися футболом, про повноцінні фінансові заробітки говорити було складно.

Батьки не намагалися направити вас в іншу сферу?.

- Тато працював слюсарем-сантехніком, мама — у їдальні.

Один з перших спогадів у житті якраз пов'язаний з футболом.

Мені 5, на день народження подарували іграшковий катер, хлібну машину і м'яч.

Саме останній подарунок став моєю любов’ю з першого погляду.

Я зранку до ночі копав цим м’ячем у залізні ворота — сусідам можна було тільки поспівчувати.

А через два роки я пішов у спортшколу.

"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова - Фото 1

- Коли Зоря стала чемпіоном СРСР, вам було 12.

Зберегли у пам'яті епізоди однієї з найбільш сенсаційних подій в історії радянського футболу?.

- Та я м'ячі подавав разом із Сергієм Журавльовим, який потім у Динамо виступав! У золотому матчі з Торпедо у перерві на поле вийшов, з пацанами пасувався.

Ніколи не забуду щасливі обличчя людей – під час святкування я ледве у роздягальню Зорі не потрапив.

То було неймовірне свято! Коли понад 40 тисяч вболівальників залишили стадіон, то по дорозі трамваї зупиняли, запалювали факели з газет.

Місто святкувало гучно!.

- Хто був вашим улюбленим футболістом із Зорі-1972?.

- Я слідкував за нападниками, тому дуже любив Володимира Онищенка.

Чимало забивав Юрій Єлісєєв, який теж мені імпонував.

Той же Юрій Васєнін міг по флангу 90 хвилин без упину бігати.

А Олександр Ткаченко? Який у нас сильний воротар грав.

Не можу не згадати Куксова і Кузнєцова – провідних виконавців команди Германа Зоніна.

- Минає 5 років і ви потрапляєте у колектив до цих легенд.

- Із спортінтернату в Зорю мене запросили у 10-му класі.

Разом зі мною взяли також Ігоря Гамулу, Юру Іванова, Олександра Дорофєєва і Сергія Найденка.

На той час Зорю тренував Йожеф Сабо, який взяв нас на збори.

Пригадую, як вийшов на поле, подивився на старших партнерів і подумав: "Як же правильно до них звертатися? Дядя, чи що?".

Важко переживав смерть Євсєєва.

- У наступному сезоні Сабо змінив Юрій Захаров, який наполегливо довіряв молоді.

Новий тренер чи не найбільше долучився до становлення зірки Олександра Заварова.

- У 1978-му ми отримували більше ігрової практики.

Коли тобі 18, а ти вже граєш у Вищій лізі — це дуже мотивує.

Щодо Заварова, то він з дитинства виглядав феноменально.

Міг кількох суперників обіграти на метрі квадратному.

Захисники ганяються, метушаться, та Сашка спіймати не можуть.

"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова - Фото 2

- Ще більше довіри ви отримуєте у 1980-му, коли Зорю очолює ваш перший тренер Вадим Добіжа.

Незвична ситуація?.

- Я знаю цього тренера з 7 років.

Це ж Добіжа обрав мене у свою групу з-поміж десятків інших хлопчаків.

А тут таке стається – він приймає Зорю.

Добіжа сильно допоміг мені у житті.

Це людина, яку я завжди підтримуватиму, адже його вплив на мою кар'єру складно переоцінити.

Вадим Дмитрович – як другий батько для мене.

- Ви з юних років знали двох чудових футболістів з протилежними характерами: Ігоря Гамулу та Василя Євсєєва.

Великі таланти?.

- З Ігорем я кілька років жив у кімнаті.

Нереальний жартівник, який постійно усіх веселив.

Міг просто посеред уроку відпроситися у викладача і піти гуляти.

Василь — душевний хлопець, смерть якого я важко переживав.

Дотепер не можу зрозуміти, що трапилося.

Євсєєв говорив небагато, зате на полі віддавав всього себе.

Пригадую, як він проти Жальгіріса зіграв і нейтралізував височенних Латожу і Каспарявічуса.

Після матчу хтось із литовців скаржився: «Я так сильно вдарився об ногу Євсєєва, що дотепер боліти не перестає».

- Одним з найстарших гравців тієї команди був Юрій Рабочий.

Подейкують, з ним трапилася кумедна історія – команда забула свого футболіста у Москві.

- (посміхається) Рабочий — мій сусід, прекрасна людина, перший тренер Микити Каменюки.

На жаль, зараз у Юрія Петровича серйозні проблеми з ногами, йому складно пересуватися.

Щодо його «втрати» у Москві, то таке складно забути.

Зоря літала по всьому Союзі і в аеропортах ми проводили безліч часу.

Пересадки на дальні виїзди відбувалися у Домодєдово чи Внуково із запасом у 5-6 годин.

Перекусили, відпочили, почитали… Чим себе ще зайняти? Петрович вирішив прилягти.

Аеропорт же великий, скільки завгодно можна по радіо повідомляти.

Так і на рейс не потрапив.

- Як вдалося відшукати його?.

- Рабочий сів на потяг.

І не біда що грошей не мав — він розповів про свій форс-мажор і про все домовився.

До речі, пригадав ще одну історію про Петровича.

Традиційно в номері на виїздах я жив з Юрою Івановим.

Матч із Запоріжжям він пропускав, тому мене поселили в кімнаті з Рабочим.

Розбудив він мене о 06:30.

Дивлюся на годинник і повірити не можу.

Тут Петрович починає голитися, потім зуби чистити, а тоді газету читати.

Складно я переживав таке сусідство з ранньою пташкою.

Така звичка в Рабочого дотепер — рано прокидається і вітає мене з днем народження першим.

"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова - Фото 3

- Крім далеких подорожей по СРСР, ви мандрували і в екзотичні місця.

Одна з таких – вояж наприкінці 1980-го у Лаос.

Чим вас вразила ця країна?.

- Спекою і ящірками, які бігали по стінах у кімнатах, де ми жили.

А ще запам’ятався вчинок нашого гравця Ігоря Теннака, який приїхав до нас із Чернігова.

Ігор – справжній здоровань, під два метри зростом.

В боротьбі з невисоким суперником Теннак поставив ногу і разом з м’ячем виніс за поле лаосця.

Збоку це виглядало моторошно.

А тут ще й на трибунах не лише тисяч 20 вболівальників, а й партійне керівництво і наш консул.

- Заявка на міжнародний скандал?.

- Той хлопчина полетів на бігові доріжки… Усі завмерли: ми, трибуни і навіть суддя.

Не розгубився тільки Теннак.

Підійшов до лаосця, взяв його на руки і підвів очі на трибуну з керівництвом.

Після кількох секунд тиші ложа з чиновниками зірвалася на ноги і почала аплодувати.

А слідом за нею увесь стадіон! Консул після гри зайшов у роздягальню і не міг підібрати слів, звертаючись до Ігоря: «Ти молодець! Це щось надзвичайне!».

Нам вішали шматки заліза і примушували бігти крос.

- Незабаром після цієї поїздки ви стаєте футболістом вищолігової Таврії та зі старту виграєте звання найкращого бомбардира команди.

- То був унікальний сезон! З Луганська запросили мене та Віктора Галустова.

Забити 11 голів у Вищій лізі, коли тобі 21 рік — непогане досягнення.

Найбільше я запам'ятав домашню гру з мінським Динамо — газету про той поєдинок дотепер зберігаю на горищі.

На перерву ми пішли при 0:2, а в другому таймі я оформив дубль.

А суперник то потужний: Головня, Пудишев, Боровський, Гуринович.

На останній хвилині я міг забивати переможний гол, та в останній момент захисник постелився у підкаті.

- Той сезон виявився єдиним вищоліговим для Таврії.

Чому не закріпилися в еліті?.

- У середині чемпіонату ми йшли на 7-й сходинці.

Проте в заключних 11-ти турах програли 10 разів.

Зараз аналізую минуле і згадую ситуацію, яка нас зламала.

У червні того року кілька наших футболістів потрапили у смертельну ДТП.

Безболісно пережити це колектив не зміг.

- Один з учасників аварії Олександр Бережний розповідав, що її наслідки відчуває дотепер.

- На щастя, Сашко вижив, а от Сергій Тунік та Віктор Корольов — ні.

Через місяць після трагедії ми грали у Москві зі Спартаком.

Нас «винесли» 1:6, а єдиний гол Ринату Дасаєву забив я.

Ми не були такими слабкими.

Та й умови мали прекрасні – грошей вдосталь, зарплата хороша, а ще премії і доплати.

Лише виходь на поле і грай.

"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова - Фото 4

- Про тренера Таврії Анатолія Полосіна розповідають вражаючі історії: підйом о 7:30, постійні кроси, пекельна розминка, робота без м'яча.

- Ой, навантаження надзвичайні.

Хлопці попереджували: «Важко тільки спочатку, далі розкочегаримося».

Мовляв, з такими методами виграли Першу лігу, от і у «вишці» не загубимося.

Проте у новому сезоні Анатолій Федорович додав жорсткості і навіть місцеві хлопці не витримували.

- Вразите описом будь-якої вправи?.

- Елементарно.

Нам вішали на пояс шматки заліза і примушували бігти з ними крос по Артеку.

М’яко кажучи, це непросто.

Коли ми забігали у кущі, то знімали ці «болванки» і жбурляли подалі.

Полосін здогадався про наші хитрощі і примусив збирати те, що ми повикидали.

Я у своїй кар'єрі багато бачив, у Лемешка грав, але таких навантажень, як у Таврії — не було ніде.

До речі, 65-річний Полосін часто працював з нами і витримував темп.

- Чому після сезону в Криму ви повернулися у Зорю?.

- У 1982-му команду очолив Анатолій Коньков, який у попередньому сезоні ще проти нас на поле у складі Динамо виходив.

Я вирішив, що краще вдома грати у тій же Першій лізі.

Анатолій Дмитрович спочатку просто переконував, а потім пригрозив проблемами.

У підсумку на мене в спорткомітет доповідну написали.

На щастя, мене вдалося виправдати і довести, що я не ворог народу.

Оформили на завод, взяли на поруки і дискваліфікації вдалося уникнути.

- Якщо Коньков вирушив з Києва у Сімферополь, то кількома роками раніше у зворотному напрямку поїхав талановитий воротар Віктор Юрковський.

Після Динамо він повернувся у Таврію, де закінчив кар'єру.

Що про нього пам’ятаєте ви?.

- Вітя — феноменальна людина і прекрасний воротар.

Прикро, що у 40 його не стало.

Завжди підбадьорював після поразок, випромінював позитив.

Схожий на кіпера Зорі Олександра Ткаченка веселою вдачею.

На тренуваннях Юрковський міг притравити.

Коли граєш поруч з такими людьми, то відчуваєш справжнє щастя.

Пригадую, як у 1983-му моя Зоря вдома на 80-й хвилині «горить» Таврії 0:3.

Підходжу до Віті і прошу: «Ну дай хоч один гол забити».

Ніяк! Проте ми не програли: на останніх хвилинах двічі відзначився Колесніков і ще раз Гамула — 3:3!.

"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова - Фото 5

- Фантастика!.

- Ще не все.

Той же Колесніков на 89-й забиває четвертий, втім суддя запалює прапорець — офсайд.

Уяви собі, що робили ті вболівальники, які встигли при 0:3 залишити стадіон.

Полетіли назад, а як інакше?.

Тренер піднімає голову і питає: "Що? Не розіграли ще м’яч?".

- Люди, які бачили вашу гру переконують — ви мали особливе гольове чуття.

Звідки це у вас?.

- Мені складно пояснити.

Можу навести приклад форвардів Карпат Григорія Батича і Степана Юрчишина.

От вони справді володіли таким чуттям.

Я ж просто інколи міг розрахувати політ м’яча.

Розумів, у яку мить м’яч може потрапити до мене.

Бувало, що передбачав відскік або орієнтувався за вітром.

Мав внутрішнє чуття «треба».

Воротар відбиває, два мої опікуни стоять, а я вже біжу і добиваю.

Напевно, кожен має таке відчуття і не лише у футболі.

Це як у приказці про падіння і підстелену солому.

- Майже 20 сезонів за Зорю провів легендарний воротар Олександр Ткаченко.

Пригадуєте, чому він почав виконувати пенальті?.

- Куксов не забив, я також схибив.

Тоді Миколайович каже: «Хлопці, невже вам так важко з 11-ти метрів відправити м’яч у сітку? Давайте я пробиватиму».

Вперше Ткаченко підійшов до позначки в матчі, коли ми впевнено вели у рахунку.

І після цього пішло-поїхало.

У нього удар був сильним, з підйому – жодних шансів парирувати.

Зупинився наш воротар після промаху у 1983-му, коли не забив у ворота кіровського Динамо.

- Це той матч, у якому ви відзначилися 5 разів?.

- Так.

Усе починалось чудово.

На 4-й хвилині заробляємо право на пенальті.

Однак удар Ткаченка воротар відбиває і миттєво розпочинає атаку.

На щастя, ми відбилися, але не на довго.

Через кілька хвилин Олександр Козловських відкриває рахунок – шок… Ми зібралися і незабаром зрівняли.

Ті 5 голів мені Бог допоміг забити.

Коли ми програвали 0:1, я вийшов на порожні ворота і не пошкодував передачі для Юри Бобкова.

Відпасував йому, а він м’яч відправив у сітку.

- А далі була феєрія?.

- Хет-трик я оформив до перерви.

Двічі рикошет допоміг.

Складалося враження, що кожен мій удар перетворюється на гол.

Останній м’яч теж був незвичним.

Біжимо з Куксовим на одного воротаря, кричу йому: «Бий!» А він котить м’яч мені на хід.

Я стелюся у підкаті і з кута відправляю м’яч у ворота.

"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова - Фото 6

- Матч першого кола з кіровцями теж був особливим.

Куксов відкрив рахунок на перших секундах.

Кажуть, тренер суперника навіть не зрозумів, що трапилося.

- Толік забив з центра поля.

У Кірові поле короткувате було, довжина специфічна.

Господарі розіграли м’яч у центрі, ми з Бобковим кинулися в пресинг, динамівці м’яч втратили, а Куксов зарядив по воротах.

Їхній тренер Борис Яковлєв на лавку не встиг сісти і тільки прикурював.

Піднімає голову і питає: «Що? Не розіграли ще м’яч?».

- Ще унікальніша історія з вашою участю трапилася за рік до цього.

Зоря вдома розтрощила Зірку із Джизаку 7:0, а ви забили тричі за 5 хвилин.

- При рахунку 3:0 гості провели заміну воротаря.

Колишній кіпер Пахтакора Володимир Філатов тільки-но вийшов, а на полі усі почали шепотітися: «Дивний він якийсь.

Курнув чи п’яний».

- Ви повірили?.

- Спочатку ні.

Але коли м’ячі почали залітати в сітку з інтервалом у дві хвилини, то зрозумів, що тут щось не те.

Як було насправді – не знає ніхто.

Одні переконували, що Філатов перед грою з нашим адміністратором випив чогось.

Мовляв, вони зналися раніше.

Інші казали, що це вплив якоїсь особливої речовини.

А сонце світить, спекотно, тому його і розібрало.

До речі, в другому колі Філатов знову проти нас вийшов, щоправда, у старті Зірки.

Знаєш, як ми зіграли? Влетіли 0:5, а їхній воротар витягнув усе, що можна.

Сказав Бєскову: "Боюся у Спартак переходити".

- У 1982-му Володимир Сальков викликав вас до олімпійської збірної СРСР разом із Єлінскасом, Гоцмановим, Хлусом та Черенковим.

Солідна компанія?.

- У Харкові на «Металісті» ми поляків 2:1 перемогли, а потім ще в Краснодарі з місцевою Кубанню грали.

У компанії цих зірок почувався незвично, а до Черенкова говорив на «ви».

Володя Сочнов зі Спартака почав розпитувати, з якої я команди.

Коли почув, що із Зорі, то тут же випалив: «О, то це нам завжди в приклад Бєсков ставить вашу Зорю».

У середині 60-их Костянтин Іванович тренував Зорю, єдину немосковську команду у своєму житті.

І , як виявилося, був вражений бійцівськими якостями і характером тодішніх гравців.

"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова - Фото 7

- Ви стабільно забивали, викликалися у збірну, втім Луганськ залишали неохоче.

Від яких пропозицій довелося відмовитися?.

- У1979-му в московське Торпедо кликав Валентин Козьмич Іванов.

Я відмовився, а Сашко Полукаров поїхав туди і став легендою клубу.

Коли грав за Таврію, то забив двічі торпедівцям, які боролися за бронзу.

Щоправда, один гол суддя не зарахував, а ми закінчили 1:1.

У 1983-му я знову зустрівся з Івановим і його Торпедо.

Цього разу у складі Зорі на зборах.

І знову забив.

- Валентин Козьмич більше не запрошував?.

- Після гри до мене підійшов начальник команди: «Іванов тебе чекатиме у Москві на розмову.

Але пам’ятай – він двічі нікому не пропонує.

Ти перший такий».

Переконував мене і Полукаров.

Врешті-решт приїхав я у Москву, зустрівся з Івановим, написав заяву.

Повернувся додому, а там в обком кличуть.

- Пояснювали їм, що хочете грати у вищоліговому Торпедо?.

- Скажу відверто – в Луганську запропонували автомобіль, нову «шістку», я зважив усе і залишився в Зорі.

- Жалкуєте?.

- Розумієш, людина передусім думає про матеріальні блага.

А зараз, коли мені 60, я шкодую про одне – як же мало я грав у Вищій лізі.

У тому ж 1983-му я забив 20 голів, відзначався у кожному другому матчі.

Проте це інший рівень, Перша ліга.

«Вишка» — зовсім інша справа.

Той же Бєсков кликав у Спартак.

Але тоді я злякався.

Виходити на 10 хвилин замість Черенкова і Родіонова? Краще в Луганську стабільно грати і забивати.

- Розповіли про свої сумніви Бєскову?.

- Так і сказав: «Боюся у Спартак переходити».

Зараз вважаю, що зробив дурницю.

Хоча б спробувати треба було.

- Українські команди не кликали?.

- Були варіанти з Чорноморцем.

Ще конкретніша пропозиція надійшла з Дніпра від Ємця і Жиздика.

Я їм на зборах забив, і вони викликали мене на розмову.

Я знову необачно відмовляв: «Куди мені тягатися з Протасовим, Лютим і Шаховим?».

Люди мріяли, щоб СКА Карпати вийшли у зелено-білій формі.

- У 1984-му Зорю очолив Олег Базилевич.

У видатного тренера все пішло шкереберть зі старту – 1 перемога у 16-ти турах.

В чому справа?.

- Це дуже сумна історія.

По-перше, ми виявилися не готовими до шалених навантажень.

Думали, що по ходу сезону буде легше.

Але ж ні – вперше виграли у 8-му турі.

Зоря завжди багато забивала, хоча й немало пропускала.

А у тому сезоні ще й результативність впала.

Я не міг порозумітися з Олегом Петровичем, який наказував відпрацьовувати в обороні.

Наслідком внутрішньокомандних проблем і непорозумінь став виліт Зорі у Другу лігу.

- У новому сезоні на дні ви провели кілька матчів і поїхали до Львова у СКА Карпати.

- Ой, Львів – це взагалі… Стадіон «Дружба» — один з найкращих, де мені доводилося грати.

У Львові я провів два сезони, однак і зараз пам’ятаю кожного партнера.

Чудовий воротар Ельхан Расулов, захисники Пасічник, Сіверін, Буняк, Гамалій, Тищенко, гравці групи атаки Рафальчук, Кухлевський, Дубровний, Кулішевич, Бандура, Шквирін.

Золота команда!.

"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова - Фото 8

- Усі в один голос кажуть, що найбільшим талантом володів В’ячеслав Лендел.

- Унікум! Дані від природи надзвичайні.

Йому б потрапити до хорошого тренера – він розкрився б ще більше.

Як на мене, йому підходила спартаківська манера гри.

Взагалі тодішні СКА Карпати не мали слабких місць.

Якщо виконавець виходив з лавки, то він обов’язково підсилював гру.

Прикро, що ми перебували у тіні московського ЦСКА і пробитися у Вищу лігу не змогли, в тому числі, через суддів.

- Після об’єднання СКА і Карпат львів’яни не особливо позитивно сприймали новостворену команду?.

- Ми відчували це.

Людям такі дії були незрозумілі.

Проте наша гра і старання частково повернули вболівальників на трибуни.

Вони бачили, що ми б’ємося за місто і клуб.

Знаю, що люди мріяли, щоб одного разу СКА Карпати вийшли у традиційній зелено-білій формі.

Навіть самі гравці ініціювали цей процес.

- СКА Карпати в елітний дивізіон так і не вийшли, зате у 1987-му ви зробили крок нагору, коли поповнили лави Металіста Євгена Лемешка.

І продовжили стабільно забивати.

- Лемешко вразив психологією і підходом до роботи.

Я б не назвав Євгена Пилиповича тактиком чи стратегом.

Його сила полягала у вмінні налаштувати і знайти підхід.

Траплялося, що вся команда сидить засмучена у роздягальні, а він своїми кількома словами миттєво змінював атмосферу: «Чого носи похнюпили?» В той же час Пилипович знав, коли треба «напхати».

Я вже не кажу про вміння пожартувати.

"Ви приїхали і поїдете, а нам тут жити", — пояснював легіонерам.

- Головною зіркою того Металіста був Юрій Тарасов.

Той випадок, коли геніальність у простоті?.

- Тарасов — типовий центральний нападник.

Мав гольове чуття.

Інший бігає, бігає, але без результату.

А Юра знав, де опиниться м'яч наступної миті.

Тарасов не потребував точних передач — віддали пас йому на хід, а він там битиметься.

Та й Лемешко любив форварда і довіряв.

Це дало свій ефект.

"Ввімкнув фінал з Металістом і сказав: "Я міг тут грати". Легенда Зорі про хет-трик п’яному воротарю і роль кольорів для Львова - Фото 9

- Металіст у 1988-му виграв Кубок СРСР, а ви зіграли лише на ранніх стадіях і повернулися у Зорю.

Зрештою, це не завадило вам стати найкращим бомбардиром команди у тому розіграші.

Могли повірити у підсумковий успіх харків'ян?.

- Та ти що? В жодному разі.

Я ж перед тим сезоном на «Боткіна» захворів, гепатитом А заразився.

Сезон стартував, а я лікувався і скидав зайві 5 кілограмів.

Проте свої голи забив: Зеніту, Шахтарю і Динамо.

Коли залишив Харків, то радів успіхам команди в Кубку.

Пригадую, як ввімкнув фінал Металіст-Торпедо по телевізору і сам до себе сказав: «… Я ж міг тут грати.

Як же так?».

- У 1988-му Зорю очолив Анатолій Байдачний, який привіз із собою білоруський десант: Кистеня, Карачуна, Трухана.

Місцевий вихованець Микола Зуєнко зізнавався: «Байдачний тягнув своїх.

Луганські хлопці не мали таких привілеїв.

Зате наш тренер Куксов мав протилежне бачення».

- Саме через це я конфліктував з приїжджими.

Навіть із сусідом по кімнаті Вітею Карачуном посварився трохи.

«Ви приїхали і поїдете, а нам тут ще жити», — пояснював.

Словом, в колективі вистачало непорозумінь.

- На початку 90-их ви пограли в Угорщині, а у 36 втретє повернулися у Зорю.

Приїхали рятувати рідний клуб від вильоту з Першої ліги?.

- Без зборів і додаткової підготовки свої 8 голів я забив і слідом за Ігорем Шопіним став найкращим бомбардиром команди.

Проте після першого кола Анатолія Куксова звільнили і команду почали руйнувати.

Тут якраз із Чернігова Юхим Школьников зателефонував.

Десна вигравала свою групу в Другій лізі.

Я зіграв 5 матчів, забив двічі, однак на цьому все завершилося.

Десна підвищилася у класі, та Школьников пішов, а я слідом за ним.

- Коли зрозуміли, що варто прощатися з футболом?.

- Мені з Конотопу подзвонили, я ще там трохи пограв.

Потім ще у Краснодоні грав, тоді виграв чемпіонат Луганська, отримав грамоту і годі.

Остаточно закінчив, коли мені було за 40.

Хотів залишитися у футболі, працювати у Зорі, та керівництво клубу мало інші плани.

- Етап після завершення кар'єри — найскладніший у житті?.

- Однозначно.

Ти просто не знаєш, що робити.

Практично шукаєш себе спочатку.

У такій ситуації важливий характер і оточення.

Я радий, що у мене все гаразд і з першим, і з другим.

Теги по теме
футбол
Источник материала
loader
loader