«А що там “Детектор” написав?» — «Та нічого хорошого». Ну побоюються вас, розумієте?

У вересні «Детектору медіа» («Телекритиці») виповнилося 25 років. До першої чверті сторіччя ми вирішили не самі давати оцінки медіа:), а звернутися до наших знаних читачів із проханням поділитися своїми думками про нас самих. Питали про різне: від впливу на український медіапростір як його watchdogs до… характеру нашої команди.

Ми публікуємо відповіді тих, хто нас знає, на сайті «Детектор медіа» і в наших соцмережах, в різних форматах ― бліцінтерв’ю, опитування тощо. Сподіваємося, це буде цікаво і нашим читачам, адже власне історія «ДМ»/«Телекритики» — це більша частина історії і всієї незалежної української журналістики.

Раніше ми публікували відповіді: Юрія Макарова і Мирослави Барчук; Мирослави Гонгадзе; Марії Бурмаки; Вікторії Сюмар; Костянтина Квурта, Ольги Сєдової, Тетяни Бережної, Олега Наливайка, Наталії Нагорної та Романа Балаяна; Олександра Корнієнка, Марти Дичок, Яніни Соколової, Романа Кіфлюка і Власти Лазур; Меґан Тетрік, Ярослава Юрчишина, Галини Сулими, Ганни Шерман, Алли Липовецької і Микити Потураєва; Валерія Іванова; Андрія Кокотюхи, Андрія Куликова, Оксани Панасівської, Інги Вишневської, Дмитра Хоркіна, Анжеліки Рудницької, Сергія Борденюка і Софії Середи; Ірини Герасимової; Богдана Логвиненка; Оксани Романюк, Миколи Княжицького, Юлії Шелудько, Валерія Харчишина, Володимира Тихого і Олексія Мустафіна; Наталки Соколенко; Тетяни Лебедєвої, Ігоря Солов’я, Мирослава Слабошпицького, Миколи Чернотицького, Альберта Цукренка та Юлії Кириченко.

Сьогодні спогадами й думками про «Детектор медіа» діляться журналістка, радіоведуча, директорка департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту «Суспільного Мовлення» Тетяна Трощинська, журналіст, військовий, колишній керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко, акторка театру і кіно Ірма Вітовська-Ванца, радник зі стратегічних комунікацій делегації Європейського Союзу в Україні Сергій Гриценко та президент Фундації «Суспільність», доцент Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Тарас Петрів.

І це остання частина нашого опитування. Дякуємо всім, хто відгукнувся, а особливо тим, хто сам проявив ініціативу. Тримайомося разом!

Тетяна Трощинська, журналістка, радіоведуча, директорка департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту «Суспільного Мовлення»

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» або «Телекритикою»?

— Це було приблизно 2002 чи 2003 року, і це було дуже цінно. Це було одне з перших медіа, яке розповідало про те, як в принципі побудовані медіа і як це на нас, як аудиторію, впливає.

Перша медіакритика і перша медіаграмотність.

— Як «ДМ» допомагав змінювати український медіапростір за ці 25 років? А яка його роль під час повномасштабної війни?

— Я би відзначила кілька моментів. «Детектор медіа» ― це такий вотчдог для самих журналістів, і розуміння потреби в журналістських стандартах та обговорення цього в професійному колі ще багато років тому для мене пов’язано саме з вами.

Другий момент ― це боротьба за незалежну редакційну політику, за незалежність ЗМІ, яку ви супроводжуєте і адвокатуєте всі ці роки (і «Стоп цензурі!», і Медіарух за чесні вибори  в тому числі).

Третє — це майданчик для професійних дискусій, для нормалізації нашої солідарності попри розбіжності.

У програмі «Приціл» із ведучим Сергієм Рахманіним від «Телекритики» в 2013—2014 роках відбувалися гострі дискусії щодо журналістської місії та етичних стандартів професії в кризові моменти історії України

— Згадайте найкумеднішу або найабсурднішу плітку про себе в медіа, яку варто було б розібрати в рубриці фейків.

— Про мене не було жодної плітки, яку б я знала, аж образливо))))

Тетяна Трощинська та Наталія Лигачова — учасники дискусії «Криза експертності: хто сьогодні формує суспільну думку?» від книгарні «Є». Розмова відбулася 8 вересня 2026 року за участі також Олексія Ковжуна і модератора Дениса Тимошенка

— Яким ви бачите «Детектор медіа» ще через 25 років і чого бажаєте команді?

— Я навіть себе не уявляю через 25 років)) Команді бажаю сталості і сил, а також завжди мати аудиторію, для якої ваша робота цінна.

Андрій Коваленко, журналіст, військовий, колишній керівник Центру протидії дезінформації при РНБО

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» («Телекритикою», «Дусею», «Антоніною»)? Який матеріал вас тоді найбільше зачепив?

— Це було вкрай давно і стосувалося шоубізу.

— Як «ДМ» змінив публічну дискусію в Україні за ці 25 років? А якою його роль була  під час наших революцій, зараз під час війни? В становленні Суспільного мовлення?

— ⁠Я завжди вважаю наявність аргументованої, фахової критики головним двигуном прогресу. Критика в «Детекторі» в різні роки була саме такою, як і аналіз роботи медіа. Це допомогло багатьом працювати якісніше, як медійникам, так і політикам, бо політики повʼязані з медіа завжди. Втім вважаю, що зараз ми відчуваємо кадрову кризу в медіа, фаховості стає все менше через фінансові моменти. Відтік кадрів в інші, більш оплачувані сфери (піар, політика) є цілком нормальним. Тому становлення Суспільного мовлення відбулося, але боротьба за якість ще не завершена.

— Опишіть «Детектор медіа» всього трьома словами. Які перші спадають на думку?

— Фаховість, критичне мислення, аналіз.

— ⁠Яким би ви хотіли бачити «ДМ» ще через 25 років і що побажаєте команді?

— Побажаю нових форматів у диджиталі, щоб «Детектор» завжди був у смартфоні і поряд.

— Яка головна риса характеру допомогла команді «ДМ» вистояти ці 25 років?

— На мою думку, риса характеру… швидше авторитет тих, хто творить «Детектор». І взаємини з людьми, які здійснюються на основі етики і фахової дискусії.

Андрій Коваленко — учасник дискусії «Поза межами поля бою: інформаційна війна Росії проти європейського майбутнього України», 15 липня 2026 року

— Чи бувало, що ви не погоджувалися з «Детектором медіа», його оцінками або критикою? Чи дискутували ви публічно або непублічно?

— Я не завжди згоден з аргументами щодо телеграму. Можливо, через різні підходи в поглядах. Я завжди сприймав його як інструмент для проведення інформаційних операцій щодо Росії, а також у пострадянському просторі. Простіше кажучи, для мене це інструмент пропаганди, бо я вважаю, що для захисту інтересів держави необхідно займатися пропагандою в інших інфопросторах, а телеграм є доволі зручним інструментом. Повна заборона телеграму в Україні саме тому для мене є не зовсім корисною, бо, як не крути, проукраїнські канали практично нівелювали вплив російської пропаганди через цей інструмент. І його заборона означатиме, що Росія піде туди, куди перейде аудиторія телеграму, а це означає, що з нуля доведеться створювати і проукраїнські продукти, аби не дати росіянам переваги. Ось тут у нас різні погляди.

Мені пощастило — «ДМ» швидше підтримував те, що ми з командою робимо. І це дуже цінно, бо для мене думка професійних людей завжди важливіша за тих, хто може мати велику аудиторію, але в кого немає бекграунду та історичної памʼяті.

— Згадайте найбезглуздішу плітку про себе, яку «Детектору» точно варто розібрати в рубриці фейків.

— Плітка? Веселих не було, але пташеням Сороса і людиною на зарплаті в Мі6 називали.

Ірма Вітовська-Ванца, акторка театру і кіно

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» або «Телекритикою»? Який наш матеріал вас найбільше зачепив?

— Ой, не можу сказати точно. Мабуть, це десь було, якщо я не помиляюся, вже після Майдану. Але я переглядаю, чесно. В мене є кілька видань, за якими я стежу. І з погляду медіа, і щодо кіно «Детектор медіа» ― одне з найкращих.

— Як, на вашу думку, «ДМ» допомагав змінювати український медіапростір? А яка його роль під час повномасштабної війни?

— «Детектор» уміє побачити всі наші покручі і навіть нещадно їх підкреслити. Це треба. Бо досить сидіти біля українського кіно як біля хворого. Вже треба вимагати якихось речей. Тому цікаво подивитися критику тих робіт, у яких я брала участь, навіть якщо це тебе десь розчулило, чи засмутило, чи, навпаки, якось аналізувалося так холодно, але ти розумів, у чому проблема. Така твереза оцінка, без загравання, але й без закопування.

— Чи бувало, що ви кардинально не погоджувалися з оцінками «ДМ»?

— Та ні, мабуть, не з «Детектором» я могла дискутувати. Можна було не погодитися з різкою критикою якоїсь частини роботи, але не пам’ятаю, щоб я ображалась і входила в публічну дискусію.

— Критика від «ДМ» вам колись допомагала стати кращими чи, навпаки, заважала?

— Що в театрі, що в кіно критика ― завжди потрібна річ, навіть якщо творцеві не подобається, що там написано. Два варті довіри, авторитетні критики можуть написати дві критичні статті. В одного оцінка буде мʼякша, а в другого вбивча, але якщо це дві критичні статті, значить, є питання до продукту, правда? Тому я спокійно до цього ставлюся. Зрештою, ще є глядач, котрий теж несе свою оцінку, хоча з цим критики розходяться. Тут, мені здається, питання в чіткості: на кого орієнтований продукт ― на глядацьку аудиторію чи на мистецьку? Мистецька і глядацька можуть перетинатися, можуть не збігатися. Глядацька ― для настрою, емоцій, для верхнього плану, чи мистецька ― для переосмислення, напружування мозку, розшифрування, аналізу. Тому я не травмувалася від критики.

Можу не стерпіти зверхності щодо акторського ремесла. Хоча я розумію, що багато акторів самі дають привід, не маючи належної фаховості чи розумових здібностей. Але в принципі ніколи на критику не ображаюся. Я деякі речі не розумію, але не вдаюся в це розщеплення. Це професія, це їхнє право ставити аналіз і діагноз. А наше право або одужувати, або топитися далі.

— Згадайте найбезглуздішу плітку про себе в медіа, яку «Детектору» точно варто було б розібрати в рубриці фейків.

— Плітку? Ой, їх багато. Найбезглуздіша, мабуть, пов’язана з дивними патронами, які, мовляв, впливають на те, що я багато знімаюся і маю багато нагород. Оце мене просто збиває. Тому що і в театрі, і в кіно я все роблю сама. Ніколи не ходила просити нічого. Я або співпрацюю, або мене не беруть. Або я роблю сама свою історію і сама знаходжу ресурс.

Тож такий фейк страшенно ображає. Тому що в мене все чесно зроблено.

— Якщо описати «Детектор медіа» лише трьома словами, то які це слова? Або яка головна риса характеру команди «ДМ», на ваш погляд?

— Гострі, вперті, і знову ж гострі. Ну, побоюються вас, розумієте? І я побоююсь. А це значить, що ваша думка важлива. «А що там “Детектор” написав?» — «Та нічого хорошого». — «Ну, понятно» (сміється). Або «Що там “Детектор”?» — «Ти знаєш, на “Детекторі” так усе...» О, мене визнали, добре! Ну, це є, а ще що? Ви не лазня, аби нас усіх вимивати.

— Яким ви бачите «Детектор медіа» ще через 25 років і чого бажаєте команді?

— Вітаю вас усіх! Будьте здорові, живі, цілі. І дай нам Боже швидше пройти оце криваве лихо. Переможцями. І щоб усе в нас було добре.

Сергій Гриценко, радник зі стратегічних комунікацій, делегація Європейського Союзу в Україні

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» («Телекритикою», «Дусею», «Антоніною»)? Який матеріал вас тоді найбільше зачепив?

— Я точно пам’ятаю: мій перший контакт відбувся у жовтні 2004 року — саме тоді головними подіями у медійному секторі нашої країни стали «Журналістська революція» та масовий спротив цензурі під час президентських виборів і Помаранчевої революції. І саме тоді «Телекритика» активно розгорнула свої ініціативи і проєкти з моніторингу телевізійних маніпуляцій та фіксації порушень професійної етики під час виборчих перегонів.

Хіба таке можливо забути? Тодішні події зруйнували монополію влади на інформацію та, без жодного перебільшення, заклали підвалини для свободи слова в Україні на наступне десятиліття.

А з 2017 року, коли аналіз нашого медійного поля став частиною моєї постійної роботи, я заглядаю в «Детектор медіа» чи не щодня. Мої улюблені матеріали ― це ваші моніторинги, дослідження й опитування, зокрема ексклюзивний індекс медіаграмотності і, звичайно, хроніки кремлівської пропаганди.

— Опишіть «Детектор медіа» всього трьома словами. Які перші спадають на думку?

— Маяк в інформаційному просторі.

— Яким би ви хотіли бачити «ДМ» ще через 25 років і що побажаєте команді?

— Лишатися не лише орієнтиром, а й джерелом для плідної співпраці і промінчиком надії для чесної журналістики незалежної України.

Олексій Курка, Наталія Лигачова, Сергій Гриценко на конференції Kyiv Media Week, 2024 рік

— Яка головна риса характеру допомогла команді «ДМ» вистояти ці 25 років?

— Як на мене, те, що допомогло команді «Детектора медіа» вистояти останні 25 років, і те що, певен, допомагатиме у майбутньому, ― це спільність особистих цінностей усіх членів команди і цінностей організації. Бо спільні цінності ― це фундамент для взаємодії, співпраці та ухвалення ефективних рішень. Це те, що сприяє розвитку того, що успішні керівники називають «культурою ефективності». Звичайно, така культура неможлива без командної взаємодії. І це, насправді, конкурентна перевага для будь-якої організації.

Тарас Петрів, президент Фундації «Суспільність», доцент Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» («Телекритикою», «Дусею», «Антоніною»)? Який матеріал вас тоді найбільше зачепив?

— Я почав читати «Телекритику» з перших тижнів, як тільки вона з’явилася, бо був віддавнім читачем колонок медіакритики Наталки Лигачової в газеті «День». Було цікаво спостерігати за зростанням «ТК», охопленням тем, розширенням сайту і роботою колективу. А ще ми тоді в Фундації «Суспільність» спільно з Комітетом «Рівність можливостей» займалися моніторингом преси, і «Телекритика» була дуже помічною — ми звіряли з нею головні тренди і виклики.

Дуже заходили матеріали про нові обличчя та проєкти, творчі журналістські знахідки, дебати і жорсткі протистояння між політиками і медійниками, деколи ми з Надею Дюк у той час ділилися враженнями і обговорювали сміливість та глибоку традицію бунтарства українських журналістів.

Тарас Петрів та Артем Шевченко під час святкування 2-річчя «Телекритики», жовтень 2003 року

— Як «ДМ» змінив публічну дискусію в Україні за ці 25 років?

— На мою думку, саме «ТК»/«ДМ» дуже вплинули на культуру сприйняття медіа як особливого незалежного суспільного інституту. І це надзвичайно важливо для нашого розвитку, європейської інтеграції, формування української сили.

Ця редакція також завжди, не зважаючи на різні покоління, була провідницею і локомотивом обговорення стандартів, етики, цінностей журналістського життя, людських прав і творчих свобод.

— А якою його роль була під час наших революцій, зараз під час війни? У становленні Суспільного мовлення?

— Що б не будувалося в нашій цеховій спільноті і країні — Етична комісія чи страйкоми, творилися революції, Суспільне чи відстоювалися журналістські права, — для мене «ТК»/«ДМ» завжди були надійною платформою для обговорення і партнером у всіх, навіть не завжди публічних справах. Пригадую, як на початках віднайдення алгоритмів «Стоп цензурі!» ми перші рази невеликим колом журналістів і активістів (Наталя Лигачова, Віка Сюмар, Світлана Заліщук, Костя Квурт, Олег Рибачук) збиралися в кав’ярнях на Золотих воротах і навпроти Володимирського собору, а потім кількість учасників зашкалила, і «Телекритика» віддала свій офіс для вечірніх зібрань і координації акцій уже легендарних медійників. «ДМ» і нині має одну особливу якість — об’єднавчу магію. А ще унікальну місію — думати про головне глобально, йти до свого не манівцями, вчити мислити критично і говорити правду, навіть якщо вона не всім подобається.

Тарас Петрів разом з Юлією Зелінською, Стасом Шулімовим, Наталєю Лигачовою під час стратсесії  ГО «Детектор медіа», липень 2023 року

Також не одна хвиля молодих стажерів і практикантів пройшла школу «ТК»/«ДМ», менторської редакторської опіки Наталі Лигачової, а згодом посилили редакції вже і в часи великої війни. «ДМ» має особливу цінність — інституційну пам’ять, що важливо для нашої історії і майбутніх поколінь.

— Опишіть «Детектор медіа» всього трьома словами. Які перші спадають на думку?

— «Детектор медіа» — наш цеховий прапор, барометр і навігатор.

Вікторія Марченко, Наталія Лигачова, Тарас Петрів, Тетяна Лебедєва під час церемонії нагородження лауреатів журналістського конкурсу «Честь професії-2026»

— Яким би ви хотіли бачити «ДМ» ще через 25 років і що побажаєте команді?

— Загалом, я знаю майже всіх журналістів «Детектора», це зіркова управлінська команда і круті, хоча деколи дуже скромні журналісти-професіонали. Я хотів би відзначити з командою «ДМ» їхнє 30-річчя десь на Ай-Петрі.