Моніторинг спільного марафону «Єдині новини» за 2 травня 2022 року

24 лютого, коли Росія пішла в наступ на Україну, «Детектор медіа» мусив припинити свої постійні моніторингові проєкти, адже наповнення ефіру телеканалів повністю змінилося. Центральні канали об’єднались у спільний марафон «Єдині новини #UAРазом». Однак і під час війни моніторинг і контроль якості телепродукту залишаються важливими. Тому ми запустили нове дослідження — докладний аналіз ефіру спільного марафону (новин, прямих включень, гостьових студій) на дотримання стандартів та вагомі професійні помилки ведучих і журналістів. Автор моніторингу — Ігор Куляс, медіатренер та автор основної методології моніторингових досліджень «Детектора медіа». Докладний розбір роботи ведучих і журналістів під час моніторингу потрібен і глядачам, і самим медійникам, які зможуть врахувати свої помилки та робити якісніший продукт. В аналізі ми враховуємо специфіку воєнного часу та фіксуємо лише порушення стандартів, яких журналісти й ведучі могли б уникнути. Детальніше — в методології моніторингу. Додаткові пояснення щодо застосування стандартів журналістики під час війни є в матеріалі — відповіді на критику моніторингу. Також у рубриці «Щоденні теленовини» щодня виходить резюме марафону.

По-перше, щиро перепрошую Сергія Єременка за мою помилку в його прізвищі. Перепрошую також усіх читачів моніторингу. Мені тим більше прикро за цю свою помилку, що згадані сюжети Єременка були дуже якісними. Помилився.

По-друге, в одного з читачів виникло запитання: «З яких це пір вказувати фракційну приналежність чи посаду — це піар»? Я вже пояснював цей момент, але, мабуть, не дуже до ладу. Спробую пояснити вдруге.

Навіщо в телевізорі словами чи титром представляють будь-якого спікера? Для того, щоби глядач зміг зрозуміти, чому саме ця людина коментує саме це питання. Тобто щоби глядач міг для себе зрозуміти компетентність саме цієї людини саме в цьому питанні. І зробити свій особистий висновок, наскільки цьому коментарю він може довіряти. Не більше і не менше.

Тепер дивіться. Якщо ви берете інтерв’ю у, наприклад, Олени Шуляк про компенсацію державою українцям втраченого від дій окупантів майна, чи вимірюється бодай якось компетентність пані Шуляк у цьому питанні тим, що вона є представницею партії «Слуга народу»? Однозначно ні. Натомість вона є компетентною саме в цьому питанні тому, що є співавторкою відповідного законопроєкту. Про це саме і треба говорити в її представленні як гості ефіру. Тобто згадка про партійну приналежність у контексті такої теми не грає жодної ролі. Вона є зайвою. Це — надмірна інформація для глядача. 

Тепер таке запитання. А що таке взагалі політичний піар? Це — не виправдана темою згадка політика або політичної сили в позитивному контексті. Що ми маємо в сухому залишку? Маємо невиправдану (з точки зору інтересів глядача, і з точки зору змісту обговорюваної теми) згадку політичної сили. І саме в позитивному контексті, бо, впевнений, переважна більшість глядачів вітатиме намір держави компенсувати громадянам збитки, завдані війною. Тому цю і подібні згадки фракційної / партійної приналежності гостей телемарафону я в цьому моніторингу і відношу до ознак політичного піару.

Ще один додатковий аргумент. У мирному житті інформація про партійну / фракційну приналежність політиків має право на життя, оскільки глядачі як виборці мають право знати, за що або проти чого виступає та чи інша політична сила. Але в умовах війни вибори не проводяться, внутрішньополітичний процес ставиться на паузу. І більше того, український політикум (маю на увазі його «вищу лігу») із самого початку широкомасштабної війни домовився між собою, що політичну боротьбу відкладає на «після перемоги». І принаймні в публічній площині цієї домовленості дотримується вже третій місяць. Чому би телеканалам «вищої телевізійної ліги» не наслідувати цей позитивний приклад політиків?

І останнє. Я майже впевнений, що згадування політичної / фракційної приналежності окремих спікерів марафону в більшості випадків журналісти робили ненавмисно, скоріше за багаторічною звичкою (хоча, звісно ж, є і навмисні випадки, коли, наприклад, на каналі «1+1» «несподівано» згадують назву партії / депутатської групи «За майбутнє», або ж на каналах групи «Україна» так само «несподівано» згадують, що компанія «ДТЕК» належить Рінату Ахметову). Але ж зверніть увагу на одну просту річ: якими б не були причини появи подібних згадок (чи хтось заплатив за політичний піар, чи менеджер змусив журналістів, чи спрацювала самоцензура, чи журналісти зробили це ненавмисно, за звичкою чи ще як), а результат в ефірі і для глядача один і той самий — він отримує піар конкретної партії.

Телеканали ICTV та СТБ (0:00–4:00)

Зміст ефіру. Ефірна сітка каналів розбита, як і раніше, по 15 хвилин між блоком новин і гостьовою студією, чи «Фактами тижня», чи фільмами. Новини 2 травня вели по черзі Петро Дем’янчук та Орест Дрималовський, гостьові студії — Яна Брензей. «Факти тижня» вели Оксана Соколова та не представлений ведучий (ні титрами, ні словами, а я його, чесно, й досі не знаю, лише маю сподівання, що колись канал його таки представить). До речі, чомусь у блоці каналів титрами представляють лише ведучих новин, решту ведучих ніяк не представлено (ні словами, ні титрами).

Сюжетів було багато, більшість із них — не репортажні:

• Ольги Чайко й Ольги Читайло про евакуацію людей з «Азовсталі»,
• Оксани Михайлової про роботу СБУ зі знешкодження різних диверсійних груп,
• Олега Корнієнка про розмінування в різних областях України,
• Наталії Кулик про те, як в умовах війни щепитися від ковіду,
• Ксенії Павлишин про перших евакуйованих маріупольців із «Азовсталі»,
• Аліни Суюндукової про вирощування українцями городини на подвір’ях та балконах і про ініціативу «Сади перемоги»,
• Олени Горячевої про те, як миколаївці вирішують проблему з нестачею води,
• Ірини Тимчишин і Катерини Курбанової про франківських розробників потужних павербанків і луцьких розробників сонячних панелей для фронту,
• Олександра Візгіна про те, яке важке озброєння постачатимуть Україні західні країни,
• Сергія Костежа про ймовірність нападу на Україну з Придністров’я,
• Даниїла Самсонова про те, як українці через дефіцит пального пересідають на велосипеди та електросамокати,
• Василя Саф’янюка про те, як волонтерить керівник «Дизель-студіо» Єгор Крутоголов,
• Артема Кулі про ймовірні медичні діагнози Путіна,
• Катерини Павловської про те, яких дефіцитів слід очікувати у зв’язку з війною,
• Артема Сорокіна про ворожі обстріли українських прикордонників на кордоні з Білоруссю,
• Вікторії Покатілової про трьох вимушених переселенців з Ірпеня та Бородянки, які волонтерять у Львові,
• Олександра Мельникова про депортацію українців у Росію окупантами,
• Павла Васильєва про те, скільки «парадних» частин і техніки втратив Кремль напередодні параду на Красній площі,
• Христини Венгеляускайте про коней, вивезених у Дніпро із зони бойових дій на Луганщині, 
• Наталії Жуковської та Ірини Полотай про візит спікерки Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі до Києва.

Прямих ввімкнень не було взагалі. Гостей студії було небагато (шестеро на цілих чотири години ефіру) й майже всі вони були експерти:

• Олег Нів’євський, віцепрезидент Київської школи економіки, про можливості експорту Україною аграрної продукції;
• Артем Осипян, психолог, член Національної психологічної асоціації, по те, як долати ПТСР;
• Сергій Данилов, заступник директора Центру близькосхідних досліджень, «який з 2012 року займається Херсонською областю», про зрив плану окупантів зі створення псевдореспубліки в цій області;
• Юрій Пойта, керівник азійсько-тихоокеанського відділу Київського центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, про позицію Китаю щодо російсько-української війни;
• Михайло Самусь, військовий експерт, директор New Geopolitics Research Network, про зрив воєнних планів ворога на сході та півдні;
• Марат Сулейманов, заступник муфтія духовного управління мусульман України «Умма», про те, як для мусульман минув місяць Рамадан в умовах війни.

Крім того, в ефірі медіагрупи були два фільми з проєкту «Гражданская оборона»: про українських артистів-колаборантів і про російських співаків та артистів, які славлять режим Путіна і насаджують ідеологію рашизму.

Порушення стандартів. Більшість порушень стандарту достовірності інформації були пов’язані із браком надійних посилань на авторство суб’єктивних думок. У повідомленні, що «українців закликають на територіях, де відбувалися бойові дії, не відвідувати кладовища у поминальні дні» не було сказано, хто саме закликає. Недостовірні узагальнені посилання були в сюжеті Наталії Кулик: «Лікарі кажуть, за квітень темпи вакцинації вкрай низькі». «Хоч у світі ковідні обмеження послабляються, це не привід ігнорувати вакцинацію, кажуть лікарі». Узагальнене посилання ведучого Дем’янчука: «В "Укрпошті" кажуть: "Мрію" в українців не відібрати, і про це постійно нагадуватиме нова поштова марка». І неназваного ведучого «Фактів тижня»: «В Офісі президента упевнені, що найближчими тижнями кількість таких пожеж суттєво зросте». В сюжеті Катерини Павловської: «Люди бідкаються, у всьому винні перш за все високі ціни»; «Експерти кажуть, перш за все виною всьому військові дії»; «З українськими овочами прогнози експертів аж надто обережні».

Двічі не вказували джерела фактичної інформації. У сюжеті Наталії Кулик без посилань було подано інформацію щодо статистики щеплень від коронавірусу. А в повідомленні ведучий Дрималовський казав: «За попередньою інформацією, постраждалих немає».

У сюжеті Артема Кулі про ймовірні серйозні хвороби Путіна суто медичні питання коментували переважно не компетентні в медицині люди (принаймні, якщо вірити їх представленню в титрах): «російський опозиціонер» Леонід Мартинюк, журналіст-розслідувач видання «Проєкт» Михайло Рубін, «історик, політичний аналітик» Валерій Соловей, «полковник ФСБ у відставці» Геннадій Гудков. Фахових лікарів у сюжеті було лише двоє. Один із них сказав лише, що підкахикування Путіна може свідчити про онкологію (а може, звісно, і не свідчити), а другий оцінював імовірність пластичних операцій, зроблених Путіну (що до фатальних діагнозів явно не має стосунку).

Усі порушення стандарту точності були спричинені некоректним поєднанням картинки з текстом. Повідомлення, що «на Харківщині окупанти накривали з мінометів укріплення наших оборонців», було «перекрите» кадрами розбитих обстрілами житлових будинків. І що на Херсонщині «із артилерії били по позиціях українських підрозділів» — так само планами житлових будинків. Зовсім не схожі житлові будинки на «позиції» чи «укріплення». Повідомлення, що пораненими окупантами забиті лікарні на окупованих територіях Харківщини, теж було «перекрито» планами зруйнованих будинків. При цьому згадувалися різні міста і села — Балаклія, Вовчанськ, Руська Лозова, Кутузівка та інші. При таких перерахуваннях за кадром зрозуміло, що відео не буде відповідним тексту, як мінімум, за географією.

Повідомлення, що на Миколаївщині українські військові знищили станцію радіоелектронної боротьби та два безпілотники окупантів, було «ілюстроване» відео розбитого танка, який геть не схожий ні на станцію РЕБ, ні на безпілотники. В повідомленні про обстріли на Запоріжжі в тексті ведучого йшлося, що «росіяни влучили в багатоповерхівки», а показували приватні будинки. І в такому вигляді це БЗ повторювалося в кількох випусках новин поспіль.

Повідомлення про обстріли в селищі Золочів було «перекрите» картинкою Харкова (ще й із геотитром «Харків»). Інформацію про блокування окупантами українського експорту зерна було «ілюстровано» планами якогось порту, і це ще було пів біди, бо далі взагалі йшли плани збирання врожаю пшениці (як заведено без позначок, що це архів). Ця картинка не відповідала, як мінімум, чинній порі року.

Повідомлення про посилену комендантську годину в Одесі було «перекрите» просто краєвидами Одеси. Коли йшлося про те, що не працюватиме залізничний вокзал, навіщось показували морський порт. І тому подібне.

Інформація про чатбот для повідомлень про військові злочини окупантів проти довкілля була «перекрита» літніми планами забрудненої пластиковими пляшками річкової заводі. Якийсь незбагненний символізм, як на мене.

БЗ про заяву міністра закордонних справ Туреччини Мевлюта Чавушоглу про відповідь у разі нападу Росії на будь-яку країну НАТО було «перекрито» архівним відео штабквартири НАТО і якихось західних військових. А в БЗ про збільшення фінансової допомоги США Україні за рахунок активів російських олігархів лідер демократів у Сенаті Чак Шумер на відео виявлявся жінкою, причому спочатку однією, а потім іншою. Дивні гендерні трансформації.

Разом із тим, була мінімум одна вдала спроба якісної роботи з картинкою, коли ведучий Дем’янчук представляв відео обстрілу ворожими танками житлових будинків у Попасній: «Ось це відео "Фактам" надіслав один із захисників Попасної. Він зафільмував, як рашисти б’ють із танків по житлових будинках». І далі був фрагмент відео з інтершумом. Хочеться побажати, щоб і в інших випадках  журналісти медіагрупи з відео працювали саме так.

І була надзвичайно великою кількість порушень стандарту відокремлення фактів від думок.

У межах новин медіагрупи звучало чимало суб’єктивних думок журналістів (що, нагадаю, є порушенням стандарту відокремлення фактів від думок, бо новини розповідають про події, а не про ставлення журналістів до цих подій). Висновок, наприклад, був у сюжеті Олександра Візгіна: «Це означає справжній історичний злам». У сюжеті Катерини Павловської були висновки й оцінки: «Із м’ясом, яке також підскочило в ціні, теж проблем не має бути. Та якщо ціни на телятину чи свинину не стануть меншими, завжди є альтернатива — курятина. Вона точно дорожчати не буде». «Звісно, розхитати ціни на продукти може вартість пального. Цінники на бензин і дизель наче як на гойдалці — то вниз, то вгору. Бо стабілізувати вартість нафти на світових ринках не вдалося».

Ведучий новин Орест Дрималовський висловлював припущення: «Процес розмінування, імовірно, затягнеться на роки, бо один день війни — це 50 днів розмінування» (насправді частіше звучать інші оцінки, принаймні, всі експерти, яких я чув у самому телемарафоні, казали про 30 днів. Зокрема, цієї ж доби саме про «день війни — 30 днів розмінування» казав в ефірі телемарафону як мінімум керівник поліції Київщини Андрій Нєбитов). І був ще дивний бекґраунд. Ведучий казав: «Нагадаю, приїзд Анджеліни Джолі до Львова став сенсацією». Тобто як факт було подано оцінку.

У «Фактах тижня» — маса неавторизованих суб’єктивних думок і в текстах ведучих, і в сюжетах кореспондентів. Неназваний ведучий казав: «Росіянам варто пам’ятати, що куріння шкідливе не лише для здоров’я, але й усіляких російських нафтобаз та військових складів. ... Ну, що вам сказати, не варто курити біля сховища боєприпасів, але ж розумом Росію не зрозуміти, техніка безпеки там завжди шкутильгала. ... Може, тоді росіяни почнуть розуміти, що карма існує і війна повернеться бумерангом у їхні оселі, бо в Кремлі цього розуміти вперто не бажають і намагаються ще більше роздмухати полум’я війни. ... Що це означає, чи стане самопроголошений анклав ще одним плацдармом для нападу на Україну?» «У цій війні Москва демонструє, що немає такого злочину, який би вона не вчинила. І один із них — примусова депортація українців у Росію. Цифри шокують. Мова про сотні і сотні тисяч наших співвітчизників. Навіщо Росія краде людей і фактично діє як нацистська Німеччина чи кривавий диктатор Сталін?» Скажу чесно, на авторську програму «Факти тижня», принаймні в такому вигляді, як я бачу в марафоні, аж ніяк не тягнуть. А тут ще й невідомий глядачам (як мінімум, мені як глядачу) ведучий висловлює якісь міркування. І ще й не каже, що це його особисті думки. Виглядає, як мінімум, дивно.

Неавторизовані оцінки були і в текстах ведучої Оксани Соколової: «Здивованим лідерам інших країн і особливо Джо Байдену, який взагалі наполягав на виключенні Росії з Великої двадцятки, Джоко Відодо повідомив, "щоб дати шанс мирним переговорам". Ще один наївний світовий політик, який думає, що з Путіним можна про щось домовлятись. Утім, чи прилетить на Балі очільник Кремля — ще дуже велике питання, оскільки для того треба, по-перше, вилізти з бункера, голограма тут не пройде, а, по-друге, саміт відбудеться в листопаді і до нього ще треба дожити. А зі здоров’ям у Путіна, вочевидь, не дуже». Або «словом, сценаристи з феесбешників такі собі. Певно, кращі кадри пішли писати сценарії параду перемоги».

Велика кількість неавторизованих суб’єктивних думок була в сюжеті Сергія Костежа: «Їхня пісня нова. У 2014-му росіянам захопити південь не вдалося, тож проєкт згорнули. Тепер же дістали знов. Київ їм не світить, а от Одеса може якось його замінити, бодай символічно»; «Спроби взяти південний схід — це не лише амбіції бункерного диктатора, але й практична мета»; «Розуміючи, що самотужки не впоратись, Росія намагається підключити до справи союзників»; «Усе це схоже на російську провокацію. Але чи може це стати казусом Беллі, тобто приводом до війни з боку Придністров’я?»; «Провокації у Придністров’ї можуть і не подіяти. Так, там дійсно оголосили військові збори, але, по-перше, звідти вже тікають люди призовного віку, яких там і так небагато через безробіття, а, по-друге, настрою там воювати проти України взагалі немає»; «І це другий важливий фактор, бо самі так би мовити еліти Придністров’я теж не хочуть іти на війну»; «Південь України готовий до оборони, а бойовики невизнаного Придністров’я не демонструють бажання вступати у відкритий військовий конфлікт з Україною. Тож перспективи Путіна на Одеському напрямку виглядають приблизно як намагання взяти Київ за три дні. Але це не означає, що Росія та її маріонетки полишать провокації і обстріли українських міст».

І в сюжеті Артема Кулі: «Володимир Путін, безумовно, рекордсмен серед президентів світу за кількістю теорій про стан його здоров’я»; «Журналіст Михайло Рубін співавтор резонансного розслідування видання "Проєкт", яке місяць тому наробило багато галасу в Росії»; «Це означає, що в Кремлі давно нікого не хвилює громадська думка, а бачення самого ВВП можна розцінювати виключно з точки зору психіатрії»; «Тож яким би не було здоров’я російського президента, в Україні і в цілому світі були б дуже щасливі, якби воно різко погіршилося, бо це щонайменше могло б врятувати життя тисячів українців, ну або принаймні в це хочеться вірити». Загалом цей сюжет базується на суцільних припущеннях. «Крім того, весь цей час ВВП провів у неприродній позі, яка виглядала так, нібито він намагався перетерпіти ниючий біль». «Саме із травмою спини, імовірно, можуть бути пов’язаними неприродні положення рук та інколи асиметрична хода Путіна, в яких раніше західні таблоїди нерідко вбачали симптоми хвороби Паркінсона»; «Серед найпопулярніших діагнозів, які приписують Путіну, це, безумовно, і онкологія. Найчастіше згадується про рак щитовидної залози, про який може свідчити постійне підкашлювання».

В агітаційно-пропагандистських фільмах «Гражданской обороны», як завжди, величезна кількість неавторизованих суб’єктивних думок — оцінок, висновків, звинувачень тощо. Власне, майже весь текст цих фільмів із таких думок і складається. Ось кілька прикладів: «И это правда. За время войны некоторые звездные предатели максимум что из себя выжали, это постики с фразами а-ля "нет войне" и "мира всем нам". К примеру, зашкваренная ещё с 2014 года Ани Лорак, которая всё это время успешно скакала по сценам эрэфии и развлекала то силовиков агрессора, то российскую публику, пришедшую на концерт к юбилею птицефабрики. В первые дни агрессии в её инстаграме появился пост «нет войне». Но о чём вообще этот меседж? Ты не поддерживаешь войну? Так это логично. Никакой здравомыслящий человек не поддерживает войну. А где конкретика? Где имя агрессора, развязавшего кровавую резню в твоей родной стране? Или не очень хочется называть вещи своими именами там, где зарабатываешь бабки?»

«Владимир Машков, которого в 90-х и начале 2000-х Соединённые Штаты, как и пропагандиста Соловьёва и Симоньян и обезумевшего Красовского, пережевали и выплюнули. И только в эрэфии этим закомплексованым особям дали почувствовать силу, власть и особенную значимость».

«Их капиталы и всё нажитое непосильным служением Кремлю оказалось ценнее жизней украинцев, которые ходили на их концерты, смотрели шоу с их участием и искренне думали, что перед ними стоят талантливые и настоящие артисты. Но нет. Нет ни артистов, ни талантов, ни людей. Есть трусы, упоротые ура-патриоты и те, кто любит деньги больше всего на свете».

Усі ці думки, звісно, мають право на життя, якщо їх висловлює конкретний автор, ідентифікуючи як власні думки. А так це просто анонімні міркування, які подаються непредставленими авторами цих фільмів як якісь «універсальні істини» або ж подані ними як факти. Так, глядачі цих проєктів, які вже йдуть не перший рік, до цього звикли. Але як частина інформаційного марафону це виглядає дивно, м'яко кажучи.

Інші зауваження. У версії цієї доби новини й гостьова студія ніяк не взаємодіяли між собою. Порада редакції: хоча б анонсувати загальний зміст (чи будуть новини, чи гості, чи фільм) і називати ведучих наступного блоку, а не просто закінчувати кожен свій блок словами «ми продовжуємо» або ж «наступний випуск за 15 хвилин». Адже коли блок цих каналів ведуть Олена Фроляк і Вадим Карп’як, вони дуже якісно передають одне одному слово.

Інфографіка ворожих втрат була доволі якісною, але дуже швидко змінювалися слайди й ведучі явно не встигали за ними. Відтак дані на екрані з дедалі більшим прискоренням випереджали слова ведучих за кадром. А це значно ускладнює глядачам сприйняття інформації. Редакції було би варто узгодити цей момент.

У титрах у сюжеті Павловської не було належних фемінітивів: «Галина Антонюк, фермер», «Світлана Литвин, аналітик Українського клубу аграрного бізнесу».

Резюме. Як і раніше, у блоці ICTV / СТБ дуже слабко представлена репортажна складова. На чотири оцінені ефірні години було лише шість репортажних чи наближених до репортажних сюжетів і взагалі не було прямих ввімкнень. Переважали сюжети нарисового характеру. А телемарафон усе ж є інформаційним ефіром. Разом із тим, більшість сюжетів були якісними. Гостей ефіру було небагато (оскільки більша частина умовно «гостьового» ефірного часу була зайнята сюжетами від «Фактів тижня» та фільмами «Гражданской обороны») і переважно це були експерти, лише один умовний ньюзмейкер, що теж є дисбалансом як для інформаційного ефіру.

Цього разу ефір ICTV та СТБ був «рекордсменом» за кількістю грубих порушень стандартів, я нарахував мінімум 61 таке порушення. Переважали порушення стандарту відокремлення фактів від думок (34 таких порушення): узагальнення, власні висновки та оцінки в новинних сюжетах. А в «Фактах тижня», за моїм спостереженням, подача неавторизованих суб’єктивних думок журналістів, схоже, є «фірменним стилем» — як ведучих, так і авторів сюжетів. Або ж це така шкідлива звичка журналістів: висловлювати власні судження як «істини в останній інстанції». Може, пора вже навчитися казати прості слова «на мою думку», «я вважаю», «за моєю оцінкою» тощо. Принаймні, в ефірі спільного телемарафону. Більшість порушень стандарту точності, як і раніше, стосувалися некоректного використання картинки, її повної (інколи до абсурду) невідповідності тексту за кадром. Хоча була як мінімум одна вдала спроба якісно подати картинку. Проявів політичного піару в ефірі ICTV / СТБ цієї доби не було.

Суспільне (4:00–9:00)

Зміст ефіру. Структура ефіру, як і раніше, була чіткою. Кожна година починалася з короткого випуску новин (які вела Інна Москвіна) і продовжувалася гостьовою студією (які по черзі вели Андрій Діхтяренко і Анна Чередниченко). В сюжетах цього разу переважали нариси:

• Анни Добрань про життя вимушених переселенців із Харкова на Кропивниччині,
• Анни Книш про повернення села Битиця на Сумщині до мирного життя,
• Анастасії Синяговської про свято, яке влаштували італійці онкохворим українським дітям-біженцям,
• Євгенії Єльшевич про те, як у Львові збирають гроші на літак для української армії,
• Нікіти Скоблікова про спроби газового шантажу європейських країн Росією,
• Карини Бугайченко про те, як у Львові працевлаштовують вимушених переселенців,
• Діани Крахматової про роботу поштарів під обстрілами на Сумщині,
• Наталії Старинець про те, що на Черкащині в мисливському господарстві народилося дві сотні диких поросят,
• Анастасії Халецької з Польщі про візит американських конгресменів до країни,
• сюжет про порятунок депортованої з Маріуполя до Донецька доньки загиблого українського збірника-ватерполіста (авторку не було представлено),
• бекграундовий сюжет про події в Одесі в 2014 році (автора не було названо),
• сюжет про паливну кризу в Україні (автора не було названо),
• сюжет про те, як живе під щоденними обстрілами прифронтове село на Миколаївщині (авторку не було названо).

Прямі ввімкнення були такі:

• Ірини Гнатюк про ситуацію в Харкові та на Харківщині,
• Ольги Циктор про ситуацію в Одесі,
• ввімкнення з окупованої Херсонщини (ім’я кореспондентки не назвали з міркувань безпеки).

Серед гостей переважали експерти:

• Олександр Флєнкя, віцепрем’єр-міністр Молдови з питань реінтеграції в 2019-2020 роках, про загрози провокацій чи участі у війні самоназваної «ПМР»;
• Наталія Лисенко, заступниця голови неприбуткової організації «Краяни» Асоціації дружби Україна-Японія, про ставлення в Японії до війни в Україні;
• Андрій Шкіль, президент «Фонду україно-європейських ініціатив», український політик, який проживає у Франції, про позицію Макрона щодо російсько-української війни і щодо Росії після перемоги на виборах, про перспективи відносин України з Францією;
• Олена Павленко, президентка Dixi Group, засновниця сайта «Українська енергетика», про перспективи газового шантажу європейських країн Росією;
• записане інтерв’ю з постійним представником США в ОБСЄ Майклом Карпентером про закриття місії ОБСЄ в Україні і про те, що ОБСЄ може зробити для України;
• Сергій Алексашенко, російський опозиціонер, радник міністра фінансів України, про причини морального занепаду російської армії, про дієвість санкцій проти Росії;
• Світлана Заліщук, радниця голови НАК «Нафтогаз України», про вплив нафтогазових санкцій на Росію і про дефіцит бензину в Україні;
• Тетяна Герасимова, журналістка-розслідувачка групи «2 травня», про те, на якому етапі нині справа з розслідування подій в Одесі 2 травня 2014 року;
• Сергій Стерненко, громадський діяч, ексочільник «Правого сектору» в Одесі, про ситуацію в місті в роковини подій 2014 року;
• Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова, про перспективи нафтогазового ембарго щодо Росії і про дефіцит пального в Україні.
• Бен Ходжес, колишній командувач армії США в Європі, про те, як вплине американський лендліз на розвиток бойових дій української армії.
• Віктор Павлік, артист, про свою пісню «Іще два тижні, і запалає»;
• Денис Шлега, командир 12-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії, про ситуацію в Маріуполі.

Порушення стандартів. Стандарт достовірності грубо не порушувався. Стандарт точності порушено одного разу: невідповідність відео й тексту за кадром, де йшлося про обстріли Лисичанська, Сіверськодонецька, Рубіжного, Попаснянської громади і Комишовахи. І було безпідставне узагальнення в сюжеті Євгенії Єльшевич: «Львів’яни та гості міста ініціативу підтримують».

Тричі порушили стандарт повноти інформації. Перше запитання ведучого Діхтяренка до молдовського експерта Олександра Флєнкя було про придністровську газету. Треба було докладніше пояснити глядачам, що це номер газети, який офіційно не вийшов, а в ньому вже повідомлялося про теракти із жертвами серед мирного населення Тирасполя. А в бекґраундовому сюжеті про події в Одесі в 2014 році на архівній картинці слід було виставляти титром дату, цього не було зроблено. І там же ще одне порушення — у відео не було інтершуму.

Інші зауваження. Час від часу журналісти забували про існування фемінітивів. Титр у сюжеті Анни Книш «Віталія Ігорівна, лікар-педіатр». І в титрі, і в представленні ведучого гостьової студії: «Наталія Лисенко, заступник голови НПО "Краяни"».

І ще одне. Суспільне не дуже шанує своїх кореспондентів, бо в багатьох сюжетах автори не представлені ні ведучими в підводках, ні титрами, ні «підписами». Мені це трохи дивно, адже свого часу все це було прописано як обов’язкове у книзі стилю каналу.

Резюме. Цієї доби у блоці Суспільного слабшою була репортажна складова. Більшість сюжетів були нарисами, репортажних, як для інформаційного ефіру, було мало (лише п'ять), так само небагато було і прямих ввімкнень (лише три). Деякі сюжети повторювали в ефірі по три і навіть по чотири рази. Хочу відзначити якісне ведення всіх ведучих: Москвіної, Чередниченко і Діхтяренка. У гостьових ведучих якісні запитання до гостей, можна сказати, з позиції глядача, без зайвого розумування і спроб показати себе експертами. Вони справді намагаються розібратися і зрозуміти. Дуже ретельним був огляд ситуації на Харківщині у прямому ввімкненні Ірини Гнатюк і якісне представлення відео різних подій в області. Серед гостей ефіру були переважно експерти, ньюзмейкерів цього разу було мало (лише троє). Дуже інформаційно цінними, на мій погляд, були розмови з колишнім командувачем армії США в Європі Беном Ходжесом і командиром 12-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії Денисом Шлегою про події в Маріуполі.

Грубих порушень стандартів в ефірі каналу цієї доби майже не було. Проявів політичного піару у блоці каналу не було.

Телеканали «Україна» та «Україна 24» (9:00–14:00)

Зміст ефіру. Як і раніше, структура ефіру була сталою: короткі новини на початку кожного годинного блоку (які вела Марина Кухар) і гостьові студії, які вели по черзі пари ведучих Олена Цинтила з Микитою Міхальовим і Марія Скиба з Андрієм Булгаровим. Серед сюжетів переважали нариси і огляди, репортажів було менше:

• Оксани Лабойко про прибуття до Львова спеціального медичного потяга з пораненими харків’янами,
• Олени Чернякової про те, як Буча повертається до мирного життя,
• Дарини Добровольської про благодійний матч донецького «Шахтаря»,
• Анни Брикової про недолугість російської армії,
• Ірини Кондратюк про символи спротиву і про нові українські тренди моди в світі,
• Марини Дубини про життя людей із Чернігова, які втратили домівки,
• Олесі Боровик про відновлення звільненої Охтирки,
• Дениса Філюка про виробництво сонячних батарей на Волині для потреб фронту,
• Дарії Цисарук про повернення до життя звільненого села Мощун на Київщині,
• Ельвіни Сеітбуллаєвої про порятунок тварин зі зруйнованих війною будинків,
• Анжеліки Брушневської про путінського речника Пєскова,
• Ірини Ухіної про те, як отримувати пенсії та соцвиплати людям у зонах бойових дій,
• Ірини Ухіної про жертву сексуальних злочинів окупантів.

Прямі ввімкнення були такі:

• Дарії Сидоровської з Одеси про ситуацію в місті і про ситуацію в Миколаєві,
• Артема Попова про ситуацію в Маріуполі,
• Ірини Антонюк про ситуацію в Харкові та області,
• ввімкнення неназваного кореспондента про ситуацію в Запорізькій області,
• Марини Асмолової з Ірпеня про відновлення міста після окупації та бойових дій,
• Антона Мачули з Дніпропетровщини про ракетні обстріли області.

Гостями ефіру були:

• Петро Андрющенко, радник міського голови Маріуполя, про ситуацію в місті;
• Андрій Нєбитов, начальник головного управління Нацполіції Київщини, про правопорядок на звільнених територіях області, про розмінування, про облік зброї тощо;
• Сергій Гайдай, голова Луганської ОВА, про загальну ситуацію по області, про евакуацію мирних людей;
• Юрій Лебідь, командувач Нацгвардії України, про загальну ситуацію на фронтах;
• Ігор Фріс, народний депутат, член Комітету ВР з питань правової політики, про відновлення купівлі-продажів житла;
• Ганна Маляр, заступниця міністра оборони, про ситуацію на різних ділянках фронту;
• Мирослава Гонгадзе, журналістка, керівниця «Голосу Америки» у Східній Європі, про міжнародну допомогу Україні;
• Ігор Терехов, міський голова Харкова, про ситуацію в місті;
• Олег Жданов, військовий експерт, про зрив темпів наступу ворогів на сході та півдні;
• Таміла Ташева, представниця президента в Криму, про депортацію українців на територію Криму й намагання окупантів залучити кримських татар до підтримки війни проти України;
• Олег Собчук, співак, лідер гурту «Скай», про благодійні концерти зі збору грошей українцям, постраждалим від війни;
• Анатолій Федорук, міський голова Бучі, про відновлення міста після окупації;
• Ігор Жовква, дипломат, заступник керівника Офісу президента, про шостий пакет західних санкцій проти Росії;
• Ігор Ісаєв, журналіст із Польщі, експерт Vipol, про військові американські навчання на території Польщі;
• Геннадій Лагута, голова Херсонської ОВА, про ситуацію на окупованих територіях області;
• Ірина Венедіктова, генеральна прокурорка, про першу підозру російському військовому у вбивствах цивільних у Бучі, про розслідування всіх цих злочинів і про притягнення до відповідальності колаборантів;
• Данило Гетманцев, голова Комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики, про роботу української економіки в умовах війни.

Порушення стандартів. Грубих порушень стандарту достовірності було багато. Частина інформації подавалася без посилань на джерела. Так, у прямому ввімкненні Дарія Сидоровська розповідала про затримання диверсійної групи в Одесі. Ведуча новин Марина Кухар подавала точний прогноз: «Понад 152 мільярди доларів вийде із російської економіки до кінця цього року». Але не сказала, хто автор цього прогнозу. Ведучі гостьової студії Олена Цинтила і Микита Міхальов повідомляли велику кількість новин про гуманітарну допомогу українцям із різних країн Європи без посилань на джерела інформації.

Чимало повідомлень були взяті без перевірки із соцмереж і телеграм-каналів, як-от повідомлення, що на окупованих територіях лікарні переповнені пораненими окупантами, про розкрадання лікарень і їх нищення окупантами. 

І була велика кількість псевдопосилань різного виду — або узагальнено-розмитих, або взагалі абстрактних. Ведуча новин: «Місцева влада заявляє про диверсію у Курську. Озвучили версію руйнування залізничного мосту». Ведучий Міхальов: «Впевнені в Офісі президента в тому, що створили росіяни у Маріуполі гуманітарну катастрофу». Ведуча Цинтила: «Є інформація, що масово почали звільнятися зі Збройних сил Росії». Ведуча Скиба: «Ми знаємо, є інформація про те, що наразі 1202 загиблих вже оглянули експерти на Київщині». Ведучий Булгаров: «Ще така інформація є про те, що в портах України заблоковано біля 4,5 мільйони тон зерна...» Кореспондент Мачула: «Відомо про близько 70 вбитих окупантів». Ведучий Булгаров: «Кілька годин тому з’явилася інформація у ЗМІ про вибух десь поблизу Херсону».

І було два псевдопосилання: «Експерти прогнозують: цьогоріч наша країна недоотримає 40% виручки від експорту агропродукції» (ведуча новин). «Тому губна помада і стала зброєю жінок в тилу, бо це про свободу, кажуть експерти» (кореспондентка Ірина Кондратюк).

Багато було і порушень стандарту точності. Зведення Генштабу було «перекрите» набором випадкового відео воєнних дій. Інформацію про загиблих і поранених на Донеччині (у Лимані, у Володимирівці, у Яровій, у Бахмутській громаді) було «перекрито» фотографіями невідомо яких обстріляних будинків. Так само було «перекрито» й інформацію з наслідками обстрілів на Харківщині, де згадувалися і Салтівка в Харкові, і Богодухів, і Золочів, і Мала Данилівка. Навряд чи картинки збігалися зі згаданими населеними пунктами. Наприклад, коли йшлося про харківську Салтівку, в кадрі були сільські будинки.

Пряме ввімкнення про ситуацію в Одесі було перекрите випадковим відео, зокрема, коли йшлося про затримання диверсійних груп, показували заміновані пляжі, а коли йшлося про комендантську годину, під слова «всі сидять по домівках» показували людей, які гуляють на набережній. Інформація про евакуацію людей з «Азовсталі» була «перекрита» відео розбомбленого Маріуполя.

Ведуча казала: «У Лисичанську згоріла старовинна будівля гімназії, яка є частиною бельгійської спадщини міста», а показували розбиті обстрілом хрущовки і панельні будинки. Ще одне велике перерахування знищених багатоповерхівок в Оріховому, Гірському і в Сіверськодонецьку було показано під одне фото розбитої дев’ятиповерхівки.

Дивний відеоряд як «ілюстрація» був у повідомленні про продовольчу кризу внаслідок війни — архівні плани збирання врожаю пшениці (не сезон, вибачайте), а потім узагалі якийсь мітинг африканців. Очевидно, останнє мало символізувати поняття «глобальна криза»?

Коли йшлося про російського генерала Чайка, який «на стадіоні в селі Катюжанка вручав підлеглим російські держнагороди», показували не стадіон у Катюжанці (даруйте, це я просто сам добре знаю, як виглядає Катюжанка). Пряме ввімкнення про наслідки ворожих обстрілів Харкова були «ілюстровані» випадковими фотографіями. Коли ведуча розповідала про знищення двох російських катерів біля острова Зміїний, показували знищені бойові машини піхоти. А повідомлення про заяву міністерки закордонних справ Німеччини Анналени Бербок «перекрили» краєвидами Берліна.

О 9:20 ведуча Олена Цинтила сказала, що евакуаційна колона з Маріуполя дісталася до Запоріжжя. Насправді ця колона дісталася Запоріжжя не те що на цей час, а навіть не цієї доби: лише вдень третього травня. І ведуча не виправила свою помилку, навіть коли в наступній розмові радник міського голови Маріуполя сказав, що люди ще не дісталися Запоріжжя. Такі грубі порушення дорого коштують. Я радив би журналістам поставити себе на місце тих людей, чиї родичі перебувають в окупованому і заблокованому окупантами Маріуполі. Можливо, це змусило би журналістів бути відповідальнішими в перевірці інформації, перш ніж її оприлюднювати в загальнонаціональному ефірі?

І двічі було порушення стандарту повноти інформації. Експертний статус Жданова ніяк не був пояснений аудиторії. Не досить сказати «військовий експерт», бо точно далеко не всі глядачі знають Жданова. У представленні журналіста з Польщі Ігоря Ісаєва було названо «експерт Vipol (Польща)». Назва, яка точно ні про що не каже глядачам, потребувала пояснення ведучих. Крім того, під питанням сам «експертний» статус журналіста, слід було пояснювати, чому журналіст виступає в ролі експерта.

Інші зауваження. Часто занадто вже розлогими були «ліричні відступи» ведучих, особливо Олени Цинтили. Наприклад: «Коли кожен ранок, кожен день, кожен вечір, кожної ночі нас запитують "як ти?", я можу чітко сказати, що 40 мільйонів кардиограм, ба більше, більше 40 мільйонів кардіограм вистукують тільки одне: спасибі, спасибі, спасибі. Спасибі, що живі, спасибі, що стоїте, спасибі, що "Азовсталь" залишається тим останнім бастіоном в Маріуполі української незламної волі і сталевої волі до свободи, і волі відстояти своє. Спасибі кожному захиснику і захисниці. Спасибі лікарям, спасибі тим, хто ховається зараз у бомбосховищах. Стійте, живіть, прошу, тільки живіть». Всі ці емоції мають повне право на життя, але ж це не мітинг, а інформаційний марафон. Тому хотілось би порадити ведучим медіагрупи: поменше емоцій, побільше інформації.

Сам сюжет Олени Чернякової про те, як Буча повертається до життя, якісний, але навіщо було підкладати музику і втрачати в такий спосіб інтершум?!

Ведучий Міхальов звертається до гостей «пане Гайдай», «пане Нєбитов». Взагалі-то, набагато природніше звертатися на ім’я: «пане Сергію», «пане Андрію». Наче дрібниця, але ж звертатися до співбесідника на прізвище — це більше традиція ворожої Росії.

І знову на каналі була нова версія інфографіки втрат ворога:

 

І знову жахлива для сприйняття. Абсолютно непридатні до сприйняття з екрану шрифти, ще й капслоком. Велика кількість зайвого, наприклад, навіщо ці бокові поля і ці написи англійською? Поганий і «рваний» контраст між написами і тлом. Числа / написи через скісну риску (на цих рядках взагалі глядач мізки собі зламає). В іншому випуску новин була попередня версія інфографіки втрат ворога, теж складна для сприйняття. І традиційно в обох випадках усе це жодним чином не збігалося з представленням даних ведучою за кадром.

Крім того, час від часу журналісти медіагрупи забувають про фемінітиви. Цього разу найбільше «дісталося» генпрокурорці: «Про це повідомила у фейсбук генпрокурор Ірина Венедиктова» (ведуча Кухар). Або «Ірина Венедіктова, генеральний прокурор України» (ведучі Скиба і Булгаров, а також у титрі).

Елементи політичного піару. Усі три прояви піару були присвячені власнику каналу. В сюжеті Дарини Добровольської згадувалося: «Завод "Азовсталь" входить до групи "Метінвест" Ріната Ахметова. Він пишається тим, що саме "Азовсталь" стала оплотом опору у Маріуполі».

Окремо повідомлялося про прибуття продовольчих наборів від Фонду Ріната Ахметова до Гостомеля. Я не дивлюся всі ефіри групи «Україна» в телемарафоні, але з того, що бачу, в мене склалося стійке враження, що група повідомляє про прибуття кудись мало не кожного мікроавтобуса з гуманітаркою від власника каналу. І ще при цьому зворушливо веде «загальну статистику» доправленого. Мені здається, якось непристойно про це повідомляти на всю країну, добра половина якої волонтерить, не маючи навіть і віддалено таких статків, як пан Ахметов. 

Ведуча Скиба також казала: «За минулу добу енергетики відновили електропостачання для понад 32 тисяч споживачів. Зокрема, на Київщині та Донеччині аварійно-ремонтні бригади компанії ДТЕК Ріната Ахметова повернули світло для 9 тисяч сімей». Ні, безумовно, шана енергетикам, які роблять свою роботу в надскладних умовах, але згадка про Ахметова тут є контекстуально зайвою, а якщо простими словами сказати — є піаром. Ну і звучить, звісно, помпезно: «повернули світло». А сонце що — вже не світить? Мабуть, усе ж таки повернули електрику.

Резюме. Репортажних сюжетів було небагато, але загалом репортажну складову забезпечували прямими ввімкненнями кореспондентів. Склад гостей ефіру був збалансованим — було багато і ньюзмейкерів, і експертів. Грубих порушень стандартів у блоці медіагрупи було багато. Переважали порушення стандарту достовірності, які були різними: чимало було подано інформації із псевдопосиланнями на джерела («є інформація», «відомо», «ми знаємо» вважається в редакції прийнятним), чимало просто бралися із соцмереж без перевірки. Численні порушення стандарту точності були переважно некоректною роботою з картинкою, яка часто геть не відповідала тому, що говорилося за кадром.

Телеканал «Інтер» (14:00–19:00)

Зміст ефіру. Ефірна сітка годинних блоків каналу була, як і раніше, сталою: випуски новин на початку години (які вів Олександр Просяник) і далі гостьові студії (які вели по черзі Олександр Васильченко й Ірина Баглай). У блоці каналу було чимало як репортажних, так і нарисових сюжетів:

• Артура Терещенка та Ірини Павленко про те, як говорити з дітьми про війну,
• Євгена Соломіна про події на східному фронті,
• Євгена Онопрієнка та Інни Гогой про ворожі обстріли містечка Оріхів на Запоріжжі,
• Олександра Васильченка про затоплене внаслідок підриву греблі село Демидів на Київщині,
• Андрія Анастасова про відродження бізнесу в Одесі,
• Тетяни Логунової про еволюцію позиції Німеччини щодо нафтового ембарго Росії,
• Марини Біленької про підприємця, який виготовляє брелоки з металу збитого російського літака,
• Руслана Смещука про бої під Лисичанськом,
• Геннадія Стамбули про евакуйованих з «Азовсталі» маріупольців,
• Даніїла Снісаря про фільтраційні табори окупантів на півдні України,
• Світлани Шекери про те, як волонтери намагаються допомагати дітям у харківській підземці,
• Христини Гашенко про притулок врятованих із-під обстрілів собак та котів у Львові,
• Вікторії Балицької про те, як львівські медики лікують поранених,
• Євгенії Терещенко про ситуацію в Мелітополі,
• Жанни Дутчак про життя вимушених переселенців на Прикарпатті,
• Ольги Жидецької про те, як у світі посилюється мода на українську символіку,
• Ольги Жидецької та Владислава Політа про механізми і наслідки визнання світом дій Росії геноцидом українців,
• Ніни Коломієць та Мар’яни Мартин про пральню-кав’ярню для переселенців в Ужгороді,
• Сніжани Сидорук про судовий вирок водію, що збив двох підлітків у 2018 році.

І було достатньо прямих ввімкнень кореспондентів:

• Андрія Анастасова, про ситуацію на Одещині,
• Олени Абрамович із брюсельської зустрічі європейських міністрів енергетики з приводу припинення постачання російського газу до Польщі та Болгарії,
• Дмитра Анопченка про законопроєкт республіканця Кінзінгера, за яким президент США зможуть направити американських військових захищати Україну в разі використання Росією зброї масового ураження,
• Олени Мендалюк про ситуацію на Дніпропетровщині і в Маріуполі,
• Інни Гогой про ситуацію на Запоріжжі,
• Дмитра Анопченка про майбутнє засідання Радбезу ООН з українського питання,
• Сергія Вендіна про те, як Запоріжжя готується зустрічати визволених із Маріуполя людей.

Гостями ефіру були:

• Петро Кузик, комбат добровольчого батальйону «Свобода», про ситуацію на Донбасі;
• Данило Гетманцев, голова Комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики, про нафтове ембарго Росії, про кризу з пальним;
• Оксана Покальчук, директорка правозахисної організації Amnesty International в Україні, про воєнні злочини росіян і про перспективу покарання за них;
• Вадим Бойченко, міський голова Маріуполя, про хід евакуації людей з «Азовсталі», про фільтраційні табори, створені окупантами для маріупольців;
• Ігор Ейдман, політичний експерт, про гарантії безпеки Україні, лендліз і економічні санкції проти Росії;
• Володимир Дубовик, директор Центру міжнародних досліджень, завідувач кафедри міднародних відносин Одеського університету, про практичне значення лендлізу, про ядерні погрози Росії, про загрози з боку Придністров’я;
• Леонід Поляков, військовий експерт, про набір у Росії «добровольців» на війну, про американський лендліз;
• Наталія Бабаченко, радниця голови Дніпропетровської ОВА про ситуацію на Дніпропетровщині;
• Олег Синєгубов, голова Харківської ОВА, про ситуацію в області.

Порушення стандартів. Стандарт достовірності інформації порушувався в різні способи. Взагалі без посилань Олександр Просяник подав інформацію про загиблих і поранених унаслідок обстрілів на Луганщині, Донеччині і Харківщині. І інформацію про «понад 600 пошкоджених або зруйнованих будинків на Запоріжжі» і про «десятки тисяч споживачів без газу, світла чи води».

Були й імітаційні псевдопосилання. Ведучий Олександр Васильченко посилався на невизначену групу людей: «Окупанти та їхні маріонетки готують Мелітополь до 9 травня, напередодні провели репетицію, говорять місцеві жителі». Ведучий Просяник у новинах розповідав: «На Росії знову палає. Цього разу в Пермі. Це відео виклали в мережу тамтешні мешканці. Як з’ясувалося згодом, пожежа сталася на пороховому заводі... Відомо, що двоє працівників заводу загинули, ще один дістав поранення». Але зовсім не факт, що «тамтешні мешканці» в мережу виклали саме пожежу в Пермі, і саме на пороховому заводі. Цікаво також, як саме (точніше — в кого саме) «з’ясувалося згодом». Ну і просто «відомо» в природі не буває. Будь-що відомо завжди звідкись, від когось.

Порушення стандарту точності стосувалися некоректної роботи з картинкою. От, наприклад, текст ведучого був такий: «Троє загиблих та троє поранених унаслідок обстрілів на Луганщині. Серед постраждалих — малолітня дитина. 28 будинків зруйновані. Четверо людей поранені на Донеччині. На Харківщині житлові райони міста (якого?) обстрілювали вночі». І так далі. От так змішано докупи події в трьох областях. А «ілюстровані» вони всі трьома фото обстріляних будинків невідомо де. І — симптоматично — на словах «в решті регіонів доба пройшла відносно спокійно» показували вибух на якомусь промисловому об’єкті. Це спокійно? І так воно було показано у трьох випусках новин поспіль.

Два БЗ підряд (про заяви Шольца щодо продовольчої кризи через війну в Україні і про готовність ЄС до нафтового ембарго Росії) були «перекриті» одним і тим самим відео незрозуміло чого, але явно промислового. У будь-якому разі ці «символічні» картинки точно не могли водночас мати стосунок і до теми продовольства, і до теми нафтопереробки.

У сюжеті Євгена Соломіна частково відео було використано коректно, але частково текст  «перекрито» невідповідним відео. Наприклад, слова про поранених від обстрілів у Лимані «ілюстровано» кадрами евакуації людей з «Азовсталі», що є явною неправдою.

БЗ про знешкодження 500-кілограмової авіабомби на Сумщині було «перекрито» планами роботи рятувальника із собакою. Все добре, але не про бомбу. І так двічі. Пряме ввімкнення Анопченка на дуже конкретну тему — законопроєкт про можливість використання американських військових в Україні — «перекрите» краєвидами Вашингтона. 

Один із прикладів підводок ведучої Ірини Баглай (до фронтового репортажу Смещука): «Стерті з землі міста та постійна канонада вибухів та пострілів. Це Донбас зараз. Ситуація нині там найбільш критична. Ворог будь-що намагається просунутися бодай до меж областей, але наші Збройні Сили дають гідну відсіч. Причому військова тактика і стратегія двох армій діаметрально протилежні. Українці роблять ставку на ефективність малих груп, росіяни роблять ставку на кількість і, не жалкуючи солдат, кидають їх у горнило війни як гарматне м’ясо». Тут питання не тільки в тому, що вся ця промова збудована на неавторизованих оцінках і висновках, що є грубим порушенням стандарту відокремлення фактів від думок. І не тільки в тому, що ведуча виступає у невластивій для журналіста ролі експерта з питань військової стратегії та тактики. А ще і в тому, що інформаційна цінність цієї підводки нульова, тут немає жодної нової інформації. А телемарафон називається «інформаційним». І цю підводку без змін ведуча повторює в двох різних годинних блоках «Інтера».

У сюжеті Ольги Жидецької та Владислава Політа було сказано: «Доказів, що намірами Кремля було саме фізичне винищення українства, не бракує». Суб’єктивна думка, яку ставлять під сумнів різні експерти навіть в ефірі телемарафону. Зокрема, навіть в ефірі самого «Інтера» цієї доби директорка Amnesty International в Україні Оксана Покальчук пояснювала, чому саме такий намір Кремля в міжнародних судах буде складно довести. І, до речі, навіть у самому сюжеті суддя Європейського суду з прав людини Микола Гнатовський чітко розмежовує політичне і юридичне визнання геноциду.

І було три порушення стандарту повноти інформації. Представляти Ігоря Ейдмана просто як «політичного експерта» було явно не досить, потрібен був бекґраунд, який би пояснював глядачу його «експертність». Натомість ведучий при представленні сказав: «Він, до речі, в Німеччині» (ну то й що?). Недостатнім було і представлення Леоніда Полякова просто як «військового експерта». Для пояснення глядачам його компетентності слід було сказати хоча би те, що він був свого часу першим заступником міністра оборони України.

У сюжеті Ольги Жидецької та Владислава Політа архівні плани подій у Боснії та Герцеговині в 1993 році, у М’янмі 2016 року, Нюрнберзького трибуналу 1945-1946 років і Голодомору 1932-1933 років ніяк не були позначені роками і місцями подій — ні титром, ні чітким поясненням за кадром.

Інші зауваження. Інфографіка втрат ворога була з точки зору якості сприйняття поганою через велику кількість даних на одному слайді, невиразні іконки й ліву виключку чисел:

 

І плюс до того, як завжди, ведучий озвучував позиції не в тому порядку, в якому вони розташовані на екрані, змушуючи глядача хаотично метушитися поглядом по картинці.

Про вторинність картинки (хоча це начебто телебачення). От показують відео знищення байрактаром двох ворожих катерів біля острова Зміїного. Текст ведучого закінчується і — вуаля! — глядачам показали лише знищення одного катера, а знищення другого не показали, бо текст ведучого закінчився, отже можна картинку далі не показувати. А це ж надзвичайно цінна картинка! Якась схиблена (як для телебачення) логіка. І так воно й було в чотирьох випусках новин поспіль.

Мені здається, сюжет про судовий вирок водію, який напідпитку збив двох підлітків у 2018 році, повністю випадав із загальної тематики телемарафону, який (якщо вірити деклараціям багатьох його ведучих) усе ж таки «про події війни». Порушення стандарту достовірності були різні за характером, порушення стандарту точності всі стосувалися некоректного використання картинки для «перекриття» тексту.

І фемінітиви. «Про це заявила міністр закордонних справ Швеції Анн Лінден» (ведучий Просяник). «Галина Грималюк, директор Косівського ліцею №1» (титр у сюжеті Жанни Дутчак).

Елементи політичного піару.  У представленні нардепа Данила Гетманцева двічі згадувалося, що він із фракції «Слуга народу». Що не мало жодного стосунку до обговорюваних із ним тем (про нафтове ембарго Росії, про кризу з пальним в Україні).

Резюме.  Цієї доби у блоці «Інтера» репортажна складова була доволі моцною: із 20 сюжетів майже половина — репортажі. Особливо хотів би відзначити дуже якісні репортажі воєнкорів: Руслана Смещука про бої під Лисичанськом і Геннадія Стамбули про евакуйованих з «Азовсталі» маріупольців. Також дуже якісним був спецрепортаж Олександра Васильченка про затоплене село Демидів на Київщині й дуже докладний сюжет Даніїла Снісаря про фільтраційні табори окупантів на півдні України. Також репортажна складова ефірного блоку «Інтера» якісно забезпечувалася прямими ввімкненнями. Власкор каналу в США Дмитро Анопченко добре пояснив, що означає законопроєкт про можливість використання американських військових в Україні. Склад гостей був збалансований, були якісно представлені і ньюзмейкери, й експерти.

Грубих порушень стандартів було багато, хоча й менше, ніж у попередньому періоді моніторингу. Переважно це були різноманітні порушення стандарту достовірності інформації і стандарту точності. І був один випадок прояву політичного піару.

Телеканал «1+1» (19:00–24:00)

Зміст ефіру. «1+1» продовжував виходити в марафоні зі своєю незбагненною сіткою: година новин, година гостьової студії, потім пів години новин, година гостьової, і знову пів години новин і година гостьової. Всі новини вела Алла Мазур, а гостьові по черзі вели пари ведучих — Наталія Мосейчук із Максимом Сухенком і Марічка Падалко з Русланом Шаріповим. Сітка каналу не лише незбагненна за логікою, але й незручна для тих глядачів, які вмикають марафон заради новин на початках кожної ефірної години (а таких глядачів точно багато, бо гостьову «говорильню» полюбляють не всі, та й не у всіх на її перегляд зараз є час, а останні новини потрібні). Ці глядачі у трьох годинних блоках від «1+1» на новини гарантовано потрапити не можуть.

Сюжети були такі:

• Віталія Афанасієнка про повернення до Києва іноземних посольств,
• Катерини Федорченко про те, як діють західні санкції на Росію,
• бекґраундовий сюжет Яни Слісарчук про історичні паралелі між лендлізом у Другу світову війну й нині,
• Ірини Маркевич про жителя села Андріївка, який повернувся з російського полону,
• Алли Хоцянівської про бабусю з Горенки Київської області, яка пече великодні паски на печі, що вистояла після руйнування будинку,
• Наталії Ярмоли про евакуацію маріупольців з «Азовсталі»,
• Оксани Радіонової (? нерозбірливо) про ситуацію на Одещині,
• Світлани Павук про ситуацію в окупованому Херсоні,
• Сюжет про роботу луцьких волонтерів із Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» із дітьми вимушених переселенців (прізвище авторки сюжету сказано нерозбірливо, а титрувати авторів у «ТСНі» не навчені),
• Наталії Волосацької про весілля медсестри з Лисичанська, яка втратила обидві ноги, підірвавшись на міні окупантів,
• Ніни Грушевської про порятунок кота зі зруйнованого ракетою окупантів будинку в Бородянці,
• Євгена Куксіна про державне мародерство Росії,
• Вікторії Танасійчук про родину з Буковини, яка надала притулок більш ніж двомстам переселенцям,
• Олени Лоскун про гостомельський притулок для собак та котів,
• Інни Лебеденко про психоневрологічний інтернат у Бородянці після окупації.

Прямі ввімкнення робили:

• Яків Носков про те, що евакуйовані з «Азовсталі» маріупольці ще до Запоріжжя не доїхали,
• Сергій Осадчук про ситуацію в Одесі,
• Зоряна Степаненко, кореспондентка «Радіо Свобода» із Брюсселю, про шостий пакет санкцій Євросоюзу проти Росії,
• Ольга Кошеленко зі США про подробиці закону про лендліз для України,
• Сергій Осадчук з Одеси про наслідки ракетного удару.

Гостями ефіру були:

• Олексій Данілов, секретар Ради нацбезпеки і оборони,  про ситуацію з Придністров’ям, переговори з агресором, гарантії безпеки України, дефіцит пального тощо;
• Сергій Братчук, речник Одеської ОВА, про ситуацію в Одесі та області;
• Стас Домбровський, журналіст і блогер з Одеси, учасник подій 2 травня 2014 року, про нинішні настрої в Одесі;
• Тарас Батенко, народний депутат, про ініціативу із заборони колабораціоністам займатися політикою;
• Іван Федоров, міський голова Мелітополя, про ситуацію в місті;
• Віталій Кім, голова Миколаївської ОВА, про ситуацію в області;
• Павло Кириленко, голова Донецької ОВА, про ситуацію в області;
• Олександр Старух, голова Запорізької ОВА, про ситуацію в області;
• Єкатерина Чуєва, заступниця міністра культури та інформаційної політики, про розкрадання та нищення української культурної спадщини окупантами;
• Марія Єфросиніна, телеведуча, почесний посол ООН, про гуманітарну допомогу свого Фонду українцям;
• Роман Цимбалюк, український журналіст, який тривалий час працював спецкором у Москві;
• Марк Фейгін, адвокат, про соціальні настрої і про медійну ситуацію в Росії.

Крім того в ефірному блоці каналу були показані відеозвернення президента Зеленського і «Байрактар ньюз» «95-го кварталу».

Порушення стандартів. Грубі порушення стандарту достовірності інформації були, що називається, «на будь-який смак». Просто численні псевдопосилання й узагальнені псевдопосилання. Яків Носков у прямому ввімкненні казав: «От буквально щойно повідомили, що колона зупинилася у Мангуші». Хто повідомив? У сюжеті Віталія Афанасієнка було таке: «Влада вважає: це хороший сигнал для України від наших закордонних партнерів...». Яка влада? Абстрактної влади багато і це різні люди різного рівня компетентності.

Ведуча Наталія Мосейчук «посилалася» на джерела так: «Давайте розпочнем з Одеси. Повідомляють про вибух і кажуть, що начебто ракета мала за ціль не цей об’єкт, в який влучила, тому що влучило в РПЦ Московського патріархату». Ведуча Алла Мазур казала: «За нашою інформацією, колона автобусів ще рухається Донецькою областю». Ведучий Руслан Шаріпов «посилався» так: «Сьогодні також з’явилася інформація про те, що окупанти викрали головного зберігача фондів Мелітопольського краєзнавчого музею пані Галину Кучер». Або: «Сьогодні почули інформацію, що є Чорнобаївка-18». А Євген Куксін у сюжеті так: «Зараз фіксують грабежі українських музеїв. Причому є дані про централізоване управління цим процесом. Кажуть навіть про спеціальні розподільчі пункти в Донецьку, куди спецбригади привозять награбоване з України». От питання: хто «фіксують»? Звідки дані, які просто «є»? Хто «кажуть»? І, до речі, заступниця міністра культури й інформполітики Єкатерина Чуєва одразу ж після сюжету сказала: «Ми, на жаль, зараз не можемо сказати, наскільки цей процес централізований».

Ще один різновид псевдопосилань — це посилання на неназвані медіа. У сюжеті Оксани Радіонової (?) було таке посилання: «Британська преса пише, що Путін нібито ухвалив рішення про напад на Молдову». Британської преси дуже багато й вона дуже різного рівня достовірності. 

У сюжеті Катерини Федорченко було узагальнене посилання на авторство суб’єктивної думки: «Якщо нині ефект безпрецедентних санкцій на російську економіку не настільки швидкий, як того б хотілося українцям, аналітики нагадують: тривати ці обмеження можуть дуже довго».

І було багато посилань на сторінки в соцмережах та канали в телеграмі. У прямому ввімкненні Ольги Кошеленко: «Російська пропаганда і офіційні особи біснуються з приводу лендлізу. От, наприклад, спікер Російської Думи Володін переживає на своєму верифікованому каналі у телеграмі, що Україна завдяки лендлізу потрапить у боргову яму». Та хай він хоч десять разів верифікований, але це телеграм-канал, і це канал російського окупанта. Навіщо його цитувати в ефірі телемарафону? Додам принагідно, що немає жодної логіки й у тому, щоб у прямому ввімкненні зі США цитувати якісь російські телеграмканали. Пряме ввімкнення — це має бути про те, що відбувається там, звідки кореспондент вмикається.

І ще великий блок інформації про події на Херсонщині подавався ведучими Шаріповим і Падалко взагалі без посилань на джерела інформації. З усіх посилань було лише одне — на хакерів групи «Анонімус» про причину відсутності інтернету в області.

Порушень стандарту точності було менше. Повідомлення про процес відмови країн ЄС від російської нафти і газу було «ілюстроване» архівними кадрами розбитої ворожої техніки і поховань убитих людей. Більш ніж дивне, як на мене, «ілюстрування». Пряме ввімкнення про шостий пакет санкцій проти Росії було «перекрите» архівними планами газових об’єктів. Вибачайте, дурна звичка багатьох редакцій: скрізь, де трапляється слово «газ», показувати труби, вентилі й датчики, викопані в редакційному архіві. А тут ще й на цих глибоко архівних планах був титр «Наживо». Ну-ну. Ну а далі йшли традиційні плани адмінбудівель ЄС у Брюсселі та й просто плани міста Брюсселя. Надзвичайно цінна й інформативна картинка. І головне — по темі.

Пряме ввімкнення кореспондентки зі США щодо подробиць закону про лендліз для України було «перекрите» різним архівним відео (само собою, архів ніяк не позначався), яке мало до слів кореспондентки, м’яко кажучи, дуже віддалений стосунок. Як, наприклад, відео бойових дій.

Майже весь сюжет Катерини Федорченко про дію західних санкцій на Росію був «перекритий» відео, яке мало дуже умовне відношення до тексту.

І ще одна «новація» (принаймні раніше я такого не бачив чи не звертав уваги). От навіщо «перекривати» гостя яким попало відео, яке щось має нібито «ілюструвати»? Секретар РНБО Данілов розповідає про одне, показують зовсім інше. Тим більше показ цього відео не має жодної інформаційної цінності, бо це все вже заїжджені архівні плани.

БЗ про реакції на висловлювання Лаврова також «перекрили» невідповідним тексту відео.

Були також порушення стандарту відокремлення фактів від думок. «Подвійне» узагальнення в сюжеті Віталія Афанасієнка: «Не менше за самих киян дипломати радіють, що повітряних тривог у столиці поменшало». 

Ольга Кошеленко у прямому ввімкненні наочно демонструє, як працює любов журналістів до якнайширших узагальнень: «А от про що говорять західні військові, так це про те, що сучасне західне озброєння, особливо далекобійна артилерія, затребувана на цій фазі війни, остаточно переломить ситуацію на користь України. Наприклад, Wall Street Journal сьогодні із посиланням на свого співрозмовника у Міноборони, пише саме про це». Замість сказати, що цей конкретний співробітник Міноборони США сказав WSJ ось таку думку. А так думка однієї людини приписується всім «західним військовим» (а це мільйони людей). Ведучий Максим Сухенко теж робив узагальнення: «І хоча підтримка війни, якщо дивитися на це соціологічне опитування, є високою, розпад, як стверджують журналісти Заходу, вже починається».

Були неавторизовані судження (оцінка і припущення) і в словах ведучої новин Алли Мазур: «На запитання журналістки про "денацифікацію" України, де президент єврей, Лавров почав розказувати, що це не аргумент, мовляв, у Гітлера теж було єврейське коріння. І навряд чи цю брехню варто сприймати просто як обмовку. Досвідчений дипломат точно розумів, до чого може призвести його заява».

Сюжет Євгена Куксіна про державне мародерство Росії складався переважно з неавторизованих суб’єктивних думок, наприклад: «Тепер ми знаємо: з тією дикою цивілізаційною сумішшю народів, яка об’єднана іменем "русскіє", українці мають мало що спільного»; «Кремлівський карлик, що керує цілою армією мародерів, навіть перестав приховувати, що знає, що робить його ж гарматне м’ясо»; «І тепер ясно, у кого вчився Путін». І тому подібне. Чесно кажучи, я згоден із журналістом у всіх цих оцінках, але ж це не мова інформаційної журналістики.

І ведучий Сухенко робив неавторизоване припущення щодо ймовірного соціального невдоволення в Росії: «Починає складатися враження, що казан таки закипає».

Було й кілька порушень стандарту повноти інформації. У сюжеті Віталія Афанасієнка архівне відео не було протитроване. У сюжеті Оксани Радіонової (?) архівні плани подій в Одесі 2014 року не були позначені датою. У прямому ввімкненні Осадчука на бекґраунді про попередній ракетний обстріл Одеси 23 квітня архівне відео теж не було титроване датою.

Ні в підводці, ні в сюжеті Ірини Маркевич про мешканця села Андріївка, який повернувся з російського полону, не було згадано, в якій саме області це село (для довідки: Андріївок в Україні цілих п’ять, причому чотири з них — в областях, які були чи є частково окупованими).

У представленні гостя нардепа Тараса Батенка ведучими не було проговорено як слід, що цей нардеп є одним зі співавторів проєкту постанови Верховної Ради про заборону відвідування засідань парламенту нардепами від «Опозиційної платформи — За життя». Тому, гадаю, глядачам було важко зрозуміти, чому саме з цим нардепом ведучі обговорюють саме цю тему.

Загалом же на «1+1» майже не титрують гостей. При тому, що розмови з гостями доволі довгі. А це означає, що та частина аудиторії, яка долучається до ефіру пізніше представлення гостя ведучими, вимушена слухати невідомо кого.

Інші зауваження. Повідомлення, як західні країни відмовляються від російських енергоносіїв, ілюструвалося інфографікою з чималими текстовими цитатами. А в цей момент ведуча говорила свій текст. Це повністю хибний підхід із точки зору якості сприйняття інформації глядачем. Адже глядач змушений робити щось одне: або слухати ведучу — і тоді він не сприймає цитований на екрані текст, або ж намагатися прочитати цей текст — і тоді він перестає чути ведучу. Тому є просте правило: будь-який текст, який демонструється на екрані, повинен за кадром дублюватися начиткою. Лише тоді глядач гарантовано все почує / прочитає.

Секретар РНБО Олексій Данілов повідомив в ефірі телемарафону без перебільшення сенсаційну новину, що Угорщина знала про плани Путіна розпочати війну й мала на меті загарбати українські території. І повний нуль реакції на це ведучих Мосейчук і Сухенка! Вони продовжили йти за своїм списком запитань, замість «вчепитися» в ці слова гостя і спробувати бодай як деталізувати цю інформацію. По-моєму, це вкрай непрофесійно.

В одному фрагменті були якісь дивні, на мою думку, міркування ведучого Максима Сухенка в запитанні до гостя: «Що робити з травневими святами, забороняти якось пам’ятні дні, до яких люди звикли вже, мабуть, не дуже ефективно»? Це, наскільки я зрозумів, стосувалося і вигаданого радянською і російською пропагандою «дня побєди».

І ще я не зовсім зрозумів сенсу запрошення в гостьову студію «журналіста і блогера з Одеси» Стаса Домбровського для обговорення нинішніх настроїв в Одесі. Адже, за словами ведучої Мосейчук, сам цей Домбровський перебуває в Німеччині.

Ведуча Мосейчук у розмові з гостями Цимбалюком і Фейгіним розпочала безкінечно довге і пустопорожнє обговорення якихось медійних сварок Сімоньян із Кіркоровим і Соловйова з кимось там іще з намаганням зробити з цього якісь далекоглядні висновки про начебто тектонічні зсуви в російських «елітах» щодо війни з Україною. І Цимбалюк, і Фейгін упродовж цієї розмови намагалися пояснити Мосейчук, що це все (дослівно) «нічого не означає», але ведуча знову і знову настирливо поверталася до цієї теми. І намагалася повернутися до неї ще й із наступною гостею — Марією Єфросініною. На моє переконання, якби це було якесь «Право на владу», хай там Мосейчук робить, що собі хоче. Але ж велика кількість глядачів марафону точно це токшоу не дивиться, то навіщо їм ці, вибачайте, базарні балачки підсовувати в інформаційному всеукраїнському телемарафоні?! А повернення до обговорення питання про «медійні скандали» з Єфросініною вилилося взагалі в якийсь пошук «хароших рускіх», що теж є абсолютно недоречним.

Як і раніше, «1+1» дає неінформативну (як для сприйняття з телеекрана) карту бойових дій.

Фемінітиви. Марічка Падалко в межах одного речення то застосовує їх, то ні: «На прямому зв’язку з нами новий гість — це Єкатерина Чуєва, заступниця міністра культури та інформаційної політики». І так само через раз було в Максима Сухенка: «Телеведуча, почесний посол ООН Маша Єфросиніна».

Елементи політичного піару. Була подвійна згадка про партійну приналежність гостя. Ведучі Сухенко і Мосейчук представляли гостя: «Народний депутат України, співголова депутатської групи “За майбутнє” Тарас Батенко». Ця згадка була повністю недоречною в контексті обговорюваної теми. (Але певно була доречною для піару депутатської групи, створеної зусиллями власника каналу «1+1» Ігоря Коломойського).

І був цілий сюжет про роботу луцьких волонтерів із Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом». А Ігор Палиця є політичною креатурою того ж Коломойського.

І знову-таки в ефірі був «Байрактар ньюз» «Кварталу 95», недоречний в інформаційному телемарафоні. А оскільки цей недолугий «Байрактар» глядачі бачать в ефірних блоках різних каналів, я повністю впевнений, що цей проєкт усім каналам явно нав’язують «згори» «генерали марафону». Було б цікаво від них почути публічне спростування цієї моєї впевненості. Щоправда, самі «генерали» — анонімні. І це теж, вважаю, категорично неправильно.

Резюме. Сюжети переважно були нарисами, репортажних було мало. Сюжети переважно якісні, особливо відзначу нариси Ірини Маркевич про жителя села Андріївки, який повернувся з російського полону, й Алли Хоцянівської про бабусю з Горенки Київської області, яка пече паски на печі, що вистояла після руйнування будинку. Прямих увімкнень було небагато (лише п'ять на 5 годин ефіру), два з яких дуже якісно й докладно робив з Одеси Сергій Осадчук. Але загалом репортажна складова цієї доби на «1+1» була недопрацьована. Якісно вела новини Алла Мазур. Гостями ефіру були як ньюзмейкери, так і експерти, тобто по гостьових студіях усе було збалансовано. 

Найчастіше журналісти каналу порушували стандарт достовірності подачі інформації. Причому порушення були грубі й різні: всі види імітації посилань на джерела інформації, просто подача інформації без посилань і псевдопосилання на авторів суб’єктивних думок. Усі випадки порушення стандарту точності інформації були пов’язані з невмінням працювати з картинкою. Більшість порушень стандарту відокремлення фактів від думок стосувалися неавторизованих суджень ведучих чи авторів сюжетів. І було три прояви політичного піару.

Важливі теми, які не були озвучені в телемарафоні 2 травня

Загалом усі важливі теми в ефірі телемарафону 2 травня були висвітлені. Не повідомлялося лише, що петиція про запровадження візового режиму для росіян набрала 25 тисяч підписів. І що дружини захисників Маріуполя в Римі звернулися з проханням про міжнародну допомогу для евакуації бійців з «Азовсталі».

Канали в ефірі спільного телемарафону (порівняння)

З ефірними сітками каналів ніяких змін за тиждень не відбулося. Більшість каналів мають схожу й логічну сітку: новини на початку години, потім гостьові студії. Як і раніше, з цієї сітки випадає медіагрупа Пінчука, у блоці якої випуски новин виходять щопівгодини, а гостьову студію частково заміняють то тижневик, розбитий на фрагменти, то фільми. І «1+1» зі своєю позбавленою будь-якої логіки ефірною сіткою.

2 травня найбільше сюжетів (по 20) зробили телеканал «Інтер» і ICTV з СТБ. Але при цьому на «Інтері» було більше репортажів (вісім, у групи Пінчука — шість). В ефірному блоці «1+1» було 15 сюжетів (із них лише чотири репортажі), по 13 сюжетів (із них — по п’ять репортажів) було і в блоці Суспільного, і в блоці «України». Телеканал «Інтер» також активніше за інші канали робив прямі ввімкнення — їх було сім, у блоці «України» — шість, «1+1» — п'ять, Суспільного — три, в ефірному блоці каналів ICTV та СТБ прямих ввімкнень не було взагалі. Найбільш репортажним 2 травня виглядав канал «Інтер», найменш репортажними були ICTV з СТБ (мені трохи дивно це, бо в двох редакціях цих каналів працює сила-силенна потужних репортерів). Гостей активно запрошували майже всі канали, менше гостей було в ефірі групи Пінчука (певно, через те, що частину ефіру заповнювали тижневиком і фільмами). Гостьові студії Суспільного і ICTV / СТБ були цього дня відчутно більш «експертними», гостьові інших блоків були більш збалансованими за запрошенням як експертів, так і ньюзмейкерів.

Найбільшими порушниками стандартів були, як і раніше, ICTV з СТБ (я нарахував 61 грубе порушення, що менше, ніж у попередній подачі моніторингу, але все одно неприпустимо багато). «Пелетон» — «1+1» (36 порушень), «Україна» (31) і «Інтер» (28). Дуже мало грубих порушень стандартів було у блоці Суспільного (4). Стандарт достовірності найчастіше порушували «1+1» (17 разів) і «Україна» (16). Стандарт точності — ICTV / СТБ (16 разів), і вони ж надзвичайно багато порушували стандарт відокремлення фактів від думок (мінімум 34 рази, мінімум — бо, наприклад, у фільмах я навіть не підраховував).

Найбільше проявів політичного піару було у блоках «України» та «1+1» (по три випадки), ще один випадок на «Інтері». У блоках ICTV / СТБ і Суспільного піару не було. У блоках усіх каналів 2 травня не було жодного наративу кремлівської пропаганди і «токсичних» медійних персонажів.

Наостанок два слова про взаємодію телеканалів і медіагруп, які роблять телемарафон. У ефірі 2 травня я побачив позитивний момент. Частина телеканалів наприкінці своїх частин ефіру предметно анонсували своїх колег, які приймали у них вахту. Зокрема, це робили ведучі ICTV та СТБ, які анонсували ефірний блок Суспільного. Своєю чергою це робили ведучі Суспільного, які анонсували ефірний блок групи «Україна». І це робили ведучі «України», анонсувавши ефірний блок «Інтера». А от ведучий «Інтера» закінчував останній блок каналу словами: «На цьому наша варта закінчується. Передаю слово колегам». І навіть не сказав, яким саме колегам. І так само ведучий «1+1» завершував блок словами: «Передаємо слово нашим колегам». Яким колегам?

Крім того, в якийсь момент я впіймав ефект дежавю. Данило Гетманцев в ефірі марафону з’явився вдруге з інтервалом у неповну годину — просто у блоках двох різних каналів (медіагрупи «Україна» і каналу «Інтер»). І навіть теми обговорення з ним були схожі. Мені здається, що гостьова політика каналів усе ж потребує координації.