«Керівництво всерйоз говорить: треба розпустити парламент». Інтерв’ю з нардепом, що вийшов зі «Слуги народу»
«Керівництво всерйоз говорить: треба розпустити парламент». Інтерв’ю з нардепом, що вийшов зі «Слуги народу»

«Керівництво всерйоз говорить: треба розпустити парламент». Інтерв’ю з нардепом, що вийшов зі «Слуги народу»

Величезний скандал з ухваленням, а потім скасуванням закону, який обмежував незалежність НАБУ та САП, вдарив не тільки по іміджу української влади, а й по міцності пропрезидентської фракції. «Слуга народу» і без того давно називається монобільшістю лише номінально. Після того ж, як депутатів фактично виставили крайніми в історії, де головну скрипку грали явно не вони, навіть найлояльніші «солдати Банкової» замисляться, чи варто сліпо голосувати за всі ініціативи, що спускаються згори.

Перші наслідки «картонного» скандалу не змусили себе довго чекати: в день голосування 31 липня за президентський законопроєкт, яким НАБУ та САП поверталися їхні «канонічні» повноваження, про вихід зі «Слуги народу» оголосив нардеп Дмитро Костюк. Колишній журналіст у 2019 році критикував Володимира Зеленського, але це дивним чином не завадило йому за підтримки всемогутнього тоді «Зе»-бренду перемогти на окрузі в Житомирській області самого ексспікера Володимира Литвина. Костюк проголосував за одіозний «антинабушний» законопроєкт 12414, але тепер доводить, що це сталося через непрозоре прийняття рішень у провладній фракції.

Проблема через вихід ще одного депутата для влади полягає не у втраті його конкретного голосу, а в тому, що кожен зламаний штик монобільшості наближає її до критичної межі у 226 депутатів. Наразі в «слугах» (ще з Костюком) – 231 депутат.

В інтерв’ю «Главкому» народний депутат Костюк, який формально ще лишається у складі «Слуги народу», розповідає, що передувало його демаршу, які пряники депутатам пропонують, аби загасити пристрасті, та висуває версію, за якою влада готується… взагалі обходитися без парламенту.

Спочатку нам повідомили, що у вівторок (22 липня) буде одне єдине голосування щодо постанови, яка стосується наших стосунків з Америкою (звернення до Конгресу США щодо «посилення лідерства» у підтримці України – «Главком»), – згадує подробиці скандального голосування Костюк. – Коли з'явився порядок денний з різними законопроєктами, я переглянув їх і жодних питань у мене не було. Законопроєкт, який, як виявилося, мав стосунок до НАБУ і САП, спочатку стосувався зовсім іншого і був, на мою думку, позитивним.

Вже під час засідання у нашому депутатському чаті з'явилося повідомлення про те, що є дуже важливі правки, які потрібно підтримати. Зазвичай, коли про таке йдеться, це означає, що це – позиція президента, а ми, як президентська фракція, маємо підтримати ці норми. Навіть фізично побачити ці правки до розгляду питання можливості не було.

Під час обговорення я зрозумів із виступів, що законопроєкт передбачає підпорядкування НАБУ і САП Генпрокуратурі. У моїй свідомості якщо таке рішення пропонується керівництвом нашої фракції, то ця позиція узгоджена з президентом. Оскільки рішення дуже серйозне, то він, напевно, мав поспілкуватися з американцями, європейцями та отримати від них як мінімум мовчазну згоду.

Я був на Майдані з першої ночі Революції гідності і знаю, як ми зрештою досягли підписання асоціації з ЄС, як європейські партнери наполягали на створенні цих антикорупційних органів. Це була не внутрішньоукраїнська, а зовнішня ініціатива, але вона сприймалася і підтримувалася суспільством і була необхідна для нашої євроінтеграції. Я в жодному разі не уявляв собі, що президент може свідомо ставити нашу євроінтеграцію під сумнів.

Коли я став депутатом, у мене було підсвідоме бажання одразу звідси втекти

Вийшов такий «шпагат»: з одного боку, я відчував, що питання специфічне, але з іншого – вся фракція підтримувала. Під час обговорення тільки одна депутатка з нашої фракції – Анастасія Радіна – виступала проти. Натомість багато колег з профільного комітету роз'яснювали це питання як президентську позицію. У мене були певні переживання, щоб знову не йти врозріз із позицією фракції. Керівництво фракції раніше вже казало мені, що «у нас в країні двоє таких сміливих – ти і Шабунін» (антикорупційному активісту Віталію Шабуніну в липні Державне бюро розслідувань вручило дві підозри – щодо ухилення від військової служби та заволодіння чужим майном – «Главком»). Очевидно, в контексті обшуків у нього.

Дмитро Костюк під час заяви щодо виходу з фракції у Верховній Раді
Дмитро Костюк під час заяви щодо виходу з фракції у Верховній Раді
фото: Telegram Ярослава Железняка

Порівняли з Шабуніним мене не в переддень голосування за закон про НАБУ і САП, а коли ми ще голосували за Кабмін. У мене було запитання: навіщо ми знову руйнуємо міністерства, які вже розформовували, а потім знову створювали? Я просто хотів, щоб мені пояснили логіку процесу. На що мені дали відповідь, щоб я мовчав і не задавав зайвих запитань. І була пропозиція від керівництва фракції, щоб я особисто розповів президенту, що я про нього думаю. Після цього я записався на питання до президента, бо він мав бути на фракції перед голосуванням за Кабмін. Але президент розділ питань і відповідей скасував і просто пішов. Ще перед цим були «соєві правки», які я збивав в залі…

«До роботи НАБУ є питання»

Якщо це був не перший випадок, коли фракція голосує за такі неоднозначні речі, то чому ви не запідозрили нічого недоброго з законопроєктом про НАБУ та САП? Тим більше що деякі ваші колеги з фракції, які, до речі, в ній лишилися, все зрозуміли і голосували «проти» або просто виходили з зали.

З одного боку, я запідозрив, з іншого – подумав, що, можливо, мені не треба виступати проти. До цього у фракції, окрім Радіної, не було різних позицій, вони з'явилися вже під час голосування. Думаю, так само, як і я, багато моїх колег були впевнені, що це питання заздалегідь було узгоджене, бо інакше було дуже дивно таке пропонувати на голосування.

Коли стало зрозуміло, що щось пішло не так?

Коли на табло висвітилася кількість голосів і… всі почали вітати депутата Бужанського, ніби в нього день народження. А у цієї людини погляди, які абсолютно не збігаються з моїми, – «антимайданівські». Якщо у нього таке свято з цього приводу, то тут явно щось не те. А потім вже люди вийшли на вулицю, європейські партнери почали коментувати…

Масштабні мітинги молоді на захист НАБУ та САП стали абсолютною несподіванкою для влади
Масштабні мітинги молоді на захист НАБУ та САП стали абсолютною несподіванкою для влади
фото: glavcom.ua

Як керівництво фракції переконувало всіх, що тепер треба все переголосувати назад? Як воно взагалі пояснювало те, що відбулося?

Керівництво казало, що це була не їхня ініціатива, і пообіцяло, що в подальшому буде більше слідкувати за цими процесами – відстоювати позиції депутатів і все інше. Перед голосуванням за президентський законопроєкт у нас було засідання фракції, де кожен висловлював наболіле. За моїми враженнями і це позиція абсолютної більшості депутатів фракції – що у президента є оті «п’ять-шість менеджерів», які, як він нам казав, є членами його команди. Ніби депутати «Слуги народу» – це не його команда. Очевидно, що ці люди щось не те радять президенту. І, судячи з законопроєкту по НАБУ та САП, вони дуже далекі від ідеалів Майдану і взагалі розуміння нашої європейської інтеграції.

Ви кажете, що на фракції багато депутатів висловлювали свої претензії. Але на такий радикальний крок, як вихід з фракції, наважилися лише ви. Ви давно це планували, а ця ситуація стала лише тригером?

Сказати, що я до цього йшов, – буде неправильно. Причиною стала конкретно ця ситуація. Раніше, коли були якісь рішення, які я не розумів, та які, на мій погляд, йшли врозріз із тим, що сам президент обіцяв, я голосував проти. Перший голос в цьому парламенті проти рішення президента у нашій фракції – це був мій голос, коли перепризначали Арсена Авакова міністром МВС. Я був єдиним, хто голосував проти з нашої фракції.

За участю самого президента була розроблена початкова концепція – якщо у фракції є 75% голосів «за» якесь рішення, то ми голосуємо, якщо немає – не голосуємо. У питанні Авакова голоси розділилися 50 на 50, але все одно було ухвалено рішення про його підтримку. Тобто це було порушення тих принципів, які закладалися самим президентом. Були й інші голосування, коли я голосував врозріз з позицією фракції – наприклад, за призначення Сергія Шкарлета міністром освіти… Але ніхто жодних санкцій до мене за мою позицію не застосовував.

А зараз склалася ситуація, коли твоя ж фракція тебе просто підставляє і змушує робити те, чого ти не хочеш. Я не хочу ще раз таке переживати, бо не знаю, що ще декому спаде на думку та яке рішення буде запропоноване. Просто останнім часом ці процеси почастішали і життя фракції ставало все гірше і гірше.

Раніше ми фракцією збиралися, проводили засідання, обговорювали ключові законопроєкти, ставили запитання. Президент приходив і можна було запитати його думку. Зараз це, в принципі, неможливо. І сама фракція перестала збиратися на обговорення. Потім взагалі почали підсовувати правки невідомого походження в абсолютно інші законопроєкти. Тобто ти голосуєш за хороший проєкт, але правки, які були внесені за годину до засідання, просто не можеш відстежити.

На табло висвітилася кількість голосів і… всі почали вітати депутата Бужанського

Чи ви помічали, що голова фракції Давид Арахамія іноді веде свою гру, яка може бути навіть не узгоджена з Офісом президента?

До Давида я ставлюся добре. Але останнім часом я все більше бачу тенденцію, що його погляди часто збігаються з поглядами того ж Бужанського. У фракційному чаті вони виступають єдиним фронтом.

Те, що Давид має якусь суб'єктність, – це добре. Бо коли б увесь вплив на президента був лише від однієї особи, це був би вже зовсім перебір. Але якби Давид сам відчував, що ці правки по НАБУ – це погана ідея, мабуть, він би відстоював позицію, що їх не треба голосувати. Проте, оскільки вони зайшли, думаю, він був з ними згоден, як і багато моїх колег з фракції.

Фото голови монобільшості Давида Арахамії (праворуч) та депутата зі «Слуги народу» Олександра Маріковського (ліворуч) з «майданною» табличкою розійшлося на меми
Фото голови монобільшості Давида Арахамії (праворуч) та депутата зі «Слуги народу» Олександра Маріковського (ліворуч) з «майданною» табличкою розійшлося на меми

До речі, трошки стану на захист депутатів, які конкретно вимагали цих правок. Це не обов'язково якісь корупціонери чи люди, стосовно яких є справи в НАБУ. Просто до роботи НАБУ є питання. На жаль, далеко не всі депутати розуміють, у чому важливість існування в Україні цих антикорупційних органів. Але вони можуть дивитися на колег з парламенту, щодо яких є справи НАБУ, і замислюватися: чим цей орган взагалі займається – піаром чи роботою? Наприклад, є три-чотири кримінальні справи щодо моїх колег за недекларування орендованого житла. А де тут взагалі корупція? Мою колегу Маргариту Шол НАБУ свого часу оголосило в розшук через це орендоване житло, а вона в той самий день сиділа в парламенті та голосувала законопроєкти. У іншого колеги знайшли якийсь мопед 1987 року, який він не задекларував і навіть забув про його існування.

Зараз НАБУ повідомило про 71 справу проти колишніх і нинішніх депутатів, з них 31 – проти колишніх. Це – хороша статистика, можна похвалити. Але потім, коли розбираєшся в деталях цих справ, то виявляється, що вони розвалюються в судах. Звісно, є питання до незалежності суддів, але до самих судів дійшли одиниці справ.

«Я люблю спалювати мости»

Чи була у вас розмова з Арахамією або його «правою рукою» Андрієм Мотовиловцем перед публічною заявою про вихід з фракції? Чи це для них стало сюрпризом?

Це стало сюрпризом. Я розумів, що вийти з фракції – це теж задача. Давид же давно казав, що в нього є заяви депутатів на складання мандата, але вони всі «стоять». Я пам'ятаю кейс Юлії Яцик, яка вийшла з фракції ще у 2022 році і їй довелося тричі подавати заяву (її вихід було погоджено лише у липні 2024 року – «Главком»), так її тримали. Тому мені потрібно було виступити з трибуни і заявити про це голосно.

Є свіжіший приклад «слуги» Анни Колісник, яка заявила про складання мандату ще у травні, але її досі не відпускають. Може ви ще передумаєте?

Якщо я щось вирішую, то люблю спалювати мости. Коли я зайшов в парламент, то розумів, що нам – молодим, юним, необстріляним – різні олігархічні групи будуть щось пропонувати. У нас же фракція до початку повномасштабної війни була поділена на різні групи впливу.

Я відразу вирішив це все відрубати і публічно з трибуни розповідав, що думаю про Тимошенко, Бойка, Рабіновича, Порошенка… Я тоді одразу собі спалив мости для виходу в інші фракції, а зараз так само треба буде спалити мости зі своєю. Думаю, після мого виступу з трибуни мене відпустять, помічник уже сказав, що підписали відповідні документи.

Відразу з трибуни розповідав, що думаю про Тимошенко, Бойка, Рабіновича, Порошенка…

Ми ж розуміємо, чому фракційне керівництво не хоче відпускати людей – бо кількість «слуг» зменшується до критичного для юридичного існування монобільшості рівня. От ви підете – і стане 230 за необхідних 226.

Насправді, я б хотів, щоб керівництво цим перейнялося. Натомість воно всерйоз веде розмови, щоб просто закрити, розпустити парламент. Скільки вже було непопулярних законопроєктів, які заходили з Офісу президента, а ми їх проводили, не бажаючи цього. Потім суспільство обурювалося, президент накладав вето або довго не підписував, але тим часом інші проєкти проходили. Завжди ідіотами виглядали депутати, і всі від цього втомилися. Хтось з депутатів-чоловіків хоче виїхати до сімей за кордон, бо має на це право, але просто так виїзд для депутатів заборонений. Є жінки, які хотіли б мати можливість виїзду, як і всі українки, але обмежені в цьому.

Тобто в кожного є якісь свої особисті причини і загалом існує розуміння того, що парламент не суб'єктний, а фракція має голосувати рішення, які приходять від п'яти-шести менеджерів. А за ці часто недолугі рішення має відповідати парламент.

Але вихід з цієї ситуації керівництво фракції, на жаль, вбачає не в тому, щоб відстоювати позицію своїх депутатів, які підтримали президента, коли він ще був тільки кандидатом. А в тому, що якщо щось піде не так, то хай усі складають мандати, парламент буде недоукомплектований – і його повноваження перейдуть до Кабміну. Це було прямо озвучено на відкритому засіданні фракції. Та і у фракційному чаті вже лунали думки: давайте саморозпустимося – і хай за все відповідає той, хто приймає рішення.

«Усі справи НАБУ щодо депутатів є завдяки тому, що ми скасували недоторканність»

Чи після всієї цієї загадкової історії з законопроєктами щодо повноважень НАБУ та САП багато ваших вже колишніх (хоча формально ще нинішніх) колег змінять своє ставлення до голосувань, які спускаються згори? Умовно кажучи, почнуть вимагати заздалегідь пояснювати, за що ж вони голосують. Як це, власне, було на початку каденції.

Я висловлював пропозицію, що нам треба збиратися, щоб був президент, щоб була можливість поспілкуватися з ним, а не просто побачити. Давид на фракції запевняв, що ми будемо намагатися, і десь на серпень буде запланована зустріч з президентом. Але він казав це з такими емоціями, таким виразом обличчя, що я так розумію, що принципово нічого не зміниться. Хоча, може, сам він і бажав би, щоб фракція мала більший голос. Він же – її лідер, це і його вплив.

Слова президента про те, що у нього є своя команда в Офісі президента, а ми в парламенті – фактично не його команда, демотивували дуже багатьох. Але я особисто знаю людей у фракції, які є просто фанатиками президента і щиро голосують 100% його рішень. І не через якісь можливості щось для себе красти, які ми самі ж відрубали, коли скасували у 2019 році депутатську недоторканність. Усі справи НАБУ щодо депутатів є завдяки цьому, але про це чомусь воліють не згадувати.

Депутати абсолютно позбавили себе будь-якого впливу на Кабмін, на обласні адміністрації, на процеси розподілу коштів. Депутати проголосували за бюджет, гроші йдуть по відомствах, міністерствах, державних підприємствах, але можливостей на це впливати у парламенту немає. Якісь окремі цікаві персони, які з такими бажаннями прийшли до парламенту, може, цим і займаються. Але абсолютна більшість членів фракції ані можливостей для цього не мають, ані бажання.

Зараз я бачу по фракції, що депутати по-бойовому налаштовані внести законопроєкт про відповідальність членів уряду за неявку до Верховної Ради. Його колись давно реєстрував спікер Руслан Стефанчук. Потім, вочевидь, з подачі Офісу президента ця історія зникла з порядку денного і сам спікер виступав проти того, щоб внести до зали свій же законопроєкт. Наразі депутати хочуть зрушити цю історію, аби якимось чином мати можливість впливати на дії міністрів, щоб вони хоча б відповідали на депутатські запити. Тобто дійшло до того, що на шостому році роботи цього парламенту міністри часто навіть ігнорують письмові звернення депутатів. І це не «шкурнякові» питання, а звернення людей, до яких ми приїжджаємо на округи. Тобто відповідальності міністрів, які змінюються, перед суспільством немає, а є тільки перед Офісом президента. Вони там звітують та показують якісь презентації.

Мабуть, зараз на Банковій є розуміння того, що треба якось заспокоїти депутатів і відмовити їх від відкритого бунту. Якихось «пряників» фракція може очікувати?

Щось пообіцяють. Кабмін вже пообіцяв, що голови обласних адміністрацій будуть запрошувати депутатів на різні події – наприклад, на передачу шкільних автобусів, за купівлю яких ми голосували, на щось інше... Розумієте рівень впливу депутатів – їх будуть запрошувати на протокольні зустрічі з головами ОВА. Вже була відновлена пряма трансляція засідань Верховної Ради, хай поки ще і на одне засідання. Бо це абсолютно ідіотська історія, коли окремим депутатам можна вести трансляції, а парламентському телеканалу «Рада» знімати не можна. Тобто якісь поступки, більше обіцянок депутатам, думаю, будуть. Бо справді в Офісі має бути розуміння того, що «в штангу» дав він, а винні в очах суспільства все одно депутати.

«На міжнародному рівні Зеленський – просто феноменальний»

Якщо вас таки відпустять зі «слуг», ви станете позафракційним. Як ви бачите своє подальше майбутнє у парламенті?

Вступати в іншу фракцію зараз не планую. Буду працювати у Раді, у своєму аграрному комітеті, слідкувати за всіма законами і правками, які пропихаються, збивати їх і пропонувати якісь хороші рішення. Я більше ніж пів року є членом Тимчасової слідчої комісії щодо розкрадання «оборонки». Ми спершу займалися дронами, фортифікаціями, потім у нас розширилися повноваження на ТЦК та інше. Ми постійно збираємося, їздимо на фронт – у Покровськ, Куп'янськ, інші точки, дивимося, що відбувається на місцях.

Будь-який колишній наш президент уже виїхав би давно спершу до Львова, а потім і за кордон

Доля депутатів, які йдуть, або кого вигнали зі «Слуги народу», є різною. Хтось сидить і тихенько підголосовує з владою, хтось її гучно викриває, хтось взагалі за ґратами опинився. Ви у 2019 році критикували Зеленського і казали, що він зневажає виборців та не поважає закон, проте потім балотувалися від його партії до парламенту. Чи ви допускаєте, що зараз можете піти в жорстку опозицію до президента і колишніх соратників по фракції?

Я критикував Зеленського і у 2025 році. У мене є опозиція до окремих рішень, зокрема президентських. Я сильно критикував історію з роздачею «президентської тисячі» – вважаю це ганебним рішенням, коли мільйони людей різних статків отримали по тисячі гривень. Тобто мільярди гривень просто вимили з бюджету під час війни.

Перед виборами я критикував Зеленського, бо було за що критикувати. Згадаймо хоча б жарт «Кварталу» про «ебонітові палички» на Майдані. Просто у мене була віра в те, що президент усвідомить, що таке взагалі Майдан, і зрозуміє цю помилку. Думаю, що він це усвідомив.

До того ж, коли ми починали цю каденцію, я не розумів, хто буде зі мною в одній фракції. У мене була своя виборча кампанія, я не слідкував, хто там взагалі йде на вибори, які кандидати. І коли я став депутатом і побачив поруч таких персон як Дмитрук, Дубінський, той самий Бужанський, було підсвідоме бажання одразу звідси втекти. Але весь час була віра та надія на те, що у президента не такі погляди, як у них, а більш проєвропейські, що він буде відстоювати українські інтереси.

А зараз ця віра у вас похитнулася?

Ні, абсолютно, бо почалася повномасштабна війна. І я був щасливий, що підтримав цього президента авансом, і моя віра підтвердилася. В захисті інтересів України на міжнародному рівні він – просто феноменальний. Без президента не було б цієї держави, бо будь-який колишній наш президент уже виїхав би давно спершу до Львова, а потім і за кордон. Тому я буду підтримувати президента, але якщо деякі його рішення будуть такими, як нещодавно, то буду голосувати проти них і всіх закликатиму голосувати проти.

Павло Вуєць, «Главком»

Источник материала
loader
loader