Колишній солдат Борислав Береза: Після війни у політику не повернуся
Колишній солдат Борислав Береза: Після війни у політику не повернуся

Колишній солдат Борислав Береза: Після війни у політику не повернуся

Народний депутат восьмого скликання Борислав Береза і радник глави Офісу президента Сергій Лещенко днями публічно поскандалили у соцмережі.

Береза звинуватив Лещенка у тому, що він носить шеврон 72-ї окремої механізованої бригади, з девізом «Україна або смерть» (до слова, такий же, як у президента), а права на це не має, бо не служив.

Лещенко відповів, що це подарунок і згадав Березі його квітневий вояж до Трускавця, де той нібито ховався від мобілізації.

Береза натомість заявив, що не є внутрішньо переміщеною особою, а приїхав всього на три дні до монастиря УГКЦ, у якому переховує сім’ю.

Колишній нардеп розповів, що люди, які намагалися вручити повістку, не хотіли й чути про те, що він уже є військовим і поділився підозрами, що його у такий спосіб намагалися мобілізувати на службу «у якійсь секретний підрозділ», з метою позбавити можливості публічних виступів, в яких він гостро критикував владу.

В інтерв’ю «Главкому» Борислав Береза розповів свою версію подій у Трускавці і пояснив, чому після кількох місяців пішов з військової служби.

«Мені намагаються заткнути рота».

У квітні вам кілька разів намагалися вручити повістку, коли ви перебували на Львівщині.

Чим та історія закінчилася?.

Вони переслідували мене з Києва, знаючи, що я їду до дружини і дітей.

Вони також знали про те, що 1 квітня я був у військкоматі, це вказано у моєму військовому квитку.

Вони хотіли зробити невеличке шоу для того, щоби мене, як людину, яка до цього ніколи не служила в армії, забрали до Нацгвардії у полк охорони якоїсь секретної частини.

Тобто щоби я підписав папери про нерозголошення місця служби і служив без телефона та інших засобів зв’язку, бо ж секретний об’єкт.

Головна ціль – закрити мені рота.

21 березня я вперше взяв участь у бойових діях.

Ми приїхали до Ірпеня, зайшли до міста разом із полком спецпризначення «Сафарі» (Борислав Береза не називає підрозділ, у якому служив, каже тільки, що у теробороні, – «Главком») та іншими підрозділами ЗСУ, ГУР Міноборони й добровольцями.

Люди, які пробували вручити мені повістку на Львівщині, намагалися з’ясувати, на якій підставі я заходив до Ірпеня, що я там робив.

Тобто шукали щось, що мені можна пред’явити.

І моїх аргументів не чули.

16 вересня на своїй сторінці у Facebook ви повідомили, що Збройні сили вас списали через погіршення зору.

А як ви тоді потрапили до ЗСУ із поганим зором?.

Потрапив, як і всі інші, хто взяв до рук зброю.

От така медкомісія була.

Дивіться, це життя, все буває.

По-перше, тоді зір був кращим.

По-друге, тоді, у лютому і березні, потрібні були люди зі зброєю, які не боялися іти на війну.

Надалі, впродовж того часу, поки я був у ЗСУ, ситуація із зором погіршилася.

Це сталося після контузії, але коли саме, я сказати не можу.

У мене зараз відшарування сітківки ока та зменшення гостроти зору.

У правому оці крововилив і кров не розсмоктується.

Найближчим часом я робитиму операцію на оці.

«У нас робітничо-селянська армія».

Ви все ж встигли послужити у Збройних силах.

У яких боях брали участь?.

21 березня заходили в Ірпінь, переходили річку за допомогою переправи.

Перше, з чим ми зіткнулися, – обстріли з «Нонів», впродовж чотирьох годин, без зупинки (російська самохідна артилерійська гармата 2С9 «Нона», – «Главком»).

Ми зайшли до управління місцевої поліції, напроти нього розташовувався, пам’ятаю, будинок міського голови Ірпеня.

Тоді я відчув, що таке, коли нас обстрілюють, а відповіді немає.

Що перевага в артилерії на боці наших ворогів.

Ми з управління поліції перейшли до шпиталю, бо там був кращий підвал.

Окрім Київщини я брав участь у війні на Запоріжжі і Донбасі.

Бачив там масу добровольців, які до того не служили узагалі, навіть в АТО не були.

Щиро вам кажу, у нас робітничо-селянська армія.

Величезна кількість фермерів стали до її лав, людей виробничих спеціальностей.

Служив зі мною чоловік, який не останню посаду займає у величезній компанії Comfy, був учитель, IT-шник….

Зараз бачу, що перевага ворога потроху зменшується, ситуація змінюється на краще для нас.

Принаймні, паритет на деяких ділянках фронту вже є завдяки тому, що до нас надходить західна зброя.

Якими ви побачили Збройні сили зсередини на початку повномасштабної війни?.

Я бачив людей, у яких не було ані бронежилетів, ані тепловізорів, ані касок.

Була тільки зброя.

Рештою забезпечували волонтери.

Коли я приїхав у свій батальйон, то побачив, що є лише сині бронежилети – такі видають представникам міжнародних організацій, щоби всі їх здалеку бачили і не стріляли.

Такий бронежилет я відмовився надягати, бо у ньому ти перетворюєшся на ціль.

Мені дружина передала броню і каску.

Сергій Лещенко не поспішає замінити мене в армії.

Коли був на Запоріжжі, підтягнув волонтерів, які забезпечили нас величезною кількістю броні.

З фонду Притули ми тоді отримали навіть наколінники і налокітники.

Автомобіль дали волонтери.

І квадрокоптери теж.

А ті, хто повинен був забезпечувати армію, цього не зробили.

Я маю на увазі міністра оборони Андрія Тарана (міністр оборони України з березня-2020 до листопада-2021, – «Главком»), який саботував забезпечення армії усім необхідним.

Як тільки почалася повномасштабна війна, його чомусь нагородили призначенням на посаду посла у Словенії.

Зараз ситуація змінюється на краще і народ уже «перебирає харчами», мовляв хочу отаку каску, хочу навушники.

Хоча не можу сказати, що геть усім забезпечені військові.

Не у всіх є тактичні окуляри, не бачив і не чув, щоби держава у достатній кількості забезпечувала тепловізорами.

Тобто є куди рухатися.

Це Міноборони має забезпечувати усім.

Я дуже здивувався, коли у квітні на сайтах знаходив у продажу комплекти форми, при тому, що у нас її не було.

Тобто один комплект мені видали, але запасну собі купував самостійно.

Форма швидко забруднюється та зношується, тож має видаватися другий комплект.

Коли Зеленський приїжджає на фронт, чи в Ізюм – це потужно.

Опоненти вам закидають, що ви навесні ховалися від армії у жіночому монастирі УГКЦ у Трускавці.

А хто ці опоненти, назвіть? У мене немає політичних опонентів.

Першим брехливу інформацію про монастир розповсюдив Сергій Лещенко, який є співробітником Офісу президента і радником Андрія Єрмака.

Це по-перше.

По-друге, ця інформація з’явилася на російських Telegram-каналах, потім її розповсюдили інші.

Також інформацію розповсюджували політтехнолог Володимир Петров і працівник телеканалу «Рада» Сергій Іванов.

Нагадаю, що Петров колись негативно висловлювався про Майдан і через це його викинули з телеканалу «Рада», на який його влаштувала влада.

Тобто цю інформацію розповсюджував пул Офісу президента.

А переслідували мене представники Департаменту контррозвідки України, які займалися пересічним громадянином Березою, а не тим, щоби ловити шпигунів та зрадників.

Може, через те, що Андрій Наумов (колишній керівник Головного управління внутрішньої безпеки СБУ, який перед повномасштабним вторгненням утік з України) залишив на службі проросійську агентуру.

Може, ще хтось давав і дає накази на переслідування.

Наприклад, полковник СБУ Жук Андрій Миколайович, який є співробітником 5-го управління Департаменту військової контррозвідки СБУ (Дніпро), з дислокацією у Запоріжжі, проводив стосовно мене НСРД (негласні слідчі і розшукові дії) і особисто хотів з'ясувати переміщення солдата Берези, цікавився про мене у батальйоні.

Але «на нуль» їхати злякався.

Так я його і не дочекався там.

Величезна кількість людей у спецслужбі виконують будь-які завдання влади, попри те, як це впливає на ситуацію у країні.

Я ніде насправді не переховувався, інформацію про мої переміщення можна знайти у мене на сторінці у Facebook.

Бо я завжди викладав її.

У березні я заходив в Ірпінь.

Але туди тоді не заходили Сергій Лещенко, Сергій Іванов і Володимир Петров.

І сьогодні вони щось не поспішають замінити мене в армії.

Вони ретельно відпрацьовують замовлення.

І проти мене теж.

То повістку вам таки вручили у квітні?.

Ні, і не могли вручити.

Інакше вони би змогли закрити мене у Нацгвардії.

Звідки у вас інформація про те, що Банкова хотіла вас відправити служити до якогось секретного полку?.

Це мої джерела.

Не розкриватиму їх.

Але це була єдина можливість закрити мені рота.

«Офіс президента бачить у мені опонента».

Ви кажете, що не маєте політичних опонентів.

Але якщо Офіс президента, Єрмак на вас тиснуть, то хто вони тоді?.

Вони – вороги.

Бо якщо усередині країни під час війни хтось займається політичними розбірками і зведенням рахунків з тими, хто до війни був в опозиції, але з проукраїнською позицією, то вони нищать єдність країни.

Я успішно захищав інтереси країни в ПАРЄ тоді, коли вони навіть не знали, що це за організація.

Такі люди намагаються знищити опозицію, використовуючи своє службове становище.

Добре, якщо відверто, то я в опозиції.

Але я і до Порошенка був в опозиції.

Коли Зеленський приїжджає на фронт, чи в Ізюм – це потужно.

Коли Порошенко передає нашому підрозділу автомобілі – це класно.

Потрібно дякувати за хороші вчинки, не замовчувати це.

Але критика – це сигнал, що треба щось виправляти.

Офіс президента зараз у мені бачить опонента, але я їх опонентами не вважаю.

Вони тимчасові.

Я не маю політичних опонентів.

І після війни я у політику не повернуся.

Але і мовчати не планую.

Навіщо нам алкоголіки і наркомани в армії?.

Якщо Офіс президента і сам президент – вороги, по-вашому, а ворогами для України є сьогодні Росія і Кремль, то хіба ви цим не ставите знак рівності між українською владою і державою-агресором?.

Я хочу відокремити президента, якого обрали українці від Офісу президента, який ніхто не обирав.

Так, в Офісі президента є розумні люди, але є і інші.

Давайте відверто.

Ви що, не знаєте, що будь-яке призначення потрібно сьогодні узгоджувати з Єрмаком? Хто він такий, хто його обирав? Це якийсь «смотрящий».

Бо влада – це президент, уряд і парламент.

А Офіс президента повинен займатися лише забезпеченням глави держави усім необхідним для його роботи, організаціями зустрічей.

Багатьом українцям вручають повістки у публічних місцях, клубах, кафе.

Юристи кажуть, що це не відповідає закону.

Натомість військові кажуть, що така мобілізація не спонукає підвищенню якості армії.

Як слід змінити мобілізацію, аби припинилася критика?.

Мобілізація повинна відбуватися.

У нас ще багато людей, які закінчували військову кафедру і яких не призвали до Збройних Сил.

Наприклад, Олексій Арестович.

Він взагалі профільний військовий (у 1998-му закінчив загальновійськовий факультет Одеського інституту Сухопутних військ, має диплом військового перекладача, – «Главком»), командир механізованого взводу.

То взяв автомат і пішов! Де він зараз? Не на фронті.

Коли звичайні люди бачать, що ті, хто навчався на військового, воювати не ідуть, вони втрачають мотивацію.

Це по-перше.

По-друге, в армію набирають непідготовлених людей, або з іншою військовою спеціальністю ніж ті, що зараз потрібні.

Нам треба не кількість, а якість.

От кого знайдуть у нічному клубі?.

Нам у батальйон були потрібні сапери, а прислали артилеристів.

Або, пам’ятаю, як потрібен був командир роти і поки його не було, обов’язки виконував старший солдат, а не офіцер.

А потім прислали такого, що був не готовий, після військової кафедри 1994 року.

І кому таке потрібно?.

По-третє, бажання захищати Україну у наших співгромадян є.

І не потрібно його вбивати, м’яко кажучи, дурними діями.

От я не бачив, щоби на вечірку, де перебував Сергій Лещенко, прийшла поліція, чи представники військкомату, аби вручити повістки.

Лещенко вибачився за той випадок.

Інцидент не вичерпаний?.

У нас хіба потрібно вибачатися? Що би відбулося у такій ситуації у Європі? Людина би пішла у відставку.

Бо це підриває довіру до влади.

А що зробив Лещенко? От когось вб’є і теж вибачиться, хіба так має бути?.

А за поїздку його дружини у Москву минулого року він чому не вибачається? Вважає це нормальним.

Тоді росіяни теж вбивали наших воїнів.

Це дивна історія, коли до одних на вечірки приходять з повістками, а до інших чомусь ні.

Не потрібно робити з мобілізації покарання.

Це приниження для тих, хто воює, а ще це дуже нагадує те, що роблять в «Л/ДНР».

Навіщо нам алкоголіки і наркомани в армії?.

Можна ще почути голоси, мовляв, давайте депутатів на фронт відправляти.

Кого? Трухіна, Юрченка, Іванісова? Та вони там все спаплюжать, зламають усю роботу.

Ви розкритикували Сергія Лещенка за шеврон 72-ї бригади на рукаві.

Він пояснив, що шеврон йому подарувала бригада.

Які ще до нього можуть бути питання?.

Так, йому подарувала бригада.

Але шеврон він носити не має права, бо він не є військовим.

Будь-хто може купити шеврон чи отримати у подарунок, але згідно зі статутом носити його на одязі мають право лише військові.

Та й шеврон носять на лівій руці, а він приліпив на праву.

Хоче його носити на формі? Будь-ласка, нехай підписує контракт і носить.

Імітувати причетність до 72-ї бригади – зась.

Якщо ми закриватимемо очі на будь-яке порушення і житимемо за принципом: своїм – усе, що завгодно, а ворогам – закон, то невдовзі збудуємо такий режим, як у Росії чи Білорусі.

А ми воюємо саме за те, щоби Україна не стала схожою на ці країни.

Михайло Глуховський, «Главком».

Уряд готовий співпрацювати з окупаційними адміністраціями.

Скандальні закони вже у Раді.

Путін провів перекличку союзників.

Підполковник Гончар: Дані з «супутника Притули» монополізувала одна структура.

Источник материала

Оригинальная версия

Поделиться сюжетом