Хто і навіщо замість Резнікова?
Хто і навіщо замість Резнікова?

Хто і навіщо замість Резнікова?

Головною темою останніх тижнів у внутрішньоелітних розкладах залишається можлива відставка міністра оборони Олексія Резнікова.

Ця історія торкається процесів, які безпосередньо впливають на внутрішньополітичний порядок денний і виживання країни в цілому. Розгорну її через призму мотивацій основних акторів – президента Володимира Зеленського та ОП.

Ризики внаслідок відставки

Гіпотетична заміна такого міністра оборони як Резніков – це серйозний крок, для якого у Зеленського мають бути вагомі причини. Емоції тут жодного значення не мають, підхід буде максимально прагматичним.

Найочевидніший наслідок відставки Резнікова – будь-яке міністерство при зміні керівника щонайменше півроку лихоманитиме, а пару місяців буде взагалі паралізоване.

Зміна міністра – це зміна, як мінімум, частини заступників, а також керівників департаментів. Це підвисання важливих процесів, що під час війни мають прискорюватися. Цю тему добре розкрив Віктор Андрусів у своєму посту.

Другий момент, який визнають навіть противники Резнікова – він переговорник високого класу і має тісні особисті контакти з керівниками оборонних відомств багатьох країн, завдяки чому - серйозні успіхи на міжнародній арені. Потрібно зрозуміти, як це компенсувати у разі відставки?

Третій момент, який здебільшого залишається за кадром. Рєзніков грає серйозну роль забезпечення балансу у уряді, а й щодо ОП з військовими.

У Генштабі мені неодноразово казали, що міністр захищав головкома від гніву президента, брав удар на себе за помилки генералів. При цьому в уряді це чи не єдиний міністр, який може замінити Дениса Шмигаля, але цього не хоче.

Джерела в Кабміні кажуть, що Шмигалю, у якого як мінімум три віце-прем'єри – Юлія Свириденко, Олександр Кубраков та Михайло Федоров – мітять на його місце, працювати з Резніковим комфортно. Також Резніков, хоч і максимально публічний, не перетягує увагу від Зеленського.

Тобто, прибираючи чинного міністра, Зеленський під час війни як мінімум на кілька місяців отримує гальмування в Міноборони, провисання в контактах з міжнародниками (самій талановитій людині банально знадобиться час, щоб налагодити зв'язки, Резніков не за один день їх встановив) та загрозу розбалансування у ключових точках.

Заради чого?

Причиною можливої ​​відставки вважається накопичення негативу – шлейф корупційних скандалів у Міноборони та зростання критики щодо забезпечення армії.

Але тут є низка важливих нюансів.

По-перше, соцопитування справді показують зростання негативу у Резнікова, але навіть зараз він перебуває у плюсі ​​– більше людей схвалює його роботу, ніж схвалює. Він один із найпопулярніших людей у ​​владі. Точно не ті показники негативу, які звільняють. Інакше треба давно розігнати всю Раду, Кабмін та половину ВП. Зниження підтримки влади – це загальний тренд всім, зокрема і для самого Зеленського.

По-друге, Резнікова особисто ніхто у корупції не звинувачує, максимум – вимагають «розслідувань» та політичної відповідальності. Якби там були якісь сліди особистої участі в корупції, про це точно знали б на Заході. У нас би давно був інший міністр оборони.

Більш того. За півроку Резніков оновив команду та просунувся у реформах закупівель, які генерували основний потік негативу. Міноборони повернуло закупівлі предметів тилового забезпечення на Прозорро. Закінчується процес створення агентства для тилових закупівель, його очолить Арсен Жумаділов. Тобто реалізовано задум, який Резніков задекларував у момент призначення у листопаді 2021 року. Це неабиякий успіх, за це треба хвалити, а не звільняти.

По-третє, якщо проаналізувати структуру критики Міноборони, то левова частка випадів зараз стосується забезпечення дронами. Але тут слід дивитися на деталі.

Учасники ринку та волонтери кажуть, що українські виробники завалені замовленнями від Міноборони, постачання до армії зростають у геометричній прогресії. Основна проблема – це комплектуючі та масштабування виробництва. Тобто, по суті, це не питання Міноборони. Рєзніков і так виходив за рамки. Я вже про це писав.

У травні міністр оборони заступився за інтереси українського бізнесу після неадекватного рішення Держаудиту позбавити українських постачальників оборонного сектору права на прибуток. Кабмін ситуацію частково виправив, але Міноборони продовжує позиватися, щоб зняти всі питання щодо вже виконаних контрактів. Це абсолютно правильно, але це не завдання міністра оборони.

Експорт-імпорт-прибуток бізнесу – це сфера відповідальності Мінекономіки. А виробництво в оборонній сфері – це те саме Мінекономіки плюс Мінстратегпром.

До того ж, є нюанси з регулюванням закупівель військового відомства.

Уряд недарма розділив бюджет на дрони: 20 млрд грн йде через Міноборони, а ще 20 млрд - через Держспецзв'язок, який працює під егідою Мінцифри. Держспецзв'язок закуповує БПЛА, які офіційно не є зброєю (весільні дроні, адаптовані для військових завдань). Це дозволяє обійти безліч формальностей. Плюс Михайло Федоров, маючи статус віце-прем'єра, може драйвувати міжвідомчі питання. Федоров активно це робить.

Загалом ситуація з дронами нагадує обстановку із бронежилетами рік тому. Було багато критики, а потім тема просто зникла – держава її закрила. Судячи з тенденцій і ряду непублічних процесів, про які я знаю, і з дронами ситуація до кінця року вирівняється.

До цього варто додати, що негатив у Міноборони буде завжди. З одного боку – є проблеми, корупція, некомпетентність чиновників, що накопичилися. З іншого боку – масштаб викликів та обсяг потреб такий, що завжди будуть незадоволені. Тому будь-який новий міністр за дуже короткий час отримає свій шлейф. Скажімо, нова хвиля мобілізації, яка неминуче буде, вдарить по будь-якому міністру. Тобто перезавантаження дасть короткочасний ефект.

Однак є інший ракурс, що може пояснити ситуацію.

Назустріч виборам...

Причиною відставки Резнікова може стати електоральна логіка, де все частіше діє Зеленський і ОП.

Найслабшим місцем Міноборони є комунікації.

По-перше, оскільки армія у нас знаходиться поза критикою, а люди не розуміють, хто за що відповідає, Міноборони отримує не лише свій негатив, а й негатив Генштабу. Як наслідок – формується група популярних військових (Валерій Залужний, Кирило Буданов, Олександр Сирський, Микола Олещук, Олексій Неїжпапа, Сергій Наєв та ін.) та непопулярних чиновників.

Командування ми оберігаємо, але ж хтось має бути винен? А міністр формально відповідає за все погане.

По-друге, Міноборона має повний провал у тому, що стосується висвітлення результатів роботи відомства. Наприклад, минулого року Міноборони радикально спростило процедуру прийому в експлуатацію нових видів ОВТ. Прорив у сфері БПЛА обумовлений саме цим. Також Міноборони запустило роботу Акселератора, котрий за руку проводить розробників через бюрократичні джунглі. Але хто це знає? Як і про багато інших корисних кроків.

На цьому фоні набирає політична вага когорта відомих волонтерів. Багато в чому тому, що люди не розуміють реального співвідношення вкладених зусиль. Виглядає, як держава нічого не робить, а волонтери все тягнуть на собі. Усі, хто забезпечує армію з боку держави (незалежно від результату) – опиняються в мінусі. Хоча представники великих фондів кажуть, що волонтери сумарно закривають 3-5% потреб армії.

Тобто через провал у комунікаціях на військовій темі виросли конкуренти Зеленському та його політсилі у боротьбі за владу.

Також слід наголосити, що через Міноборони зараз проходить третина держбюджету, і близько $12-15 млрд оборонне відомство витрачає на закупівлі. Доступ до цих ресурсів є предметом мрій різних груп впливу.

На вибори потрібні гроші. Ті, хто на виході з війни матиме кошти на фінансування виборчих проектів, зможе реально впливати на владу.

Якщо подивитися на ситуацію не з погляду війни, а з погляду збереження влади, то для Зеленського та його оточення виникає кілька прикладних завдань.

  • Контролювати популярних військових та волонтерів.
  • Обнулити популярність та позбавити ресурсів тих, хто нелояльний.
  • Контролювати потоки фінансування.

У цій логіці ВП потрібен міністр оборони, який перерозподілить негатив на військових та відсіче нелояльних від можливості монетизувати популярність на армії.

… та переговорів з Росією

Наприкінці 2022 року Резніков записав символічний ролик на західну аудиторію з «листом Санта Клауса», де просив зброю з акцентом на літаки. З січня Україна отримала значний обсяг західної зброї: від танків та далекобійних ракет до систем ППО, що раніше здавалося неможливим. У травні рішення щодо літаків було ухвалено.

Трек зі зброєю, який був основним завданням Резнікова, політично закритий. «Лист до Сант» реалізований. Далі вже технічна стадія – бюджетний процес, логістика, навчання тощо.

Виникає питання – окрім постійного завдання забезпечення фронту, які нові політичні пріоритети, якими має зайнятися міністр?

Після того, як Володимир Зеленський ініціював розробку «Української доктрини», Резніков у програмній статті на «Інтерфаксі» окреслив, які завдання він бачить для відомства.

До моменту офіційного прийому до НАТО головним політичним завданням є розробка абрису української армії майбутнього (Future Force Concept), включення потреб України щодо створення цієї армії у процес оборонного планування країн-партнерів та прийняття довгострокових програм підтримки. Що на практиці буде основою реальних гарантій безпеки.

По суті, на початку липня Рєзніков прямим текстом написав: «тему зі зброєю ми докрутили, тепер треба робити ось це, вирішуйте – хто це робитиме».

Таким чином, на міжнародному треку, який є ключовим для виживання України, є необхідність рухатися до нової великої мети - довгострокових програм підтримки для втілення Future Force Concept. Це новий забіг на довгу дистанцію. «Змінити коней» після старту буде складно – це послабить позиції України у діалозі з партнерами, де маса підводного каміння.

Одночасно над Україною нависла тінь можливих переговорів, до яких нас штовхатимуть за будь-якого результату контрнаступу.

Виникає така конструкція.

Якщо загалом подивитися на ситуацію з Резніковим та Міноборони, то вона небездоганна, але далека від гострої кризи (скажімо, не порівняти із ситуацією у Мінкультури – там цілковите фіаско). З погляду ведення війни та посилення армії відставка виглядає нелогічною.

Навіть зараз у мережі повно відгуків у дусі – «залишіть Резнікова міністром, але підсиліть за напрямками, що провисають». Це – комунікації та потоковий менеджмент. А також розберіться з Міноекономіки та Мінстратегпромом.

Після призначення до Мінстратегпрому Олександра Камишина та звільнення з «Укроборонпрому» шкідника Юрія Гусєва вітчизняна оборонка пожвавилася. Найближчими місяцями має бути непогане внутрішній фон із забезпечення армії.

Оскільки міжнародні завдання Рєзніков точно здатний тягнути, а поточні проблеми можна вирішити і без відставки, напрошується два висновки:

  • Зеленський або частина його оточення можуть сумніватися, що Резніков ефективно діятиме в електоральній логіці;
  • у Зеленського якісь види на роль Резнікова у переговорному процесі, яка несумісна з посадою міністра оборони. Наприклад, на якомусь етапі потрібно буде серйозно говорити з росіянами і при цьому витримувати західний тиск.

Тому Зеленський зараз визначається: доручити Резникову нове довгострокове міжнародне завдання, закриваючи електоральні питання в інший спосіб. Або призначити нового міністра оборони, а Резнікова по-іншому заграти на міжнародному треку і підтягнути до переговорів.

Зміна цілей на міжнародній арені відкрила вікно можливостей для органічної заміни міністра та нарізання нових завдань. Саме тому ще місяць тому виникли чутки про відставку Резнікова, якого спочатку «відправляли» замість Оксани Маркарової в США, а зараз активно сватають до Лондона замість Вадима Пристайка, який наговорив зайве.

Питання в тому – а хто замість Резнікова?

Критерії вибору нового міністра

Відштовхуючись від викликів, які стоять перед країною, новий міністр оборони має відповідати таким критеріям:

  • користуватися довірою В.Зеленського (не варто мати ілюзій – людину, яку не вважатимуть своєю, на цю посаду не призначать);
  • спочатку мати міцну підтримку основних партнерів України;
  • добре знати оборонну сферу зсередини, мати широкі контакти та команду, щоб без розгойдування взяти під контроль процеси;
  • мати достатню політичну та апаратну вагу, щоб зберігати баланси в уряді та у відносинах між Банковою та військовими;
  • не мати негативного шлейфу, особливо – щодо корупції, щоб не підставлятися під удари, в т.ч. – із заходу;
  • користуватися підтримкою або мати можливість отримати її у ключових спільнотах – парламент, оборонна промисловість, волонтери, активісти тощо.

На це накладаються нові завдання на користь ВП:

  • покращити комунікації та менеджмент у сфері оборони;
  • відсікти від можливості монетизації на армії нелояльних;
  • чітко позначити сфери відповідальності та каналізувати негатив від помилок військових на них самих, підбадьорити Генштаб та командування.

Жінка чи СБУшник

Станом зараз розклад виглядає так.

Спочатку було дві головні кандидатури нового міністра оборони – віце-прем'єр Олександр Кубраков та голова Мінстратегпрому Олександр Камишин.

За моєю інформацією, нікого з військових – Залужного, Буданова, Сирського тощо. – не розглядали. Основна причина – військові категорично не хочуть, бо розуміють – це розстрільна посада, де їхня популярність миттєво згорить. Умовно, міністр Залужний одразу ж винен у тому, у чому головкому Залужного ніколи не звинуватить.

Також не розглядається кандидатура нардепа Єгора Черньова, якого лобіює частина політтусівки.

Камишин відмовився. Мабуть, спочатку хоче проявити себе на ділянці з меншими ризиками.

Основним кандидатом на зміну Резникову залишається Олександр Кубраков, але має історію роботи з «Великим будівництвом», яка неоднозначно сприймається частиною суспільства. Хоча його менеджерські можливості оцінюють високо.

Зважаючи на те, що кандидата, який відповідає критеріям і здатного вирішувати нові завдання, знайти буде складно, ВП також розглядає варіанти «складеного» міністра оборони.

Перший варіант - "жінка плюс група сильних заступників".

Як мені повідомили джерела, Офіс відпрацьовує сценарій призначення на посаду міністра оборони жінки, основним завданням якої будуть представницькі функції. А управлінські завдання розподілять між довіреними заступниками.

Один із моїх співрозмовників сказав, що вже складено шорт-лист із кількох кандидаток, де є і представниці влади, і жінки із цивільного сектору. Прізвища я не знаю, але версії вже гуляють у мережі (коментувати їх поки що не буду). Сценарій виглядає цілком серйозним.

Другий варіант - «міжнародка на аутсорсі плюс силовик».

У цьому сценарії функцію діалогу з партнерами з поточних питань візьме на себе хтось із ВП (заступник Андрія Єрмака Роман Машовець або спеціально призначена людина), а міністром стане лояльний представник спецслужб, щоб упорядкувати військових та волонтерів.

У цьому контексті можливим кандидатом у міністри оборони називали голову СБУ Василя Малюка.

Коли міняти?

Під час війни країна неспроможна жити без міністра оборони. Можлива ротація відбудеться, коли/якщо Резнікова затвердять заміну, щоб швидко провести через зал ВРУ.

З погляду таймінгу подій найближчими місяцями заміну потрібно робити або негайно, до Дня Незалежності, або наприкінці року.

Наразі формуються оборонні бюджети на 2024 рік, і в Україні, і у партнерів. Або цей процес повинен відпрацювати чинний міністр, або повинен негайно вмикатися новий. Якщо рішення буде відкладено – це ризик пробуксування у невідповідний момент.

Заміну міністра оборони можна провести, якщо перезавантажать весь Кабмін. У серпні це вкрай малоймовірно, а ось із середини вересня, коли на заході розпочнеться політичний сезон, така ймовірність є. Вимоги щодо перезавантаження економічного блоку все важче ігнорувати.

Але знову ж таки новий прем'єр в ідеалі повинен мати можливість верстати бюджет, а не працювати з тим, що не можна змінити. Інакше жодних реформаторських речей закласти не вийде.

На мою думку, реалізувати заміну міністра оборони в стислі терміни технічно складно. А якщо вона не станеться протягом найближчих 7-10 днів, то швидше за все буде відкладена як мінімум на кілька місяців.

Тож не варто зайве переживати.

Потрібно витрачати енергію на приведення влади до тями. Вимагати повної концентрації на наближенні перемоги, скасування ідіотського регулювання та всього, що виштовхує людей з України.

Інакше осінь може бути непростою, як сказав глава МЗС Дмитро Кулеба. Вона може стати останньою для багатьох і для країни загалом.

Теги за темою
Денис Шмигаль
Джерело матеріала
loader