В Україні стрімко зростає захворюваність на коронавірус.
Однак у публічних виступах та публічних діях представників влади не відчувається ніякої особливої стривоженості, ніякого усвідомлення, що ситуація вийшла (або її свідомо випущено) з-під контролю.
Усе йде належним чином, усе є таким, яким тільки й може бути, — таку впевненість майже фізично відчуваєш, слухаючи й читаючи висловлювання високопосадовців: скрізь так.
Тим часом цифри кажуть про геть протилежне — ознайомитися з ними можна тут.
Варто ще й мати на увазі: питомі показники щодо України є дуже заниженими, бо сайт дає кількість населення нашої країни як 43 мільйони 680 тисяч, тобто в міжнародно визнаних кордонах, тоді як показники захворюваності та смертності на окупованих територіях не враховано.
Отже, лише в самому тільки Києві на момент написання тексту, 12 вересня, нових випадків захворювання за добу було більше, ніж у Болгарії та Греції, разом узятих.
Приблизно стільки ж, скільки в Данії, Норвегії та Фінляндії, разом узятих.
Лише в самому Києві кількість нових зафіксованих випадків за добу становила більше, ніж половину від кількості зафіксованих випадків в усій Німеччині.
Кількість померлих від коронавірусу за добу в Україні 12 вересня була найбільшою в Європі, якщо не враховувати Росію.
Порівняймо: Україна — 72, Туреччина — 48, Румунія — 27, Франція — 17, Польща — 13, Велика Британія — 9, Італія — 6, Німеччина — 4 (щоправда, на момент написання тексту немає даних на той день з Іспанії).
Подібний розклад спостерігається вже понад місяць, лише окремих днів Україна виявляється не першою за цим трагічним показником.
До того ж питомі показники смертності в переважній більшості європейських країн є зараз низькими або порівняно низькими — причому як у тих країнах, де навесні вони були високими, а то й катастрофічними, так і в тих, де вони були невисокими, а в деяких (Латвія, Словаччина, Греція, Кіпр, Мальта, Грузія) — навіть нижчими за весняні ж в Україні.
Тобто пояснення, що, мовляв, у європейських країнах представники груп ризику навесні вже вимерли, не спрацьовує.
У Болгарії, Вірменії та Сербії, в тій-таки Іспанії потужний сплеск захворюваності кінця літа — початку осені вдалося збити.
В Україні зростання триває.
За всіма питомими показниками від початку епідемії й до початку літа Україна була серед досить спокійних країн.
Нині й за питомими показниками захворюваності, й за питомими показниками смертності вона випереджає країни, які три місяці тому були далеко зверху в таблиці.
А якщо зважати, що більшість країн набула цих показників навесні, то залишається визнати: Україна зараз потерпає чи не найбільше на континенті.
В Україні одна з найгірших на континенті динаміка поширення епідемії.
Порівняймо із сусідами: на 12 вересня в Україні на 1 мільйон жителів припадало 3477 випадків захворювання, в Естонії — 2001, у Латвії — 778, у Литві — 1214, у Польщі — 1946, у Словаччині — 999, у Чехії — 3304, в Угорщині — 1225.
В Україні найбільша кількість нових випадків за день становить 3144 (11 вересня), у Польщі — 903 (21 серпня), й відтоді відчутна динаміка до зниження.
Від самого початку епідемії у Словаччині померли 38 осіб, в Україні — 3148.
Так, Словаччина менша за Україну, але ж не в дев'яносто разів!.
В Україні проведено 41 356 тестів на мільйон населення.
Це третій найнижчий показник у Європі після Албанії та Ліхтенштейну (в якому рівень захворюваності та смертності істотно нижчий за український), причому навіть з урахуванням європейських пострадянських країн.
От показники наших сусідів станом на 12 вересня: Польща — 78 515, Словаччина — 69 855, Угорщина — 54 795, Румунія — 107 585, Молдова — 52 220.
Історичних прикладів, коли епідемію вдавалося приборкати самими лише адміністративними засобами без медичних, пригадати не виходить.
Представники влади неодноразово казали, що в Україні тести проводяться відповідно до доцільності.
То що ж — усі у світі дурні, й лише ми розумні? Не кажучи про те, що в нас не виявляють безсимптомних вірусоносіїв і навіть не намагаються відстежити випадкові контакти тих, хто захворів.
До речі, чи не спростовує це неодноразово чуте пояснення зростання захворюваності — мовляв, робимо більше тестів — то й отримуємо вищі показники? Адже в сусідів роблять іще більше тестів, і набагато більше, але такої динаміки показників у них і близько немає!.
Україна — чи не єдина європейська країна, де від початку епідемії жодного разу не спостерігалося помітного зниження кількості хворих на даний поточний момент.
Такою є картина — точніше, лише окремі її штрихи.
Риторичне запитання: чи чуємо ми змалювання цієї картини від представників нашої влади? Чи чуємо ми якісь порівняння — а отже, чи уявляють відтак українці реальну ситуацію? А якщо ні, то чи немає підстав вести мову про приховування офіційними особами важливої інформації й про намагання прикрашати дійсність? Хоча, можливо, актуальнішим було б інше запитання: а чи самі представники влади знають ситуації, уявляють її адекватно? А чи вважають, що коли в нас, на щастя, немає того, що було на початку весни в Бергамо — то й чудовенько?.
Оце й є головна суперечність владної комунікації з приводу коронавірусу: маємо пандемію, тобто всесвітню епідемію — а, виходячи зі змісту владних меседжів (і, ніде правди діти, з інформації більшості ЗМІ), Україна живе ніби у вакуумі.
Ніби ситуацію в Україні немає з чим порівнювати, ніби не існує чужого досвіду — позитивного й негативного.
Ніби Україна опинилася сам-на-сам із коронавірусом, а довкола — нікого.
Але ж без порівнянь українці не можуть оцінити, що відбувається в нашій країні — добре чи погано, так, як має бути, а чи зовсім не так! От і доводиться їм вірити владі, яка запевняє, що все так, як належить.
Зручна позиція, не те слово.
Публічними спікерами на тему епідемії є президент Володимир Зеленський, прем'єр-міністр Денис Шмигаль, міністр охорони здоров'я Максим Степанов, його заступник Вадим Ляшко; щодо ситуації в Києві — міський голова Віталій Кличко.
Від самого початку епідемії міністр охорони здоров'я щоранку проводить онлайн-брифінг, під час якого називає цифри кількості нових випадків зараження та смерті за минулу добу.
Одного-єдиного разу відчув у його голосі стривоженість — перед Великоднем.
Тоді він звертався з емоційними закликами не брати участі у святкових заходах.
Більше ніколи ніяких емоцій у його виступах я не почув — сухо, ще сухіше: проста констатація фактів.
Оця тональність сторонніх спостерігачів, що просто фіксують показники, — вона превалює абсолютно.
Але річ навіть не в тім.
Коли ви звертаєтеся до лікаря, щоби почути про стан здоров'я — свій або близької людини, хороший лікар ніколи не обмежиться називанням температури й тиску.
Він почне зі слів: «динаміка позитивна», або «динаміка негативна», або «без змін».
Оцієї динаміки у виступах Степанова не буває — самі лише сухі абсолютні цифри, які ані про що не кажуть.
Неодноразово міністр посилався на те, що науковці досліджують перебіг епідемії, і він їхніми дослідженнями користується.
Але жодного разу я не чув, щоби він навів дані з цих досліджень — щоб аудиторія сама розуміла об'єктивний стан речей, а не сподівалася, що міністр його розуміє.
Ще Степанов називає області, які є «лідерами» за кількістю виявлених випадків.
У такому вигляді ця інформація, знову ж таки, є неінформативною й нагадує позицію стороннього спостерігача — адже слухачам важливо знати ситуацію саме в їхньому регіоні, а не якийсь загальний кривавий рейтинг, мало не із серії «цікавинки».
Серед областей, за звичною практикою, фігурує місто Київ.
Але ж у даному разі це геть некоректно: Київ є все ж таки містом із міською щільністю й міською мобільністю населення.
В епідемічному плані його не можна прирівнювати до областей! Ще особливість сухих цифр: Харківська область за чисельністю населення утричі (у три рази) більша за Чернівецьку.
Сухі абсолютні цифри, відтак, ніякої картини не змальовують.
Так само Кличко на своїй сторінці у фейсбуку дає дані про «райони-лідери» міста, а не про всі.
Чого бракує озвучуваним представниками влади статистичним довідкам — то це даних про кількість хворих на даний поточний момент.
Не про сумарну історію епідемії, а про стан зараз і саме зараз.
Бо, скажімо, Андорра та Сан-Марино мають шокуючі питомі показники захворюваності й смертності від початку епідемії, але, менше з тим, протягом тривалого часу їх на згаданому сайті було позначено сірим як країни, де на поточний момент не було жодного хворого.
Нарешті, представники влади, а за ними й ЗМІ, широко вживають слова «рекорд», «новий рекорд», «антирекорд», «лідери».
У даному невеселому контексті ці слова є просто неетичними, а ще вони створюють в аудиторії те саме відчуття сторонніх спостерігачів — хоч на тоталізаторі грай.
Навесні, під час жорсткого карантину, й від міністра, й від президента доводилося чути: мовляв, в Україні перебіг епідемії є кращим, ніж у багатьох європейських країнах.
І навіть, за словами президента.
«кращим, ніж у наших сусідів».
Перше твердження було неінформативним (бо що таке «в багатьох»?), а друге — навіть на той момент неправдивим: Україна стрімко наближалася до Польщі, показники в якій тоді ще були вищими, й мала гірші показники, ніж Словаччина та Угорщина.
Цифри в Україні справді були істотно нижчими, ніж у Росії та Білорусі — то невже наша влада живе у світі, де лише ці дві країни є нашими сусідами, де є лише «республіки СНД»? Знову те саме запитання: чи знає наша влада ситуацію в Україні, у Європі та у світі? Адже, не маючи адекватного уявлення про стан справ, неможливо ухвалювати грамотні рішення!.
Президент, за своєю звичкою, записував відео, які були буденними й не набували загальнонаціональної відомості.
Чергові відео з чергового приводу — не більше, жодного настрою екстраординарності ситуації.
Знову ж таки, лише перед Великоднем виступ Зеленського відрізнявся від буденного.
Ото й лише.
А від його комунікації зі співгромадянами могло би залежати дуже багато чого! Саме від нього залежало й залежить, які настрої домінуватимуть у суспільстві — панічні, а чи наплювальницькі, а чи конструктивні й раціональні.
А ще Володимир Зеленський — актор за професією, йому до снаги донести до аудиторії тривожність ситуації й необхідність дотримуватися всіх правил.
І де ж бодай один його епохальний виступ, що переконав би тих, хто вважає коронавірус фейком та світовою змовою, й підтримав, підбадьорив би тих, хто вважає його реальною загрозою? Так, прохідні відеоролички.
Ціле літо нам казали: очікуємо другої хвилі.
Потім казали: очікуємо тисячі захворювань на день.
Так і сталося — очікування виправдалися (яким же точним виявився прогноз!).
Тоді стали казати: очікуємо на показник дві тисячі на день.
От і він не забарився.
Шмигаль тоді заявив, що до кінця вересня очікують трьох тисяч захворювань на день.
Але й вони вже стали реальністю — 11 вересня: план перевиконано, ура.
Тож тепер нас переконують: кількість захворювань усе зростатиме й зростатиме аж до середини наступного року.
Секретар РНБО Олексій Данілов передбачив, що до 25 жовтня кількість випадків захворювання в Україні може сягнути 360 тисяч, «і ми повинні бути до цього готові».
Готові — це, перепрошую, як, що це означає? Морально готові? І дивно, що секретар РНБОУ веде мову про сумарну кількість заражень від березня, а не про прогноз кількості хворих на те саме 25 жовтня — здавалося б, єдину практично значущу річ, а не просто з розряду «цікава статистика».
Просто тобі немов літописець якийсь.
Станом на сьогодні, до речі, трохи більше 360 тисяч захворювань — це показник Великої Британії.
Країни, де епідемія перебігала в дуже тяжкій формі.
14-те місце за цим показником у світі.
Доженемо й переженемо Велику Британію?.
Але от запитання: а, взагалі-то, що має робити влада, для чого вона існує? Очікувати й спостерігати — а чи докладати всіх зусиль, аби запобігти? Ким, я перепрошую, є панове Зеленський, Шмигаль, Данілов, Степанов — сторонніми спостерігачами, прогнозистами — а чи главою держави та представниками уряду, від чиїх дій залежить перебіг епідемії? Фіксувати й оголошувати цифри може й звичайна секретарка..
Але в усіх публічних виступах урядовців саме вони й домінують — відсторонені прогнози.
Тобто підхід є очевидним: прогнозуйте величезні цифри — й потім кажіть, що все йде за планом, усе гаразд.
Схоже, влада вирішила, що «а ну його», й пішла фактично білоруським (лукашенківським) шляхом: як буде — так воно й буде.