Черкаси будуть чинити опір, — обіцяв головний бунтар передвиборної кампанії, мер Черкас Анатолій Бондаренко, який не побоявся кинути публічний виклик самому Володимиру Зеленському, за що отримав від президента звання “бандита”.
— Ми повинні забути про протистояння між мером і президентом. Я хотів би навіть вибачитися перед президентом, — а ці слова Бондаренко сказав уже за два тижні після того, як переобрався на посаду мера.
Історія мера Черкас ідеально описує метаморфози, які відбуваються у відносинах центру і регіонів. Після виборів місцевим елітам вигідніше стало не качати права і грубіянити Києву, а дружити заради бюджетних преференцій. Всі ж хочуть, щоб Велике будівництво пройшло саме через їхнє місто, — можливо, і тобі щось перепаде. Причому Банкова теж не проти такої мирової угоди, а дуже навіть за. Після заміни Сергія Трофимова на Кирила Тимошенка — на посаді відповідального за регіональну політику в Офісі президента, центр вважає за краще домовлятися, а не воювати, згладивши тим самим слабкі результати партії Слуга народу на виборах.
Завдання, яке поставили перед Тимошенко, — по максимуму взяти для “слуг” керівні посади в облрадах і міськрадах обласних центрів. Причому незалежно від результатів президентської партії на виборах. У підсумку за “слугами” закріпилися 12 з 22 посад голів облрад.
— Слузі народу вдалося стати об’єднавчим фактором у місцевій коаліціаді в значній частині регіонів, де вони не отримали найбільшої підтримки виборців. Це можна пояснити бажанням місцевих депутатів співпрацювати з політичною силою, яка на центральному рівні є партією влади, — пояснює аналітик громадянської мережі Опора Олександр Клюжев.
Додамо до цього той факт, що в регіонах національні партії нерідко просто продають свою франшизу місцевим бізнесменам, не особливо переймаючись із приводу ідеологічних уподобань, і отримаємо горючу суміш — із союзів на місцях, які з Києва виглядають максимально неприродньо. Представники Слуги народу, Європейської солідарності і Опозиційної платформи — За життя можуть годинами поливати один одного брудом у Верховній Раді й на центральних телеканалах, а в регіонах входити в одну коаліцію. Ось що децентралізація живодайна робить з її мільярдними бюджетами міст. Але головний тренд — це все-таки альянси партії мера і партії президента в міськрадах і облрадах.
Приклад Харкова
До прикладу, домовленості місцевих еліт і центру зараз становлять основу функціонування влади в Харкові після смерті впливового і беззмінного мера міста Геннадія Кернеса. По суті, боротьба за спадщину померлого від коронавірусу міського голови так і не розпочалася, через те, що його оточення оперативно зуміло домовитися з Банковою. Кернес втретє виграв мерські вибори, не відриваючись від лікарняного ліжка в берлінській клініці Шаріте. І, по суті, соратники міського голови вже тоді розуміли, що до оперативного управління містом він навряд чи повернеться.
Тому ще при живому Кернесі на посаду секретаря міськради зуміли провести його праву руку Ігоря Терехова, який зараз і рулить містом в статусі в. о. мера. До того, як стати заступником Кернеса, Терехов працював заступником завзятого ворога колишнього міського голови — нинішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, коли той очолював Харківську область. Подейкують, що у Терехова все ще є спільний бізнес з близьким до Авакова впливовим харківським підприємцем Ігорем Котвицьким. Саме Авакова після смерті Кернеса називають людиною, яка контролює ситуацію в Харкові.
Під його керівництвом і було досягнуто домовленості між Банковою і місцевими елітами. Суть її полягає в союзі партії Кернеса Успішний Харків і Слуги народу в харківських міськраді й облраді. У міській раді коаліція забезпечує підтримку Терехова, а в обласній на посаду голови ради провели представника Слуги народу Артура Товмасяна — близького до Авакова. Харківські “слуги” були проти того, що їх, по суті, оженили не спитавши, навіть спробували влаштувати демарш, але загальної ситуації це не змінило. Для контролю над містом міністру внутрішніх справ і вибори проводити не знадобилося.
До речі, про вибори. За ідеєю, при наявності політичної волі, нового мера в Харкові могли б обирати вже в березні 2021 року. Для цього міськрада повинна звернутися до Верховної Ради, а парламент — призначити нові вибори. Але джерела Фактів ICTV в Раді впевнені: цього не буде, на березень вибори не призначать. Інша можлива за законом дата — жовтень 2021 року. Однак не факт, що і тоді вибори відбудуться.
Україна вже знає чимало прикладів, коли міста роками залишалися з виконуючими обов’язків мера.
З недавнього — Київ часів Віктора Януковича та Луцьк останніх років. Харків цілком може стати наступним у списку. — Оголошення позачергових виборів — питання, яке лежить у площині відповідальності парламенту і може бути розтягнуте у часі на роки, що демонструвала неодноразова практика. Тому, поки функції міського голови є кому виконувати і є консенсус місцевих еліт в цьому, не факт, що вибори міського голови Харкова відбудуться найближчим часом, — вважає голова правління громадянської мережі Опора Ольга Айвазовська.
Політичний консенсус в місті дійсно знайдено, а добра добувши, кращого не шукають.
Тим більше що особистий рейтинг Терехова незрозумілий: чи зможе він самостійно виграти мерські вибори — велике питання. До харизми Кернеса йому явно далеко, а на багажі попереднього мера можна не дотягнути, хоч і. о. міського голови і всіляко намагається прив’язати спогади харків’ян про Кернеса саме до себе: то вулицю запропонує перейменувати на честь колишнього патрона, то станцію метро. У Слуги народу свого рейтингового кандидата на Харків теж немає, і найближчим часом не з’явиться.
Залишається стара гвардія — прекрасно знайомий всім харків’янам Михайло Добкін і екс-нардеп Євген Мураєв. Добкін вже навіть відеоролики випускає, в яких його хвалить покійний Кернес, не згадуючи при цьому, що в останні роки вони взагалі не спілкувалися. З огляду на проросійські погляди Добкіна і альтернативу йому у вигляді якогось кандидата від ОПЗЖ, чи потрібні такі ризики Банковій у ключовому прифронтовому місті? Відповідь очевидна.
Вдарили по руках
Вдалося Банковій домовитися про співпрацю з місцевою владою і в Одесі. Причому в союзники “слуг” там несподівано записалася і партія Петра Порошенка Європейська солідарність. Все тому, що ворог один — ОПЗЖ. Та й з мером Геннадієм Трухановим Порошенко ще під час свого президентства чудово знаходив спільну мову. Тут теж все відразу йшло комплектом.
— Довіряй справам Труханова, СН і ЄС поділили міськраду та облраду. Облраду віддали “слугам”, а в міськраді ЄС отримала посаду голови впливової бюджетної комісії.
Схожий трюк спробували провернути і в Києві. Після виборів було багато суперечок, з ким же буде домовлятися мер Віталій Кличко — з Банковою або з Порошенком. Європейська солідарність і взагалі виграла вибори до Київради, відразу запропонувавши Кличку створити коаліцію на двох. “Слуги” ж на київських виборах зовсім провалилися, але мали в рукаві інший козир — посаду голови КМДА та можливість не кошмарити мера перспективами призначення на цей пост своєї людини.
Кличко вийшов із ситуації віртуозно. Мер взяв собі в заступники в Київраді по два представники від СН і ЄС, зберігши паритет і у всіх найвпливовіших комісіях. У підсумку за секретаря міськради від Кличка проголосували аж 104 депутати. Коли ж справа дійшла до голосування за бюджет-2021, то тут вже риси коаліції вималювалися ще чіткіше, і в ній не знайшлося місця ЄС. Зате сформувалася цікава конфігурація з УДАРу, СН, Батьківщини, Голосу і навіть ОПЗЖ. Ось такі союзи, які складно уявити на центральному рівні.
Зуміла Банкова і частково відіграти поганий результат на виборах в Дніпрі. Але тільки частково. Справа в тому, що місцева організація партії Слуга народу складається переважно з людей бізнесмена Ігоря Коломойського, а не з тих, хто орієнтується на керівництво країни і партії як такої. А з переможцем виборів, мером Борисом Філатовим у Коломойського триває відкрита війна. Так що в Дніпровській міськраді Слуг народу не пустили нікуди. Зате там прекрасно склався союз Пропозиції Філатова, ОПЗЖ і ЄС.
Воював Філатов довгий час і з Зеленським, навіть сперечався на власне звільнення через будівництво мосту. Але тут сокиру війни, схоже, вдалося остаточно зарити. Примирення закріпили на основі домовленостей щодо області. “Слугам” віддали посаду голови облради, а ось головою ОДА призначили представника партії Філатова — Валентина Резніченко. Він, до речі, очолював область за президентства Порошенка і вважався мало не зразковим керівником.
Причому Філатов ще й зумів домовитися про рекордні дотації з державного бюджету, якими не може похвалитися більше жодне велике місто. Річ у тім, що, крім традиційної освітньої субсидії, з Києва обіцяють окремо виділити гроші на будівництво аеропорту і метро в Дніпрі. Так що, як то кажуть, одними конфліктами ситий не будеш. Так і живемо.