2024-й рік був надзвичайно складним, часто шокуючим для світу, а головними подіями стали війни та боротьба за владу. 24 Канал нагадує, яким був рік, що минає та прогнозує, чого можна чекати в новому 2025 році.
Вирішальні вибори президента США 2024
Безперечно головною подією року в світі стали драматичні вибори президента США. На початку 2024-го диспозиція була наступною: 81-річний чинний президент демократ Джозеф Байден мав змагатися із 77-річним колишнім демократом, а нині республіканцем Дональдом Трампом.
Обидва впевнено пройшли праймеріз, експерти та виборці готувалися до повторення виборів-2020, коли переміг Байден, а Трамп закликав до штурму Капітолія. Ситуація змінилася влітку, коли після дебатів кандидатів 27 червня всі побачили, що Байден виглядає просто жахливо. Тоді серед демократів здійнялася паніка, президент опинився під шаленим тиском і в підсумку після кількатижневих роздумів був змушений зняти свою кандидатуру.
Новим вибором демократів стала чинна віцепрезидентка Камала Гарріс. Вона не проходила праймеріз, але мала на номінацію всі права як другий номер Байдена. Також вибір на її користь позбавив необхідності починати збори грошей на кампанію з нуля, що тоді вважалося чи не найголовнішим чинником. Пожертви на користь демократів дійсно суттєво переважали. 3 серпня 2024 року Камалу Гарріс офіційно номінували як кандидатку в президенти США.
Часу до виборів 5 листопада залишалося обмаль, а штаб демократів мав дуже обмежений період, щоб фактично розкрутити кандидатку з нуля. Їй почали створювати новий образ, який суттєво відрізнявся від того, що знали про Камалу раніше. Утім, навіть попри успішні дебати з Трампом, де Гарріс вочевидь перемогла, це не зробило її ближчою та зрозумілішою для виборця. Також вона не спромоглася дати ствердні відповіді на важливі для виборців питання, зокрема про економіку та податки, обмежившись загальними фразами та дійсно запальним сміхом.
- Натомість Трамп був Трампом. Його безпосередність і невразливість до будь-якої критики, включно з кримінальними вироками, зіграли кандидату від республіканців на руку. Також додав рейтингів і безперечно сприяв мобілізації його виборців замах на Трампа 13 липня. Але найголовніше, що Трамп і його штаб "достукалися" до простих американців.
- У той час, коли Гарріс розповідала про високі матерії та старанно уникала прямих відповідей на складні питання про економіку та міграційну кризу, Трамп широко сипав рецептами подолання будь-якого зубожіння та криз. Те, що вони щоразу були новими, а подекуди докорінно суперечили попереднім заявам, взагалі нікого, здається, не хвилювало.
У підсумку вибори 5 листопада обернулися тотальною перемогою Трампа (312 голосів виборщиків проти 226 у Гарріс і загальна перевага в понад 2 мільйони голосів). Крім успіху Трампа перемогу святкували й республіканці як партія (вони ще й забрали собі обидві палати Конгресу), натомість для Гарріс і демократів це стало страшним погромом і ще більшим приниженням. А також сигналом, що загравання із "бульбашкою соцмереж" і високолоба гіперболізація ультрапрогресивної адженди замість розв'язання реальних проблем – це шлях на маргінес.
Трамп, Ді Венс, Байден, Гарріс та інші політики США / Фото Dave Sanders, The New York Times
Нині США та весь світ, який безумовно залежить від провідної держави світу, чекають на 20 січня 2025 року, коли відбудеться інавгурація нового-старого президента і Дональд Трамп офіційно вступить на посаду.
Очікування від нового терміну Трампа різноманітні – від "миру за 24 години" до початку Третьої світової.
З огляду на непередбачуваність Трампа обидва прогнози не здаються чимось нереальним. Утім, варто зауважити, що існує велика різниця між заявами кандидата на передвиборчих мітингах та реальними діями президента.
Також США сильні політичними інститутами, які мають виступити запобіжниками та врівноважити адекватність Трампа в Овальному кабінеті. Принаймні, на це нині сподівається вся планета.
Пробудження Європи, страхи Британії та вплив Маска на Європу
Крім США вибори голів держав пройшли в багатьох інших країнах світу.
- Дуже важливі вибори у 2024 році відбулися в ПАР. Там вперше за 30 років від повалення режиму апартеїду панівна партія АНК (очолює чинний президент Сиріл Рамапоса) втратила більшість у парламенті. Було сформовано нову прозахідну коаліцію, яка не лише обіцяє провести ефективні економічні реформи, а й відмовляється від підтримки Росії.
- Не менш значущими були вибори у Молдові. Там перемогла прозахідна кандидатка і чинна президентка Майя Санду. Також у країні відбувся референдум щодо європейського вибору країни. І хоча вибір на користь ЄС вдалося здобути лише завдяки голосам діаспори (перевага склала лише 10 тисяч голосів), його результати все ж будуть зафіксовані у Конституції.
Вибори відбувалися на тлі активного втручання Росії. Кремль через свою маріонетку Ілана Шора намагався буквально купити голоси та зробити все, щоб Санду програла. У підсумку росіянам це майже вдалося – більшість мешканців Молдови "проголосували" за обережного проросійського ноунейма Александра Стояногло, але чинну президентку та країну загалом врятували голоси діаспори.
- Ще більш строката історія відбулася в Румунії – там у першому турі виборів президента переміг ще дивніший ноунейм – університетський професор з ультраправими поглядами Келін Джорджеску. Він побудував свою кампанію на вірусних роликах у тіктоці та став сенсаційним тріумфатором першого туру.
Але незабаром виявилось, що справа не просто в "сліпих алгоритмах", бо за кампанію Джорджеску заплатили мільйони євро афільовані з Росії люди. У такий спосіб Москва вочевидь хотіла поставити "свою людину" в Бухаресті, щоб мати чергового Фіцо-Орбана, тобто агента впливу, здатного блокувати допомогу України. На щастя, цей хитрий план було викрито, а результати виборів скасовано.
- У Великій Британії 4 липня відбулися парламентські вибори, що завершили багаторічне правління на острові консерваторів. Ті програли розгромно, а перемогу святкували лейбористи на чолі з Кіром Стармером. Той і став новим прем'єр-міністром Сполученого Королівства. У спадок від попередника Ріші Сунака Стармер отримав великі економічні негаразди та не сказати б, щоб зумів достойно всі проблеми швидко вирішити.
Британці не побачили змін на краще та впали у меланхолію. Вона перейшла у гнів після серії корупційних викриттів вже нової влади та скасування лейбористами субсидій для пенсіонерів на опалення житла в холодну пору року.
Як наслідок, рейтинги нещодавніх тріумфаторів суттєво впали. Дійшло до того, що на початку січня британський парламент може ухвалити рішення про дострокові вибори, а консерватори (яких всі поховали пів року тому) матимуть шанс на унікальний реванш. Але не лише вони – нині активно набирає популярність партія Брекситу Reform UK на чолі з іконою правого популізму Найджелом Фараджем.
Фарадж із Дональдом Трампом 12 листопада / Фото Nigel_Farage / Twitter
Її спонсорує сам Ілон Маск, який завдяки своїй підтримці Трампа закріпився на першій сходинці найбагатших людей світу зі статками в понад 400 мільярдів доларів. Мільярдер і на цьому не зупинився: 20 грудня він публічно підтримав ще й ультраправих фанатів Путіна з неонацистським бекграундом – партію "Альтернатива для Німеччини".
У Німеччині вибори пройдуть вже в лютому 2025 році й там гарантовано зміниться канцлер, очікується, що Олафа Шольца замінить лідер ХДС/ХСС Фрідріх Мерц.
Натомість проросійська "Альтернатива" має потенціал стати головною опозиційною силою.
Гроші Маска можуть призвести до руйнації традиційної для Британії двопартійної системи та переходу на багатопартійну. У перспективі це може вплинути й на підтримку України, бо консерватори та лейбористи мають спільні погляди щодо допомоги Києву, чого не скажеш про Reform UK. І хоча до перемоги фараджистів, як і до самих дострокових виборів (їх вимагає лише петиція від власника пабів з містечка Дадлі й вона не має юридичної сили попри 3 мільйони підписів), дуже далеко. Це безперечний сигнал того, що Сполучене Королівство нині у глибокій кризі.
- Крім Великої Британії, у ще одній з країн G7 змінилася влада. Мовиться про Японію. Там новим прем’єром став лідер Ліберально-демократичної партії Шігеру Ішіба. Перед 67-річним політиком стоять непрості завдання: вихід економіки Японії з рецесії, а також зміцнення оборонної потужності країни та її союзників на тлі зростання загроз від КНДР і Китаю.
- У континентальній частині Європи також відбулися вибори – з 6 по 9 червня обирали до Європарламенту. Також тривожний сигнал надіслали високі показники правих популістів з Німеччини, Франції, Португалії тощо, проте ЄС продемонстрував інституційну стійкість та, якщо хочете, державницьке мислення.
Президент України Володимир Зеленський з лідеркою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн / Фото AFP
Чинна голова Єврокомісії німкеня Урсула фон дер Ляєн зберегла свій пост, ба більше, ключові пости в уряді унії отримали відповідальні політики зі стратегічним баченням майбутнього Європи. Мовиться, зокрема, про естонку Каю Каллас, яка стала очільницею європейської дипломатії, та інших єврокомісарів, єврокомісара з питань оборони та космосу Андрюса Кубілюса та багатьох інших.
Найголовніше, що Європарламенту, Єврокомісії та провідним країнам субконтиненту (Франції в особі президента Макрона, Італії в особі прем’єрки Мелоні) вдалося узгодити спільне бачення та єдину позицію щодо підтримки України та її інтеграції до ЄС, засудження та покарання Росії за агресію, конкурентних переговорів з новим керівництвом США, а також Китаєм та іншими державами світу.
Все це дає підстави вважати, що 2024 рік став пробудженням Європи та набуття нею реальної суб’єктності. Якщо раніше світові гравці сприймали Європу як вторинний придаток США без власної думки, то нині голос ЄС стає гучнішим і до нього починають прислуховуватись. Це стосується як економіки, так і зовнішньої політики, а головне – безпекових питань. Мовиться і про розширення НАТО (7 березня офіційно 32-м членом Альянсу стала Швеція, а за рік до цього – Фінляндія), і про зростання оборонного сектору. А також й про ініціативу Макрона щодо європейських військ в Україні, про відмову від зав'язаного на США формату допомоги Україні "Раммштайн" на користь НАТОцентричного NSATU.
Попри проблеми, які, звісно, нікуди не поділися, ЄС перетворюється на силу, з якою варто рахуватися і на яку будуть вимушені зважати.
- У Мексиці вперше в історії обрали президентом жінку. Лідером країни стала співлавреатка Нобелівської премії миру Клаудія Шейнбаум. Щоправда, премія була не за фундаментальні наукові дослідження, а "за мир". При цьому "покращення" у Мексиці так і не настало, але й вини пані Шейнбаум тут немає.
Аргентинське диво
Наприкінці 2023 року в Аргентині президентом став прихильник лібертаріанських поглядів та великий друг України Хав'єр Мілей. Формально від не підпадає під новачків класу 2024 року, але його інавгурація припала на 10 грудня, а подальші різдвяні канікули в Аргентині фактично запустили формулу "давайте вже після свят". Тож Мілей почав активну роботу саме з 2024-го.
За рік він скоротив громіздкий держапарат на 50%, скасував численні субсидії, дерегулював ринки, вивів бюджет у профіцит, зміцнив національну валюту песо на 44,2% за рік.
Методи, якими було досягнуто цих результатів, викликали хвилю протестів, але найцікавіше, що його сміливі погляди на реформи, які значно екстравагантніші навіть за його особистий стиль, почали приносити результат і потрохи витягати Аргентину з болота, в якому вона борсається вже не один десяток років.
Давній ворог Аргентини – інфляція – знижується. У третьому кварталі 2024 року Аргентина вийшла з глибокої рецесії, а в наступному – експерти взагалі прогнозують зростання на 5%. Також зростають інвестиції та відновлюється довіра до економіки країни.
Нині "шокову терапію" Мілея вже ставлять як приклад швидких та успішних реформ.
Хав'єр Мілей під час інавгурації / Фото Wikimedia
Від висновків наразі варто утриматись, проте позитивна тенденція присутня. Звісно, необхідно враховувати ефект низької бази, а до відновлення показників економіки до пандемії ще далеко, але нині в колись дуже багатої Аргентини хоча б з'явився шанс.
Чого не скажеш про згадану вище Мексику, яку накрили мафіозні війни, а пані президентка Шейнбаум виглядає як безпорадна жертва обставин. Незабаром до її проблем можуть додатись і жорсткі заходи від Трампа і навіть торгова війна з США.
Революції, державні перевороти та розворот Грузії до Москви
Не обійшлося у 2024 році без революцій, проте, не всі з них були вдалими.
Якщо в Бангладеш вдалося повалити режим спадкової автократки та великої брехухи (за її наказом фальшувалися щорічні звіти про покращення місцевої економіки) Шейх Хасіни, то у Венесуелі тамтешній диктатор Мадуро вкотре "увімкнув Лукашенка", тобто знову вкрав вибори та дав команду силовикам на придушення протестів.
Лідери венесуельської опозиції Едмундо Гонсалес та Марія Коріна Мачадо сподівалися на активну допомогу США, але патентовані "захисники демократії" цього разу вмили руки, уклавши з Мадуро восени 2023-го року угоду про послаблення санкцій в обмін на нафтові преференції. Після початку протестів через вкрадені вибори Вашингтон знову зробив "грізне обличчя", але в Каракасі все це трактували як блеф.
Як наслідок, протест демократичних сил опинився в ізоляції, а Мадуро пустив в дію перевірені роками репресії. Нині США та ЄС не визнають результати виборів у Венесуелі, натомість диктатор і не думає зрікатися влади.
Схожі вайби маємо в Грузії. Там на виборах 26 жовтня "перемогла" проросійська партія "Грузинська мрія" на чолі з олігархом Бідзіною Іванішвілі, вкравши від 10 до 20% голосів. Опозиційні партії не визнали результати та вирішили бойкотувати засідання парламенту. Також результати виборів у Грузії не визнає ЄС (крім Віктора Орбана, який одразу після виборів навіть залетів на 2 дні до Тбілісі).
"Переможцям" і це було ок, вони плювати хотіли на звіт спостережної місії ОБСЄ та просто вирішили збиратися на засідання в обрізаному складі (89 замість 150) і так ухвалювати рішення, не звітуючи ні перед ким.
Показово, що грузини в основній масі до цих "розбірок" були байдужі, але ситуацію докорінно змінила зухвала заява так званого "прем'єр-міністра" Кобахідзе про відмову Грузії від переговорів про вступ до ЄС (а їх підтримує 90% населення, зокрема й електорат "Мрії").
Після цього мешканці країни зрозуміли нарешті, куди їх тягне "Грузинська мрія", та побачили в перспективі замість "фантастичної кави в Братиславі" депресивні бараки Тули та Саратова. Тоді ж на вулиці міст і сіл по всі Грузії вийшли десятки й навіть сотні тисяч людей.
Грузинський олігарх Бідзіна Іванішвілі разом зі своїми поплічниками / Фото AFP
Влада вдалася до силових акцій та репресій, але народні протести й не думали вщухати. Новою точкою кипіння стали "вибори" президента, які провели "виборщики" та "депутати", яких суспільство вже не вважає легітимними. Не є таким і новий уряд, бо він наново призначений парламентом, обраним на сфальсифікованих виборах. Натомість наразі єдиним законним представником влади в Грузії залишалася президентка Саломе Зурабішвілі. Вона стала моральним лідером протестів і головною мішенню для влади.
Опозиція вимагала проведення нових виборів, натомість влада, немов під копірку наслідує Януковича. "Мрія" використовує "тітушок", ставить "йолку" та кидає за ґрати активістів (понад 500), вимикає опалення у президентському палаці та погрожує вже самій Зурабішвілі буцегарнею. Зрештою, виборча колегія, абсолютну більшість якої становить провладна партія "Грузинська мрія", обрала очільником держави Михаїла Кавелашвілі президентом Грузії. На тлі цього однопартійний парламент ухвалив низку законопроєктів, один з яких позбавить Зурабішвілі державного захисту після закінчення її президентських повноважень.
У відповідь санкції проти представників вже нелегітимної влади запровадили країни Балтії та Україна, 27 грудня мінфін США вніс до санкційних списків фактичного правителя Грузії пана Іванішвілі. Також до них серед інших потрапив і колишній киянин, а нині "пес режиму" Каха Каладзе.
Також під санкції ЄС, США та Великої Британії потрапили грузинські силовики, відповідальні за звіряче придушення протестів. Вони, до речі, тривають вже понад місяць і не припиняються (як і страйки), що дає Грузії надію – на жаль, не надто велику.
На окупованій Росією території Грузії – в Абхазії – також не було спокійно. Там місцеві еліти перелякалися активного заходу російського бізнесу і почали протестувати. Суперечки розгорнулися навколо ухвалення закону "про інвестиції", що відкривав дорогу до Абхазії росіянам і фактично перетворював місцеве населення на людей другого сорту. Абхази нарешті побачили перспективу власної асиміляції росіянами та почали протестувати. Росія відповіла відключеннями світла, які швидко поставили непокірний регіон на коліна.
Крім революцій, 2024 рік запам'ятався і спробами державних переворотів. Мабуть, найбільше уваги та найбільше питань викликали листопадові події в Республіці Корея, де місцевий президент Юн оголосив надзвичайний стан і спробував узурпувати владу.
На його нещастя, опоненти з парламенту виявилися не з боягузів і коритися відмовились. Вони пробралися крізь охорону до стін парламенту та ухвалили рішення про скасування надзвичайного стану – військові та президент змушені були підкоритися. Нині президент Юн відсторонений, проти нього введено в дію процедуру імпічменту.
Пекельний Близький Схід
У 2024 році Близький Схід вже традиційно яскраво палав.
- Ізраїль вів війну проти ХАМАС та продовжив методично руйнувати Сектор Гази.
- 1 жовтня єврейська держава повноцінно відкрила новий фронт, коли здійснила повномасштабне вторгнення до Лівану, намагаючись знищити тамтешню терористичну армію "Хезболлу".
- Врешті в грудні ЦАХАЛ під приводом превентивного захисту зайшов на територію Сирії та опинився на відстані долоні від Дамаску, а разом з тим безкарно розбомбив усю воєнну інфраструктуру Асада.
У відповідь нова влада країни поскаржилась на Ізраїль до ООН. А паралельно з тим окремі варлорди вже почали різню алавітів, християн і представників інших меншин, чим все більше нагадують Талібан в Афганістані. На тлі таких подій інтервенція Ізраїля вже не виглядає надто великим злочином.
До речі, в ООН миттєво висловили занепокоєння діями Ізраїля, при цьому повністю проігнорували дії Туреччини, яка нині фактично окупувала близько 20% території Сирії. Мабуть, це інше.
Мапа Сирії з головними гравцями та силами / Інфографіка NYT
Повноцінні бойові дії ізраїльтяни активно поєднували з точковими ліквідаціями перших осіб своїх опонентів. Не особливо зважаючи як на побічні жертви, так і на географію власних акцій. Так, генералітет Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) було ліквідовано на території посольства Ірану в Дамаску, фронтмена політичного крила ХАМАС Ісмаїла Ганію – в Тегерані, а генсека "Хезболли" Гасана Насраллу – в його рідному бункері в Бейруті.
Крім того, десь у нетрях Гази були знищені безпосередні організатори терористичної атаки 7 жовтня Мохаммед Дейф і Яхья Сінвар. Останнього вбивали ледь не в режимі онлайн. Також дуже технологічно було знищено верхівку "Хезболли": вже легендарна "Атака пейджерів" 17 – 19 вересня мала неймовірний ефект, а також запустила справжній ефект доміно в регіоні.
Знищення верхівки "Хезболли" суттєво послабило цю організацію та знищило її волю до боротьби. Відтак бойовики не зуміли організувати належний спротив ЦАХАЛу, що вдерся до Лівану. Також "Хезболла" не мала сил воювати в Сирії, тому не змогла підтримати армію Асада, коли наприкінці листопада відновили активні бойові дії тамтешні джихадисти.
Між іншим, за активної допомоги Туреччини – увесь цей час Ердоган щиро посміхався Путіну та навіть літав до нього в Казань. Росія ж, яка "вбухала" в режим Асада десятки мільярдів доларів, була змушена цей "ятаган у спину" мовчки проковтнути.
Асадити, позбавлені допомоги "Хезболли" та Росії (та зав'язла в Україні), були розбиті за 12 днів. Так, кривавий режим, що тримав Сирію у покорі з 70-х років минулого століття і вбив сотні тисяч людей, розвалився, а Башар Асад поспіхом втік до Москви, покинувши своїх людей, власний розкішний автопарк і персональний фотоархів, зокрема й картки, де він постає у вигляді "хлопчика в трусиках".
Сирійські повстанці захоплювали місто за містом / Фото AFP, Getty
Іран, як і Росія, не став захищати Асада. Раніше він це робив руками "Хезболли" та найманців-шиїтів з Афганістану, Іраку та Ємену, нині ж аятолам стало не до того – віддати наказ на відкриту інтервенцію до Сирії вони не наважились. Ця терористична держава переживає не найкращі часи – економічна криза поглиблюється, а населення мерзне без опалення та електрики й при цьому радикалізується.
У травні в авіакатастрофі загинув президент Ірану Ібрагім Раїсі. Цей факт панівний режим вирішив використати на свою користь. Новим президентом країни було обрано поміркованого ісламського фундаменталіста (так, бувають і такі) й навіть реформатора – Масуда Пезешкіана. Той відзначився серією заяв, які трактували як початок "відлиги" у втомленій багаторічним диктатом релігійних фанатиків країні.
Проте ніякої "відлиги" насправді не сталося, бо влада в Ірані не належить президенту, а 85-річному старцю Хаменеї та місцевому аналогу військ СС – КВІР. Саме вони є справжніми господарями країни та бажають утримувати владу, ігноруючи всіх. Завдяки цьому в Ірані давно накопичився клубок проблем, який незабаром ризикує вилитися у нову революцію.
Підстав для цього чимало: тут і рекордна інфляція, і енергетична криза (одна з найбагатіших на природний газ держав нині не має світла та буквально замерзає), і обурення масовими репресіями та постійним закручуванням гайок, а також постійні бунти в національних околицях (найгучніше нагадують про себе курди та белуджі, але є також азербайджанці та інші незадоволені аятолами етноси).
Нині є ненульові шанси, що вся ця конструкція просто впаде. Можливо, зі смертю 85-річного аятоли Хаменеї, а можливо, раніше.
До цього додається провал іранської "Осі спротиву" ("Мехвар-е могавемат") – концепції створення нестабільності в регіоні в інтересах Ірану чужими руками, точніше – іранськими проксі.
Такими були "Хезболла", "Ісламський джихад" у Секторі Гази, іракські шиїтські міліції, фактично режим Башара Асада, а також єменські хусити. Нині це воїнство фактично розбито, а боєздатність зберігають хіба що останні.
Фактор хуситів у Ємені
У 2024 році єменські партизани гусити стали відомими на весь світ, коли паралізували світову торгівлю та фактично заблокували Суецький канал.
Хусити або "Ансар Аллах" (тобто "Партизани Аллаха") атакували понад 80 кораблів і блокували 12 – 15% світової торгівлі. Через це ціни на постачання вантажів з Азії до Європи зросли на 300%, а Єгипет втратив мільярди доларів.
Допомогли єменському стартапу іранці та росіяни (зокрема, знаменитий "збройний барон" Віктор Бут). Завдяки їм у хуситів з’явилися ракети, зокрема балістичні. І, можливо, гіперзвукові. Їх партизани в тестовому режимі періодично запускають у бік Ізраїля. Той у відповідь зрівнює із землею єменські порти, погіршуючи й без того страшну гуманітарну ситуацію в країні. А також кличе на допомогу США – ті підганяють свій бойовий флот та перекидають до Ізраїлю свої найсучасніші системи ППО THAAD – мрію кожного українця.
Хусити дійсно гучно про себе заявили у 2024 році та доволі довго уникали кари за свої дії. Утім, наприкінці року є підстави думати, що вони "трохи перегнули" і незабаром "лавочку прикриють". Принаймні, фактичні спільні дії Саудівської Аравії, ОАЕ, Єгипту, США, Ізраїлю та інших зацікавлених осіб на це натякають.
Іран як слабка ланка "Осі зла"
Отже, є великий ризик, що тепер Іран залишиться зі своїми ворогами сам на сам, а у цих ворогів дуже довгі руки. Так, мова про США та Ізраїль. Останній вже наочно довів Тегерану, в чому полягає технологічна перевага його авіації. У відповідь на масований ракетний обстріл території Ізраїлю ВПС країни завдали потужного удару по іранським ППО та буквально не лишили від них каменя на камені.
ВПС єврейської держави провели просто блискучу операцію, використавши за один наліт понад 100 своїх сучасних літаків (зокрема, й 5-го покоління), які випустили по цілях в Ірані сотні ракет, навіть не наближаючись до своїх жертв.
Крім ППО, були уражені заводи з виробництва ракет і безпілотників, що суттєво підірвало сили Ірану та абсолютно точно дало аятолам чіткіше розуміння власного місця на Близькому Сході.
Нині в експертних колах єврейської держави вже прямо говорять про проведення потенційної воєнної операції безпосередньо проти Ірану, а обрання Трампа на президента може доволі легко перевести ці плани з категорії "фантастика" до статусу "в роботі". Принаймні цьому вже точно ніхто не здивується. У цій ситуації Іран намагається шукати захисту в Росії та Китаю, але це тільки може ще більше розлютити його ворогів.
Іншим варіантом є прискорення Тегераном ядерного проєкту, але й це розв’язує ворогам руки та фактично дає Ізраїлю та його союзнику повний карт-бланш на атаку. Для Ізраїлю не вперше знищувати чиїсь ядерні мрії – він вже підкладав таку свиню Сирії, Єгипту та Іраку. Тож Іран не буде навіть першим.
Так чи інакше для Тегерана наступний рік точне не буде простим, бо ця держава-терористка нині абсолютно точно виглядає як слабка ланка в "Осі зла" (про неї детально нижче), а значить – гарантовано стане великим подразником для яструбів Дональда Трампа, які точно не будуть відмовляти Нетаньягу від рішучих дій. Бо нині видається, що його взагалі ніщо не здатне зупинити.
Орден МКС на Нетаньягу та звинувачення Ізраїлю в геноциді
Чому прем’єр Ізраїля Беньямін Нетаньягу такий зухвалий і брутальний – це окреме питання. У режим берсерка його перевела нестримна жага зберегти особисту владу, вона ж змусила вдаватися до авантюрних дій, які можна назвати "тактикою без стратегії". Заради цього він пішов на союз з ультраправими та зробив їм низку великих поступок. Звісно, коштом громадянського суспільства. У 2024 році прем'єр відзначився навмисним затягуванням угоди з ХАМАС про звільнення заручників, а його офіс – фальсифікацією даних розвідки про дії терористів з подальшим "зливом" фейків у ЗМІ.
Логічним підсумком такої діяльності став ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі. Його Нетаньягу отримав разом з тодішнім міністром оборони Ізраїлю Галантом, а також вже мертвими терористами Сінваром і Дейфом. Рішення МКС мало ефект бомби, що вибухнула, і заплутало все остаточно.
Нетаньягу опинився в клубі топнікчем і став лише 4-м чинним головою держави з подібною ганьбою. Іншими були лівійський диктатор Муаммар Каддафі, його суданський колега Омар Аль-Башир та російський диктатор Владімір Путін. Останній отримав ордер на арешт у 2022 році за організацію викрадення українських дітей. Також нині ордери виписані на ім’я інших росіян – омбудсменку Львову-Бєлову, колишнього міністра оборони Шойгу, а також генералів Кобилаша, Соколова і Гєрасімова.
Беньямін Нетаньяху на церемонії покладання вінків до Дня пам'яті жертв Голокосту в Єрусалимі, 6 травня / PRESS POOL
Нині в цій компанії опиняється партнер Путіна по некромаршу "Безсмертний полк" Нетаньягу. Але є важливий нюанс – на відміну від Росії Ізраїль є демократичною державою, а не диктатурою. Тому Нетаньягу не лише вляпався сам, але й жорстко підставив свою країну, яка нині ризикує перетворитися на світову парію через його амбіції.
- Ізраїль, до речі, обрав стратегію агресивного нападу та звинуватив МКС в антисемітизмі, а разом і всі держави, які підтримали рішення Гааги. Виглядає це щонайменше жалюгідно, бо заяви того ж Галанта про повну блокаду Гази зафіксовані, як численні заклики ізраїльських міністрів (у першу чергу Ітамара Бен-Гвіра та Бецалеля Смотріча) та інших політиків до "остаточно розв'язання палестинського питання".
- Як зафіксовані й численні невибіркові атаки ЦАХАЛ в Секторі Гази, жертвами яких ставали не лише терористи ХАМАС, але й десятки мирних палестинців. Так, терористи ХАМАС використовували цивільних як "живий щит" і це є воєнним злочином, але це не перетворює весь Сектор на "легітимну ціль", а всі 2 мільйони його нещасних мешканців на пособників терористів.
Фактично Ізраїль застосував у Секторі Гази стратегію "колективної кари", що є ще одним воєнним злочином і заборонено Женевськими конвенціями.
При цьому в Ізраїля був шанс уникнути ганьби та переслідування МКС, якби він сам розслідував воєнні злочини, скоєні своїми громадянами під час воєнної операції в Газі, на проведення якої безумовно мав право. Або хоча б вдав, що так робить. У такому разі, як говорить Римський статут, МКС мав би припинити власні розслідування. Натомість в Ізраїлі вирішили "петляти", застосувавши мантру про відсутніх невинних цивільних серед палестинців та світову антисемітську змову.
Ще однією стратегією стала атака на сам МКС. Велику допомогу Ізраїлю в цьому питанні надали США. Після повернення Трампа очікуються санкції, які фактично заблокують роботу суду. Але санкціями проти МКС Трамп може не обмежитись, бо Міжнародний суд ООН у 2024 році офіційно визнав Ізраїль країною-окупантом в Газі та нагадав, що той несе відповідальність за захист населення Сектору. Нині Міжнародний суд ООН розглядає позов проти Ізраїлю щодо можливого геноциду. Тобто Трампу потенційно доведеться карати і його.
Іншим "помічником" виступив сам прокурор МКС Карім Хан, який не додумався ні до чого кращого, як влаштувати серію сексуальних домагань просто на робочому місці та добряче зіпсувати репутацію собі та колегам.
Дискредитація МКС як інституту дуже вигідна Росії, адже знецінює ордер на арешт Путіна. І тут вона солідарна з Ізраїлем (за дивним збігом, той досі не наклав на Росії санкції, хоча та активно спонсорувала найлютіших ворогів єврейської держави – Іран, "Хезболлу" та хуситів).
Працювала над дискредитацією МКС й сама Росія. Таким демаршем став візит Путіна до Монголії, держави, що підписала Римський статут і була зобов'язана заарештувати воєнного злочинця, як тільки він зійде з трапу літака в Улан-Баторі. Але цього не сталося, бо маленька країна побоялася викликати гнів двох великих (вона затиснута географічно між Росією і Китаєм і повністю залежить від них економічно), тому вирішила втратити обличчя.
У підсумку репутацію втратив не лише МКС, але й так званий "цивілізований світ", бо вкотре було доведено його безпорадність перед диктаторами. І це ще один сумний підсумок 2024 року.
Юридичне оформлення нової "Осі зла" та вступ КНДР у війну
2024 рік став часом офіційного оформлення політичного союзу Росії та її прихильників. Зокрема, 19 червня у Пхеньяні Путін і Кім Чен Ин уклали договір про всеосяжне стратегічне партнерство. Наслідки цієї всеосяжності нині відчуває Україна, яка відбивається на Курщині він м’ясних штурмів за участі спецпризначенців з експедиційного корпусу КНДР. Нині Кім надіслав Путіну близько 12 тисячі вояків. Крім того, КНДР стала основним постачальником снарядів для Росії, а також надсилає московитам техніку та ракети.
Кім Чен Ин і Путін / Фото росЗМІ
Звісно, ця все щедрість небезплатна – у відповідь комуністи чекають не лише рису, щоб не померти з голоду, але й ракетні та ядерні технології, щоб тримати в жаху й надалі Японію та Південну Корею.
До речі, схожий договір у 2024 році уклала з Росією й Білорусь. Він також передбачає взаємний захист від нападу. Проте хитрун Лукашенко нікого вмирати на Курщину наразі не посилає, натомість отримав від Росії на зберігання ядерні заряди та просить ще на додачу порцію "Орешників", натякаючи, що знає, "звідки готувався напад".
При цьому своїм стендапом Лукашенко, вочевидь, поставив Путіна в незручне становище, бо ніяких "Орешників" для "бацьки" в Путіна немає – ракети навіть не запущені у виробництво.
Очікується, що 17 січня 2025 року схожу угоду підпише з Росією ще й Іран. То ж буде цікаво подивитися, що з цим будуть робити пани з Тель-Авіва та Вашингтону.
Також у Росії були ще глобальніші плани розширення кола своїх союзників. Мова про жовтневий саміт БРІКС у Казані, який росіяни подавали як настання "нового світового порядку" та "кінець гегемонії долара", а разом і всього "Колективного Заходу". От тільки більшість учасників Саміту зрозуміли, куди вітер дує, і ставати членами "Осі зла" не захотіли, обмежившись загальними фразами та пошуком економічних бонусів від співпраці навіть не з Росією, а її старшим партнером – КНР. При цьому сам Китай також офіційно до "Осі зла" не влізає та воліє залишатися в ролі "роялю у кущах".
Попри те, що ідея спільної БРІКС-валюти зазнала фіаско, вона дуже стривожила обраного президента США, який за посередництва соцмереж пообіцяв люті кари всім охочим поставити під сумнів гегемонію долара.
Азербайджан розлючений, вбивство Навального, розстріл у Крокусі: що чекає на Росію
Росія провела 2024 рік традиційно нікчемно. Країна, що має чи не найбільший у світі безпековий сектор і робить ставку на силовиків і спецслужби, як основні інструменти державного управління, проспала масовий теракт у себе під носом. Терористи з філіалу ІДІЛ-Хорасан захопили сотні людей у підмосковному "Крокус-Сіті-Холі" та влаштували там різанину, жертвами якої стали не менш як 145 людей.
Російські силовики нічого не зробили, що б зупинити бійню, натомість швидко знайшли "український слід", у який не повірив ніхто. Офіційна Москва навіть після заяв самих терористів на цьому й надалі наполягає.
У 2024 році Путін вирішив знищити свого головного політичного опонента – Алєксєя Навального (бо міг). Того вбили у колонії за Полярним колом. Це вбивство мало великий резонанс у світі, проте в Росії пройшло непоміченим і підтвердило, що десятиліття свідомої політики пропаганди та репресій призвели до справжньої атомізації російського суспільства, перетворивши людей, що в 1991-му виходили на масові протести на Манежну та кидалися на Садовому Кільці під БПМ Суровікіна (того самого), на аморфну та безвольну масу.
- Під кінець року Росія знову "відзначилась". Цього разу чеченська ППО збила цивільний азербайджанський літак, сплутавши його з українським дроном.
- Також росіяни заборонили ураженому літаку сісти у себе й відправили летіти через Каспійське море до Казахстану, вочевидь, сподіваючись, що той не долетить і сховає всі докази на дні.
Але Embraer 190 все ж долетів і здійснив жорстку посадку під Актау, загинули 38 людей, але 29 вижили. Вони дали свідчення про удар ракетою. Також доказом стали розстріляні росіянами рештки літака. Як і після збиття малайзійського "Боїнга" в небі над Україною, Росія відмовилась визнавати вину та просити вибачення.
І це вже може вплинути на відносини Росії, як мінімум, з Азербайджаном. Бо поки кадирівські ППО стріляли по цивільному борту, азербайджанський лідер Алієв в той час перебував у Санкт-Петербурзі й слухав промови Путіна про дружбу та братерство. Він терміново залишив Росію після інформації про збиття громадянами Росії азербайджанського літака. Нині Алієв показово відмовився від допомоги, яку запропонували чеченці, і налаштований побачити пролиту кров винуватців.
Ільхам Алієв і Владімір Путін / Фото aztv.az
Натомість більшість росіян про це навіть не дізнаються або матимуть лише версію Скабєєвої та Симонян. Бо з грудня в Росії заблокували YouTube, а перед цим – Viber.
Також йде велика атака на різні VPN-сервіси. Очікується, що на початку 2025 року заблокують ще й Google і WhatsApp. Отож вже незабаром мем про чєбурнет в Росії стане реальністю. І тоді можна ще більше заливати мазутом морські узбережжя, збивати пасажирські літаки, вбивати політичних опонентів і тисячами гнати на війну, а насправді – на забій, все нових і нових невдах.
Взагалі 2024 рік в Росії може багато для чого стати останнім.
- Країна-терористка вступає в дуже турбулентний період: "економічне диво" імені Набіулліної закінчується, починається ера долара за 100+, причому цей "плюс" буде стрімко зростати.
- Як і інфляція. Відкладений ефект від перегріву економіки неодмінно дасться взнаки, і це обіцяє Росії та росіянам дуже цікаві часи. Ситуацію могли б врятувати закінчення війни та скасування санкцій, але для цього спершу потрібно, щоб закінчився Путін, а цього росіяни робити не хочуть, значить, їх все влаштовує.
"Успіхи" Росії самою Росією не закінчуються. Провали в Україні, Молдові та Сирії також не були єдиними. У 2024 році у росіян почала "сипатись" Африка. І тут не обійшлося без допомоги таємничих "експертів" з досвідом проведення спеціальних операцій. Так було в Сирії, Судані (там Росія підтримує арабських терористів з "Сил швидкого реагування", відповідальних за геноцид місцевого населення), а також Малі.
У західноафриканській державі взагалі виявилось дуже цікаво – там місцеві туареги влаштували справжнє сафарі на колишніх "мисливців" з так званої групи "Вагнера". Після ліквідації Пригожина росіяни переформатували своїх найманців у нову формацію, яку назвали "Африканський корпус" – так само як і нацисти під час Другої світової.
Але навіть не втрати в боях з повстанцями є найбільшою проблемою Росії. Після втрати Сирії вона ризикує втратити й логістичну базу в Латакії (аеродром Хмеймім), який був перевальним пунктом для забезпечення всіх американських найманців. Нині ж вочевидь доведеться шукати нові варіанти – і Судан та Лівія наразі бажанням рятувати росіян не горять. Отож для всього "африканського проєкту" Путіна настають темні часи.
На жаль, продовжаться вони й для Африки. На мапі чорного континенту залишається чимало гарячих точок, кожна з яких ризикує вилитись у криваву бійню та призвести до голоду чи чергового геноциду. Власне, це вже відбувається або може відбутися в Судані, Нігері, Ефіопії, Сомалі, Малі, Мозамбіку чи ще десь. Такі сумні реалії 2024 року.