/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F81%2F49d2d4289a21b84e59259dd48976176d.jpg)
Про що журналісти не запитали в Зеленського. Медіапідсумки 17–23 травня 2021 року
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F81%2F1ea38432bc35a723540d8d90ec3f1e72.jpg)
Перш за все, хочу сказати, що цьогорічна пресконференція Володимира Зеленського вийшла напрочуд інформативним заходом: слово надавали дійсно різноманітним ЗМІ і давали можливість уточнити запитання. Журналісти переважно були конструктивними і не красувалися, а декілька, скоріше за все, погоджених із пресслужбою запитань допомагали зрозуміти, які теми в ОПУ бачать пріоритетними. І навіть той факт, що нерідко президент говорив радше те, що хотів сказати, а не те, про що його запитали, все одно давало змогу послухати риторику і зробити спостереження. Одне з них: на мою думку, з президентом, який почав уживати словосполучення «мій народ», варто більше спілкуватися з позиції дуже прикладних інтересів цього народу. Так би мовити, в часи очільника держави з ознаками популізму цілком є місце популізму в журналістиці.
Ви помітили, що запитання про провал вакцинації – саме в такому формулюванні, а не в ускладненому обговоренні про відставку Максима Степанова – президенту поставили всього один раз, в останній третині заходу і що це було не зовсім українське медіа («ВВС News Україна»)? Хоча в благополучній країні це запитання стояло би як мінімум першим, другим і третім (якщо взагалі в благополучній країні був би можливий такий провал вакцинації). У кулуарах ми потім обговорили це з колегами, які розповіли, що, зокрема, на їхньому великому телеканалі завжди падають рейтинги, коли вони піднімають тему коронавірусу. Мабуть, справа в тому, що українці живуть у настільки несприятливих умовах, із такою купою мало сумісних із хорошим життям проблем, що коронавірус для нас – лише один чинник у цьому ряду.
Шкода, що журналісти зовсім не запитували, що робиться для створення нових робочих місць, що з нашою освітою і чому до світового топ-500 вишів входить лише один український або чи варто панікувати сумлінним громадянам через законопроєкт про спеціальне добровільне декларування майна.
Журналісти багато запитували про анонсовану президентом деолігархізацію – благодатну для президентських рейтингів тему. Найбільші телеканали теж почали висвітлювати цю тему. Зокрема, їй частково були присвячені ток-шоу «Свобода Савіка Шустера» та «Право на владу». Савік Шустер одразу анонсував, що незабаром, після реєстрації законопроєкту, в його студії знову говоритимуть про це. А якщо описувати максимально стисло висвітлення теми цього разу, то його можна звести до такого обміну думками:
- в усьому світі для обмеження впливу олігархів існують антимонопольні комітети. В Україні такий комітет не працює і президент не хоче цим займатися (Сергій Власенко, «Батьківщина»);
- нічого не працює, бо всюди є агенти олігархів, навіть у «Слузі народу» (Давид Арахамія, «Слуга народу»);
- так наведіть лад у «Слузі народу» (Олексій Гончаренко, «Європейська солідарність»).
У «Праві на владу» цю тему обговорювали менш нервово – можливо, тому, що деолігархізувати Ігоря Коломойського починав ще Петро Порошенко, а досвід – то велика сила:
- президент повинен взяти більше влади, більше відповідальності і довести боротьбу з корупцією до кінця (Міхеіл Саакашвілі, Виконавчий комітет реформ);
- питання не в тому, щоби було більше влади, а щоби було більше правильно структурованої влади. Починати боротися з корупцією потрібно на побутовому рівні (Сергій Щербина, «РБК-Україна»);
- можна ухвалити будь-який закон і запропонувати суспільству будь-що. Суспільство – це консервативна конструкція, змінити звички та свідомість за кілька років неможливо. І олігархату неможливо позбутися за один день (Олександр Мартиненко, «
Інтерфакс-Україна»); - серйозна частина парламенту, в тому числі «Слуги народу», контролюється олігархами і цікаво, як законопроєкт про деолігархізацію вплине на ситуацію в парламенті (Соня Кошкіна, «Лівий берег»);
- дії Володимира Зеленського уже починають виглядати як атака, похід проти системи. Але є відчуття, що він не до кінця усвідомлює складність того, з чим доведеться стикнутися, і включається в занадто велику кількість конфліктів, які можуть привести його на Голгофу (Юрій Романенко, «Хвиля»).
Коли напередодні пресконференції ОПУ анонсував, що захід буде сповнений символізмом, він, мабуть, і подумати не міг, наскільки сповнений. Окрім як роздивитися три літаки, один із яких побудований, другий будується, а будівництво третього ще належить розконсервувати, журналісти мали змогу проїхатися від прохідної ДП «Антонов» до ангару на дуже старенькому автобусі – такому, які їздять по наших райцентрах і селах. У цьому, мабуть, глибока метафора, скільки всього потрібно здолати в нашому випадку на шляху до світлого майбутнього.

